Тема «маленької людини» в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»

Тема «маленької людини» є однією з центральних тем у російській літературі. Її торкалися у своїх творах і Пушкін («Мідний вершник»), і Толстой, І Чехов. Продовжуючи традиції російської літератури, особливо Гоголя, Достоєвський з болем і любов’ю пише про «маленьку людину», що живе в холодному і жорстокому світі. Сам письменник зауважив: «Усі ми вийшли з Шинелі Гоголя». Тема «маленької людини», «принижених і ображених» особливо сильно прозвучала у романі Достоєвського «Злочин і кара». Одну за одною розкриває письменник перед нами картини безпросвітної бідності. Ось кидається з мосту жінка, «з жовтим, довгастим іспітим особою і запалими очима». Ось йде по вулиці п’яна збезчещена дівчинка, а за нею йде жирний франт, який явно полює за нею. Спивається і кінчає з собою колишній чиновник Мармеладов, якому «немає куди йти» в житті. Змучена убогістю, гине від сухот його дружина, Катерина Іванівна. Соня йде на вулицю торгувати своїм тілом.Достоєвський підкреслює влада середовища над людиною. Побутові дрібниці стають у письменника цілою системою характеристик. Варто тільки згадати, в яких умовах доводиться жити «маленьких людей», і стає зрозуміло, чому вони такі забиті й принижені. Раскольников живе в кімнатці з п’ятьма кутами, схожою на труну. Житло Соні - самотня кімната з дивним гострим кутом. Брудні і жахливі трактири, в яких під крики п’яних можна почути страшні визнання знедолених людей. Крім того, Достоєвський не просто зображує лиха «маленької людини», а й розкриває суперечливість його внутрішнього світу. Достоєвський був першим, хто викликав таку жалість до «принижених і ображених» і хто безжально показав з’єднання в цих людях добра і зла. Дуже характерний в цьому відношенні образ Мармеладова. З одного боку, не можна не відчувати співчуття до цього бідному і змученого людині, задушеному нуждою. Але Достоєвський не обмежується солодким співчуттям до «маленької людини». Сам Мармеладов зізнається, що його пияцтво остаточно згубило його сім’ю, що старша дочка змушена, була піти на панель і що сім’я годується, а він п’є саме на ці «брудні» гроші.Суперечлива і фігура його дружини Катерини Іванівни. Вона старанно зберігає спогади про благополучне дитинстві, про своє навчання в гімназії, де танцювала на балу. Вона вся віддалася прагненню не допустити остаточного падіння, але нерідну доньку все ж послала займатися проституцією і теж бере ці гроші. Катерина Іванівна своєю гординею прагнути сховатися від очевидної істини: її будинок розорений, а молодші діти, можливо, повторять долю Сонечки. Важка доля і сім’ї Раскольникова. Його сестра Дуня, бажаючи допомогти братові, служить гувернанткою у циніка Свидригайлова і готова вийти заміж за багача Лужина, до якого відчуває почуття огиди. Кидається по божевільному місту герой Достоєвського Раскольников і бачить тільки бруд, горе і сльози. Це місто настільки нелюдський, що здається навіть маячнею божевільного, а не реальною столицею Росії. Тому не випадковий і сон Раскольникова перед злочином: п’яний хлопець під регіт натовпу на смерть забиває маленьку, худу шкапи. Цей світ страшний і жорстокий, у ньому панують злидні і порок. Саме ця шкапи стає символом всіх «принижених і ображених», всіх «маленький людей» на сторінках, над якими глумляться і потішаються сильні світу цього - Свидригайлов, Лужина і їм подібні.Але Достоєвський не обмежується цим твердженням. Він зазначає, що саме в головах принижених і ображених народжуються болісні думки про своє положення. Серед цих «бідних людей» Достоєвський знаходить суперечливі, глибокі й сильні особистості, які в силу деяких обставин життя заплуталися в собі і в людях. Безумовно, найбільш розробленим з них є характер самого Раскольникова, чиє запалене свідомість створило суперечить християнським законам теорію. Характерно, що одна з найбільш «принижених і ображених» - Соня Мармеладова - знаходить вихід зі, здавалося б, абсолютної безвиході життя. Не вивчаючи книг з філософії, а просто за покликом серця вона знаходить відповідь на ті питання, які мучать філософа студента Раскольникова.