Ладки, ладоньки, ладусі

НАРОДНІ ПІСНІ

1. Види народних пісень.

2. Художні особливості НП.

3. Виховна цінність НП.

Колискові пісні – це народні пісеньки, які співають дитині, щоб її заспокоїти, приспати.

Схилилась над колискою мати, усміхається до маленької дитини і тихесенько наспівує старовинну колискову. Дитятко сміється беззубим ротиком і засинає під ніжний монотонний спів...

Таке велике щастя – знайшлася в сім’ї дитинка. Значить бог поблагословив сім'ю, наділив її-своєю ласкою. Щасливий батько витесав із білого дерева (яворового чи горіхового) колиску, прикрасив її різьбою чи вимальованим візерунком, підвісив до сволока на довгих кручених шнурках. Мати приготувала дитині маленьку ковдру, подушечку. Поклала в подушечку пучечок пахучого «чарівного» зілля, щоби дитина спокійно спала, щоби снилися їй гарні добрі сни, щоби ніяка нечиста сила не змогла підступитися до дитини. Над колискою повісила віночок барвінку як оберіг від зла і нечисті.

Та батьківські клопоти на цьому ще не закінчилися» Тепер необхідно охрестити дитятко, щоби, не дай Бог, захворівши, не померло нехрещеним, бо тоді навіки стати йому потерчати ом, хрещена ж дитинка обов'язково потрапить в рай і там стане маленьким янголятком. Батько гарячково шукає для синочка чи дочки кумів. Це складна і відповідальна справа, адже куми повинні бути шанованими і поважними, бажане ще й заможними людьми, щоби могли опікуватися хрещеником, щоби могли заступити батьків, коли з ними щось несподівано трапиться. Якщо ж батькові ніколи довго шукати кума, то просить першого зустрічного перехожего, що йде до церкви. Ще одна батьківська турбота – вибрати дитині ім’я. У давні дохристиянські часи імена мали служити оберегами для людей. Тому їх вибирали довго і старанно: називали дітей іменами Ждан, Зван, Первак, Третяк, іноді вибирали навіть неблагозвучні імена, щоб охоронити дітей від різних хвороб і нещасть. У християнські часи дитина сама собі «приносила» ім’я, адже на кожний день календаря припадало свято якогось мученика чи святого. Часами це були дивні для українців імена, через те їхвидозмінювали, українізували: Мойсей – Мусій, Тарасій – Тарас, Пелагея – Палажка, а часами давали ім’я, що припадало на інший день (попередній або наступний).

Ну ось всі невідкладні справи позаду. Тепер треба тільки плекати дитятко, щоби росло спокійним, добрим, ласкавим, щоби не плакало, не капризувало...

Сиділа, матуся біля колиски і монотонним голосом наспівувала безконечну колискову про котика, перепілочку, Сон чи Дрімоту. Бажала дитинці щастя, здоров’я, багатства, вроди, долі, відганяла злі сили, шепотіла ніжні ласкаві слова, називаючи маля зірочкою, сонечком, серденьком; просила котика (доброго домашнього духа - домовика), щоби приглянув за дитинкою, заколисав її чи побавився з нею. Лише зрідка матінка жалілася на тяжку працю,бажала дитині кращого, ніж у себе, життя.

 

ОЙ ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота,

Питається сон дрімоти:

- Де ж ми будем ночувати?

- Де хатонька тепленькая,

Де дитинка маленькая,

Там ми будем ночувати,

Мале дитя присипляти.

Щоб виросло, не змарніло,

Щоб тяженько не хворіло,

Сили й розуму набралось,

Своїх батьків потішало.

 

Котику сіренький

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котику волохатий,

Не ходи по хаті,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти,

Дитя буде спати,

Котик воркотати.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

А-а-а-а, а-а-а, а.

 

Мова колискових пісень відзначається багатством пестливих слів, своєрідними звукосполученнями, властивими лише цьому виду пісень (люлі-люлі-люлечки). Ці звукосполучення відповідають ритмові колихання і простій, одноманітній мелодії пісні.

Дитинка росла, розумнішала. Матері уже мало було спілкуватися з нею лише за допомогою ніжних мелодійних колискових пісень під ритмічне погойдування колиски. Дитині потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала бадьорий настрій. Одним з видів такого спілкування стали забавлянки – коротенькі пісеньки або віршики, поєднані з певними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний настрій. Забавлянки пристосовувалися до різного віку дитини – є для немовлят, а є – для дітей, що вміють уже говорити, ходити.

Вони часто складалися у формі діалогу, щоби розмовляючи з дитиною, чути її відповідь, розвивати її мовлення. Коло предметів, які описували у забавлянках, досить вузьке – хата, село, подвір’я, родина. Часто у них діють казкові персонажі – пташки, звірі. До забавлянок відносяться і «безконечні казочки», тобто такі віршики, що не мають кінця, у них постійно повторюється початок – як відповідь на поставлене питання.

