Звихнений

Цікава штука – «жовтуха». Так в народі зветься гепатит. Крім того, що він запускає підступний механізм повільного руйнування печінки, що непомітно роками точить тебе з середини, змінює твій настрій, робить людину дещо іпохондричною, місцями навіть злою, а при тривалому перебігу відбирає бажання до життя, зникає всякий інтерес та формується апатія до всього, в плоть до втрати страху перед смертю.

Крім цього, в окремих випадках є одна пречудна особливість. В людині просинається свідомість і посилений аналіз всього що відбувається і відбувалося раніше, в плоть до історичних витоків. Роздуми прожитого дня і очікування нового, самокритичність і тягар від власних промахів перешкоджають сну. Копирсання в подіях відкривають їх суть, все постає в новому світлі, загальноприйняті погляди й стереотипи стають абсурдними, а з ними і неможливість їх наслідування. Змінюється поведінка, ти стаєш чужим в цьому мінливому світі політичних ігор та модних тенденцій. Ти перетворюєшся в робінзона, хоч посеред чисельної маси людей в мегаполісах. І не знати, в котрому випадку легше. Підтвердження цьому я також віднайшов на сторінках Достоєвського, в героях якого знаходиш описані відображення, і яких також підводила печінка.

Жовтуху Максімус переніс у свої 14 літ. І з того часу його почали навідувати різні думи. З типового холерика він перетворився в спокійного персонажа зі своїм специфічним світобаченням, почав більше читати, згодом зареєструвався і почав регулярно відвідувати місцеву бібліотеку. Постійний аналіз інформації, яка витала в «повітрі», викликала резонанс в його голові, занадто вже багато суперечностей серед сказаних і записаних слів, по відношенню до реальних подій. Тому він вирішив записати, наскільки зуміє будучи мало грамотним, кілька надокучливих і протирічних думок, що дошкуляють йому, лунаючи з телевізорів та побутуючи в масах, будучи при цьому абсурдними зі сторони:

· Церкви досі постають світовим авторитетом, коли по факту, вони були створені як права рука владної політики і ніщо стільки не принесло смертей, страждань, маніпулювань і обману як їхній союз?

· Люди регулярно воюють між собою, не розуміючи, що війни завжди починають по прихоті керівництва однієї зі сторін, а сьогодні навіть і в спільній змові обох сторін, бо це найлегший спосіб збагачення і владарювання. І доки на верху тішаться і бісяться з жиру від затіяної кампанії, прості люди проливають кров інших простих людей, бо їм так сказало керівництво і нав’язало дешеву пропаганду ворожнечі і патріотизму. А потрібно всього то, - посадити «царських осіб» на кол, і вся тобі війна?

· Нас вчать про вичерпні корисні копалини, постійно підвищуючи ціни на них, хоча уже третє століття щодня трильйонні їх обороти не в змозі вичерпати невичерпні запаси, тому що аналогічно утворюються нові. Натомість, коли сьогодні стало вигідно політично притиснути російську федерацію, відразу ж без проблем знизили ціну на нафту вдвічі, так США через політичний трюк запасається дешевою нафтою, яка згодом стане ще дорожчою, ніж була раніше і штати знову демократично обдурили всіх, посіявши хаос?

· Розвиток технологій дозволяє сьогодні запроваджувати системи на транспорті чи виробництвах, що стежать і виключають можливість аварій, але їх не запроваджується. Так само є вже давно альтернативні, екологічно безпечні та дешеві джерела енергії, які також чомусь не доступні нам досі. І таких «темних завіс» у світовій політиці тьма-тьмуща?

· Маленький літачок врізаючись у верхівку величезного хмарочоса вщент знищує його до основ, наче на кожному з поверхів будівлі закладено вибухівки, а наступного ж дня і надалі - сотні мільярдів по всьому світу списується на програми по боротьбі з універсальним терміном – «тероризм», яке дає «моральну» підставу надалі знищувати і відтісняти цілі народи в різних куточках землі, які мали «не обережність» бути багатими тими ж корисними копалинами. Зараз можна списувати на тероризм любі правлінські прорахунки?

· Раптом з розвитком біотехнологій і безчесного панування комерції, з’являються серії містичного походження різних лабораторних штамів вірусів, які косять тисячі людей, а їх назвами страшать мільйони людей і успішно продають заздалегідь підготовленні вакцини, заробляючи на цьому не менше, ніж на тероризмі? Чого тільки вартує загадка ВІЛу.

· Така турботлива політика про здоров’я витрачає мінімум засобів для пропаганди здорового способу життя, натомість незчисленні кошти ідуть на реклами алкогольних напоїв, заохочується ринок шкідливих речовин і аморального життя, а окремі країни слугують місцем вирощування і виготовлення наркотичних речовин для «потреб» всього світу і є для них головним джерелом прибутку?

· Те, що десяток років тому, і всі попередні віки вважалося соромом і психічними розладами, сьогодні вітається і широко розрекламовується. По телебаченню діти бачать лише один обман, розврат і вбивства, тільки окремі фільми та серіали вчать поваги та честі, але як правило їх не транслюють і не пропагують. Як в таких умовах ми сподіваємося, що майбутні покоління будуватимуть життя в мирі і злагоді, будучи порядними чесними людьми?

Ще однією з прибуткових кампанії є наганяючий страх у суспільстві довкола питань екології, спекулюють на глобальному потеплінні, озонових дірах, пропажі видів рослин і тварин, натомість дії щодо збереження природи, і зовсім не відповідають масштабам балачок, але є чудовим не менш рівноцінним набиттям гаманців чиновниками як і війни, фармакологія, наркотики, алкоголь, корисні копалини, матінка мода і т.д. Такий список можна продовжувати дуже довго. Доктор Хаус в однойменному телесеріалі влучно говорив: «Тому, що всі люди брешуть».

