Формування морального компонента «сили волі»

Самовиховання «сили волі».

Самовиховання волі є частиною самовиховання особистості і, відповідно, має здійснюватися у відповідності з його правилами і перш за все – із розробки програми із самовиховання «сили волі». Спочатку визначаються цілі і завдання щодо самовиховання волі, визначається перспективна мета, річна, чергова ич найближча.. Потім рекомендується поставити перед собою конкретні завдання і описати шляхи і засоби вирішення кожного з них. Далі з урахуванням слабких сторін у розвитку вольових якостей накреслити і записати у зошит завдання, шляхи і засоби самовиховання цих якостей.

Формування морального компонента «сили волі».

Виявлення сили волі в значній мірі зумовлене моральними мотивами людини. Наявність у людини міцних переконань, цілісного світобачення пов’язують не просто із вольовою регуляцією, а з вольовою організованістю людини. Звідси одним із шляхів формування вольової сфери особистості людини вважається його моральне виховання. П.А.Рудик, підкреслюючи важливість цього моменту, пише, що виховання потрібних людини вольових якостей органічно і невід’ємно пов’язується з його моральним вихованням. Воно являє собою єдиний педагогічний процес, у якому виховання вольових і моральних сторін особистості взаємопов’язані і не можуть протікати роздільно: виховання вольових якостей не може здійснюватися без одночасного виховання моральних рис особистості; у той самий час моральне виховання не може бути здійснено поза вольової діяльності. Перша частина твердження автора (виховання вольових якостей неможливе без морального виховання) є, у межах вітчизняної психології та педагогіки аксіоматичною. Почуття довгу, усвідомлення необхідності здійснити героїчний вчинок у ім’я інших, подолання непереборної втоми – все це характеризує сформовану у моральному відношенні особистість, наявність у неї морального компоненту волі. Вважається, що саме у формуванні морального компоненту волі педагог має бачити головне завдання у розвитку вольової сфери особистості дитини. Багато у чому це положення є справедливим, вважає Е.П. Ільїн, якщо розглядати виховання «сили волі» не як самоціль, а як один із шляхів формування особистості. Відомо, що не кожний вияв «сили волі» дитини є педагогічно доцільним. Важливо враховувати, які засоби при цьому використовуються і на що направлено вольове зусилля.

Мотивами прояву волі можуть бути не колективістські, а індивідуалістичні, егоїстичні, антисоціальні прагнення школярів. У зв’яжу із цим і підхід до виявлення «сили волі» набуває у підлітків викривленого характеру. Один із старшокласників у бесіді із директором школи, який вимагав від нього вибачитися перед вчителькою, гордо заявив: «Я людина принципова: я в житті ніколи і не перед вик не вибачався!». Безвілля суб’єкта у багатьох випадках є результатом його поганого виховання як людини, громадянина, і не пояснюється лише відсутністю звички проявляти велике вольове зусилля.

Виховна робота є необхідною умовою розвитку вольової сфери людини. Виховання почуття колективізму, відповідального ставлення до загальної справи створює сприятливі передумови для вольових проявів. У багатьох дослідженнях було встановлено, що груповий (командний) змагальний мотив стимулює прояв сили волі у більшій мірі, ніж індивідуальний. Звернення педагогів, товаришів до моральних почуттів людини збільшує його сміливість та рішучість.

Таким чином при вихованні людини та її морально-вольовій підготовці у першу чергу необхідно турбуватися про формування цілісної особистості, у якої добре розвинуті ті мотиви, які мають суспільну спрямованість.

Формування морального компоненту волі допомагає проявляти вольове зусилля у будь-якій ситуації, незалежно від її специфіки. Він не тільки стимулює силу волі, але і визначає смисл її проявів. Завдання виховання полягає у тому, щоб надати вольовим зусиллям таку направленість, яка б дозволила людині здійснити моральний вчинок. Тоді і самі труднощі, які долає людина отримують інший емоційний відтінок: людина починає відчувати «приємну втому», інші емоції, які стають амбівалентними, тобто відображають два, здавалося б, протилежних переживання.

При цьому необхідно формувати вольові уміння: прийоми само переконання, само наказу, само схвалення.

Визнаючи роль моральних стимулів у конкретному прояві сили волі, все ж не слід вважати, що розвиток вольових якостей неодмінно має бути пов'язаний з моральністю людини. Розвивати силу волі можна і з егоїстичних спонук.

Твердження, що моральне виховання не можу здійснюватися поза вольової діяльності має принципове значення. Зневажання цього призводить до того, що діти хоча і стають освіченими по відношенню до моральності, але їх уявлення про неї не проявляються у відповідній вольовій діяльності, тобто у них формується декларативна моральність.

Справа у тому, що перші спроби (а у багатьох випадках – і подальші) здійснення моральних принципів вимагають виявлення сили волі. Тобто діти стають моральними через виконання вольового зусилля, а не вольовими через виконання моральних принципів. Це потім, коли моральна поведінка стане для них нормою, звичкою, вона сама буде полегшувати здійснення вольових вчинків. На перших порах морального розвитку особистості відбувається все навпаки.

Дійсно, що означає для школяра здійснити моральний вчинок, пов'язаний із почуттям чесності? Це значить, що йому необхідно побороти бажання приховати свій або чужий вчинок. А що означає проявити доброту, альтруїзм? Це значить, що потрібно відмовити собі у чомусь (побороти бажання залишити щось для себе, принести у жертву свій час, надати допомогу другу тощо). Звідси сподіватися на те, що якщо школярі знають, як поводити себе морально, то у них вже розвинена моральність, немає ніякого підґрунтя. Тому у педагогіці велика увага приділяється формуванню моральних звичок поведінки, тобто стереотипів поведінки, у яких реалізуються моральні принципи. І велику роль у такому тренінгу поведінки грає вольова регуляція, яка пов’язана із виявленням різних сторін сили волі.