Проблеми європейської безпеки в діяльності ОВД і НАТО

В "0-х роках і на початку 70-х основні перешкоді Ди* розв'язання проблем європейської безпеї ^стаНовили продовження гонки озброєнь, поши«! рення в міжнародній політиці силових рішень. У Єврог перебували атомна авіація й ракети НАТО середньої радіуса дії, в 1959—1961 pp. аналогічні ракети роза на своєму сході СРСР.

Одним з факторів, що негативно впливали на безпеї в Європі, буди намагання деяких західних політичн діячів залучи^ фрн д_О кола ядерних держав, що мало меті підкреслдрщ рівноправність ФРН у західному блої, _щ и роль у протистоянні з Радянським Союзом. Ці нама*^ гання викліпсади рішучий опір СРСР та інших країн Вар шавського Договору, які не без підстав побоювалися, ядерна збро^ _в руках ФРН стане додатковим чиннико» напруженості в Європі. Такі побоювання поділяли чис| ленш ветера^_и другої світової війни, особливо в СРСР. У 1961 р^ враховуючи, зокрема, небажання

гчїтд⁸' ^Щ • ^^ ^{континент став} полем ядерної ві І..ША замшїїдщ доктрину «масованого покарання» ™ ооктрину «гнучкого реагування». Нова доктрина обмежуваї ла можливості ядерного захисту для Західної Європи Щ натомість пе£_Єдб_ачала нарощування «звичайних» зброй* них сил. * ³ * ^%

Водночас США й Великобританія вирішили створите багатосторонні ядерні сили в НАТО. В 1964 р. ФРН вису! пула свш шщд реалізащі цієї ідеї. Згідно з ним кораблі; ядерною sepogjQ _{на борту мали К0М}плектуватися змІ| шаною командою, що складалася б на одну третину американців _{а на} дві третини — з військовослужбові шших країн t^jQ _Таюш qjjHQj^ _{фрн ОТ}римала б моз ливість вплий_ати на схвалення рішень щодо застосуваї ядерної зороі. дд_{е через} суперечки серед членів НАТО ««, ці пропозицц _{не були} реалізовані. ФРН тільки стала чЩ ном створених нових органів у НАТО — з питань ядерне ооорони і з питань ядерного планування. Планам 172

створення багатосторонніх сил було остаточно покладено край з підписанням в 1968 р. Договору про нерозповсюд-ження ядерної зброї, одне з положень якого забороняло ядерним державам передавати ядерну зброю «будь-кому».

Безпека Європи в ці роки розглядалася з силових по­зицій не тільки на Заході. Наприкінці 60-х років країни Варшавського договору на чолі з СРСР дійшли висновку, що реформування, розпочате 1968 р. в Чехословаччині, становить загрозу для інших соціалістичних країн. Війсь­ка країн ОВД, за винятком Румунії, вторгайся в Чехосло-ваччину. Радянські війська залишилися в Чехословаччині навіть після того, як реформаторів було усунуто від вла­ди, а реформи — припинено.

Таким чином, протилежні блоки в Європі продовжу­вали робити ставку на воєнну силу, ядерну зброю як головні засоби зміцнення безпеки. Країни ОВД і НАТО були готові до конструктивного діалогу лише у сфері по­літичного зміцнення безпеки в Європі.

В січні 1965 р. у Варшаві країни східного блоку запро­понували скликати нараду європейських держав «для об­говорення заходів забезпечення колективної безпеки в Європі». Оскільки США й Канада виключалися з кола учасників наради, пропозиція одразу викликала негатив­ну реакцію Вашингтона. (Згадаймо, що в 1954 р. СРСР пропонував скликати аналогічну нараду, де США й КНР мали бути лише спостерігачами. СІЛА й тоді відмовилися з огляду на свою провідну роль у НАТО — організації, створеної для захисту Західної Європи.)

У 1966 р. в Бухаресті країни Варшавського договору ухвалили Декларацію, в якій виклали своє бачення шля­хів ослаблення напруженості в Європі, в тому числі ви­словилися за одночасний розпуск НАТО й ОВД, за визнання існуючих у Європі кордонів. Знову пропонува­лося скликати загальноєвропейську нараду для обгово­рення питань безпеки й співробітництва в Європі.

У 1969 р. в Будапешті керівники країн ОВД прийняли Звернення із закликом прискорити підготовку до загаль­ноєвропейської наради з питань безпеки, організувати з Дією метою зустрічі представників усіх європейських країн.

Країни ОВД підтримали ініціативу Фінляндії, яка в травні 1969 р. запропонувала свої послуги для організації загальноєвропейської наради.

Міністри закордонних справ країн ОВД, які зібралися! в жовтні 1969 р. в Празі, запропонували провести загаль-І ноєвропейську нараду в другій половині 1970 р. з таким! порядком денним: 1) про забезпечення європейської без-f пеки і про відмову від застосування сили або загрози ц| застосування у взаємних відносинах між державами Європі; 2) про розширення торговельних, економічних • науково-технічних зв'язків на рівноправних засадах.

