Консультування батьків у дошкільному віці дитини

ЛЕКЦІЯ 16-17

ТЕМА 11: КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ’Ї З ПРИВОДУ СКЛАДНОСТЕЙ У ВЗАЄМИНАХ З ДІТЬМИ

1. Консультування батьків у немовлячому віці дитини.

2. Консультування батьків у ранньому віці дитини.

3. Консультування батьків у дошкільному віці дитини.

4. Консультування батьків у молодшому шкільному віці дитини.

5. Консультування батьків у підлітковому віці дитини.

 

Консультування батьків у немовлячому віці дитини.

На першому році життя дитини батьки надзвичайно рідко звертаються за консультацією до психолога. Та саме в цей період фахівець може уберегти батьків від наступних помилок у вихованні, закласти основи гармонічного особистісного розвитку дитини.

Батькові необхідно знати, що головною, її ще називають вітальною, тобто життєво важливою, потребою дитини у віці від народження і до року є потреба в спілкуванні з матір'ю. І це спілкування повинно бути емоційним і особистісно значимим для обох.

Паралельно із спілкуванням йде формування орієнтованих реакцій, у першу чергу зорово-слухових і зорово-тактильних. Дитина починає опановувати рухами руки і діями з предметами. Розвивається вся рухова сфера дитини, йде інтенсивна підготовка до розуміння мови. Починає формуватися її власна мова, спочатку у формі гулення, а потім і белькоту. Маля активне, діяльне і життєрадісне.

Уже на першому році життя в дитини формуються риси соціального поводження. Маленька людинка чітко сприймає «своїх» і «чужих», активно виражає радість, гнів, тягнеться рученятами до найближчих людей.

Паралельно з психофізичним розвитком дитини йде її виховання. Маля учать «пожаліти маму», «погладити кицьку», «заспівати пісню бабусі». Тут дорослим важливо закріпити позитивні моменти в поводженні дитини, вчасно похвалити її, сказати, яка він гарна, як вони її люблять, поцілувати, приголубити, але не «затискувати» її. Потрібно надавати маляті можливість кілька хвилин побути самому, пограти в іграшки, а при необхідності і доповзти до мами, голос якої чутний з іншої кімнати.

Консультування батьків у ранньому віці дитини.

Раннім віком дитини називають період від одного року до трьох років. У цей час у дітей розвиваються загальні рухи, дії з предметами, з'являються перші ігри. Особливу роль відіграє формування навичок самостійності, розвиток розуміння зверненої до маляти мови і формування його власної мови.

На третьому році життя в дитини починає формуватися сюжетна гра, вона учиться будувати розповсюджені фрази, задає різноманітні питання. Однак крім предметного світу дитина пізнає і себе, і можливості свого тіла. Тому зусилля дорослих можуть бути зосереджені на вихованні в маляти навичок самообслуговування: уміння вдягатися, роздягатися і складати свої речі, акуратно їсти і забирати за собою тарілку, мити руки, чистити зуби, користуватися туалетом, забирати іграшки, стежити за своїм одягом.

Батькам необхідно пояснити, що тверде придушення негативного, з погляду дорослого, поводження дитини наносить по дитячій ініціативі непоправний удар, не дає дитині можливості експериментувати (а виходить, і робити відкриття в сфері знайомства зі світом людських відносин), отже, блокує його самостійність.

Ранній вік — це і старт для розвитку в дітей конструктивної й образотворчої діяльності. Саме батько пропонує дитині замалювати що-небудь побачене на прогулянці, наприклад хмари, або побудувати якусь конструкцію, потрібну для гри, — викласти з кубиків, наприклад, крісло для ляльки.

Консультування батьків у дошкільному віці дитини.

Взаємодія дорослого з дітьми в дошкільному віці будується з орієнтуванням на особливу чутливість дитини до соціальних впливів, які характерні для її найближчого оточення. Основною формою взаємодії є паритетне, рівноправне співробітництво і спілкування при стимуляції дитячої самостійності й ініціативи. Зміст цього спілкування зв'язаний з ігровими і пізнавальними інтересами, пробудження, формування і розвиток яких стає для батьків однією з домінуючих задач виховання.

У дошкільника активно розвиваються багато психічних процесів — увага, довільна пам'ять, сфера образів-уявлень, опосередковане запам'ятовування, зорове орієнтування в просторі, уява, емоційний контроль, удосконалюється наочно-образне мислення і формуються розумові операції словесно-логічного рівня. Бурхливо розвивається мовна діяльність.

Відбуваються істотні зміни і в діяльності дітей: вона стає більш довільною, цілеспрямованою і самостійною. Усі ці якості найбільш повно представлені у ведучій діяльності — у грі, що перетворюється із сюжетної в сюжетно-рольову. Але і продуктивна, і трудова діяльність також змінюються. Дитина стає повноправним партнером і дорослому, і одноліткові, яка вміє співробітничати і кооперуватися в процесі виконання зображень або різних трудових дій.

Взаємодія дорослого з дітьми повинна пробуджувати і стимулювати виникнення в дитини образу Я, Я-позиції.

У дошкільному віці виникає дуже важлива складова особистісного розвитку дитини — супідрядність мотивів, тобто здатність вибирати з безлічі одночасно діючих спонукань те, що найбільш важливе або істотне, що буде визначати її поводження і діяльність.

На консультацію до психолога часто звертаються батьки дошкільників зі скаргами на їхнє агресивне поводження. Путівником по складній проблемі дитячої агресивності для починаючого психолога може бути книга Е. Фромма «Анатомія людської деструктивності». Видатний психолог і філософ, основоположник «гуманістичного психоаналізу» підрозділяв агресію на «злоякісну» — «пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати» і «доброякісну» — «поводження, зв'язане із самообороною і з відповідною реакцією на погрозу».

Загальноприйнятим вважається, що в дітей дошкільного віку відзначається в основному доброякісна агресія, що представлена псевдоагресією і оборонною агресією.

До псевдоагресії відносяться такі види, як ненавмисна агресія й агресія як самоствердження.

Ненавмисна агресія — це випадкове нанесення шкоди людині.

Агресія як спроба самоствердитися виявляється в дошкільників і в грі, і в спілкуванні з родичами (частіше з батьками, ніж з літніми родичами).

Оборонна агресія дуже типова для дітей дошкільного віку. Її специфічна особливість у тому, що вона супроводжується гнівом. А гнів — це реакція дитини на порушення значимої для неї системи вітальних цінностей

Відомий ще один вид дитячої агресивності — «інструментальна агресія», що переслідує визначену мету: забезпечити, дістати те, що необхідно або бажано.