За будовою забавлянки дуже прості, максимально доступні дітям.

Забавлянки поділяються на:

Утішки – веселі і життєрадісні пісеньки, які не зв’язані з насущними потребами дитини, їх співають дитині, щоб розвеселити дитину, підняти настрій.

Пестушки – коротенькі пісеньки, якими дорослі забавляють дитину у важливі для неї моменти повсякденного життя, щоб заохотити дитину до діяльності.

 

ДИБКИ, ДИБКИ

(Навчаючи дитину ходити, примовляють)

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб.

 

ТОСІ, ТОСІ

(Плескаючи з дитиною в долоні)

Тосі, тосі

Свині в просі,

Поросята в гречці,

А музика без’язика

Їде на овечці.

 

ЛАДКИ, ЛАДОНЬКИ, ЛАДУСІ

- Ладки, ладоньки, ладусі,

Ой ладусі, ладки,

Де були ви?

- В бабки.

- Що їли?

- Оладки.

- З чим оладки?

- Із медком та солодким молочком.

 

Пестушки й утішки розкривають перед дітьми скарбницю рідної мови, дають найпростіші уявлення про близький дитині світ, будять енергію, рухливість, бадьорість. Насичені любов’ю до дітей, піклування про їх здоров'я й щастя, про їх майбутнє, ці перші короткі пісеньки сіють зерна людяності в дитячій душі.

Календарний дитячий фольклор – це ліричні твори, зв’язані з календарем, тобто із сезонними змінами в природі. Вони співаються не завжди, а лише в певну пору року. Це веснянки, колядки, щедрівки, посівальні пісні та інші.

Пісні про природу – це життєрадісні твори про різноманітність і багатство рослинного й тваринного світу, про красу тварин і рослин і цінні їх для людей. У багатьох піснях про природу зображено людську працю в полі, на городі, в саду.

«Ходить гарбуз по городу», «Гречка», «Лисичка», «Грушка».

Ці пісні привчають дитину розуміти й любити народне життя, працю, поважати тих, хто працює, засуджують лінощі, недбайливість, неохайність.

Пісні–ігри – в них чудово поєднуються мелодія й ритм з рухами. Мова пісень образна і влучна, зміст багатий. Пісні викликають у дитини бадьорий настрій, сприяють розвиткові і почуттів («Огірочки», «А ми просо сіяли», «Мак» та інші).

Жартівливі пісні і небилиці – викликають сміх у малюків і своїм незвичайним змістом, в них зображено фантастичний світ в якому відбуваються дивовижні події: тварини виконують людську роботу, поводяться не так, як їм належить; усе робиться в них навпаки, ніби світ перевернутий.

ДВА ПІВНИКИ

Два півники, два півники,

Горох молотили.

Дві курочки – чубарочки

До млина носили.

Цап меле, цап меле,

Коза засипає,

А маленьке козенятко

На скрипочку грає...

 

Дитячі жартівливі пісні і небилиці сприяють зміцненню морального здоров’я дітей, виховують бадьорість, почуття гумору, вчать дітей помічати смішне у себе й в інших, боротися з недоліками.

Прозивалки, мирилки – їх діти найчастіше складають під час сварки, суперечки, щоб дошкулити тому, с ким сперечаються. Тому прозивалки часто є дуже гострими, образливими. Їхнім героям приписуються різні недоладні, безглузді дії. Дуже часто висміюють у прозивалках боягузів, хвальків, неохайних, невмілих дітей, достається і старшим людям, особливо п’яницям. Прозивалки будують двома шляхами – як розповідь і як звертання.

У них обігруються імена людей, тобто до імені додається ще одне слово, що з них римується, часто це смішне дотепне слово: Іван – барабан, Іван –болван.

 

Прозивалки Іван – барабан, Покотився у бур’ян, А з бур’яну в кашу – Полюбив Наташу.	Коля – Колюнчик Розбив чавунчик, Черепочки збира, ними курочку ганя.
Мирилки Равлику – Павлику, Вистав ріжки та ніжки. Тобі два, мені два – Поділимось обидва.	Мир миром, Пироги з сиром, Вареники в маслі. Ми дружечки красні, Поцілуймося.

 

Лічилки – коротенькі віршики, часто навіть без жодного змісту, за допомогою яких діти розподіляють ролі в іграх.

В основі лічба у вигляді переінакшених числівників. Лічилки бувають безсюжетні і сюжетні. У перших зустрічаються зовсім незрозумілі слова, у других (часто дуже давніх), фігурують такі предмети, герої, яких уже давно не існує. Лічилки це також творчість самих дітей.

 

Уну, дуну, ре,

Квінтер, квантер, же,

уну, дуну, раба,

Квінтер, квантер, жаба.

 

Ниточка, голочка,

Синя соколочка,

Щука, карась,

А ти убирайсь!

 

Домашнє завдання:

Скласти питання. Підібрати приклади і вивчити.