2020-04-12
228Терміни “профілактика” та “реабілітація” переважно вживаються і розглядаються в юридичних, медичних та соціальних науках. Сам термін “профілактика”, як правило, асоціюється із запланованим попередженням якогось негативного явища, тобто з усуненням причин його виникнення.
Профілактика, у соціологічному розумінні, – це діяльність, спрямована на зміцнення та зберігання стабільного функціонування соціальної системи, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітні девіації5. Отже, профілактика бездоглядності й безпритульності дітей – це діяльність, яка спрямована на послаблення негативного впливу дитячої бездоглядності та безпритульності на суспільство як соціальну систему, яка здійснюється шляхом виявлення та усунення причин і умов її виникнення та існування.
У сучасній соціальній практиці розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику. Первинна профілактика – найбільш масова, найбільш неспецифічна і водночас найбільш ефективна. Вона охоплює всі сім’ї з дітьми, а її метою є створення сприятливого середовища для функціонування родин з дітьми, сприяння всебічному розвиткові дітей у країні. Слід зазначити, що первинна профілактика дитячої безпритульності й бездоглядності – це комплекс соціальних, економічних, правових, просвітницьких, організаційних заходів, спрямованих на підтримку сімей з дітьми, формування відповідального батьківства та захист прав дітей.
Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика представляє комплекс соціально-економічних, соціально-психологічних та організаційних заходів, спрямованих на усунення виражених чинників ризику, які за певних умов можуть призвести до виходу дитини із сім’ї. Контингентом вторинної профілактики є сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини. За своєю спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні до конкретної сім’ї. Фахівці зазначають, що ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і результативний, ніж від первинної.
Третинна профілактика (інколи її ототожнюють з реабілітацією) безпосередньо стосується бездоглядних і безпритульних дітей та їх батьків або осіб, які їх замінюють. Мета здійснення профілактичних заходів цього рівня – реабілітація бездоглядних і безпритульних дітей. Поняття “реабілітація” слід розглядати як діяльність, спрямовану на створення й забезпечення умов для соціальної інтеграції бездоглядної та безпритульної дитини, повернення її в сім’ю, влаштування до сімейних форм виховання (передача під опіку, влаштування до прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу або її усиновлення). Тому діяльність у межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних закладах соціального захисту дітей – притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, притулках, створених громадськими організаціями. Третинна профілактика серед бездоглядних і безпритульних дітей та їх родин є переважно соціально-психологічною, соціально-педагогічною та індивідуальною за формою її проведення. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – соціальних працівників, психологів і педагогів.
Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.
Загальна профілактика включає в себе комплекс заходів, спрямованих на попередження виникнення певних проблем у майбутньому людини.
Спеціальна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ у житті й поведінці людей.
Розрізняють наступні рівні профілактики:
Особистий рівень – вплив на бездоглядну або безпритульну дитину сфокусовано таким чином, щоб відновити її навички життя в соціумі, сім’ї.
Сімейний рівень передбачає вплив на сім’ю, оскільки становище і відносини в сім’ї дитини є визначальним чинником її перебування в сім’ї чи виходу на вулицю.
Соціальний рівень профілактики спрямований на формування в суспільстві ціннісних установок на неухильне дотримання прав дитини. Фахівці вважають, що це допомагає створити сприятливі умови для роботи на особистому та сімейному рівнях.
2. Об’єкти і суб’єкти профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”. Загальна характеристика соціальних інституцій, що здійснюють профілактичну і реабілітаційну діяльність.