США – сьогодні вважаються для всіх покровительницею і батьківщиною демократії. Однак саме Америка є батьківщиною капіталів. Де все робиться заради грошей, але під покривалом гуманізму. Так, штати стали батьківщиною таких фінансових проектів як: СНІД та багато інших вірусів, тероризму, різного роду фінансових теле-радіо афер і розіграшів, різних сект, благо чинності, неформальних стосунків, питань екології і т.д. й т.п. І з усього цього вона прекрасно робить капітал на крові й горі своїх, та громадянах всього світу, бо саме з-за океану прийшли до нас всі ті модні тенденції і перераховані афери. Все зароджується з фінансовою метою там, і згодом поширюється на увесь світ. Так, крутять світом кілька дуже мудрих систем. Сьогодні ми очікуємо моду на одностатеві стосунки, яка помалу приходить до нас, хоча всі віки ми билися в груди і заперечували можливість такого роду подій. Сила ЗМІ, культ моди, яку диктують згори, здатні перетворювати гомо сапієнс в умовно рефлекторних послушників.

«Нічого особистого - просто бізнес» або «То все земне, аби були гроші …», - здається, тільки такого роду репліками можна зрозуміти всю лицемірність і фальшивість, яку нам диктують з гори.

Здається зараз мистецтво спекулювати на всьому досягло апогею, хоча слово «сьогодні» не зовсім доречне. Читаючи історичні відомості різних епох, можна наглядно побачити як все повторяється споконвіків, змінюється лише зовнішній образ нової епохи. «Царьки» ламають голову на тому як більше витягти грошей з простого люду і поневолити його остаточно, щоб ті «німими вівцями» для них були,придумуючи для цього різні небилиці. А народ надіється на краще і згодом привикає до нових труднощів, думаючи тільки б не гірше. І знову мільярди мучаться через тисячі, що крутять їх долями сидячи за своїми престолами вартістю в по життєві статки цілого поселення. Здається, це все ж давно очевидно, і щоб змінити ситуацію треба то - всього порішати отих втративших або ж і не знаючих честі тиранів, і все зміниться. Але час показує, що нас можна дурити безкінечно і останні події в нашій країні найяскравіший цьому доказ:

Українська революція думками звихненого:

«Помаранчева хвиля нахлинувши з-за океану, сколихала країну закликами боротьби проти корупції, тиранії, бідності, російської приналежності. Натомість, ця одна з найбільших афер нашого часу - увінчалася апогеєм корупції, розколом країни, нечуваною досі інфляцією, зубожінням простого люду. Врешті братовбивчою війною по домовленості згори і руйнуванням України як такої. Людей поставили в такі умови життя, що можна сміливо сказати - знову запанувало кріпосне право, тільки цього разу уже із заголовком «демократичне», яке в ЗМІ новою владою оспівується як велика перемога, свобода та єдність, великий крок уперед! І багато хто на це купився, бо історії в ЗМІ- досі залишаються - авторитетом».

Короткий погляд зі сторони на події останнього десятиліття в Україні, з точки зору отриманих результатів, а не красивих балачок, що лунають з телеекранів (опис не слід сприймати як точну хронологічну історичну довідку, в них висвітлюється протиріччя, з точки зору отриманих результатів і політики що до них призвела, а не формальність, яку в нашій країні завжди виставляють на перший план):

Пригадую як на виборах президента України в 2004-му році, переміг Віктор Янукович, проти якого опоненти в той час вели дуже вже чорну піар кампанію, що навіть мені, тоді наївному 15-ти річному юнакові це дуже не сподобалося. Але підхоплений духом революційних красивих слів і обіцянок, що лунали по всіх наших телеканалах і розмовах про демократичне європейське майбутнє, глобальну розбудову держави і захисту всіх інтересів її громадян, я також, як майбутній випускник, перед яким відкривалася дорога в доросле життя, разом з мільйонами українців щиро повірив і підтримував цей нестримно наростаючий опозиційний настрій, що вилився у помаранчеву революцію, яка зрештою увінчалася перевиборами іншого кандидата, якого відстоювали організатори революції – Віктора Ющенка, до речі дружина якого є американкою і працює в структурі американських спецслужб.

Всі рукоплескали і нетерпляче очікували омріяних реформ та змін на краще. Все врешті заспокоїлося, однак цим спокоєм всі зміни в країні закінчилися. Були, правда, й кілька позитивних моментів: реформа у освіті із запровадженням незалежного тестування для вступників до вищих навчальних закладів, яка і сьогодні успішно працює; підвищення стипендій для студентів і надання фінансової допомоги для новонароджених. Погодьтеся, не густо як за п’ять років правління. Але і все це відбувалося поряд з нечуваними до тих пір темпами інфляції, які не так сильно позначилися на населенні лише на фоні так званої «світової економічної кризи», коли всі виробники знижували ціни на свою продукцію і цим самим знецінення національної валюти на 60% було не таким відчутним, це нас і врятувало. Тай глибоке розчарування потрясло всіх громадян не через матеріальні труднощі, але від обманутих сподівань. Команда Ющенка на чолі з красномовною Тимошенко, так вправно вміли запудрити мізки простому народу з «голубого екрану», що від одних їх балачок здавалося робишся ситим. Але щоразу ці слова залишалися пустими звуками і це найбільше обурювало всіх.

Помаранчева революція була досить грамотно проведена в плані пропаганди, і винити народ, що довірився словам, які всією душею давно прагнули чути, і врешті так солодко чули, не варто. З ким «вперше» не буває, це був сильний, хоча гіркий досвід. І здавалося, після нього український народ вже нікому не вдасться обдурити, та далі було ще цікавіше…

Попри неперервну дискримінацію кандидата в президенти Віктора Федоровича Януковича, на чергових президентських виборах у 2010-му, народ уже не хотів вірити «попередникам» і кандидатура Януковича таки перемогла на виборах того року.

