2015-08-12
593Разнородная аудитория включает разных по уровню, возрасту, профессиональной подготовке, образованию людей. Однородная аудитория считается удобной и легкой для любого выступления.
2) По размеру: большая и небольшая (не более 20–25 человек) аудитория.
Считается, что в Большой аудитории выступать легче, так как она охотнее верить оратору, поскольку человек лучше поддержит предложение всей аудитории, чем выступит против. Там сильнее действует механизм заражения, поэтому если вы убедили нескольких, то они убедят остальных. В большой аудитории всегда царит несколько приподнятое настроение, поэтому она обычно не настроена критически по отношению к оратору и его идеям. Реакции такой аудитории интенсивнее и эмоциональнее. Обычно в большой аудитории действует закон снижения интеллектуального среднего уровня аудитории, поэтому оратор может говорить проще.
В Небольшой аудитории выступать сложнее, так как она обычно настроена по отношению к оратору критически.
3) По уровню подготовленности: хорошо подготовленная, подготовленная и малоподготовленная аудитория.
Хорошо подготовленная Аудитория – обычно это слушатели среднего и пожилого возраста, имеющие высшее и среднеспециальное образование, характеризующиеся достаточным жизненным и социальным опытом, имеющие внутренние мотивы к познанию окружающего мира.
Подготовленная аудитория – это обычно люди молодого и среднего возраста, имеющие среднее образование, обычно не обладающие жизненным и социальным опытом, характеризуется осознанным интересом к познанию
Малоподготовленная аудитория – это подростки, молодежь, имеющие начальное или незаконченное среднее образование, характеризуется отсутствием жизненного и социального опыта и интереса к познанию.
4) По профессиональным особенностям: аудитория представителей гуманитарных и точных наук.
Аудитория представителей точных наук, естественных областей знания требует от выступающих точных формулировок, тезисного изложения. Необходимо давать информацию аналитически, расчленяя ее. Такая аудитория привыкла к цифровым данным и ждет их. Более эффективна дедуктивная подача материала. Необходимо обязательно выходить в гуманитарные сферы, затрагивать смежные гуманитарные проблемы.
В Аудитории представителей гуманитарных наук эффективна индуктивная подача материала, необходимо не злоупотреблять цифрами, а использовать сопоставление.
5) По настроенности: позитивно настроенная аудитория, индифферентная, негативно настроенная аудитория.
В Позитивно настроенной аудитории эффективна односторонняя и восходящая аргументация; не нужно формулировать выводы за аудиторию, пусть она сделает их сама.
Внимание Индифферентной аудитории нужно завоевать, для этого необходимо придумать увлекательное начало; максимально использовать приемы захвата и поддержания внимания; нужно говорить с повышенной эмоциональностью, чаще обращаться к аудитории в целом и к отдельным слушателям; показать аудитории возможные выводы из вашего выступления; говорить коротко; приводить случаи из жизни.
Что касается Негативно настроенной аудитории, то нужно отметить, что 10 % любой аудитории будут негативно настроены к оратору или теме выступления, следовательно, не нужно думать, что вы сможете заинтересовать всех. Кроме того, любой человек не хочет автоматически поддаваться влиянию другого человека, в готовом виде принимать его тезисы, пытается оказать оратору внутреннее сопротивление. Это своего рода самосохранение, попытка уберечься от чужого влияния, сохранить свое статус-кво. Все это приводит к скептицизму аудитории, который может быть усилен неопытностью или ошибками оратора.
6) По полу: мужская и женская.
Специфика Женской аудитории состоит в том, что такая аудитория остро реагирует на негативные явления материального и бытового плана, там преобладает конкретно образное мышление, имеется высокая эмоциональность восприятия, аудитория предпочитает воспринимать информацию на слух, обычно характеризуется отсутствием интереса к экономическим, научно-техническим и спортивным темам, охотнее собирается на различные лекции и выступления, менее информирована по всем вопросам.
Мужская аудитория Лучше информирована по всем вопросам, располагает последней информацией, почерпнутой из газет и выпусков новостей, в такой аудитории преобладают интересы, связанные с работой и политикой, аудитория нетерпелива к длиннотам, не любит слишком подробное разжевывание материала.
7) По возрастным особенностям: детская, молодежная, аудитория среднего возраста, аудитория старшего возраста.
При выступлении в Детской аудитории нужно учитывать ее эмоциональную непосредственность, неусидчивость, быструю утомляемость, высокую степень заражаемости, склонность к копированию, веру в устное слово. До 12–13 лет дети не понимают подтекста высказывания, иронии; дети упорно отстаивают свои вкусы, требуют их уважения; любят «рыжих клоунов», то есть людей с отклонениями в поведении; дети ждут постоянного внимания и одобрения своей деятельности. С 12–13 лет дети требуют отношения к себе как ко взрослым, испытывают тягу к подробностям взрослой жизни.
При выступлении в Молодежной аудитории нужно учитывать ее беззаботность, не обремененность житейскими проблемами, неразвитость способности к логическому мышлению, преобладание эмоционального восприятия над рациональным, неприязнь к прямым наставлениям и назиданиям, критиканство (огульное охаивание без конкретных предложений), максимализм в суждениях и оценках, болезненную чувствительность к противоречиям, неправде, податливость к внушению, манипулированию сознанием, страсть к победам, внимание к победителям, тягу аудитории к новизне, всему новому, любознательность, интерес к проблемам музыки и искусства, склонность к личностной интерпретации фактов, низкий уровень внимания, высокий уровень доверия к информации, воспринимаемой на слух, к мнениям сверстников, любовь к яркости, зрелищности, наглядности, легкость эмоционального заражения. Молодежная аудитория легко теряет нить повествования, в споре легко переходит от теме к теме, любит юмор, шутки, ценит веселых людей, ждет от людей старшего возраста понимания проблем молодежи, любит быструю речь.