Суб’єктами соціальної профілактики дитячої безпритульності й бездоглядності є державні органи та установи, громадські організації, бізнес-організації, заклади освіти і виховання. Розрізняють спеціалізовані та неспеціалізовані суб’єкти профілактики. Щодо профілактики дитячої бездоглядності й безпритульності, то до неспеціалізованих суб’єктів, які здійснюють профілактичні функції, належать навчальні заклади, різноманітні заклади позашкільної освіти, спортивні товариства, клуби за інтересами. Профілактична функція є для них другорядною. Спеціалізованими суб’єктами профілактики дитячої безпритульності є державні органи та установи і громадські організації, діяльність яких безпосередньо спрямована на профілактику дитячої бездоглядності й безпритульності: служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальна міліція у справах дітей, органи освіти й охорони здоров’я, громадські організації. Ці органи та організації покликані забезпечити проведення різноманітних профілактичних заходів, виступаючи при цьому як їхні безпосередні організатори й виконавці.
Об’єктами профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності є: сім’ї з дітьми (первинна профілактика); сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини; матері, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей, тощо (вторинна профілактика) та бездоглядні й безпритульні діти та їх батьки або особи, які їх замінюють (третинний рівень профілактики).
3 .Інституційна модель профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”.
Інституційне забезпечення профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності можна розглядати через призму існуючої в країні політики соціального забезпечення і підтримки сімей з дітьми, розвиток системи шкільної та позашкільної освіти, створення мережі закладів соціального захисту й соціального обслуговування дітей, сімей з дітьми та подальший розвиток системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
З 1994 року до складу місцевих органів виконавчої влади включено служби у справах дітей, до компетентності яких належать питання реалізації державної політики з питань захисту прав дітей та запобігання дитячій безпритульності й бездоглядності.
Основними завданнями служб у справах дітей є:
– реалізація державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень;
–розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
–координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у напрямку вирішення питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності й безпритульності;
– забезпечення дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї;
– здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;
– ведення державної статистики щодо дітей;
– ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, улаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
– визначення пріоритетних напрямів поліпшення становища дітей, їх соціального захисту, сприяння фізичному, духовному та інтелектуальному розвиткові, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень.
Для надання соціального захисту дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, їх тимчасового влаштування, визначення статусу та подальшого місця проживання Міністерством у справах сім'ї, дітей та молоді та його структурними підрозділами, починаючи з 1997 року, була створена мережа притулків для неповнолітніх.
У зв’язку з цим принципове значення для розуміння досліджуваної нами проблеми має Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року №565. Загальна частина положення визначає притулок для неповнолітніх як заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років; розкриває організаційно-управлінські функції, завдання, принципи та механізм організації соціально-захисної діяльності притулків; регламентує умови перебування неповнолітніх у закладі, акцентує увагу на основних видах допомоги та соціального захисту, засадах організації профілактичної та корекційно-виховної роботи серед неповнолітніх.
Слід зазначити, що даний нормативний акт став першим кроком до практичного вирішення проблеми дитячої бездоглядності та безпритульності, організації та здійснення соціального захисту безпритульних дітей, їх соціальної реабілітації.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” саме на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначеною Постановою затверджено “Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини”, який визначає алгоритм дій спеціалістів служб у справах дітей щодо захисту прав дитини.
Служби у справах дітей здійснюють низку заходів щодо запобігання дитячої безпритульності та бездоглядності й надання соціальної допомоги безпритульним та бездоглядним дітям. До таких заходів належать:
· обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
· вилучення дітей з вулиці, виявленням дітей, які залишилися без батьківського піклування, їх тимчасове влаштування;
· удосконалення мережі закладів соціального захисту дітей – притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей;
· ініціювання притягнення до відповідальності батьків, які не виконують батьківських обов’язків, та посадових осіб, які порушують права дітей, тощо.
З метою попередження дитячої бездоглядності й безпритульності, запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодо влаштування дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, до закладів соціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомоги постійно здійснюються профілактичні рейди “Діти вулиці”, “Підліток”, “Вокзал”, “Урок”, які працівники служб у справах дітей проводять спільно з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей, органами освіти, охорони здоров’я, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управліннями (відділами) у справах сім’ї та молоді. Виявлених під час проведення рейдів дітей повертають до родин, інтернатних закладів, закладів охорони здоров’я або влаштовують до притулків чи центрів соціально-психологічної реабілітації дітей. Під час проведення профілактичних рейдів особлива увага приділяється виявленню та притягненню до відповідальності дорослих, які втягують дітей у протиправні дії, змушують бродяжити, жебракувати, займатися проституцією.
