Розвиток вітчизняної теорії та методики дитячого та юнацького спорту

ЛЬВІВСЬКІЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

КАФЕДРА ТЕОРЕТИКО – МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ СПОРТУ

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЮНАЦЬКОГО СПОРТУ

ТЕМА 1. ПРОГРАМНО – НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЮНАЦЬКОГО СПОРТУ

ЗМІСТ

1. Розвиток вітчизняної теорії та методики дитячого та юнацького спорту.

2. Основні організаційні форми підготовки юних спортсменів, і задачі спортивних шкіл різних типів.

3. Основні програмно-нормативні документи регламентуючі діяльність спортивних шкіл.

4. Основні форми навчально – тренувальних занять.

Розвиток вітчизняної теорії та методики дитячого та юнацького спорту.

В процесі суспільного розвитку в фізичному вихованні з’явилися наукові дослідження, які глибоко проникли в суть явища фізичного виховання та спорту, всебічно розкривають його закономірності, розширюють та поглиблюють знання про ефективні засоби і методи дії на фізичний розвиток людини, тим самим вирішуючи практичні питання. До теперішнього часу склався комплекс наукових дисциплін, об’єктом досліджень яких є процес фізичного виховання і спортивного тренування. Сформувався новий розділ теорії спорту – теорія і методика юнацького спорту тобто, сукупність знань про основний зміст, форми побудови і умови спортивної підготовки дітей, підлітків, юнаків і дівчат, про найбільш суттєві і загальні для різних видів спорту закономірності даного педагогічного процесу.

Теорія і методика юнацького спорту враховує вікові особливості дітей шкільного віку, специфіку використання засобів, методів, організаційних форм,

найбільш відповідним кожному етапу багаторічної спортивної підготовки.

Сучасні умови життя (урбанізація життя, бурхливий розвиток промисловості, транспорту, певних змін в навколишньому середовищі та ін.) виказують великі вимоги до рівня фізичного розвитку, працездатності, до захисних сил організму людини.

Велика увага в системі фізичного виховання та спорту приділяється питанням розвитку спорту серед дітей і молоді, що визначається перш за все широкими можливостями його використання для зміцнення здоров’я і виховання підростаючого покоління нашої країни. В порівнянні з іншими методами і формами фізичного виховання дітей шкільного віку спорт найбільш ефективно стимулює позитивні функціональні і морфологічні зміни в організмі, який формується, в більшій мірі впливає на розвиток рухових здібностей. Можна сказати, що спорт більшою мірою сприяє психічному розвитку дітей і підлітків. Для підлітків взагалі характерним є бурхливий розвиток самосвідомості, прагнення виховати в собі цінні якості особистості (вольові, моральні, фізичні). І лише у спорті школярі знаходять ефективні засоби розвитку цих здібностей.

Увага спеціалістів усіх країн все в більшій мірі не лише сфокусована на розробці методики тренування сильніших спортсменів, але і на подальшому поліпшенні системи підготовки резервів, які забезпечують повноцінне поповнення складів національних збірних команд.

Аналіз стану світового спорту показує, що високі організаційні і методичні рівні спортивної роботи з дітьми і підлітками в значній мірі визначають успіх тієї чи іншої країни на міжнародній спортивній арені. Тому цілком закономірно, що в нашій країні, як і в інших сильних в спортивному відношенні країнах світу, велика увага приділяється резервам збірних команд.

В процесі спортивних занять з дітьми шкільного віку успішно вирішуються наступні завдання: зміцнення здоров’я, всебічний і гармонійний розвиток; виховання фізичних якостей і формування рухових навиків і вмінь, необхідних для побуту і трудової діяльності; оволодіння знаннями, які дають можливість успішно використовувати засоби фізичної культури і спорту в процесі трудової діяльності і в щоденному житі; формування світогляду, ідейного переконання, виховання патріотизму; підготовка спортивних резервів збірних команд.

В Україні фізичне виховання дітей, підлітків, юнаків та дівчат здійснюється об’єднаними зусиллями органів освіти, профспілковими і спортивними організаціями. Організація цієї роботи характеризується наступними основними положеннями:

1) Відповідність цілям, задачам і принципам системи фізичного виховання, орієнтація на підготовку і виконання нормативів спортивної класифікації;

2) Тісний контакт і погодженість між всіма відомствами, закладами, організаціями, безпосередньо зацікавленими в цій роботі, а також суспільством і сім’єю; всілякою допомогою школі в закріплені вмінь і навиків у сфері фізичної культури і спорту, в організації здорового способу життя і відпочинку;

3) Використання різноманітних, відповідних інтересам, віковим особливостям і рівню підготовленості спортсменів, форм роботи; упорядкованість основних форм роботи у відповідності з планами (система дитячих і юнацьких змагань, організація роботи дитячих спортивних секцій і шкіл по затвердженим програм та ін.);

4) постійною опорою на свідому дисципліну, активну зацікавленість дітей і молоді заняттям фізичною культурою і спортом;

5) забезпеченням всіх основних форм позашкільних занять з фізичної культури і спорту кваліфікованим методичним керівництвом і лікарським контролем.