На попередніх виборах Максімус ще не мав права голосу через брак років, а на наступних, вирішив не використовувати його взагалі. Оскільки на той час вже розумів, що політика це велика театральна арена, де розігрують найрізноманітніші вдавані ролі про людське око, а за кулісами всі дружно розподіляють державні ресурси. Народ вони сприймають лише як собак, не в обіду останнім сказано. В таких реаліях, наївно думати, що хтось на горі рахує ті голоси всупереч собі, тим паче, що виборна програма розроблена ще в Римській імперії, і вже тоді, на стадії випробувань, корупція успішно зводила все на свій лад. Проте наївний народ нічого не підозрюючи почав відчувати себе значущим. Я більш не підтримую жодну політичну силу і вважаю, що немає сенсу в постійній перемінні влади купляючись на красне слівце, простіше для народу буквально заставляти кучку олігархів і чиновників працювати на країну, щоб вони стали таки слугами народу, а не навпаки. Тому пишу свою думку нейтрально, опираючись у своїх судженнях лише на результати роботи уряду, які я як простий громадянин можу реально оцінити купівельною спроможністю щоразу йдучи в магазин, станом доріг та культури в цілому, а все решту лише пусті балачки.

Народ на заході країни очікував правління нового президента дещо з острахом. Причиною чого була вище згадана чорна пропаганда в його адрес, яка тривала вже багато років і триває й сьогодні. До таких методів, на мою думку, вдаються тільки жалкі безчесні люди в пошуках наживи, і попередня влада виправдала мій осуд своєю діяльністю. Та все одно їх критика з екранів телевізорів створювала вплив на свідомість і відношення людей.

Від Януковича тоді багато не очікували, лиш би не було гірше (це до речі культова фраза українця). Сам я, теж не був прихильником Віктора Федоровича, але те, що він маючи всі ресурси не відповідав на ганебні репліки опонентів у свою сторону і тим більше не вдавався до їх методів, - викликало повагу. Новий президент одразу на всі стратегічні посади розмістив своїх людей, не обійшлося без звичного перерозподілу влади, коли до неї приходять нові лідери. Ці заходи дозволили закріпитися і сформувати надійну команду, звідси й пішли опозиційні ярлики царювання й тиранства (до речі, самі вони ними вправно користувалися завжди).

Чотири роки президентства Віктора Федоровича не проходили в дусі глобальних соціальних реформ, але стабільність, яка була головним його гаслом - була витримана до кінця. Інфляція за ці роки, мабуть була найменша за всіх попередніх президентів України, натомість всі соціальні виплати, заробітні плати й пенсії в повному обсязі виплачувалися. Технічний прогрес привносив свою лепту і на фоні підвищення рівня життя в світі, ми теж стали жити краще. До того часу ми в більшості жили працюючи для забезпечення фізіологічних потреб, наче кріпацтва й не відмінялося взагалі. Однак як там не крути, за Януковича люди були впевнені в завтрашньому дні, люди брали кредити, розвивали бізнес, стійка національна валюта, приплив інвестицій у перспективну країну, все це сприяло до повільного, але покращення. Українці навіть почали стрімко пересідати з тридцятилітніх автівок на нові автомобілі з салонів. Люди почали відкладати заощадження,відкривати депозити, їздити на відпочинок в теплі краї, будувалися плани на майбутнє. В країні запанувала врешті справжня єдність, лише опозиція піднімаючи мовні питання баламутила все, хоч люди завжди добре розумілися за всіх часів. Все було не погано, але і не грандіозно, і скоро люди звикли до цього. Та, як завжди буває, ми почали прагнути більшого, нам стало просто нудно на борту стабільної мирної черепахи.

Був 2013-й рік,в цей час мала підписуватися угода про асоціацію з європейським союзом, яку так прагнули ми, думаючи, що колись, коли ми станемо її повноцінними членами, ми наступного ж дня заживемо як і омріяна Європа. Асоціацію не підписали, президент посилався на економічну необґрунтованість, пояснивши, що угода дає багато прав Євросоюзу і мінімум для нас самих. Хоча насправді в Європі ніхто нас не чекав і не поважав, а тільки розглядав як країну третього світу, жаданий колодязь ресурсів та канаву для відходів. Більше того, про саме повноцінне членство ніхто з його представників і не говорив відкрито. Та попри все, сила пропаганди і мрія в один день зажити як всі чесні працьовиті люди заходу, не полишала настрої людей і відхилення угоди про асоціації - стала роковою «помилкою» для Віктора Януковича та українського народу.

Часто ми чуємо, що важливо опинитися в тому місці і в той час. Ось там тоді і опинилася опозиція, яка ще завчасно до угоди про асоціацію розпочала масштабну кампанія «Україно вставай!». Найбільшими центрами України з гучним рупором в руках, з якого щодня лунала критика команди президента. Тонка психологічна гра робила своє. Акції «Україна вставай» - «втирала» нам про втрачену мрію, з уст тих, хто не так давно лицемірно обдурив українців. Якщо розглянути засоби боротьби опозиції, то вони заключалися лише у дешевій, але дієвій дискримінації влади. Десятилітня пропаганда зробила своє і Віктор Федорович Янукович постав «ворогом народу».

Після не підписання угоди про асоціацію 29-го листопада 2014-го року і добре розуміючи, що це останній шанс опозиційних сил прийти до влади скинувши Януковича, який вже міцно в корінився, почались використовуватися самі тонкі психологічні методи впливу на людей. Взявши козир у вигляді відхилення угоди про асоціацію, наче тимчасове припинення співпраці було кінцем світу. Агітаційна машина була запущена, струни людських душ розстроєні і все почалося. Зробили ставку на молодь, студентів, які не були навчені «помаранчевим майданом», тому були, наче «чиста дошка». Студенти вмить піднялися на протести, прагнучи європейських перспектив, які солили організатори.

30-го листопада слідувало побиття студентів, яке звісно підхопили і щодня сотні раз ці ролики крутили по телеканалах, обурюючи ними глядачів й списавши звісно цей гріх на вказівку чинного президента, хоча не знати кому це більше було потрібно, чинному президенту чи тим, хто так ревно рвався всіма методами до влади. Принаймні, коли в майбутньому вони врешті запанували, то їх діяльність вкрита суперечностями і сумнівами хто є хто.

Після розправи зі студентами, звісно, на їх захист масово подалися старші покоління, агітаційна машина працювала на всі 120% і врешті організовувався другий майдан у Києві, куди стікалися люди з усіх регіонів, набираючи масштабів помаранчевого. Хоча за словами очевидців, простому смертному й тоді вийти зі словом попри його лідерів на сцену було не можливо.

