Доходи населення та джерела їх формування

ТЕМА 11. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І РЕГУЛЮВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ

ПЛАТИ

11.1. Сутність вартості робочої сили.

11.2. Доходи населення та джерела їх формування.

11.3. Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії.

11.4. Функції заробітної плати.

11.5. Принципи та елементи організації заробітної плати.

Доходи населення та джерела їх формування.

В умовах сучасного функціонування ринкового механізму та структурних змін в економіці держави зазнало трансформації формування доходів населення, їх використання та система розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці.

Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально-економічного розвитку держави. Вона забезпечує не лише відтворення робочої сили, але й стає вагомим чинником відтворення суспільного виробництва та виступає основним регулятором ринку праці.

Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.

Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різнихкраїнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантіврозвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієїполітики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості,що зумовлені:

• соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;

• ступенем і характером втручання держави в питання регулюваннязаробітної плати;

• традиціями висновку колективних договорів;

• соціальною напруженістю у суспільстві.

Головним об'єктом усіх варіантів політики доходів є заробіток робітникав цілому, у тому числі ставка заробітної плати, оплата наднормових,соціальні виплати та інше. В країнах Західної Європи, як правило, політикадоходів має на увазі безпосереднє обмежувальне регулювання всіх основнихкатегорій доходів населення, що лежать в основі особистого і виробничогоспоживання. Політика доходів на практиці переважно впливає на рух тількизаробітної плати.

Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, якідомашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральномувигляді для підтримання фізичного, морального, економічного таінтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівеньспоживання населення прямо залежить від їх рівня.

Грошові доходи населення включають всі надходження грошей увигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності,пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків,дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.

Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, виробленудомашнім господарством для власного споживання.

Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходівнезалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризуєномінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індексспоживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходівнаселення:

Др. = Дн / Іц (11.1.),

де: Др — доходи реальні; Дн — доходи номінальні; Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Рівень життя — це соціально-економічна категорія, яка відображаєступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потребнаселення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цихпотреб.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такіпоказники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи,тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів унатуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальнимипослугами, транспортом і зв'язком; охорона здоров'я, соціальне забезпечення.

Виходячи з міжнародних норм, необхідно також враховувати: зайнятість іумови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови,домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширеннянегативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття,бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який складає частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.

Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної.

За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, необхідних для збереження здоров'я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

У зарубіжній практиці відносна бідність характеризується доходом, що не перевищує 40-60 % доходу, що склався в країні.

На поняття бідності як соціально-економічного явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Це поняття залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період (наприклад, програми щодо обмеження бідності в США в післявоєнний період і сьогодні), а також в один і той самий період у різних країнах (існують певні труднощі щодо національних оцінок бідності за єдиними стандартами в Європейському Союзі). У різних країнах існують свої підходи до критеріїв зарахування органами соціального захисту конкретної особи або домогосподарства до бідних. Наприклад, у США і Англії для цього використовуються шкали державних допомог, у Франції — мінімальна заробітна плата. У цих країнах люди, які потребують допомоги, повинні довести, що їхні доходи менші від тих, що гарантує держава.

Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно встановленої державою. Ця мета, у свою чергу, залежить від фінансових можливостей країни, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Зараз чинниками, які впливають на рівень бідності в Україні, є:

• місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);

• висока частка дітей;

• досягнення пенсійного віку;

• безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереженн утримання тощо);

• висока частка утриманців у отримувача доходів.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.За визначенням МОП, трудовий дохід — це дохід, який отримуєпрацівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча силаабо у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи відосновної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.

На формування доходів впливають нівелюючі та диференціюючи чинники. До перших входять заробітки сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть всім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують членисім'ї. До диференціюючих – наявність непрацездатних членів сім'ї, їхнякількість у сім'ї, співвідношення тих членів сім'ї, які працюють і непрацюють.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові інетрудові.