В нашій країні існує велика мережа спеціальних закладів, державних і суспільних організацій, забезпечуючих позашкільну роботу з фізичного виховання дітей, підлітків, юнаків та дівчат. Таку роботу безпосередньо здійснюють спортивні школи, спортивні та інші секції в системі добровільних спортивних товариств, органів Міністерства освіти, управління з питань ФК та С, Палаців і Будинків творчості молоді та юнацтва, суспільних фізкультурних активів і штатних працівників великих спортивних і туристичних баз, парків культури і відпочинку, а також ряду державних і суспільних організацій.

Постійно збільшуєтся суспільне значення спорту юних, вдосконалюються організаційні форми і методи фізичного виховання, навчально-тренувального процесу.

Велику роль у вдосконалені теорії і методики спортивної підготовки дітей, підлітків юнаків і дівчат відіграють наукові дослідження. В науково-дослідних, навчальних університетах фізичної культури, педагогічних університетів. На кафедрах фізичного виховання вузів країни виконано багато дослідницьких робіт, цінних для теорії і практики юнацького спорту. На основі матеріалів досліджень, даних узагальнення передового досвіду склалась і сформувалась наукова і навчальна дисципліна – теорія і методика юнацького спорту.

Педагогічні і медико-біологічні основи цієї дисципліни закладені П.Ф. Лезгафтом, Н.А. Симашко, В.В. Гориневським, та їх однодумцями і наступниками.

Великий вклад в розробку теорії і методики юнацького спорту внесли наукові праці А.Д. Новікова, И.М. Яблонського Н.Г. Озоліна, П.Е. Матилянської, А.А. Маркосяна, В.С. Фарфеля, В.П. Філіна, Н.А. Фоміна, В.М. Волкова. та ін. спеціалістів. В їх роботах показана велика роль спорту в фізичному вихованні підростаючого покоління, науково обґрунтовані засоби, методи і організаційні форми спортивної підготовки дітей, підлітків, юнаків та дівчат.

Наукове дослідження і методична робота у сфері юнацького спорту особливо активізувалась в 1948 році, коли була прийнята постанова (ЦК ВКП (б)) про розвиток масового фізичного руху в країні, в якому відмічена необхідність посилення наукової розробки питань фізичного виховання дітей і молоді. Це здійснило великий вплив на діяльність науково-дослідних і навчальних інститутів нашої країни, на розгортання досліджень, присвячених важливим проблемам юнацького спорту і фізичного виховання школярів.

Протягом ряду років Центральним науково-дослідним інститутом фізичної культури проводяться дослідження, які дозволили удосконалити навчальні програми для спортивних секцій шкільних колективів фізичної культури.

В кінці 50-х років дослідники звернулись до такої проблеми, як виявлення особливостей розвитку фізичних якостей у юних спортсменів і способи оцінки рівня розвитку цих якостей. Цим питанням були присвячені дослідження І.М. Яблонського, В. С. Фарфеля, З.І. Кузніцової, В.П. Філіна та ін. Результати цих робіт були узагальнені в книзі Н.В. Зіміна «Фізична характеристика сили, бистроти і витривалості» (1956 г) і В.С. Фарфель «Розвиток рухів у дітей шкільного віку» (1959 г), «Физиология спорта» (1960).В них розкривається вікова динаміка розвитку основних фізичних якостей дітей шкільного віку, обґрунтовуються важливі положення методики фізичного виховання дітей, підлітків, юнаків і дівчат.

В 1962 р, була проведена І Всесоюзна наукова конференція з проблем юнацького спорту, на якій основні доповіді були присвячені актуальним проблемам дитячо-юнацького спорту. В подальшому такі науково-практичні конференції стали традиційними. З 1977 р. вони проводяться щорічно.

В 60-ті роки основну увагу було звернуто на розробки таких актуальних наукових проблем, як методика виховання фізичних якостей у юних спортсменів, обґрунтування ефективних засобів і методів тренування дітей, підлітків, юнаків і дівчат. В 1962 р. видана книга «Вопроси юнешеского спорта», в 1964р. – монографія «Нормирование тренировочних нагрузок» (обидві під редакцією В.П. Філіна.). В цих роботах були сформульовані принципи нормування тренувальних навантажень в багаторічній підготовці, в річному, місячному, тижневих циклах тренування, охарактеризовані комплекси ефективних засобів і методів виховання фізичних якостей у юних спортсменів.

Серйозна увага була приділена проблемі перспективного планування багаторічної підготовки і періодизації тренування юних спортсменів. На основі

узагальнення передового спортивного досвіду і матеріалів експериментальних

досліджень була визначена переважна спрямованість тренувань на різних етапах багаторічної підготовки, установлено раціональне співвідношення загальної і спеціальної фізичної підготовки юних спортсменів. Ці дані ввійшли в монографію «Тренировка юних спортсменов» (під ред. В.П. Филина, 1965р.).

В книжці «Начальная подготовка юного спртсмена» (під ред. В.П. Филина, і С.С. Грошенкова, 1966р.) були обумовлені раціональні форми організації і методики проведення занять в умовах спортивної школи і загальноосвітніх училищ фізичної культури.