Тижнями майдан стояв, бідні люди мерзнули, для одних він перетворювався на другий дім, людський ентузіазм ще раз показував силу людського духу. Опозиційна машина на чолі Яценюка, Тягнибока, Віталія Кличка, Порошенка та інших обраних для «розігріву» майдану працювала добре, роздмухували його ганебними словами, ліпивши образ ворога Януковича і його команди. Однак результатів досі не було і бракувало ще людей, які все ще вагалися чи не довіряли. В той час уже було постягувано досить працівників внутрішніх справ, славнозвісних загонів «беркуту» та військовослужбовців для контролю ситуації на майдані. Тут то і скористалися новою задумкою, почали транслювати цілодобово дрібні сутички між сторонами. В мережі Інтернет досить просто відшукати відео зйомки, на яких Кличко молодший закликає з одної сторони - народ, з іншої - працівників «беркуту», - поштовхатися на камеру, мовляючи - «так треба». Надалі, такого роду роликами, нас годували з телеекранів страшною тиранією Януковича. І взагалі потім багато розкривалося самих підступних лицемірних і коварних методів боротьби за владу коштом і жертвами простого наївного люду. Пригадати тільки каламбур з Булатовим, який на той час був лідером авто майдану і на якого зробили ставку організатори, як на одне з трагічних лиць, що постраждало від режиму Януковича. Так його раптом на тиждень не стало, оголосили полон і страшні наруги над ним. На щастя він повернувся і успішно реабілітувався у якості майбутнього міністра фізичної культури та спорту. Згодом, ні для кого не стало секретом те, що цей міністр в час полону, комфортно відпочивав на домініканських чи яких там островах транжирячи гроші зібрані людом на підтримку майдану. А професійний макіяж і частину вуха, яку він пожертвував для просування в кар’єрі - зробили з нього героя. Професійні спортсмени у своїх інтерв’ю відгукувалися про час його міністерства, як на найскрутніший для спорту. З тих часів в нас взагалі нація стала героїчною, як за часів Ющенка – бандерівською, що посилювало завжди роздуваючий владою «розкол» між сходом і заходом України, хоча люди завжди добре розуміються звідки б вони не були, а все решта результати «гуманної» політики. Такі виходки «нової влади» й досі тривають, вже рік по майдану і вилилися у війну, та мабуть стануть уже традиційними методами надалі, адже це золоте дно і надійне алібі від усього для чиновницького апарату та їх олігархів, а людям ладні закривати очі на все, тільки б не було війни, от круговорот і получається.

Майдан продовжував стояти, наростали сутички між працівниками внутрішніх справ, «беркутом» та майданівцями, славнозвісна бруківка літала в сторону перших в якості відсічі, що потім стала одним зі символом майдану, але результатів і поступок збоку чинної законної влади не було. Пропаганда описувала все як страшний диктаторський режим збоку влади, хоча якщо взяти до уваги всіма улюблені і еталонні Сполучені Штати,- то там такі вуличні акції давно б розігнали автоматною чергою, оцінивши як не законну спробу захопити владу і все б на тому скінчилося. Та в нас, пропаганда проти Януковича і його команди – партії регіонів, була просто всеохоплюючого масштабу, організація заслуговує похвали, незважаючи на її мету і вищого роду цинізм.

В січні пролунали перші снайперські постріли, було вбито і поранено простих людей, які стояли в боротьбі з думкою про краще життя для всіх нас. Розстріл викликав всенародне обурення, в цьому хвилюванні вже ніхто не міг бути байдужим, людей охопило відчуття несправедливості й люті. Проте й ці події не призвели до поступків збоку влади, народ продовжував стояти уже з настроями будь-що скинути Януковича, який на той момент став «панацеєю» від усього й винуватцем всього.

Щоб виходити з ситуації, 16 січня ВР було прийнято голосуванням, шляхом підняття рук, так звані «диктаторські закони», які президент підписав 17 січня, як говорили експерти: вони суттєво обмежували права і свободи громадян, проведення вуличних протестів,розширювалися права на арешт, обмежувалися ЗМІ, тощо. Обурений народ збирався на власних майданах в різних містах України, обговорювалася ситуація в Києві, відправлялися автобуси людей та допомоги до столичного майдану. Лідери опозиції і очільники майдану вправно роздмухували народне «багаття» своєю критикою та підкріплювали її солодким слівцем про те, як вони все знають і прийдучи до влади відразу змінять країну численними реформами, поборять на раз корупцію і золоті гори, разом з «повною» свободою та захистом прав громадян запанують на наших теренах. Людям завжди подобається те, що вони хочуть почути і вся ця грамотно продумана кампанія розпалила народну «ватру». Пригадую в нас, на західній Україні, дух революції можна було відчути скрізь просто неба, здавалося його густина перевищувала густину повітря, у розмовах побутувала одна визвольна тематика.

Однак очікуваних поступок і результатів від обох сторін не було досі, тривалість протестів вимірювалася вже місяцями і все це відбувалося зимової пори. Ситуація загострювалася, людське терпіння починало здавати і народ вимагав від своїх лідерів активних дій. Доки ті без репортерів обговорювали свої привілегії на дачі Януковича, вразі звільнення майдану. Взаємної згоди дійти не вдавалося. Щось повинно було трапитися в цей час, бо далі так тривати не могло.

А сталося те, що 20-те лютого 2014 року, став днем українського трауру. Того дня був здійснений масовий розстріл майданівців, офіційне число жертв на той час наближалося до ста, які так і ввійшли в історію українського народу, як «небесна сотня». По всій країні проходили похоронні процесії, на яких мільйони людей віддавали шану своїм героям,що віддали своє життя в надії на краще майбутнє.