Нетрудові доходи – це надходження від діяльності, що ведеться звідхиленням від прийнятих у суспільстві державних правових норм, нормморалі та поведінки громадян.

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими. Вонипов'язані з тіньовою економікою, що становлять приховану економічнудіяльність. До неї зараховують:

• види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в нихприховуються або зменшуються доходи, знижується величина заробітноїплати з метою ухилення від податків та інших зобов'язань;

• неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видівдіяльності або ведеться підприємствами, що належать окремим особам,домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведутьекономічну діяльність;

• нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послугі підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продажнаркотиків, контрабанда).

Окрім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведутьнезареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи відвиробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах,продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, щоздійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг зремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сферіосвіти і культури тощо).

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їхпрожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум є показником обсягу та структури споживанняосновних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, щозабезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп. Відтак, мінімальні розміри оплати праці, а також пенсіїза віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати маютьорієнтуватися на величину прожиткового мінімуму, бюджет якого євартісною оцінкою натурального набору прожиткового мінімуму, а такожвключає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Також прожитковий мінімум і величина його вартості для громадянпрацездатного віку є одним з інструментом соціальної політики. Зазначенікатегорії використовуються відповідно до поставленої мети: 1) як орієнтирипід час регулювання доходів і витрат різних груп населення; 2) дляобґрунтування розмірів оплати праці та регулювання міжгалузевогопідвищення заробітної плати; 3) співвідношення в оплаті праці за галузями;4) для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізаціїпоточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону підприємства.

В умовах трансформаційних перетворень в економіці важливу рольвідіграє проблема розподілу доходів, яка має два аспекти: функціональнийрозподіл і особистий розподіл.

Функціональний розподіл доходів пов'язаний із способом, яким грошовідоходи суспільства діляться на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток.

Сукупні доходи розподіляються відповідно до функції, яку виконуєодержувач доходу. Функціональний розподіл формує первинні доходинаселення. Як засвідчує практика розвинутих країн, у змішаній економіціосновна частина загального доходу припадає на заробітну плату, а дохіддрібних власників є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти івідсотка.

Особистий розподіл доходів пов'язаний із способом, яким сукупнийдохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств, причомусукупний дохід нерівномірно розподіляється між групами сімей. Частинадоходів населення надходить державі як індивідуальні податки, а залишокрозподіляється на особисте споживання і заощадження.

Заробітну плати розділяють на номінальну та реальну. Номінальназаробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконанийобсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатівдіяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмінна необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальназаробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг,які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величинареальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продуктиспоживання та послуги і величини номінальної заробітної плати.Цю залежність можна виразити так:

Ірзп = Інзп/ Іц, (11.2.),

де Ірзі, І нзп — відповідно індекси реальної і номінальної заробітноїплати; Іц — індекс цін.

Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітнаплата, то реальна заробітна плата знижується.

Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпеченнястабільних темпів її зростання, а отже, і підвищення купівельноїспроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:

• суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;

• стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги,запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метоюпідтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів ізбережень громадян.

До заробітної плати належить основна заробітна плата, додатковазаробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До основної заробітної плати належить заробітна плата, нарахована завиконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу,виробітку, обслуговування, посадові обов’язки) за відрядними розцінками,тарифними ставками робітників та посадовими окладами службовців. Доосновної заробітної плати включено також суми авторського гонорарупрацівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств,видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці,що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної)винагороди, нарахованої на певному підприємстві.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понадустановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умовипраці. До додаткової заробітної плати входять надбавки та доплати дотарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чиннимзаконодавством (за високу кваліфікаційну майстерність, за класність водіям,персональні надбавки, за знання іноземної мови тощо). Сюди також належатьоплата щорічних і додаткових відпусток, компенсація за невикористанувідпустку, премії за виробничі результати, включаючи премії за економіюматеріальних ресурсів тощо.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належатьвиплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, винагороди завинаходи і раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога, вартістьпутівок на лікування та відпочинок тощо.