Крім того, постійно здійснюється контроль за дотриманням культурно-розважальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами нормативно-правових актів щодо порядку відвідуваннями їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаганди проституції, насилля, жорстокості.
В Україні функціонує 90 притулків для дітей і 30 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, котрі активно надають допомогу дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Діяльність цих закладів спрямована на тимчасове влаштування й соціально-психологічну реабілітацію дітей. Крім того, за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, в Україні функціонує 69 притулків і центрів благодійних фондів та громадських організацій, у яких у 2007 р. перебувало 3392 дитини.
Після проведення педагогічно-психологічної корекції вихованців притулків і центрів соціально-психологічної реабілітації дітей здебільшого повертають до сімей батьків, опікунів або піклувальників, улаштовують до інтернатних закладів, передають під опіку, піклування та влаштовують у прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. Протягом останніх років простежується чітка тенденція зростання чисельності дітей, які після перебування в притулках і центрах соціально-психологічної реабілітації були влаштовані до сімейних форм виховання.
Значну роль у соціальному захисті та наданні соціальної допомоги сім’ям з дітьми відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. При центрах створено мережу спеціалізованих формувань і закладів соціального обслуговування: 777 служб соціальної підтримки сім’ї, 81 служба “Телефон довіри”, 550 мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст, 688 консультаційних пунктів у пологовому будинку та відділеннях, жіночих консультаціях тощо. Своєчасне виявлення, облік, надання комплексної допомоги сім’ям, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, є одним із найбільш ефективних заходів попередження дитячої безпритульності та бездоглядності.
Через мережу служб соціальної підтримки сім’ї фахівці центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надають послуги таким категоріям сімей:
– сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх за допомогою власних засобів та можливостей, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною чи алкогольною залежністю одного із членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і складними стосунками в сім’ї, безробіттям одного із членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу;
– сім’ям, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– неповнолітнім одиноким матерям (батькам), яким потрібна підтримка;
– сім’ям, члени яких мають досвід перебування в інтернатних закладах;
– прийомним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу.
Сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах, надається соціальна допомога, частина з них перебуває під соціальним супроводом. З метою надання невідкладних соціальних послуг сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створено мережу центрів соціально-психологічної допомоги. В Україні функціонує 22 такі заклади, у яких надається одноразова допомога і допомога цілодобового та денного стаціонарів.
Протягом останніх років значно активізувалася соціальна робота з матерями, які мали намір відмовитися від новонародженої дитини. В Україні у 2008 році функціонувало 688 консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в пологових стаціонарах, 48 – у жіночих консультаціях та 11 – у будинках дитини.
Для соціальної підтримки жінок, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини, створюється довготривала система соціальної підтримки через надання можливості стаціонарного перебування з дитиною до 18 місяців у соціальних центрах матері та дитини. В Україні функціонує 13 таких центрів. Робота з такою категорією жінок є важливим елементом роботи із запобігання поширення соціального сирітства.
Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, функціонує мережа інтернатних закладів, до якої належать: дитячі будинки, що перебувають у сфері управління МОН, будинки дитини, що перебувають у сфері управління МОЗ, школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будинки-інтернати, що перебувають у сфері управління Мінпраці. Чисельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в інтернатних закладах протягом останніх років постійно зменшується, натомість, чисельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до сімейних форм виховання, постійно збільшується.
Наведена загальна характеристика соціальних інституцій (інститутів) (соціологи розглядають соціальний інститут як форму організації і засіб здійснення соціальної діяльності людей, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин), які здійснюють профілактику дитячої безпритульності й бездоглядності, надає можливість побудувати інституційну модель профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці” та окреслити основні завдання суб’єктів профілактичної і реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”.