В Аудитории среднего возраста преобладают интересы к материальному благосостоянию, проблемам семьи, работы. При выступлении в такой аудитории факты давать в сопоставлении, нужно рассматривать 3–4 вопроса, апеллировать к жизненным проблемам и материальной сфере.
В Аудитории старшего возраста преобладают интересы к повседневному быту, воспитанию молодежи, общественно-политической проблематике. Такая аудитория больше доверяет информации из газет и хорошо информирована по многим актуальным вопросам, поэтому она ждет точного указания на источник, интересуется дополнительной литературой. Аудитория лучше понимает медленную речь, с трудом поддается переубеждению, испытывает потребность в эмоциональном контакте с оратором, ждет подробного ответа на вопросы.
8) По национальности:
Одни и те же доводы, аргументы, риторические приемы имеют разную силу и эффективность в разных национальных коллективах.
Например, в китайской аудитории эффективны афоризмы, притчи; в мусульманской – ссылки на Коран, мнения мудрецов или стариков; англичанам нужно подавать свою идею как старую и проверенную опытом; латиноамериканцы любят эмоциональность, интенсивную жестикуляцию, любят воспринимать идеи в форме призыва; японцы должны «сохранить лицо», то есть внешне остаться при своем мнении, для них важным этикетные отношения между оратором и слушателями, обязательна улыбка; при выступлении в американской аудитории аргументы должны демонстрировать личную выгоду, побудить к действию, вызвать азарт к соревнованию; в немецкой аудитории нужно показать экономию, пользу от реализации идеи.
12. Вкажіть на різницю між засобами масової комунікації та засобами масової інформації. Відповідь обґрунтуйте, використовуючи у якості прикладу діяльність суб’єктів інформаційного простору.
Комунікація в цьому випадку розуміється як передача й обмін інформацією в суспільстві з метою впливу на нього. Іноді можна зустріти термін "засоби масової інформації", який використовується як синонім винесеного в заголовок параграфа.
Поряд з поняттям “засоби масової інформації” часто зустрічається поняття “ засоби масової комунікації ”. Як зазначають фахівці, ці два поняття можуть розглядатися і як тотожні, і як несумісні. На нашу думку, незважаючи на певну їх схожість, зазначені словосполучення варто розрізняти. Різниця між ними приблизно така, як між поняттями “інформація” та “комунікація”. Перше характеризує зміст – це актуальне пові-домлення, те, що передається. При застосуванні терміна “засоби масової інформації” робиться акцент на тому, що певні засоби служать для передачі інформації, у якій зацікавлена масова аудиторія.
Термін “засоби масової комунікації” сформувався пізніше, ніж термін “засоби масової інформації”, і почав використовуватися для характеристики комунікаційного процесу, тобто того, як відбувається передача масової інформації. Використовуючи термін “засоби масової комунікації”, ми акцентуємо увагу не на предметі комунікаційного процесу (інформації), а, насамперед, на його спрямованості та багатоканальності. ЗМК мають односпрямованість, оскільки ускладнений зворотний зв’язок, і характеризуються багатоканальністю (застосовуються візуальний, аудитивний та аудитивно-візуальний канали).
Засоби масової комунікації можна типологізувати за каналами передачі інформації так: друковані ЗМІ, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, комп’ютерні мережі (міжнародні, регіональні, локальні).
13. Опишіть та проаналізуйте комунікативні стратегії інформаційної діяльності.
Комунікативні стратегії інформаційної діяльності передбачені в першу чергу для того, аби здійснювати певний вплив на адресата.
Масове зараження - під час масової комунікації передача емоційно-збудливих станів від комуніканта до членів маси, яка відбувається на психофізіологічному рівні контактів поза поняттєвим впливом або паралельно з ним.
Сугeстія— це природний процес упливу однієї людини на іншу за допомогою прохання, переконування, доведення, аргументування, наказу, що має за мету змінити установки, ціннісні орієнтації, поведінку людини. Кожна людина піддатлива сугестії через те, що вона не може бути абсолютно критичною, бо не володіє всім досвідом людства і її досвід не є абсолютно повним щодо природи і життя; у людині бореться свідоме й несвідоме, увага й неуважність, довіра й недовіра, істина й омана і т. д.
Маніпуляційний вплив є неконтрольований, неусвідомлюваний, прихований для адресата процес упливу на нього, який відбувається поза його волею та бажанням. Чим менше знає людина, чим більш аполітична людина, чим більш довірлива людина, тим більш вона маніпульована.
За метою:: конвенциональная (согласие, заключение договора в ситуации конфликта или поддержание договора (конвенции)); конфликтная (обнаружение разногласий и акцентуация на разногласиях участников коммуникации с тем, чтобы создать конфликт или поддержание, разжигание существующего конфликта); манипуляционная (захват смыслового пространства коммуникации с тем, чтобы навязать участнику коммуникации свою коммуникативную стратегию и соответственно свое видение реальности).
Трехшаговая структура конвенциональной и конфликтной коммуникативных стратегий в групповой коммуникации (типовые ситуации: где есть модератор (ведущий) и группа участников, или же две или больше групп участников).