Після тих трагічних подій, сумнівів щодо їх винуватця не виникало в людей. Коли невинно цинічно розстрілюють синів, братів, друзів, колег, земляків в спільній боротьбі проти одного «ворога», запалюється тільки одне бажання – помсти. Президент Янукович, добре розуміючи ситуацію, яка склалася навколо нього, виїхав з країни. Цікаво те, що лідери й організатори майдану, які вели кількамісячну кампанію боротьби проти нього, все знали і вміли, - дали спокійно виїхати Віктору Федоровичу за межі країни. Більше того, пригадую, в той вечір ішла одна з політичних передач, здається Славіка Шустера. На якій говорили про дії президента і спокійно коментували чуть не хизуючись відомий їм маршрут «втечі» Януковича. Буквально в той момент втечі і ніхто навіть не спробував його затримати. Тобто, вони свідомо відпустили свого ворога з 12-ти мільярдними доларовими куп’юрами, які потім за їхніми словами Янукович поспіхом вивіз вантажівками під час втечі і які, як вони пояснювали надалі стали причиною спустошення української казни та чергової кризи». Я більше схиляюся до думки, що цю легенду нова влада придумала для народу для того, щоб самим спокійно взяти з казни ті 12млрд., а товариша Януковича відпустили як свого колегу, мол, настав уже наш час.

Або ж це був словесний прорахунок і вони задоволені тим, що домоглися врешті свого, і тепер їх час владарювати, або ж вони нас вважають за недоуків, допускаючи такі прорахунки - протиріччя. Але і ця їхня вихідка пройшла повз увагу людей, бо їх психологічний штаб працював на ура. Наступні місяці невпинно по всіх країнах крутили дешеві не по своїй цінні ролики, на яких начебто Янукович вивозить всі статки держави, докинули туди знайдений в його резиденції сміховинний золотий батон, унітаз та інші розкоші. І все це так вплинуло на психіку бідних українців, що всі решта суперечності подій відійшли в небуття, а люди стали щасливими «перемігши диктатора».

Продовжуючи трагічну тему додам важливий факт для роздумів у пошуках відповідей та істини. Близько 9 місяців після втечі Януковича і відповідно вже правління людей, що не давно були в статусі опозиції: Порошенка, Яценюка, Кличка, «пастора Турчинова, Гройсмана, Тимошенко (доречі майже всі лідери - єврейського походження, а товариша Тягнибока вони згодом відсіяли, видно щось не поділили) та їхньої команди. Так от уже за їх часу, коли тема Януковича відійшла на другий план, по новинах уже стали показувати сюжети, в яких дещо виправдовували роль Віктора Федоровича в розстрілах на майдані, кажучи про те, що його підставило близьке йому оточення, віддававши жорстокі накази від його імені чи просто маючи на це повноваження. Особисто я, дивлячись на ситуацію зі сторони і оцінюючи наслідки подій того трагічного року та подальшої діяльності нової влади, що мала повну підтримку народу і все так добре знала і вміла. Приходжу до логічного висновку, що все це подобає на грандіозний, уже черговий, але цього разу надто трагічний обман для українців, носячий помаранчеве коріння, і постає дуже велике запитання, - кому більше було все це вигідно і чиїх рук це справа?

Один тільки факт того, що вже рік після розстрілу майдану наша «визвольна всезнаюча нова влада», яка так «ненавиділа» Януковича і яка так скорбила за героями, билася в груди будь-що в першу чергу розслідувати та покарати всіх винуватців смертей на майдані! Прийшовши до довгоочікуваної влади, - не розслідувала жодного вбивства. При тому, що всі події в той час на майдані, завдяки ентузіастам, - в он-лайн режимі цілодобово знімалися численними відеокамерами, і які ми самі спостерігали в той час по телеканалах. Подумайте, і дайте відповідь самі на ці суперечності. Я зовсім не хочу когось переконувати в чомусь, і мабуть мої слова сильно подобають на приналежність до російської політики. І не для виправдання, а для повноти картини, пишу, що я звичайний собі «бандерівець» і з центру західної України, з сім’ї простих робітників, які під впливом революції, також не розділяли моїх поглядів. Більше того, спочатку вони навіть злобно обурювалися на мої репліки щодо ситуації в країні. Я й сьогодні залишаюся самотнім у своїх поглядах, змушений щодня зносити душевний біль, спостерігаючи на той крах багатішої в своїй природі країни і талановитості своїх земляків, від отої діяльності і політики тих лідерів майдану, які на словах все знали, все вміли і шляхом грамотного обману сьогодні знищують країну, а народ ставлять в умови «демократичного рабства», коли за свою тяжку працю, на силу можна купити дешевих не якісних харчів. І що саме найгірше обурює, це те, що все видається з телеекранів за велику перемогу, революцію гідності, єдність і невимовне благо. Тому надалі я викладатиму коротко інші глобальні суперечності, які викривають політику нової влади, а висновки робити кожному особисто.

Невдовзі, після «перемоги» майдану і приходу до влади її лідерів, розпочалася неочікувана для людей окупація АР Крим, а згодом і східних областей України. Влада висвітлювала це як російський терор і порушення нею всіх юридичних та моральних законів. Якщо розглянути українську революцію зі сторони, то вона стала вагомим приводом для російської сторони, - розпочати окупацію бажаних українських територій під приводом захисту численних вихідців з Росії, що проживають на території України.

Чому це так виглядає? Революція майдану в масштабі країни без емоційного забарвлення, але по факту, виглядає наступним чином:

Опозиція піднімає всього процентну долю населення України на противагу чинній законній владі, обраній чотири роки тому народом шляхом їх волевиявлення на виборах Президента України та виборах до ВР. Тобто відбувається не законне посягання на законну владу, термін правління якої ще не згас. В результаті революції майдану і трагічних подій, що залишають безліч питань щодо їх походження, - врешті достроково скидається чинна влада, а її місце займає опозиція. Такий вигляд подій, дає підставу Російській Федерації визнати події в сусідній Україні - державним переворотом і змогу втручатися в її справи під приводом захисту свого корінного населення проживаючого на території України, тобто іншими словами, все це розв’язує руки Росії. Тобто, якби там не було, але це глибока політична хиба України, що грає на руку Росії.