До 70-х років особливо характерний комплексні дослідження, які проводились відділом теорії і методики юнацького спорту «ВНИИФКа» разом з іншими інститутами країни, вони були спрямовані на вдосконалення методики тренування юних спортсменів на всіх етапах багаторічної підготовки. Так, в 1970р. вийшла в світ монографія Н.Г. Озоліна «Современная система підготовки спортсмена», в якій містяться цінні рекомендації по раціональній побудові багаторічної підготовки спортсменів, перспективному плануванню тренувального процесу.

В монографії Н.А. Фоміна, і В.П. Філіна «Возрастные основи физического воспитания» (1972р) викладені дані фізіології, спортивної медицини і педагогіки про закономірності фізичного виховання і тренування дітей, підлітків, юнаків і дівчат, дорослих контингентів населення.

В 1973 р. відбулася ІІІ Всесоюзна конференція з проблем юнацького спорту. В доповідях були представлені результати досліджень, спрямовані на розробку і наукове обґрунтування системи багаторічної підготовки юних спортсменів. Важливе значення для подальшого вдосконалення наукових основ

юнацького спорту мав Всесвітній науковий конгрес «Спорт в современном обществе» проведений в Москві в 1974 р. На засіданні секції «Юнацький спорт» було зроблено більше 30 доповідей спеціалістів з СРСР, НДР, Великобританії, ФРН, Канади та ін. країн. У виступах учасників конгресу була підкреслена зростаюча роль юнацького спорту як важливого соціального фактору формування особистості, основи підготовки спортивних резервів національних збірних команд.

Таким чином, в середині 70-х років остаточно сформувалися основи теорії і методики юнацького спорту. Найважливіші її положення знайшли своє відображення в книзі В.П. Філіна, Н.А. Фоміна «Основи юнешеского спорта» (1980 р.). В ній охарактеризовані зміст, форми, організація і зміст спортивних занять з дітьми, підлітками, юнаками і дівчатами, викладені найбільш суттєві закономірності цього процесу, загальні для різних видів спорту.

На 4 і 5 Всесоюзних наукових конференціях з проблем юнацького спорту (1977, 1978 рр.) були всебічно обговорені питання раціональної побудови багаторічної підготовки юних спортсменів. На основі аналізу спортивних біографій чемпіонів і рекордсменів визначені оптимальні вікові групи вищих спортивних досягнень, виділені вікові періоди етапів багаторічної підготовки, конкретизована методика тренування на цих етапах. Тим самим на основі матеріалів багаточисельних експериментальних і теоретичних досліджень складена науково обґрунтована система багаторічної підготовки спортсменів.

В 1979 р. відбулася 6 Всесоюзна науково-практична конференція з проблем юнацького спорту. Її основна тематика – різноманітні аспекти теорії і методики спортивного відбору. На основі досліджень, в країнах СРСР, розроблені програми відбору талановитих дітей і підлітків, які відіграли позитивну роль в процесі підготовки спортивних резервів.

В теперішній час в основному завершено формування науково-організаційних і методичних основ системи відбору дітей і підлітків в спортивні школи. В монографії В.М. Волкова. В.П. Філін «Спортивний отбор» (1983 р.) відображено всебічний розгляд фізіологічних і фізичних аспектів спортивного відбору.

На всесвітньому науковому конгресі «Спорт в сучасному суспільстві» (1980 р.) в роботі секції «Юнацького спорту» було заслухано більше 40 доповідей фахівців з СРСР, НДР, ЧРСР, Великобританії, ФРН, та інших країн, які відобразили результати багаточисельних досліджень актуальних питань побудови тренування, відбору і спортивної орієнтації.

7, 8, 9 Всесоюзні науково-практичні конференції з проблем юнацького спорту (1981, 1983, 1984 рр.) були присвячені питанням управління системою підготовки юних спортсменів, спортивних резервів країн.

На них були сформульовані принципи побудови модельних характеристик кваліфікованих юних спортсменів, на їх основі розроблені конкретні параметри модельних характеристик загальної і спеціальної фізичної підготовленості юних спортсменів.

На 10 Всесоюзній науково-практичній конференції з проблем юнацького спорту (1985 р.) були всебічно обговорені програмно-методичніоснови підготовки спортивних резервів.

Таким чином, розробка актуальних проблем юнацького спорту пройшла декілька етапів – від вивчення окремих питань характерних для робіт 50-60-х років, до великих узагальнюючих видань наступних років, в яких висвітлені закономірності спортивної підготовки спортсменів в залежності від їхніх вікових особливостей і етапів підготовки. В цьому напрямку досягнуті значні успіхи: встановлені основні етапи багаторічного тренування і раціональна спрямованість тренувального процесу на кожному з них; обґрунтовані ефективні засоби і методи виховання фізичних якостей; вивчений вплив занять спортом на організм юного спортсмена; розроблені питання відбору і спортивної орієнтації; визначені особливості методики занять з юними спортсменами різного віку і спортивної кваліфікації; всебічні наукові засоби і методи виховання фізичних якостей у юних спортсменів різного віку; обґрунтована система відбору талановитих спортсменів.