1. Риторика — це наука
а) про правильну вимову звуків;
б) про правильне застосування міміки й жестикуляції;
в) про культуру спілкування;
г) про комунікацію, що переконує.
2. Порівняння — це
а) пояснення ознак одного предмета через підкреслення його схожості на інший;
б) художнє означення, що виділяє й образно змальовує характерну рису чи ознаку людини, предмета, явища;
в) послідовне зображення двох чи кількох явищ із різних сфер життя, показ подій на тлі інших, чимось подібних;
г} використання багатозначності слова чи виразу.
3. В основі метафори лежить
а) поєднання контрастних понять;
б) порушення узвичаєного порядку слів у реченні;
в)використання слів, що вимовляються однаково, а значення мають різне;
г)перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності.
4. Метафоричним є вираз
а) Кожна мова — неповторна(Д.Білоус);
б) Мова — система звукових знаків, що виконує комунікативні, пізнавальні, оцінні, естетичні та ін. функції;
в) Український правопис добре опрацьований кількома поколіннями мовознавців;
|
|
г]_ Пригорнись до мене, слово, коли щира ллється мова (Любов Забашта).
5. Гіпербола — це
а)вистава чи твір, спрямований на те, щоб розсмішити засобами грубого комізму чи перебільшених зовнішніх ознак персонажа;
б)зображення, у якому комічний ефект досягається навмисним спотворенням, свідомим перебільшенням характерних рис чи ознак висміюваного;
в)надмірне перебільшення певних рис чи ознак явища або предметів з метою їх увиразнення;
г)непомірне вихваляння та уславлення визначної суспільної події чи звершень видатної людини.
6. Антонімічним до терміна гіпербола єтакий:
а) метафора;
б) епіфора;
в) секстина;
г} літота.
7. Парадокс — це
а) засіб зображення явищ дійсності у спотворено мічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному гляді;
б) твердження, що розходиться з усталеними поглядами і ніби суперечить здоровому глуздові, а насправді має глибокий смисл;
в) розважальний драматичний твір на побутову
г) перестановка слів у реченні з метою їх увиразнення.
8. Зразком парадоксу є прислів'я:
а) Як прийде лихо, не всидиш тихо;
б) Тихше їдеш — далі будещ;
в) Моя хата скраю, нічого не знаю;
г) Кожному не вгодиш.
9. Риторичне питання — це питання,
а) з яким промовець звертається до слухачів, аби перевірити, чи чують вони його;
б) за допомогою якого промовець хоче з'ясувати,чи зрозуміли зміст ним сказаного;
в) яким висловлюється ствердна думка;
г) одне з питань плану підготовленої оратором промови.
10.Риторичним є таке запитання:
а) Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І.Нечуй-Левицький);
|
|
6} Як тебе хоч звати, земляче? (Григір Тютюнник);
в)Дядьку, а ви мені можете дати "Пригоди Тома Сойєра"? (М. Стельмах);
г) Хочеш мови пізнати скарбницю? (Любов Забашта).
11. Інтонація — це:
а) повторення тих самих звуків, слів, рядків на почаку і в кінці тексту або його частини;
б) добір певних звуків, які сприяють створенню яскравого образу;
в) елемент емоційної й звукової виразності, що виявляється у зміні висоти тону, сили звучання, тембрі голосу.
г) засіб, заснований на називанні супротивного, колІН про щось говориться ніби в позитивному сенсі,
проте підтекст свідчить про протилежне.
12. Темп мовлення — це
а) швидке, без підготовки створення віршів, пісень, казок, промов тощо;
6) тривалість звучання слів та пауз, швидкість _мов лення в цілому;
в)підвищена схвильованість, щиросердність, емоційність вислову;
г) розрив речення міжрядковою паузою.
13. Риторика — це
а) наука про правильну вимову та наголошення слів;
б) емоційне ствердження чи заперечення якогось факту;
в) теорія ораторського мистецтва;
г)відповідь, заперечення, зауваження одного з учасників діалогу іншому.
14. Батьківщиною красномовства вважають
а) Стародавній Китай;
б) Стародавній Єгипет;
в) Античну Грецію:
г) Київську Русь.
15. Батьком риторики називають
а) Арістотеля;
б) Платона;
в) Сократа;
г) Цицерона.
16. Видатні оратори Київської Русі — це
а) Демосфен і Цицерон;
б) Іларіан та Кирило Туровський:
в) Феофан Прокопович та Григорій Сковорода;
г) Михайло Ломоносов та Георгій Кониський.
17. Тема виступу — це
а) роз'яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фактів;
б) основна галузь роздумів оратора, у_межах яких він добирає явища й факти, що розглядаються у виступі;
в) послідовний перелік основних питань, висвітлюваних у виступі;
г) заклик, що емоційно визначає певне суспільне завдання.
18. План лекції — це
а) повний письмовий виклад змісту виступу;
б) слова та звороти, що означають поняття та явища певної галузі знання;
в) послідовність і взаємозв'язок тематичних частин виступу, зафіксований у вигляді переліку ключових питань;
г) узагальнюючі думки, які мають лаконічну, відточену мовну форму.
19. Ясність мовлення оратора — це
а)насиченість виступу новими фактами, актуальними проблемами;
б) смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність у засвоєнні;
г) мелодійність, плавність, інтонаційна виразність.
20. Образність мовлення оратора — це
а)уміння говорити ясно, без ускладнень, надуманих образів;
б)здатність розглядати конкретні факти й явища, даючи їм чіткі наукові й політичні оцінки;
в)наявність у виступі живих картин, які лають змогу не лише осмислювати почуте, а ніби сприймати почуттями;
г)логічна переконливість сказаного.
9. Лаконічність мовлення відбиває
а) емоційність, натхненність, піднесеність мовлення;
б) багатство словникового запасу оратора;
в) нормативність мовлення оратора;
г) здатність говорити стисло^ залишаючись максималь;
но зрозумілим.
10. Гумор — це
а) доброзичливе висміювання чиїхось вад;
б) різке, принизливе висміювання;
в) особливо дошкульна викривальна насмішка;
г} приховане глузування, засноване на називанні супротивного.
11. Основні думки виступу потрібно повторювати
а) завжди тими самими словами;
б) щоразу варіюючи їхнє мовне оформлення;
в) пропонуючи слухачам їх записати;
г) пропонуючи слухачам повторити їх хором.
12. Найчастіше у публічних виступах на суспільну тему
вдаються до
а) науково-навчального підстилю наукового стилю;
б) белетристичного підстилю художнього стилю;
в) розмовно-побутового стилю;
г) ораторського підстилю публіцистичного стилю.