Основні завдання суб’єктів профілактичної та реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”
1. Завдання суб’єктів у рамках первинної профілактики
Служби у справах дітей:
– розроблення і здійснення заходів щодо захисту прав, свобод та законних інтересів дітей;
– здійснення контролю за дотриманням культурно-розважальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами нормативно-правових актів щодо порядку відвідування їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаганди проституції, насилля, жорстокості;
– здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;
– порушує питання про накладання дисциплінарних стягнень і притягнення до відповідальності посадових осіб та батьків, які допустили порушення прав дитини.
Органи і заклади освіти:
– забезпечення одержання дітьми дошкільної, шкільної та позашкільної освіти. Органи і заклади охорони здоров’я:
– здійснення заходів щодо охорони здоров’я матері й дитини.
Органи і заклади культури та спорту:
– здійснення заходів щодо залучення дітей до культурної спадщини й занять фізичною культурою та спортом;
– здійснення заходів щодо розвитку творчих здібностей дітей, організація проведення їх змістовного дозвілля.
Оздоровчі заклади:
– забезпечення проведення оздоровлення і відпочинку дітей.
Кримінальна міліція у справах дітей:
– проведення роботи, пов’язаної із запобіганням правопорушенням дітей;
–здійснення правового виховання дітей.
Органи праці та соціального захисту:
– забезпечення своєчасної виплати всіх видів державної допомоги сім’ям з дітьми;
– проведення вибіркових обстежень умов проживання та виховання дітей до 1-го року. При виявленні фактів нецільового використання допомоги припиняється виплата коштів і повідомляється служба у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді про неналежний догляд за дитиною.
Громадські організації:
– розробка і реалізація програм в інтересах дітей і сімей з дітьми;
–залучення дітей до громадської діяльності.
2. Завдання суб’єктів у рамках вторинної профілактики
Служби у справах дітей:
–здійснення обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
– забезпечення влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення;
– порушення питання про направлення до спеціальних установ для дітей або навчальних закладів дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:
– виявляти жінок, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини, та надавати їм своєчасну адресну соціальну допомогу
– виявляти, вести облік і надавати соціальну допомогу сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Органи і заклади освіти:
– надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді даних про сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах,
– надання службам у справах дітей інформації щодо створення умов для навчання дітей, над якими встановлено опіку, піклування і котрі влаштовані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
Кримінальна міліція у справах дітей:
– проведення розшуку дітей, які залишили сім’ї, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для дітей;
– виявлення дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;
– надсилати до служб у справах дітей відомості про дітей, які повернулися із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, вчинили правопорушення, вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів, у віці до 16 років систематично самовільно залишають сім’ю, самовільно залишають спеціальні навчально-виховні заклади;
– відвідувати дітей правопорушників за місцем їх проживання, навчання або роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками або особами, які їх замінюють;
– вилучати дітей із сімей, перебування в яких загрожує життю або здоров’ю дітей, та влаштовувати таких дітей до притулків для дітей до винесення рішення суду.
Органи і заклади охорони здоров’я:
– надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомлень про сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Громадські організації:
– розробка та реалізація соціальних програм підтримки сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах (програм попередження насильства в сім’ї; програм, спрямованих на надання допомоги людям, які зловживають алкоголем, наркозалежним тощо);
– надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомлень про сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.
3.Завдання суб’єктів у рамках третинної профілактики (реабілітації)
Служби у справах дітей:
– здійснення роботи з батьками, опікунами та піклувальниками над усуненням причин і умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності та вчинення правопорушень;
– вилучення дітей з вулиці;
– виявлення і тимчасове влаштування дітей, які втратили батьківське піклування;
–створення і координація діяльності мережі закладів соціального захисту дітей – притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації.