Первый шаг - пассивное позиционирование группы участников коммуникации (почему важно представляться каждому из участников и указывать социализацию), роль краткого обобщения выступления каждого участника (формирование ведущим кратких месседжей-итогов (фиксаций) для ясного представления позиции опрашиваемого);
Второй шаг - сегментация аудитории и организация коммуникации между сегментами. Это означает - формирование целевых групп по общности позиций каждой из групп (мы производим объединение сходных мнений разных участников вокруг некоторой позиции и создаем из аудитории набор групп с разными позициями), затем организация коммуникации между сегментами. Этот шаг является особенно эффективным, если мы имеем дело с огромной аудиторией: в этом случае сегментирование представляет собой инструмент повышения интенсивности и эффективности коммуникации (очередность позиционирования и сегментации может быть какая угодно, включая возможность многократного повторения отрезков позиционирование-сегментация или сегментация-позиционирование);
Третий шаг - в зависимости от стратегии, которой придерживается ведущий, он либо заостряет разногласия и доводит аудиторию до конфликта позиций (конфликтная стратегия но не конфликт стратегий), либо находит смысловое содержание общности между позициями и производит конвенционализацию: компромисс, консенсус, договор (конвенциональная стратегия).
6. Двухшаговая структура манипуляционной коммуникативной стратегии. Манипуляция может возникать как сознательный шаг одной из сторон коммуникации подавить пустое смысловое пространство (отсутствие стратегии), подавить другую стратегию или спонтанно, когда из двух стратегий в результате стратегического поединка (конфликта стратегий) одна стратегия начинает управлять другой и разрушает ее, навязывая свою стратегию. Попытка навязать свою стратегию всегда попытка манипуляции.
Первый шаг - захват смыслового пространства и погружение оппонентов в это смысловое пространство той стороной коммуникации, которая осуществляет манипуляционную стратегию;
Второй шаг - удержание коммуникации внутри захваченного смыслового пространства, не дать оппоненту предложить свое смысловое пространство.
За метою: конвенційна (згода, договір, об’єднання), маніпуляцій на та конфліктна (пошук незгод і їх акцентуація, розпалення конфліктів).
15. Масова інформація як соціальний феномен.
Поняття масової інформації відповідно характеризує таку інформацію, яка виробляється для споживання масовою авдиторією. 3 огляду на її соціальну значущість замість терміна «масова інформація» іноді вживають визначення «соціальна інформація» (B. Іванов). Воно відбиває суспільні відносини, пов'язане з різними видами людської діяльності, зафіксоване свідомістю, опосередковане психологічними чинниками, використовується для впливу на інших людей. Соціальна інформація має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації. Соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом, що містять у собі відомості про процес функціонування суспільства, а також усе те, що стосується і може вплинути на ці процеси.
Будь-яка соціальна інформація має ознаки фактологічності, концептуальності та нормативності. Оскільки у будь-якому тексті відбита деяка реальність, усяке повідомлення є фактологічним. Будь-яке повідомлення концептуальне, бо зумовлене ставленням до факту комунікатора. І, нарешті, усяке повідомлення виконує нормативну функцію, бо спонукає аудиторію до певного типу поведінки.
Взагалі, соціальна інформація існує поряд з іншими видами інформації — біологічною, фізичною, геологічною, метереологічною тощо. Відомо, що соціальна інформація стосується діяльності суспільства. Існують два підходи до визначення соціальної інформації. У широкому значенні слова, до соціальної належить інформація: і наукова, і спеціальна, і релігійна. У вузькому розумінні, соціальна інформація пов'язана з дійсністю не тільки тому, що "зроблена" людиною, але і змістом, який безпосередньо пов'язаний з процесами життєдіяльності суспільства. Тепер стоїть завдання щодо виділення із соціальної інформації масової, тобто тієї, яка складає зміст засобів масової комунікації. На наш погляд, це і є найбільш характерною ознакою масової інформації. Інші вчені виділяють ще й рису мультипліципованості повідомлення у пространстві та часі, тобто міри його розмноження. Тут обгрунтуванням є те, що індивідуальна, міжособистісна інформація завжди буде існувати у набагато меншій кількості "відбитків", ніж масова.
Основне завдання масової інформації – це відображення дійсності. Причому тут відіграє роль не тільки об'єкт, але й суб'єкт відбиття. Тобто зміст інформації залежить не тільки від об'єктивної реальності, але й від того, на яку аудиторію спрямована комунікація. Треба додати до цього списку також настанови комунікатора, характер каналів комунікації тощо.
Специфіка масової комунікації багато в чому залежить від каналів, якими вона передається. По радіо і телебаченню інформація передається набагато швидше, ніж за допомогою друкованого слова. Але преса має велику перевагу – тут можна перечитати повідомлення, повернутися до нього. Телебачення теж має свої особливості. Відеоряд, який дає ефект присутності, набагато збільшує ефективність масової комунікації, заворожує глядача. По-особливому для кожного засобу комунікації відбувається й трансформація інформації.
Якщо ж повернутися до кількісних характеристик, то деякі дослідники висловлюють занепокоєння щодо зростаючої кількості інформації і, навіть, пробують підрахувати кількість її, необхідну для оптимального сприйняття. При цьому вони спираються на межу сприйняття інформації психічною системою людини. Однак це не означає, що необхідно якось штучно обмежити потік інформації, слід організувати її типодогізацію, класифікацію та розподіл.