Цікаво те, що від часу, коли в Криму висадилися перших кілька десятків ворожих сил десанту і до перших «активних» дій українського уряду проти загарбника - проходили місяці. Ніхто не чинив жодного опору від початку, коли без зусиль можна було дати відсіч і випроторити з території Криму тих не численних військових. Натомість, коли аналізуєш все це, створюється таке враження, наче їх ласкаво очікувала наша нова влада «спасителів», доки їх чисельність не зросла і не було захоплено Криму, а згодом і східних областей. Як не крути, а все це в моїй голові не в’яжеться.

Попри тривожні настрої, трагедію жертв майдану, окупацію територій України, прагнення народу до змін на краще, за які вони боролися, - слідують низка першочергових протирічних дій, що приймаються «новою» владою:

По-перше - піднімаються вдвічі, а потім ще і ще ціни на ліки, від яких залежать бідні пенсіонери, герої, які втратили і втрачають здоров’я борючись за цінності майдану, а тепер і проти окупації держави. Від ліків в країні зрештою залежать більша частина населення, яка не славиться високим рівнем здоров’я і тривалості життя, а навпаки знаходиться на останніх сходинках. А кількість хворих та летальних випадків в цей час на фоні хронічного стресу у зв’язку з подіями в країні, - щодня зростає і переходить не на названу нам сотню смертей, але тисячі, що продовжують зростати щодня. І от у такій то ситуації, «нова» влада, що обіцяла краще життя і засуджувала попередній рівень життя, нечувано досі - піднімає ціни на ліки, коли б мала навпаки їх опускати у зв’язку з потребами людей.

По-друге – невпинно зростає інфляція. Американський долар, від ціни на якого залежать ціни на всі товари та послуги в країні, за не цілий рік правління вдали революції гідності, піднімається у вартості на 250% з 8-ми до 20-ти гривень за долар, поряд зі штучним дефіцитом і тіньовими схемами його продажу за посередництвом «валютчиків». Тепер увага, інфляція національної валюти, протягом усіх чотирьох років правління «ворога» Януковича, дорівнювала, увага - 0%. З восьми гривень за долар, які прийняв під час приходу на свій пост Віктор Федорович від попередньої влади і які можна було вільно купити в обігу, і до 8-ми в кінці його правління. Цікаво ще й те, що і ті 8грн за долар, були підняті з позначки 5грн за долар, тією ж політикою попередньої «помаранчевої влади», вихідцями і продовжувачами справи якого стала «нова революційна влада» після Януковича. І саме за помаранчів появилися спекуляції довкола валюти, її скачки. Коли Тимошенко обіцяла в рупор золоті гори, а тим часом долар сенсаційно скакав з 5 до 10, а люди сивіли, втрачаючи все тяжко зароблене, а хто мав валютний кредит, впадав у шоковий стан на довго, тягнучи не посильну ношу. І ці традиції успішно продовжує «демократичний уряд». Попри не чуване підняття цін і життя за ними уже дев’ять місяців, уряд продовжує стверджувати, що казна пуста, а золотовалютні запаси вичерпалися до мінімуму. Куди ж цікаво діваються ті гроші, коли вони ні для чого не використовуються, корупції Януковича вже немає, армія утримується силами громадян, а народ все бідніє. Виходить просто, вся країна працює, і вдвічі більше сплачує за все - в кишеню очільників «нової влади», от вам і боротьба з корупцією, всю країну поставили «раком», але виглядає все благородно.

По-третє – коли у світі ціна на нафту досягає свого мінімуму, здешевшавши майже вдвічі, у нас її ціна зросла з позначки 11 гривень за літр високоякісного пального при анти людському режимі Януковича, до 18грн/л, за сприяння нашого професійного, дбаючого про добробут людей нового уряду. Тільки-но люди пересіли на автомобіль, його знову перетворили в розкіш, бо придбати його зараз і заправити за нової влади - стало просто не посильним. Ще одну втіху відібрали в нас.

По-четверте – покладаючись на так звані вимоги міжнародного валютного фонду від якого ми мали отримати фінансову кредитну допомогу. Уряд, на чолі з вправним в ораторському мистецтві «учнем» чи наступником, називайте як хочете Тимошенко – Яценюком. Піднімає на 50% ціну на газ. Мені важко повірити в те, що гуманна Європа, знаючи, що мінімальна заробітна плата, яка не дуже втекла від середньої в Україні, становила на той момент – менше ста євро в місяць, а на даний момент і всі гордих 50. В європейських країнах, нашу ж заробітну плату в кілька разів перевищує допомога безробітнім і не захищеним верствам населення. Тому, як пояснити те, що європейська сторона, знаючи наш ганебний стан речей могла висунути невід’ємною вимогою надання кредиту - підняття ціни на газ для населення, яке втратило всяку плато спроможність за нової влади. Натомість це легко пояснюється тим, що це є мільярди для збагачення тих, хто при владі. Тим паче, що пані Тимошенко всі свої часи при владі, славилася казусами в газових питаннях, починаючи від арешту при Кучмі, коли Ющенко визволяв її. На додачу, сьогодні продовжують лунати заяви і йде моральна підготовка населення до подальшого підняття цін на комунальні послуги втричі. Тоді вже я просто не знаю як ми будемо виживати в таких умовах, відмовитися від світла, тепла і води, та повернутися назад уже не в лихі 90-ті, в які нас щойно повернули, а до зорі зародження цивілізації? Мабуть. Цікаво виходить.