Ф. М. Достоєвський створив яскраве полотно безмірних людських мук, страждання і горя. Пильно вдивляючись в душу «маленької людини», він відкрив у ній поклади душевної щедрості і краси, не зламані найтяжчими умовами життя. І це було новим словом не тільки в російській, а й у світовій літературі.В. Г. Бєлінський помітив ще в молодому Ф. М. Достоєвського «талант незвичайний і самобутній», який «різко відокремився від всього натовпу наших письменників». Ця самобутність Достоєвського висловилася перш за все в тому, що письменник продемонстрував дивовижне вміння увійти в глибину психології героя. У його попередників було багато побуту і мало живу людину. У Достоєвського же жива людина з’явився з середовища «принижених і ображених», і кожен з цих людей був цілою всесвіту зі своїм світом почуттів, думок. Кожен герой творів Достоєвського настільки індивідуальний, що його не сплутаєш ні з ким.Всі герої Достоєвського дивно складні і суперечливі. І всі вони живуть як би з здертою шкірою, абсолютно незахищені від жорстокого зовнішнього світу, Достоєвський як справжній психолог проникає в саму безодню людської свідомості, людської психології, розкриває суперечливу душу кожного свого героя. Письменник по іншому, не так, як його попередники, дивиться на проблеми героя. Він показує, наскільки цікавий і незвичайний може бути кожен окремо взята людина, хай це навіть «маленька людина», жебрак і задавлений життям.Йдучи по стопах Гоголя, Достоєвський у своїх творах розкриває тему маленької людини. Але знову ж таки він розкриває її з точки зору глибинної психології кожної людини. Якщо Гоголь дивиться на свого героя Акакія Акакійовича як би з боку, помічає в ньому риси приниженості та затурканості і волає до гуманних почуттів читача, то Достоєвський підходить до цієї теми з нових, більш радикальних позицій. Він змінює точку зору, тому часто вже не автор, А сам герой, «маленька людина», знаходить голос, починає судити і себе, і навколишнє його середовище. Це допомагає авторові глибше проникнути в душі героїв, подивитися на них зсередини, показати їх самосвідомість. Відомий дослідник поетики романів Достоєвського М. М. Бахтін пише з цього приводу наступне: «Ми бачимо, не хто він є, а як він усвідомлює себе. Те, що виявляв автор, виконує тепер герой, висвітлюючи себе з усіх можливих точок зору». Особливо сильно це якість проявилася в першому романі Достоєвського «Бідні люди», головний герой якого, Макар Девушкин, пускається в опис своїх почуттів, міркує про літературі і оголює перед читачем свою душу.В. Н. Майков писав, що Достоєвський - поет по перевазі психологічний, тому що для нього стає більш важливою душа людини, то, як вона змінюється під впливом оточуючих її фактів, навколишнього середовища. І виявляється, що герої Достоєвського здаються забитими і безсловесними тільки з боку. А насправді їхня душа складна і суперечлива, і перш за все тому, що вони мають загострене почуття свого Я.Герої Достоєвського - Це люди глибоко страждають, гостро переживають соціальні та психологічні катастрофи. Вони чуйно відгукуються на будь-яке приниження своєї гідності. Багато дослідників відзначали, що Достоєвський створює своїх героїв з відкритою, оголеною душею. Але чим більше вдивляєшся в душу, тим більше розумієш, що вона сильно изранена життєвими обставинами, які скаламутили її чистоту і щирість. Тому так багато в душах героїв протиріч. З одного боку, вони добрі і щирі, але з іншого - часом їхня хвора душа примушує їх бути егоїстами. Ця якість особливо помітно в героях роману «Ідіот», і найбільше в образі героїні Настасії Пилипівни.Це людина, яка з юнацьких років був відданий нарузі і затаїв злобу на всіх людей. Ця душевна рана постійно болить в Настасії Пилипівни і породжує суперечливий комплекс почуттів. З одного боку, в її душі присутній довірливість і простодушність, а з іншого - свідомість ображеної гордості, таємний сором за незаслужене, але вчинилося моральне падіння. Тому на людях на поверхні душі героїні вирують почуття, що часом доводять її до цинічно вчинків. А в глибині душі у неї таїться чуйне серце, спрагле любові і прощення. Достоєвський не просто розкрив душевні протиріччя героїв своїх романів, не просто проник в безодні їхні душі, а й показав, що в них таяться душевна щедрість і краса, Які не можуть бути зламані навіть самими важкими умовами життя.