Інформація в значенні повідомлення про стан справ, відомостей про щось, які передаються людьми, містить у собі комунікативну програму виникнення особливого функціонального типу мови, який можна назвати інформаційним. Такий тип реалізується в інформаційних жанрах і характеризується лаконічністю, типізованістю образу автора, однолінійністю, порівняно невеликим обсягом. У принципі такий підхід відповідає тенденції, що окреслилася в 80-90-х роках і полягає у перенесенні акцентів з мови як системи на текст як комунікативну одиницю найвищого порядку, бо текст являє собою не тільки продукт, а й образ і об'єкт мотивованої та цілеспрямованої комунікативно-пізнавальної діяльності.
16. Проаналізуйте визначення масової інформації, вкажіть на критерії формування терміну «масова комунікація»
Засоби масової інформації – складний інститут, що містить у собі різноманітні елементи, призначені для виконання насамперед завдань інформування населення про події та явища. Але цим не вичерпуються функції ЗМІ. Американський політолог Г.Ласуел виділив чотири основні функції засобів масової інформації.
Поряд з поняттям “засоби масової інформації” часто зустрічається поняття “ засоби масової комунікації ”. Як зазначають фахівці, ці два поняття можуть розглядатися і як тотожні, і як несумісні. На нашу думку, незважаючи на певну їх схожість, зазначені словосполучення варто розрізняти. Різниця між ними приблизно така, як між поняттями “інформація” та “комунікація”. Перше характеризує зміст – це актуальне пові-домлення, те, що передається. При застосуванні терміна “засоби масової інформації” робиться акцент на тому, що певні засоби служать для передачі інформації, у якій зацікавлена масова аудиторія.
Термін “засоби масової комунікації” сформувався пізніше, ніж термін “засоби масової інформації”, і почав використовуватися для характеристики комунікаційного процесу, тобто того, як відбувається передача масової інформації. Використовуючи термін “засоби масової комунікації”, ми акцентуємо увагу не на предметі комунікаційного процесу (інформації), а, насамперед, на його спрямованості та багатоканальності. ЗМК мають односпрямованість, оскільки ускладнений зворотний зв’язок, і характеризуються багатоканальністю (застосовуються візуальний, аудитивний та аудитивно-візуальний канали).
Засоби масової комунікації можна типологізувати за каналами передачі інформації так: друковані ЗМІ, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, комп’ютерні мережі (міжнародні, регіональні, локальні).
17. Поняття «національний інформаційний простір» у контексті масовоінформаційної діяльності.
Інформаційний простір держави - це множина текстових, аудіо чи відео повідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території.
Існують два типи держав: інформаційно незалежні та інформаційно залежні.
Риси інформаційно незалежної держави:
- громадяни для забезпечення своїх потреб не мають необхідності звертатися до іноземних джерел інформації
- держава має власні джерела отримання потрібної інформації в інших державах
- держава має власні засоби доведення потрібної інформації до іноземних громадян
Суб'єктами національного інформаційного простору, є передусім юридичні особи. Це:
- державні та недержавні інформаційні агентства;
- органи державної влади, інші державні і недержавні установи (організації) — через створені ними у встановленому порядку інформаційні служби;
- державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації;
- спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;
- державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки тощо);
- видавництва всіх типів, різних форм власності;
- професіональні творчі об'єднання громадян у галузях науки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, збереження й охорони історико-культурної спадщини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товариства, асоціації тощо);
- виставкові організації та центри;
- бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;
- поліграфічні підприємства;
- підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного забезпечення життєздатності національного інформаційного простору, збирання, дослідження та поширення інформації;
- торговельні та інші установи з розповсюдження матеріальних носіїв інформації (книжкової продукції, і преси, компакт-дисків, відео- та аудіокасет);
- зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні;
- органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації;
- філії (представництва) суб'єктів національного інформаційного простору України за рубежем;
- інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації, державні та недержавні формування, створені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства.
Національний інформаційний простір – надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей можна поставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний простір буде використаний проти неї самої.
Традиційними проблемами вітчизняного інформаційного простору залишаються:
— неконкурентоспроможність української журналістики у порівнянні з західними ЗМІ;
— постійний деформуючо-нищівний вплив російських ЗМІ;
— надання переваги західним ЗМІ, що мають авторитет серед інтелектуально розвинутого населення нашої країни;
— недовіра населення до українських ЗМІ;
— надмірне зловживання свободою слова або ж навпаки — "пострадянський синдром".
Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав. Зокрема це має місце тому, що Україна не має мережі своїх кореспондентських пунктів у найрозвиненіших країнах світу. Тому часто інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн доводить не Україна, а треті держави у потрібному для них, часто здеформованому вигляді. Тому формування інформаційної незалежності України — одне з її чільних завдань, адже, як відомо, той, хто має потрібну інформацію, той і править світом.
Органи керування інформаційним простором:
1) Законодавча (Комітет ВР з питань свободи слова, — Комітет ВР з питань культури і духовності)
2) Виконавча
центральні органи:
— Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо);
— Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (8 членів) — позавідомчий контролюючий державний орган;
— Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України;
— Департамент по авторських правах Міністерства освіти і науки України;
— Міністерство культури України;
регіональні органи:
— обласні відділи Держтелерадіо;
— обласні відділи культури;
3) Судова (Верховний Суд України, суди першої інстанції, суди другої інстанції (апеляційні суди).
+ громадські організації (НСЖУ та творча спілка театрільних діячів тощо.)
Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.
Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
18. Розкрийте природу масовоінформаційної діяльності.
Інформаційна індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів масової комунікації, формує інформаційний простір держави, веде політику в інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений (1) розширенням сфери інформаційних потреб суспільства, (2) суспільно-економічним і науково-технічним розвитком суспільства, (3) процесами глобалізації системи масової комунікації, а також інших комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо.
Свідченням розвитку інформаційної індустрії в Україні є хоч би такий факт: у 1997 році в Україні було зареєстровано 4824 періодичні видання, у 1999 - 5700 [Цит. за: Масова комунікація, 7; Основи, 510].
Розвиток інформаційних технологій як способів, прийомів, процесів, засобів організації інформаційної діяльності, теоретичних знань про них є складником розвитку культури народу, оскільки вони пов"язані з освоєнням важливої й складної форми руху матерії - інформації. "Так, в історії культури, згідно з філософією процесу, визначним представником якої став американський філософ Чарлз С. Пірс (1839-1914), етап цілеспрямованого перетворення і використання інформації є третім, вищим етапом розвитку культури людства і технологій зокрема. Цей історичний порядок розвитку технологій - від цілеспрямованого перетворення і використання матеріальних предметів (перший етап) та цілеспрямованого перетворення і використання енергії (другий етап) аж до цілеспрямованого перетворення і використання інформації (третій етап) - є водночас логічним порядком, оскільки енергетичні носії і машини передбачають існування звичайних засобів праці, а також вони є необхідною передумовою розвитку і використання інформаційних носіїв - комп"ютерів, супутників тощо" [Різун В. В., 9].
Наявність технології праці лежить в основі розвитку певного виробництва та цілої індустрії. Успіх розвитку інформаційної індустрії незмінно пов"язаний зі створенням досконалих засобів організації праці, з автоматизацією процесів інформаційного виробництва. Автоматизація виникає лише на високотехнологічних ділянках виробничих процесів, оскільки схематичне, автоматичне виконання певних виробничих операцій, введення будь-якого пристрою в дію може бути лише там, де виробничі операції легко формалізуються або успішно були формалізовані, а значить, глибоко усвідомлені, проаналізовані. Автоматизація виробничих процесів є проявом високого рівня технологізації виробництва і складовою частиною будь-яких технологій.
Інформаційні технології базуються на понятті інформації як "знятого" в неживому матеріалі відображення дійсності, яке отримують, зберігають, переробляють, видають, розподіляють і використовують. Уже цей перелік операцій, на думку В. П. Каширіна, свідчить про те, що інформація є предметом і продуктом інформаційної індустрії і подібна до речовини та енергії. Заслуга в цьому перш за все належить кібернетиці [Каширин В. П., 58].
Основними атрибутами будь-якої технології є технологічний предмет (об"єкт), технологічні засоби праці та технологічний процес [Гуманітарні технології, 13]. Технологічний процес складається з багатьох операцій, які в своїй сукупності можуть становити певну техніку. Таким чином, технологічний процес може бути визначений як система технік, що використовуються для досягнення певної мети.
В інформаційному виробництві технологічним предметом є інформація на певному носії, або засіб масової комунікації. Технологічними засобами праці є засоби отримання, зберігання, обробки і т. д. інформації на матеріальних носіях. Сюди належить, зокрема, комп"ютерна техніка, поліграфічні машини. Технологічний процес включає процеси збору інформації, її обробки, аналізу, зберігання, виготовлення, тиражування, поширення. Відповідно, виділяються техніки: техніка збору інформації, техніка аналізу тощо. На жаль, система технік для інформаційних технологій не досить розгалужена і відпрацьована, що пов"язано з неможливістю алгоритмізувати й автоматизувати сьогодні деякі комунікаційні процеси. Так, вибір актуальної теми, її аналіз важко уніфікуються й алгоритмізуються.
Якісне, високотехнологічне виготовлення носіїв інформації зумовлене суспільною необхідністю виробляти досконалі, естетично оформлені носії інформації, потрібні для розвитку людини й суспільства в цілому, збереження й передачі інформації з покоління в покоління, формування інформаційної системи суспільства, розвитку науки, техніки, культури тощо. Будь-який текст, від кількох надрукованих рядків до багатотомного видання, є неоціненним джерелом інформації, вмістилищем духу народного, інформаційним каналом між минувшиною і прийдешністю. Кожен текст є проявом загальнонародної інформаційної системи, в якій живе дане покоління. В осмисленні цієї значимості тексту більш важливою й вагомою здається робота друкарки, складальника, коректора, які своєю працею створюють справді графічні шедеври національної культури. Отже, активний розвиток інформаційних технологій у наш час, що спричинив формування цілої інформаційної індустрії, пов"язаний із впливом науково-технічного прогресу на систему масової комунікації.
Україна з часу проголошення незалежності теж стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інформаційного простору, не залежного від Москви. "Якщо раніше,- писав А. З. Москаленко,- абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася" [Масова комунікація, 7]. Збільшилася кількість періодичних видань наприкінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п"яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.
21. Дайте коротку характеристику різним підходам до визначення функцій журналістики, вкажіть на способи використання цих класифікацій у практичній діяльності журналіста.
Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій. Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед урядом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів.
Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "четвертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нарахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав рекламу.
Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція журналістики викладена в книзі американського ученого Деніса Маккуейла "Вступ до теорії масової комунікації" (1987). Узагальнивши погляди попередників - своїх співвітчизників Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій журналістики. Вона зобов'язана:
1. Інформувати:
- забезпечувати інформацією про події в країні й світі;
- сигналізувати про стосунки з владою;
- полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес.