По-п’яте – вибори Президента України наприкінці травня 2014-го року. Досі я не бачив чогось більш геніального і простого. Зараз поясню. Задовго до виборів як це буває, оприлюднили результати перших екзетполів, в яких начебто попередньо підрахована думка українців, щодо вибору кандидата в президенти. В той час я сидів на кухні, там працював телевізор, і почувши результати тих екзетполів, не зміг втриматися від нападу здивованого сміху. Як говорили результати екзетполу, неочікувано, з колосальним відривом перемагав кандидат – Петро Порошенко. Для мене тоді це було просто шоком, диковинкою, я й ні разу не розглядав такі ставки. Таким чином, згідно оприлюднених результатів, які регулярно крутилися по телебаченню до самих виборів, виходило так, що у людей немає сенсу голосувати за іншого кандидата, бо Порошенко випереджував найближчого близько вдвічі, тай кандидатур гідних не було, тож люди прийняли екзетпол за даність. В той час на Україні розгорнулася активна окупація і люди прагнули по-швидше вже обрати президента, який би почав вирішував нагальні проблеми. Тому шляхом не хитрого екзетполу вдалося отримати перемогу Петру Порошенко відповідно схемі того ж екзетполу. Тепер увага, революція гідності боролася проти олігарха Віктора Януковича, що був на чолі партії регіонів, діяльність якої привселюдно критикувалася. І ми шляхом політичного обману, не свідомо обираємо новим президентом Петра Порошенка – одного із засновників партії регіонів, олігарха і політика, який працював на керівних посадах при всіх попередніх урядах. Тому для мене вибори Президента України 2014 являються найбільш геніальною і простою аферою, що доводилося зустрічати у своєму житті. Коли одним тільки продуманим роликом виграються вибори президента.

Не знаю як ви, а я вже на лопатках після таких суперечностей, та їдемо далі.

По-шосте – до останнього часу Україна славилася як потужний експортер електроенергії до багатьох країн. Після підняття ціни на газ, сам Яценюк, будучи прем’єр міністром - закликав український народ не панікувати, але переходити на електричні системи й прилади обігріву, щоб не залежати від російського газу. З наближенням опалювального сезону, раптом розпочинається телевізійна кампанія, в котрій нам говорять уже протилежні речі: вугілля нема, запасів вистачить на короткий час, будуть проводитися відключення світла по всій Україні з метою економії. Після перших хаотичних відключень світла без попередження, що призвело до виходу з ладу різної побутової техніки, люди масово подалися витрачати свої кровні на генератори, акумуляторні пристрої, свічки, тощо. Народ був обурений, панічний, але згодом звик, бо все списували на війну, а в такий час в народу на все закриваються очі, тільки б миру, чим і користається успішно «нова демократична влада». Так ось, незабаром тему з електроенергією перестали розкручувати, оскільки вона уже дозволила укласти уряду нові енергетичні багатомільярдні угоди на наступний рік. Угадайте з ким? З нашим затятим ворогом – Росією. І на додачу - народ підготовлений до наступного підняття цін на електроенергію. Цей абсурд обурив журналістів, які у пошуках відповідей вияснили, що за вказівкою - припинили добування вугілля на заході та сході країни, шахтарі відповідно опинилися без роботи, а завантажені по-вінця вагони з вугіллям стоять на складах і відправляти їх для потреб українців не дозволяється. От вам і штучний дефіцит електроенергії від благодійників,уряду смертників. Схема працює, підготовлені ролики по телебаченню крутять народом як завгодно на користь влади, як і з революцією, доларом, війною і всім решту. Продовжують реалізовуватися свої схеми, які раніше ми і уявити не могли. А може це така боротьба з корупцією, у якій вони звинувачують невпинно попередній уряд? Цікаво.

По- сьоме – військове забезпечення. В «нестримній боротьбі з корупцією нової влади» - дійшло до того, що тривалий час наші призовники, добровольці, солдати, які воюють на сході, були покинуті на призволяще без належної зброї, екіпіровки їжі та чітких розпоряджень. Ця ситуація змінилася лише тоді, коли силами волонтерів та населення, збирається допомога і відправляється військовим. Більше того, всім відомо, що збір коштів для потреб армії, який збирала і закликала держава через телефонні дзвінки, які наївні і ще не навчені українці щиро відправляли, - не поступили на потреби військових. Вони просто пропали, а коли підняли це питання, то почали відмазуватися тендерами і ше там чимось. Короче, боротьба з корупцією на висоті, дивишся, і упріваєш. Від так, з того часу українська армія годується і забезпечується силами народу, який з приходом нової влади став втричі біднішим, втратив незалежність, і щодня зменшується в чисельності війною на сході країни і політикою держави, доки влада потерпає в бездіяльності і власному збагаченні.

Ще один трагічний момент - перемир’я, за якого ворожим військам дозволяється вбивати наших солдат, а нашим солдатам категорично не можна відповідати. Так, успішно щодня офіційно гинуть кілька людей і ще більше ранених, а скільки їх там насправді важко подумати.

Взагалі ця війна має дуже дивний вигляд, нашим військовим не даються чітких вказівок, не ведеться відвоювання і вигнання ворожих військ з території України, вони просто місяцями гинуть утримуючи позиції. Дії влади дійшли до того, що чиновники не маючи жодного відношення до АТО, отримують її статус, а добровольці, які віддають своє життя на полі бою, навіть посмертно не можуть отримати підтвердження і статус учасника АТО, а тим більше фінансової допомоги з боку держави. В кращому випадку отримують 12євро в місяць допомоги за втрату годувальника, про яку теж треба немало сорому зазнати оббиваючи чиновницькі пороги. Зараз влада навіть пробує план по присвоєнню волонтерських ресурсів, створюючи єдиний волонтерський штаб, до якого буде збиратися всяка допомога і чиновники нею будуть розпоряджатися. Чесно кажучи, більшого цинізму я уявити не міг, ніж те, що твориться щодня в нашій державі, після «революції гідності». Людей просто сприймають за бродячих собак, народжених для догоди чиновникам і олігархам, мертві душі. І все це відкрито відбувається, щодня коментуються факти по їх же телеканалах, а народ прислуговується і йде на вірну смерть і рабство, а владна пропаганда ще й в таких умовах вправно викликає патріотизм у своїх щенят і ми гордо затягуємо ланцюги на собі.