Органи і заклади освіти:
– здійснення заходів щодо повернення до навчання дітей, які тривалий час не навчалися;
– забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірніх (змінних) шкіл і професійно-технічних навчальних закладів.
Притулки для дітей:
– надання тимчасового притулку позбавленим сімейного виховання дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах, залишили навчальні заклади;
– створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчання, праці та проведення змістовного дозвілля.
Центри соціально-психологічної реабілітації дітей:
– надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах;
– проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;
– створення умов для одержання дітьми освіти з урахуванням рівня їх підготовки;
– сприяння формуванню в дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки;
– здійснення трудової адаптації дітей з урахуванням їх інтересів та можливостей. Заклади соціального обслуговування:
– надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Громадські організації:
– розробка й реалізація реабілітаційних програм для бездоглядних і безпритульних дітей;
–залучення бездоглядних дітей до громадської діяльності;
– створення волонтерських загонів, які працюють при закладах соціального обслуговування і соціального захисту дітей.
Слід зазначити, що запропонована інтегральна модель профілактики дитячої бездоглядності й безпритульності об’єднує три рівні профілактичної роботи. На практиці вибудовується модель, яка об’єднує вторинну і третинну профілактику. Постановою Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. передбачено створення при районних, державних адміністраціях, виконавчих органах міських, районних у містах рад комісій з питань захисту прав дитини – дорадчо-консультативних органів. До складу комісій повинні входити відповідальні посадові особи структурних підрозділів держадміністрацій та міськвиконкомів, тобто посадовці, які на законних підставах мають право приймати рішення. Передбачено, що кожний із членів комісії нестиме відповідальність за вирішення конкретної проблеми чи потреби кожної дитини, яка потрапила в складні життєві обставини.
До основних завдань Комісії належать забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток. Комісія відповідно до покладених на неї завдань:
розглядає і подає пропозиції до індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;
розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема:
– реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі;
– надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, якщо цього не зробили батьки дитини;
– позбавлення та поновлення батьківських прав;
–вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини;
– вирішення спорів між батькам щодо визначення місця проживання дитини;
– участь одного з батьків у вихованні дитини;
– побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;
– визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;
– встановлення і припинення опіки, піклування;
– утримання й виховання дітей у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов’язків;
– збереження майна, право власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
– розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальниками обов’язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами тощо.
Практичне застосування описаної моделі дасть змогу всім суб’єктам здійснювати ефективну координацію профілактичної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми.
Досвід розвинених європейських країн, які вже відійшли від системи великих інтернатних закладів, доводить, що створити передумови для поступового реформування інтернатних закладів можна шляхом пошуку превентивних механізмів, що допоможуть запобігти інституалізації дітей; відпрацювання системи соціальних послуг для вразливих сімей із дітьми; розвитку нових принципів співпраці органів державного управління, закладів соціального захисту дітей та громадських організацій. Так, розвиток моделі соціальної служби підтримки сім'ї у Київській і Львівській областях, АР Крим та м. Севастополь, а також соціальної служби супроводу сімейних форм опіки у Київській і Львівській областях яскраво засвідчив ефективність і доцільність таких моделей у нових економічних умовах як превентивного механізму. Особливого значення набуває розвиток інтегрованого підходу до відпрацювання мінімальних гарантованих державою стандартів надання соціальних послуг вразливим сім'ям і дітям для забезпечення права дитини на повноцінне сімейне виховання.
Таким чином, інтегровані соціальні служби мають стати основою запобігання бездоглядності, соціальному сирітству, активізації усиновлення та розвитку сімейних форм виховання в територіальній громаді і бути першочерговою складовою стратегії деінституалізації.
Основними елементами інтегрованих соціальних служб є базовий набір соціальних послуг, що надається державними соціальними службами. Цей набір має складатися з таких компонентів:
1. Превентивна соціальна служба підтримки сім'ї Головними напрямками роботи служби є надання соціальних послуг вразливим сім'ями із дітьми щодо запобігання передачі дітей на виховання в інтернатні державні заклади опіки, робота з пологовими будинками, будинками дитини, дитячими будинками та інтернатами щодо уникнення передачі дітей до цих закладів, повернення їх у рідну сім'ю або застосування альтернативних форм опіки.