2. Корелювати:
- пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;
- забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;
- соціалізувати; координувати різні форми діяльності;
- домагатися консенсусу;
- встановлювати пріоритетність і сигналізувати про відносний статус.
3. Забезпечувати спадковість:
- виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;
- формувати й підтримувати спільність цінностей.
4. Розважати:
- забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;
- знижувати напруженість у суспільстві.
5. Мобілізувати:
- в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії.
22. Які соціально-психологічні риси аудиторії є важливими для здійснення масовоінформаційної діяльності?
Існує три групи характеристик аудиторії. Перша з них — формально-ситуативна, яку становлять такі ознаки, як місце проведення зустрічі оратора з аудиторією (зала, окрема чи прохідна кімната, ресторан, польовий стан, майдан тощо), розмір аудиторії (як за кількістю слухачів, так і за площею приміщення), умови спілкування, час виступу і багато інших формально-ситуативних показників, від яких часто залежать особливості та результат промови. Дійсно, саме ці ознаки з початку промови вже змінюють динаміку діяльності оратора. Те, що він підготував, наприклад, для розмови з аудиторією в 400 слухачів, зовсім не так прозвучить для 7 слухачів, аргументи на майдані і в лекційній залі також будуть іншими і т. ін.
Другу групу складають соціально-демографічні характеристики слухачів: соціальний статус, рівень освіти і культури, професійна характеристика, матеріальне становище, соціальне походження, стать, вік тощо. Ці дані допоможуть зорієнтуватися в потребах і інтересах аудиторії, у настрої людей, підготувати їх до сприйняття інформації.
Третю групу становлять суто психологічні характеристики людей. Щоб орієнтуватися в них, оратору необхідна сукупність знань про психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні); психічні стани (бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, зосередженість чи розсіяність); психічні властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності); психічні утворення, надбання (знання, навички, уміння, звички).
Найбільш показовими характеристиками людей є їх психологічні якості. Вони часто лежать на поверхні і проявляються незалежно від людини. Природа і характер прояву цих якостей різноманітні. Ряд психологічних якостей — це утворення соціального порядку, інші обумовлені особливостями процесу психофізіологічного розвитку. Детальне розчленування психологічних якостей людей досить умовне, все ж воно дозволяє оратору скласти більш-менш вірний “портрет” аудиторії, що допоможе спрогнозувати ймовірне ставлення слухачів до оратора, визначити, які можуть бути запитання, які форми взаємодії найбільш придатні.
23. Які технології виробництва інформації сьогодні є найбільш продуктивними?
Серед технологій виробництва інтелектуального продукту виділяють інформаційні та соціальні технології, технології туризму і видовищ, технології досліджень і проектування
вання, креативні технології та технології пізнання (самопізнання), технології аудиту, консалтингу, маркетингу, контролінгу, фінансового аналізу, злиття та поглинання, лізингу та ін Розглянемо елементи цих технологій на прикладах.
Інформаційні технології є інструментом вирішення завдань управління організацією. Управлінські структури, в яких серйозно займаються тим, щоб їх персонал отримував акуратну, своєчасну та корисну інформацію на всіх рівнях, більш успішні, ніж ті, які не стежать за цим.
Інформація в даному випадку розглядається як внутрішньофірмовий ресурс, самостійний фактор виробництва. Вихідним матеріалом інформаційних технологій є інформація як продукт, це теж інформація, але істотно нова за своїм змістом. Технологія переробки інформації - сукупність методів і способів роботи персоналу з інформацією. Зміст такої роботи включає різні операції, у тому числі що виконуються із застосуванням різних засобів організаційної та комп'ютерної техніки. У складі операцій - збір, передача, накопичення, обробка, зберігання, представлення та використання інформації.
Технологізації управління інформацією піддаються всі із зазначених операцій. Інформаційні технології повинні забезпечувати якість виробленого інформаційного продукту, що включає дані, знання, програмні засоби їх обробки.
В результаті застосування інформаційних технологій до інформаційних ресурсів створюється деяка нова інформація, або інформація в новій формі. Ця продукція інформаційної системи та інформаційної технології представляється інформаційними продуктами і послугами.
На ринку є наступні види інформації. Ділова інформація - біржова, фінансова, політична і господарська інформація (котирування цінних паперів, валютні курси, дані про ринкової ситуації і т.д.), статистична інформація (соціальна, демографічна, екологічна і т.д.), комерційна інформація (по компаніях, продуктів, цінами, вакансій і т.п.), управлінські дані та повідомлення, оцінки і рекомендації щодо прийняття рішень, рекламні повідомлення.
Інформація для фахівців, або професійна інформація, - спеціальні дані для юристів, лікарів, метеорологів і т.д., науково-технічна інформація, доступ до першоджерел.
Основна тенденція в області створення інформаційних продуктів і послуг - ускладнення та інтеграція всіх видів інформаційних продукту і послуг, злиття інформації і засобів розваги.
Інформаційні технології реалізуються в автоматизованому і традиційному (паперовому) видах. Обсяг автоматизації та тип і характер використання технічних засобів залежать від характеру конкретної технології.
Автоматизація управління, а значить, і автоматизація технологій необхідні в наступних випадках:
фізіологічні і психологічні можливості людини для керування даним процесом недостатні;
система управління знаходиться в середовищі, небезпечної для життя людини;
участь в управлінні процесом вимагає від нього дуже високої кваліфікації;
процес, яким треба керувати, переживає критичну чи аварійну ситуацію.
