Реструктуризація та Ліквідація підприємств (організацій) та об'єднань

ТЕМА 14.

14.1 Сутнісна характеристика процесу реструктуризації підприємств.

14. 2 Процедура реструктуризації.

14.3 Ефективність реструктуризації підприємства.

14. 4 Санація підприємства.

14. 5 Банкрутство та причини його виникнення.

14.6 Процедура визначення боржника банкрутом.

14.7 Ліквідація збанкрутілих підприємств.

14.1 Сутнісна характеристика процесу реструктуризації підприємств.

Слово «реструктуризація» було введено в професійний вжиток на початку 80-х років минулого століття і з того часу його трактування набувало різного значення:

- комплексні зміни із антикризовими заходами;

- комплекс заходів, пов'язаних із перетворенням усіх сфер діяль­ності підприємства, від структури фінансів, до технічного переозбро­єння і пошуку нових ніш на ринку;

- комплексні та взаємопов'язані зміни структур, що забезпечують функціонування підприємства в цілому;

- створення на базі підприємства кількох менших економічних одиниць;

- комплекс реорганізаційних заходів, які мають на меті вихід під­приємства із кризи і забезпечення його подальшого розвитку.

У вітчизняній літературі стверджують, що реструктуризація =- це комплексні зміни з антикризовими заходами.

Існує також нормативне визначення терміна реструктуризації. Зокрема, в законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процес реструктуризації підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

Відповідно до мети визначають завдання, а саме:

- сприяння у виживанні та забезпечення повноцінного функціонування суб'єктів господарювання;

- відновлення конкурентоспроможності та платоспроможності підприємств на ринку;

-  управління змінами.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

Реструктуризацію на макрорівні - спрямовується на зміну співвідношення окремих галузей та підгалузей, рівня розвитку елементів ринкової інфраструктури, механізмів і важелів управління економікою, приватизаційними процесами.

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

- технологічний прогрес (новітні технології, передові методи ко­мунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на обробку да­них, ефективні транспортні мережі);

- міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

- докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

- зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектора);

- політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інфор­маційна);

- екологічна ситуація;

- соціально-культурні фактори.

Внутрішні чинники реструктуризації:

- незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

- слабкий фінансовий менеджмент з питань управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

- не конкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

- високі витрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні витрати, високі змінні витрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

- слабка робота служби маркетингу;

- конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів);

- стереотипи мислення керівництва, що не відповідають новітнім процесам соціально-економічного розвитку.

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватися:

1. модернізації - оновлення устаткування і технології;

2. реорганізації - зміни методів і поділу праці; потоків інформації;

3.     адаптації - пристосування елементів підприємства до поточних
умов;

4.     нововведень - продуктових і процесних.

Відповідно до завдань і розглядають взаємопов'язані форми й види реструктуризації підприємств

Часткову (обмежену) реструктуризацію застосовує підприємство для відновлення технічної та економічної дієздатності: додаткова емісія цінних паперів, переоцінювання активів, зниження дебіторської заборгованості, переоформлення боргів та ін.

Комплексна реструктуризація охоплює суттєві зміни у формі розробки нової організаційної структури, технічної, технологічної та продуктової політики, зміни в менеджменті тощо.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли під­приємство перебуває у передкризовому або кризовому стані (втрата ринкових позицій; проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавершеність виробництва; великі запаси готової продукції; заборгованість перед банками, кредиторами та державою; втрата ліквідності.

Основні напрями реструктуризації дій у цій ситуації: скорочення ресурсів; скорочення ринків; скорочення пропозиції; зменшення розмірів підприємства.

Адаптаційна реструктуризація - спонукає до посилення диференціації цілей і використовується при відсутності кризи, але при наявності негативних тенденцій чи появі загрозливих симптомів з метою їх подолання та пристосування підприємства до нових ринкових умов.

Інноваційна реструктуризація практикується на підприємствах, які стабільно працюють, але прагнуть докорінно якісних змін. При проведенні змін головними мають бути інноваційна спрямованість систем управління, гнучкість виробництва, цілеспрямовані і результативні нововведення.

Випереджувальна реструктуризація має місце в успішних підпри­ємствах, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги. Основними її напрямами є динамічне бізнес-моделювання, стратегічний аудит, постійне відстежування (моніторинг) основних компонентів навколишньої системи та визначення своїх потреб у змінах.

Залежно від об'єкту змін реструктуризація поділяється на такі види:

1. Управлінський - пов'язаний із підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, тех­нологічної, інноваційної та маркетингової політики.

2. Технічний - пов'язаний із забезпеченням такого стану підпри­ємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенці­алу, технології, ноу-хау, управлінських навичок, кваліфікації персона­лу, ефективних систем постачання, тобто всього того, що дає підпри­ємству змогу виходити на ринок з конкурентоспроможною продук­цією.

3. Економічний - має забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін.