Все це найбільше виглядає на комерційну здачу Росії - територій України. Як це було з Кримом. А війна ведеться для збагачення, для того, щоб усе це приховати і щоб наша нова влада мала залізне алібі щодо тієї анти соціальної політики, яку вона провадить. Цікаво ще й те, що попри гучні фрази й виступи, українська влада досі не запровадила проти Росії санкцій і не визнала війни як такої, проте по голівудськи заохочують і відправляють помирати українців проти містичного ворога. А батьки померлих не можуть домогтися обіцяної фінансової допомоги від держави. До того ж і усьому світу така війна на руку. Уряди країн мають привід розширювати фінансування антитерористичних програм, запроваджувати нові стандарти, як ото тепер водять обов’язкові протиракетні установки на літаки, а все це чималі відмивання грошей і нові можливості перерозподілу у «демократичному світі».

Я давно не довіряв всьому тому, що говориться по телевізору і всій тій світовій політиці, та коли у власній країні побачив на що здатні високо посадовці для досягнення своїх інтересів, - я був шокований. Довіряй, але перевіряй. Саме це потрібно нам робити. Не міняти щоразу владу, але заставляти її працювати на нас. А ми двічі вишли на майдан, де нас однаковісінько використали, щоб за наш рахунок прийти до влади і обкрадати нас.

Підсумки печальні. Як не крути, а в 2013-му році, при поганому уряді Януковича, ми жили в мирі, спокої, стабільності, впевненості в завтрашньому дні. Ми вже вийшли на рівень не тільки задоволення первісних фізіологічних потреб, але й мали змогу заощаджувати, купляти техніку, автомобілі, подорожувати. Не можна сказати, що та влада була доброю, вона збагачувала себе по всіх можливих схемах і реформами не вирізнялась, але все це було в межах, і не відображалося на зниженні рівня життя, купівельній спроможності, а головне, жодних натяків на війну не було. Від Януковича ніхто більшого й не очікував. Він говорив про стабільність, її і дотримувався. І ніхто, як то раніше за Ющенка і Тимошенко, не обіцяв золоті гори, і не було того морального розчарування.

Всього за рік, ситуація змінилася до навпаки. Тоді, коли Грузія, уже за перші три місяці шляхом реформ піднімає свою країну на якісно новий рівень життя подолавши корупцію. Наша нова влада, яка під час революції все знала, вміла і лише очікувала свого шансу, - уже за перші три місяці «підірвала» країну, відкинувши її жителів до стандартів 90-х років. З організаторами революції ми отримуємо: багато тисячні жертви, воєнні дії, втрату територій, розкол. Увесь світ визнав, що наш новий уряд не зробив жодної реформи за цей час і тому їм не довіряють, і не дають фінансової допомоги, щоб та просто не пропала. Здається, наче нова влада направляє всі зусилля лише щоб обікрасти народ й обездолити його. Борці з корупцією домоглися її апогею. Інфляція більше 200%, на заробітну плату можна ледве прогодуватися, не говорячи про якісний одяг, техніку чи відпочинок. Тільки заощадження за часів Януковича, ще тримають багатьох на плаву. Країна стала і нічого не розвивається, все йде за течією, а ВР та уряд працює по кілька годин з частими перервами на день, пару днів в тиждень в кращому випадку. І це мабуть добре, бо чим більше вони працюють, тим більше навантаження припадає на людей. Як не стараюся я просто не можу відшукати жодного позитиву, тотальний обман і хаос. Але мушу визнати – це колосальна, грамотна, вимагаюча надзвичайної мудрості і зусиль афера.

Все почалося із закликів до революції, стверджуючи, що в нас крадуть мрію. Натомість нас вдруге обдурили і відібрали не тільки мрію, але й дійсність. І не знати скільки ще років мине для того, щоб ми повернулися хоча б до того рівня життя, що було за Януковича. Але принесених жертв уже нікому не вернути. І за ради чого вони сталися, щоб народ привчався до нових суворіших умов життя, доки нова влада відбиває роки своєї опозиції, спустошує й руйнує країну самими підступними не людськими методами? Але зараз ніхто вже не повстає з народу, бо його нікому організувати. І замість того, щоб заставити владу працювати на народ, ми добровільно стаємо їх рабами, в плоть до братовбивства.

«Холодна війна» між штатами та російською імперією не припинялася. І сьогодні виразилася в українській революції, в якій Росія захистила свої позиції в Чорному морі від натовського нашестя, і тим самим захопила Крим. А США - вдалося зміцнити свою економіку через зміцнення долара, притиснути Росію санкціями і отримати вдвічі дешевшу східну нафту без війни і додаткових на це затрат. Тому це протистояння наддержав триває. Поки скидається на переможні позиції штатів, оскільки ще не давно їх економіка падала поруч з масштабами китайської. А тут, хто б міг подумати, шляхом якоїсь української революції, Америці вдається зміцнити економіку, запастись нафтою, настроїти світ проти Росії і опустити її економіку. Результати цих протистоянь покаже час, а тим часом такі державки як наша, потерпають в цих політичних іграх. Думаю, зараз час опасатися КНР і РФ, щоб у них часом не почалися місцеві заворушки і не сягли українських масштабів, бо тоді «демократичній» машині штатів, не буде перешкод у світі, і боюсь у ньому не залишиться нічого цінного, людського,окрім капіталів.

Ось такі думи й протиріччя розривають розум Максімуса, в цей важкий період для України, в якій сила пропаганди, що лунає з телеекранів, виставляє все під соусом благочестя. Йому відразу пригадуються слова його подруги про те, що скрізь панує фальш. Хоча,мабуть, це просто закон харчового ланцюга, який також яскраво працює серед людей.

Справжній патріотизм це не пошук вигідних союз та союзників, нам зовсім не потрібний ні ЄС ні Росія. Патріотизм – це незалежна самобутня розбудова власної держави, усіх її сфер, і Україна для цього має найкращі умови, щоб уже за 10 років стати передовою державою, за умови керівництва справжнього патріота, а не патріотичної брехні, проституції та мамони, що запанували сьогодні.

Справжній патріот не шкодує власного життя, само по собі воно не має для нього ціни, але слугує воно для розбудови своєї держави та благополуччя її громадян. Тому поняття патріотизму і корупції є просто не сумісні і вже один цей аспект викриває хто є хто.

Тільки час – здатний загоїти жорстокі людські рани. І запустити знову карусель.

Дацьо М.В.

Січень 2015-го