Автоматизована інформаційна технологія передбачає існування комплексу відповідних технічних засобів, що реалізують інформаційний процес і системи управління цим комплексом технічних засобів (як правило, це програмні засоби та організаційно-методичне забезпечення, що погоджує дії персоналу та технічних засобів в єдиний технологічний процес).
Нова інформаційна технологія (комп'ютерна інформаційна технологія) - інформаційна технологія з «дружнім» інтерфейсом роботи користувача, що використовує персональні комп'ютери і телекомунікаційні засоби. Інструментарієм нової інформаційної технології є один або декілька взаємозалежних програмних продуктів для певного типу комп'ютера, технологія роботи в яких дозволяє досягти поставленої користувачем мети.
Таким чином, базовими компонентами сучасних інформаційних технологій є:
технологічні засоби, найчастіше комп'ютери;
комунікаційна техніка;
засоби організаційної техніки;
програмне забезпечення;
організаційно-методичні матеріали;
персонал, об'єднаний в технологічний ланцюжок.
Метою будь-якої інформаційної технології є отримання потрібної інформації необхідної якості на заданому носії. При цьому існує обмежена можливість з обробки даних, трудомісткості процесів перетворення інформаційних ресурсів, передачі інформаційного продукту (послуг).
25. Дайте коротку характеристику акцентованих риси комуніката. Вкажіть на особливості врахування їх в масово інформаційні діяльності.
Акцентовані риси комуніката і їх врахування в масово інформаційні діяльності.
Класифікація Леонгарда
Гіперактимний тип – особистість з підвищеним фоном настрою (оптиміст).
Дистимічний тип – особистість зі зниженим фоном настрою (песиміст).
Збудивий тип – запальна особистість, поведінку якої важко передбачити.
Застрявач – принципово вимоглива особистість, борець за ідею, не готовий іти на компроміс.
Педант – особистість з гіпертрофованим ставленням до порядку (пунктуальна, надійна людина).
Тривожний тип – боязкий, розгублена, несмілива особистість, нездатна зважуватися на вчинки.
Емотивний тип – особистість, що глибоко і довго переживає подію, вразлива, здатна співчувати іншим, романтична.
Демонстративний тип – людина, яка постійно знаходиться в масці, грає якусь роль.
Екзальтований тип – людина крайнощів, яка швидко переходить від «світової скорботи» до нестримних радощів.
Екстравертний тип – діяльна особистість, спрямована на спілкування.
Інтравертний тип - людина, заглиблена в свій внутрішній світ, вразлива, неконтактна.
Афективно-лабійний – людина, що поєднує в собі особливості гіперактимного та дистимічного типів.
Залежно від того, з яким типом журналіст працює, для якого створює матеріал і яким чином збирається вплинути на аудиторію, потрібно враховувати акцентовані риси комуніката, зацікавити його, враховуючи його вподобання та спонукати до дії/реагування на ту чи іншу ситуацію.
26. Що таке «акцентуйована особистість», якими засобами тексту досягається акцентування
Поняття «акцентуація» близьке до поняття «розлад особистості». Основною відмінністю є те, що три основні характеристики розладу особистості (вплив на всі сфери життя людини, стабільність у часі, соціальна дезадаптація) ніколи не присутні в акцентуації одночасно:
1. Акцентуйована людина може специфічно реагувати на специфічні психогенні впливи, але тільки на них, у той час як людина з розладом особистості на будь-які психогенні впливи реагує відповідно до особливостей свого розладу (вплив на всі сфери життя);
2. Акцентуації можуть найбільш яскраво проявлятися тільки протягом певного періоду життя людини (наприклад підліткового періоду) і зазвичай згладжуються з часом, в той час як для розладів особистості характерна поява на ранніх періодах життя і стабільність чи посилення проявів протягом життя (стабільність у часі);
3. Акцентуації можуть не призводити до соціальної дезадаптації взагалі або приводити до неї лише на нетривалий час, в той же час, розлади особистості заважають такої адаптації постійно (соціальна дезадаптація).
27. Обґрунтуйте класифікацію видів масової інформації.
Види інформації за змістомЗа змістом інформація поділяється на такі види:
інформація про фізичну особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
інформація про стан довкілля (екологічна інформація);
інформація про товар (роботу, послугу);
науково-технічна інформація;
податкова інформація;
правова інформація;
статистична інформація;
соціологічна інформація;
інші види інформації.
Масова інформація — це соціальна інформація, яку оприлюднено чи призначено для оприлюднення
- документована
- не документована
Перша класифікація суспільної інформації за видами:
— інформація аналогова й дискретна (оцифрована). Суспільства, в тому числі й ЗМІ, поступо переходять на цифрове кодування інформації (наприклад, цифрові телеприймачі);
— інформація статична (наприклад, ілюстрація в книзі) й динамічна (відеоінформація на телебаченні);
— інформація незнакова (програмна, аудіальна, графічна, відео) й знакова (невербальна й вербальна);
— невербальна (міміка, жести тощо) й вербальна [образна (художня література), понятійна (науково-технічна література), образно-понятійна (публіцистична література)];
За тематикою:
суспільно-політична,
фінансово-економічна,
виробнича,
спортивна,
культурна,
розважальна,
науково-популярна,
рекламна (комерційна й політична).