2. Соціальна служба супроводу сімейних форм опіки та сприяння внутрішньому усиновленню. Основні напрямки роботи полягають у здійсненні соціального супроводу прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та сприянню пошуку й підготовки українських сімей, які бажають усиновити дітей.
3. Соціальна служба реінтеграції та підтримки випускників інтернатних закладів. Сфера дій служби - реінтеграція, розвиток та ведення індивідуального плану опіки для дітей, що перебувають в інтернатних закладах, підготовка і підтримка випускників інтернатів.
4. Механізм термінового реагування на факти жорстокого поводження з дітьми та Порушення їхніх прав
| Направлення дітей
Рис. Модель інтегрованих соціальних служб |
5. Соціальна служба супроводу та реабілітації дітей, що перебувають у конфлікті з законом, та осіб, які повертаються з місць позбавлення волі.
Теоретична модель інтегрованих соціальних служб зображена на рисунку.
ПССПС - превентивна соціальна служба підтримки сім'ї короткострокового втручання.
ССПС - соціальна служба підтримки сім'ї довгострокового втручання.
ССССФОУ - соціальна служба супроводу сімейних форм опіки та сприяння усиновленню.
Принципово важливою відмінністю інтегрованих соціальних служб від наявного механізму надання послуг, як видно з малюнку, є принцип єдиного вікна. Це означає, що перший контакт сім'ї із соціальними службами відкриває їй доступ до широкого спектру наявних послуг і унеможливлює дублювання та «випадання» із системи. Наявність єдиного вікна означає можливість контролювати шлях потрапляння дитини до інтернатного закладу. Забезпечувати роботу єдиного вікна мають чергові працівники відповідної соціальної служби, які здійснюють початкову комплексну оцінку кожного випадку звернення. Далі розробляється відповідний план супроводу сім'ї, який складається мультидисциплінарною групою із врахуванням доступних послуг у громаді.
Важливою умовою забезпечення ефективної діяльності інтегрованих соціальних служб є розміщення базового набору соціальних служб в одному приміщенні. Це, перш за все, дозволяє клієнтам не розгубитися, обходячи різні місця і кабінети. Крім того, робота соціальних працівників інтегрованих соціальних служб потребує інших підходів та зміни ставлення до самих клієнтів. Сім'ї мають розглядатися як партнери й повноправні учасники процесу соціального супроводу, а не пасивні отримувачі послуг. Організаційно це може оформлятися у вигляді угоди між сім'єю та соціальною службою.
На завершення важливо навести принципи діяльності органів місцевої виконавчої влади та самоврядування, у структурі яких мають діяти інтегровані соціальні служби для забезпечення права дитини на сімейне виховання:
• Міра втручання державних органів у справи сім'ї, з питань виховання дітей має обмежуватися потребою надання ефективного захисту прав і законних інтересів дитини. Таке втручання не повинно бути покаранням.
• Коли дитині і сім'ї потрібна допомога, перш за все, слід забезпечити їх тими послугами, які можуть бути надані в рамках сім'ї, щоб не допустити відриву дітей від їх рідних сімей.
• Влаштування дитини в державний заклад опіки не повинно розглядатися позбавленням її сім'ї назавжди. Таким чином, одним із найважливіших завдань державного виховного закладу має стати завдання возз'єднання сім'ї.
• При розробці плану супроводу дитини в інтернатному закладі слід максимально керуватися інтересами возз'єднання сім'ї. При наявності зацікавлення батьків відповідним органам слід надавати їм допомогу у справі повернення дитини в рідну сім'ю.
• Дітей, що виховуються в державних закладах, не можна ізолювати від суспільства. Головне завдання виховання - допомогти дитині вирости самостійною.