У червні 1970 р. на нараді в Будапешті міністри закор-] донних країн ОВД розвинули свої пропозиції щодо по-| рядку денного майбутньої наради й урахували деякі кри-| тичні зауваження західних держав у зв'язку з попередні* ініціативами ОВД. Вони запропонували обговорити та-| кож проблему скорочення збройних сил на території європейських держав і питання розвитку культурних зв'* ків. Країни ОВД уперше офіційно погодилися на участь; загальноєвропейській нараді США й Канади.

Питання європейської безпеки обговорювалися в цеі час і в НАТО. У грудні 1967 р. НАТО схвалила доповід: про перспективні завдання організації, підготовлену керівництвом міністра закордонних справ Бельгії Армеля^ «Доповідь Армеля» передбачала концентрацію зусі НАТО на підвищенні стабільності в міжнародних від­носинах, необхідної для тривалого й справедливого мир) в Європі. Пропонувалося також розпочати переговори ОВД щодо пропорційного скорочення збройних сил За-» ходу і Сходу.

Вторгнення країн ОВД у Чехословаччину в 1968 викликало засудження і певні дії НАТО.

В рішенні комітету планування НАТО від 4 вересі 1968 р. підкреслювалася необхідність «зберігати сі воєнний потенціал», а в листопаді 1968 р. керіві НАТО висловили побоювання щодо можливості виник^ нення нових кризових ситуацій навколо Західного Беї ліна та в Середземномор'ї. Лише після Звернення край ОВД в 1969 р. відносно скликання конференції з питаї' європейської безпеки в НАТО погодилися обговорити країнами ОВД порядок денний майбутньої наради.

На засіданні в Брюсселі 4—5 грудня 1969 p. Pa НАТО підкреслила, що для досягнення міцного необхідно вирішити «фундаментальні» проблеми єврпейської безпеки, отже, потрібна ретельна й тривала під­готовка до переговорів. Таким чином, країни НАТО з обережністю ставилися до пропозицій ОВД негайно скликати загальноєвропейську конференцію, особливо побоюючись «увічнення» розколу Європи в результаті конференції.

Активізації діяльності НАТО в питаннях європейської безпеки сприяли успіхи «нової східної політики» ФРН на початку 70-х років.

26 — 27 травня 1970 р. Північноатлантичний альянс уперше виявив готовність розпочати багатосторонні кон­такти з усіма заінтересованими урядами для обговорення дати скликання конференції з європейської безпеки й співробітництва. НАТО, зокрема, запропонувала поста­вити на порядок денний конференції питання «більш вільного пересування людей, ідей та інформації» в Єв­ропі, розширення культурного, наукового, економічного й технічного співробітництва.

В червні 1971 р. країни НАТО висловили задоволення згодою СРСР на взаємне й рівноважне скорочення збройних сил у Європі.

Підписання чотиристоронньої угоди про Західний Берлін у 1971 р. стимулювало інтерес НАТО до про­позиції про скликання наради з питань безпеки і спів­робітництва в Європі. В грудні 1971 р. Постійній раді НАТО було доручено «поглибити» підготовку порядку денного майбутньої конференції. В травні 1972 р. країни НАТО погодилися розпочати багатосторонні переговори відносно підготовки конференції про безпеку й співробіт­ництво в Європі і прийняли пропозицію уряду Фінляндії провести конференцію в Гельсінкі. Щодо переговорів про скорочення збройних сил у Європі, то країни НАТО схвалили пропозицію, щоб вони розпочалися паралельно з конференцією з питань європейської безпеки. Анало­гічні рішення ухвалила конференція міністрів закор­донних справ країн НАТО в грудні 1972 р.

Отже, друга половина 60-х років позначилася рухом країн ОВД і країн НАТО в напрямі пошуку взаємо­прийнятних конкретних заходів для зміцнення безпеки в Європі. Якщо країни ОВД послідовно наполягали на тому, що для цього необхідно скликати спеціальну

конференцію, то НАТО спершу робила наголос на взаєм-j ному скороченні озброєнь у Європі, на «вільному обмін людьми й ідеями». На початку 70-х років позиції сторіь відносно питань європейської безпеки зблизилися і в по­дальшому узгоджувалися під час переговорів щодо прої дення загальноєвропейської наради. Первісне обере: ставлення НАТО до пропозицій ОВД скликати загаль­ноєвропейську нараду змінилося, коли країни ОВД пого­дилися на участь США й Канади в конференції. Саме, тоді в НАТО побачили перспективу скористатися рішен-] нями конференції, щоб пов'язати безпеку в Європі з по-г передженням збройного втручання країн ОВД у справи, своїх союзників, як це було в Чехословаччині в 1968 р.| Для СРСР європейська безпека в той час асоціювалась насамперед з визнанням НАТО непорушності кордонів Європі, які встановилися після другої світової війни.