За жанрами:
— при інформативних методах пізнання: замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція;
— при аналітичних методах пізнання: коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, звернення;
— при художньо-публіцистичних методах пізнання: нарис, зарисовка, фейлетон, ессе, памфлет, гумореска, байка, пародія.
28. Що таке інформація про особу, які обмеження накладаються на її поширення.
1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) -відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка
ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
2. Не допускаються збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До
конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема,
дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні
переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце
народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка
стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також
інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою,
крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може
поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному
нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших
випадках, визначених законом.
29. Проаналізуйте вимоги до роботи з джерелами інформації, обґрунтуйте необхідність їх використання у журналістській практиці.
Посилання на джерело є обов’язковим. Свій кореспондент, перевірка інформації з декількох джерел. Оприлюднення джерела інформації лише за згодою. Скептично ставитися до слів політиків: ексклюзивна інформація – піар-хід.
Використовуючи різноманітні джерела під час підготовки матеріалу, слід коректно на них посилатись. Спілкуючись з людиною – учасником події чи експертом - слід одразу обговорити, як ви використовуватимете отриману інформацію. Перш за все, слід пояснити, для якого засобу масової інформації ви берете коментар, на чому робите акцент тощо. Важливий нюанс полягає в тому, що юридично згода особи дати коментар ще не означає згоду використовувати його у ЗМІ. Отже, слід узгодити, що особа не проти з’являтись у медіа в якості джерела інформації. У США, наприклад, жодна телекомпанія не візьме в ефір телевізійний сюжет або документальний фільм, якщо не буде письмової згоди всіх осіб, які з’являлись в кадрі в якості джерел. В Україні до цього ставляться простіше, але журналістові слід узгоджувати всі деталі, щоб уникнути неприємних моментів.
Щодо цитування джерела – тут можливі декілька варіантів:
- пряме цитування без обмежень - on-the-record (як заявив Президент України…). Це стосується всіх висловлювань публічних осіб, наприклад, на прес-конференціях, брифінгах, а також громадських заходах, публічних місцях і т.д – будь-де, де їх можуть почути або побачити.
- загальне цитування посиланням на джерело (про це повідомив високопосадовець Служби безпеки України, як повідомили в компанії Nestle – переказ повідомлення своїми словами)
- бекграундна інформація, яку можна вважати загальновідомою, може бути переказана журналістом. Проте якщо її дослівно цитують з певного джерела, посилання на нього обов’язкове.
В академічному та журналістському середовищі існує «правило Четем-хаусу» (Chatham House Rule). Воно стосується конфіденційності отриманої інформації і полягає в тому і вперше застосовувалось у Королівському Інституті міжнародних відносин Лондона (Chatham House, http://www.chathamhouse.org.uk). Якщо зустріч проводиться за правилом Четем-Хаусу, це означає, що учасники зустрічі можуть вільно розповсюджувати отриману інформацію, але не мають права відкривати осіб, які її озвучили, а також називати учасників зустрічі. Отже, всі висловлювання ораторів вважаються «не для преси», якщо не зазначено іншого.
«Правило Четем Хаусу» виникло у 1927 році в Королівському інституті міжнародних відносин і швидко поширилось в академічних колах як можливість для посадовців висловлювати власні думки, а не лише позицію своїх відомств. Це стосувалось перш за все політичних питань, коли необережно висловлена позиція може звести нанівець складні домовленості. Це правило накладало на учасників зустрічі перш за все моральні зобов’язання. Воно набуло популярності у англомовних країнах, і зараз використовується органами місцевого самоврядування, комерційними структурами та дослідницькими організаціями.
Для уникнення неприємних ситуацій, слід чітко обговорити порядок цитування. Якщо Ви готуєте інтерв’ю, слід пам’ятати, що за українським законодавством ваш співрозмовник є співавтором матеріалу, тому він може цілком правомірно вимагати переглянути текст до друку, а також внести свої корективи.
«Ембарго»
У західній журналістиці іноді зустрічається такий термін як «ембарго на новини» (news embargo, press embargo) – вимога джерела не розповсюджувати інформацію до певного часу або обставин. Найчастіше це стосується комерційних тем, як, наприклад, представлення нової продукції на ринку, або наукових відкриттів, до того, як статті про них будуть опубліковані в академічних журналах.
Застосування інформаційного ембарго зустрічається і в політиці: журналісти, які супроводжували Джорда Буша-молодшого під час візиту до Іраку у 2003 році, не мали право поширювати свої матеріали, поки президент не покинув країну. Головною метою цього ембарго була безпека та гарантії збереження досягнутих домовленостей.
Накладення ембарго на інформацію поки що не популярне в Україні, не в останню чергу тому, що ані ньюзмейкери, ані журналісти поки що не звикли до усталених правил гри, дотримання питань етики, але водночас забезпечення права суспільства на інформацію.
30. Побудуйте алгоритм роботи з джерелами масової інформації, окресліть найбільш важливі вимоги
• пошук, виявлення і попередній відбір джерел для наступної праці з ними;
• класифікація джерел (див. розділ IV);
• дослідження джерел, їх аналітична критика;
• синтетична критика та наукове використання досліджених джерел.
31. Дайте характеристику технологіям тиражування, зберігання та поширення інформації.
33.Які джерела інформації є типовими? В чому полягають особливості роботи з ними?
34. Типологія інформаційних процесів.
35. Факт як основа інформаційного повідомлення. Дайте коротку характеристику типології фактів.