Жанрові особливості роману Достоєвського «Злочин і кара»

Жанрові особливості такого проблемного роману Достоєвського, як «Злочин і кара» не можна визначити однозначно. І не тільки тому, що це твір складний щодо свого задуму і об’ємний навіть в кількісному відношенні. Наприклад, про роман Л. Толстого «Війна і мир», при всій його масштабності, можна категорично твердити, що це роман-епопея. Про «Анну Кареніну» Толстого можна без зайвих коментарів сказати, що це соціально-сімейний роман, психологічно глибокий. Щодо «Злочину і кари» Достоєвського, то справа стоїть набагато складніше, бо до нього підходить декілька жанрово різних визначень, і кожне з них буде по-своєму справедливим, оскільки таке тематичне й естетичне наповнення в романі є. Роман соціально-психологічний. Так. На питання в даному творі Достоєвського є відповідей чимало. Роман - філософський, навіть дискусійно-філософський. Так, бо в цьому творі проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої «надособистості» знаходиться в центрі уваги. Роман - психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться у першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах. А до цього ще можна додати й інші, більш часткові жанрові особливості, пов’язані вже із самою структурою твору: внутрішні монологи; діалоги-дискусіїдійових осіб; картини майбутнього світу, в якому б запанувала ідея індивідуалізму, ідея поділу людей на «вищих» і «нижчих» в духовному плані, подана крізь сон Раскольнікова в кінці роману тощо, взагалі прагнення автора до акцентування окремої деталі і водночас неодмінних символічних узагальнень.
Отже, різножанровість «Злочину і кари» є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму його дидактичної настанови), дуже характерної для літературної діяльності цього видатного письменника.
«Злочин та кара» - перший в ряду п’яти найкращих романів Достоєвського («Ідіот», «Біси», «Підліток», «Брати Карамазови»). Величезна трагічна сила роману, всебічне розкриття і викриття «надлюдини» (Ніцше), глибоке зображення соціальних умов життя міської бідноти, справжній демократизм і гуманізм письменника, його співчуття усім «униженньїм и оскорбленньїм» зробили твір однією з вершин реалістичного роману XIX століття. З надзвичайною силою Достоєвсь-кому вдалося показати небезпеку для людства індивідуалістичної свідомості, що прагне до самоствердження.
Письменник глибоко проникає в душу злочинця, і за ідеєю вбивства заради любові до людей, влади заради добрих справ, вбивства по совісті, відкриває найстрашнішу і найжахливішу для нього ідею - «ідею Наполеона», ідею влади заради влади, ідею, що розділяє людство на дві нерівні частини: більшість - «тварь дрожащая» і меншість - «власте-линн», які від народження покликані керувати більшістю, стояти поза законом і мають право, як Наполеон, в ім’я поставленої мети переступати через закон, порушувати божу мораль.
Так, саме ця ідея штовхнула інтелігента Раскольнікова на страшний вчинок: «Тварь ли я дрожащая или право имею?» - хоче з’ясувати, вбиваючи стару лихварку (щоправда, були і соціальні причини - необхідні були гроші, щоб врятувати сестру від ганебного шлюбу, матір від жебракування). Та попри те, що все складається на його користь - доказів проти нього немає, інший бере вину Раскольнікова на себе, сам Родіон у своїй теорії не сумнівається - герой не має спокою.
Письменник застерігає людство від небезпеки захоплення будь-якими ідеями, в основі яких лежить індивідуалізм. Він показує, яку сильну владу над людьми може мати ідея, і якою страшною, злочинною може бути ця ідея.
В образі головного героя Достоєвський карає заперечення святості людської особистості і всім змістом роману показує, що будь-яка людська особистість священна і недоторкана, і що в цьому відношенні всі люди рівні. Ідея Раскольнікова про право сильної особистості на переступання моральних норм життя виявилась абсурдною. Він воскресає, коли звільняється від злочинної теорії «надлюдини» і прилучається до світу інших людей.