4.Фінансовий - передбачає зміну структури й розмірів власного й позичкового капіталу та інших пасивів підприємства. Фінансову реструктуризацію можна здійснити шляхом:

- відстрочки погашення кредиторської заборгованості;

- одержання додаткових кредитів;

- списання безнадійної заборгованості;

- збільшення статутного фонду;

- зниження відсоткової ставки щодо заборгованості;

- заморожування інвестиційних вкладень;

- отримання від інвесторів нових інвестицій.

5. Реструктуризація відносин власності - стосується зміни розподілу влади на підприємстві і участі у власному капіталі, тобто, характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

За формами реструктуризація поділяється на:

- оперативна реструктуризація - забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці.

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує його довго­строкову конкурентоспроможність. Суть полягає в розробленні та здійсненні довгострокових заходів для стабілізації виробництва та зміцнення фі­нансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.

14. 2 Процедура реструктуризації.

Реструктуризація підприємств здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних суб'єктів господарювання і поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності з висновками про можливі напрями фінансового оздоровлення.

Процес реструктуризації передбачає сукупність певних дій, операцій, які виконуються паралельно чи послідовно, але за певною технологією. Типовими етапами є:

1. Реалізація бізнес-плану реструктуризації.

2.Моніторинг реалізації бізнес-плану.

3.Коригувальні дії.

1. Усвідомлення необхідності змін - тобто розуміння керівництвом підприємства, що необхідні зміни і без внутрішньої перебудови перспектив немає.

2. Формування команди здатної провести діагностику фінансово-економічного стану підприємства і виявити головні проблеми.

3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем. Цей етап носить аналітичний характер, оскільки аналізуються сильні і слабкі сторони підприємства, вплив різних чинників на його розвиток і оцінюються реальні шанси на реалізацію змін.

4. Визначення цілей - це створення бажаного «образу» підприємства, виходячи із тенденцій ринку, ключових компетенцій команди професіоналів, реальних ресурсних можливостей і адекватного розуміння вимог ринку.

5. Розробка бізнес-плану реструктуризації - це трансформація обраного з декількох альтернатив варіанту досягнення встановлених цілей реструктуризації в комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію.

Бізнес-план реструктуризації має відповідати загальним вимогам принципам бізнес-планування взагалі, тобто, він має бути структурованим, містити чітко сформульовані цілі і логічні висновки та багатоваріантні вирішення поставлених завдань.

Типової структури бізнес-плану реструктуризації немає, але в літе­ратурі пропонують варіант цього документа, що включає такі розділи:

1.Резюме - невеликий за обсягом виклад, який узагальнює ключові, найважливіші положення всього бізнес-плану реструктуризації, зокрема: чинники, основні цілі реструктуризації; головні напрямки реструктуризації; кількісні та якісні результати, що очікується отримати після проведення реструктуризації.

2.Програма реструктуризації - це перелік заходів у межах основних напрямів, що дозволяють досягти поставленої мети - підвищення прибутковості діяльності підприємства.

3. План реструктуризації в розрізі головних напрямків або підрозділів - розробляється на основі програми реструктуризації. Він містить перелік дій щодо кожного заходу, строки його початку і закінчення, визначає відповідних осіб за його виконання, необхідні ресурси і кошти, очікуваний результат. Фактично для даного розділу бізнес-плану треба відповідати на питання: «хто і що повинен робити», «коли», «скільки»?

 

14.3 Ефективність реструктуризації підприємства.

Оскільки шляхи реструктуризації багатогранні і немає одного стандарту її проведення, то, відповідно, не існує єдиної методики оцінювання ефективності реструктуризації.

Отже, результати реструктуризації оцінюються такими показниками:

- прибутковість - досягнення відповідного рівня прибутковості є однією з цілей реструктуризації і водночас показником її успішності;

- наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності - зростання грошових потоків дає можливість повертати борги та інвестувати кошти в оновлення і зростання виробництва, що свідчить про успішність реструктуризації;

- зростання продуктивності праці - із скороченням обсягів продажу на традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або скорочувати чисельність свого персоналу; для оцінки успішності цих дій використовується динаміка зростання продуктивності праці;

- зростання продуктивності всіх видів ресурсів - оцінити успішність дій в цьому напрямі можна через показники рентабельності та їх динаміку;

- зростання обсягів експорту - орієнтація на зовнішні ринки потребує використання новітніх маркетингових технологій, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності, успішність реструктуризації в цьому напрямі можна оцінити за темпами зростання експорту.

14. 5 Банкрутство та причини його виникнення.

В умовах ринкової економіки одним із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища, що сприяє поліпшенню бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни.

Досить ефективно функціонує в цьому напрямку інституту банкрутства - який є невід'ємним атрибутом механізму державного регулювання економіки, а процедура банкрутства використовується для очищення ринку від неефективних суб'єктів господарської діяльності.

Поняття «банкрутство» характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт та послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди.

Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність та банкрутство.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати (в тому числі по заробітній платі), а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 року, банкрутство - це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Іншими словами це законні примусові заходи в рамках судового процесу для як найповнішого задоволення вимог кредиторів у випадку ускладнень з виплатами, тобто неплатоспроможності підприємства.

Для відкриття справи про банкрутство потрібно подати причини неспроможності боржника, як наприклад, неплатоспроможність та чиста заборгованість. Банкрутство не обов'язково веде до ліквідації підприємства.

Суб'єктом банкрутства (банкрутом) є суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом відокремлені структурні підрозділи господарської організації (філія, представництва та відділення).

Кредиторами неплатоспроможних боржників – є:

- суб'єкти, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань;

- кредитори, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою;

- визначені законом органи справляння податків та зборів (обов'язкових платежів).

У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.

Причини банкрутства підприємства можна поділити на дві групи:

1. Зовнішні - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

- різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

- політична та соціально-економічна ситуація в державі;

- природна стихія тощо.

2. Внутрішні - суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підприємства:

- недоліки у виробничо-технічній та економічній політиці;

- несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

- нераціональна організаційна структура;

- —   помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштаб­них інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо.

Рух до банкрутства починається з погіршення певних показників, які характеризують його зовнішнє і внутрішнє середовище, тобто з'являються симптоми банкрутства. До них належать:

1. Спад попиту на продукцію і зменшення обсягів виробництва.

2. Втрата клієнтів і покупців.

3. Зниження прибутковості виробництва.

4. Збільшення величини неліквідних оборотних коштів.

5. Неритмічність виробництва.

6. Низький рівень використання виробничого потенціалу і зниження рівня продуктивності праці.

7. Скорочення робочих місць.

8. Збільшення витрат на виробництво.

9.     Припинення поточних платежів та систематичне порушення термінів погашення зобов'язань.

10.  Зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій.

11. Падіння ринкової ціни цінних паперів і скорочення виплачуваних дивідендів.

Усі ці симптоми поділяють на дві групи:

- ті, що характеризують тотальну заборгованість підприємства;

- ті, що характеризують повну неплатоспроможність.

У випадках, передбачених законом, підприємництво-боржник, його засновники, власники майна, а також інші особи несуть юридичну від­повідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема: фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

- Фіктивне банкрутство - завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

- Умисне банкрутство - стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

14.6 Процедура визначення боржника банкрутом.

Засновники підприємства, власники майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Усі перелічені суб'єкти можуть надати фінансову допомогу підприємству-боржнику в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація).

Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали допомогу, в порядку, встановленому законом.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства протягом тривалого періоду воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом.

Відповідно до законодавства України застосовуються такі судові процедури банкрутства:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідація банкрута.

Умови та механізм визначення юридичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, суб'єктом банкрутства (банкрутом) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо.

Етапи порушення справи про банкрутство:

1. Встановлення факту неплатоспроможності боржника.

2.  Документальне підтвердження вимоги кредитора, який ініціював порушення справи про банкрутство.

3. Визначення майнових активів боржника.

4. Виявлення всіх можливих кредиторів.

5. Обґрунтування можливості реструктуризації або санації.

6. Реструктуризація або санація, якщо такі можливі.

7. Визнання боржника банкрутом.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

- реквізити суду, куди подається заява, найменування і його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу,

- ідентифікаційний номер (код) кредитора як платника обов'язкових платежів;

- характеристика обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені),

- суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспарюється боржником; розмір заборгованості за обов'язковими платежами;

- розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди;

- відомості про наявність у боржника майна, грошових сум і дебіторської заборгованості;

- бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

- протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі банкрутство;

Заява кредитора повинна містити такі відомості:

- розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки, яка підлягає сплаті;

- виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

- докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено законом;

- докази обґрунтування вимог кредитора;

- інші обставини, на яких ґрунтується заяви кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи:

- рішення суду, який розглядали вимоги кредитора до боржника;

- копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника,

- докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звер­нутися до суду з однією заявою. Таку заяву підписують усі кредиторами, які об'єднали свої вимоги.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредитори представляє комітет кредиторів, створений відповідно до закону.

Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог закону.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвалення, в якій визначаються:

- розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

- дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата засідання суду, на якому винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи-боржника приймається в порядку, визначеному законом.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна - фізична особа, на яку покладаються повно­важення щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

До боржника може бути застосована також така процедура банкрутства, як мирова угода.

Мирова угода - це домовленість між виробником і кредиторами про відстрочки та розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Укладається в письмовій формі.

Господарський суд припиняє продовження у справи про банкрутство, якщо:

- боржник не внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

- подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої юридичної особи;

- у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

- затверджено звіт керуючого санацією;

- затверджено мирову угоду;

- затверджено звіт ліквідатора;

- боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

-  кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

 

14.7 Ліквідація збанкрутілих підприємств.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької ді­яльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками, або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія вміщує в друкованих органах, повідомлення про ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені законом строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, перед­баченому законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійс­нюється у випадках і порядку, передбаченому законом.