Заповнити таблицю «літературні угруповання»

Двадцять друге травня

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(огляд)

Історико-культурна картина літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. (на шляху до нового відродження). Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”,“ЛуГоСад” та ін.).

Міні-лекція

Формування сучасного літературного процесу можна простежити з другої половини 80-х рр. ХХ століття. Це був час, коли, відповідно до об’єктивних законів розвитку історичного процесу, почався занепад радянської імперії – тоталітарної держави, основи якої базувались на більшовицькій ідеології. Кульмінацією цих суспільно-історичних змін стало проголошення Україною незалежності у 1991 році. Відбувалося становлення держави, молодої за віком, але з міцними демократичними засадами й глибинним національним підґрунтям.

     Література цієї доби має складну структуру:

· це був час оновлення творчості письменників-шістдесятників (І.Драч, Д.Павличко, Л.Костенко);

· час появи нових імен митців, що у 60-х рр. ХХ століття лише народилися, а письменницьку діяльність розпочали на хвилі суспільних змін у 90-ті рр. ХХ століття (Ю.Андрухович, О.Забужко, В.Герасим’юк);

· час відновлення імен заборонених у радянський час діячів ХІХ століття (М.Костомаров, П.Куліш, А.Кащенко, М.Аркас);

· доба реабілітації епохи «розстріляного відродження» (М.Хвильовий, Г.Косинка, М.Куліш) та письменників-емігрантів (І.Багряний, В.Барка, У.Самчук, представників «Празької школи»), чия творчість хоч, здавалось, прийшла до читача із великим запізненням, дала потужний поштовх розвитку національної ідеї.

Робота з таблицею.

Характеристика літературного процесу

Історичні обставини кінця ХХ ст.	1986 – події на Чорнобильській атомній електростанції. 1991 – розпад Радянського Союзу та проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України. Участь митців слова у розгортанні боротьби за національно-культурне відродження. Скасування штучних зовнішніх обмежень у розвитку культури та мистецтва.
Поділ письменників другої половини ХХ ст. за літературними поколіннями та стильовими пріоритетами	Покоління «шістдесятників» - В.Шевчук, В.Яворівський, І.Драч. Покоління «сімдесятників» - С.Майданська, Н.Білоцерківець, Л.Таран, М.Шевченко. Покоління «вісімдесятників» - Ю.Винничук, Ю.Андрухович, В.Неборак, О.Ірванець. Покоління «дев’ятдесятників» - Т.Прохасько, І.Андрусяк, Р.Кухарук, С.Жадан. Покоління «двотисячників» - Н.Снадянко, Л.Дереш, Т.Малярчук, І.Карпа, Т.Антипович.
Жанри	Публіцистика, есе, мемуари, коментарі, трактати, історична фантастика, бульварний роман, роман-памфлет, сага у новелах тощо.

     Перед сучасною літературою постали важливі цілі, серед яких – сприяння формуванню повнокровного буття української нації, подолання комплексу меншовартості; пошуки нових естетичних обріїв літератури через подолання шаблонів азіатчини й «західних» трафаретів; відновлення повною мірою функцій української літератури, що за радянський час здебільшого перетворилась на своєрідний антураж «щасливого життя України у сім’ї радянських народів».

     У літературознавстві період, що почався від 80-х – 90-х рр. ХХ століття, прийнято називати постмодернізмом.

Ознаки постмодернізму

ü Поєднання й органічне співіснування різних художніх систем, синтез мистецтва й антимистецтва, елітарної та масової культури, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності;

ü універсальність проблематики;

ü епатажність, абсурдизм, комічність, буфонада як основні засоби зображення;

ü принцип рівнозначності усіх явищ та аспектів життя;

ü тенденція до зміни функцій автора і героя, зникнення авторської функції.

Словник термінів.

Епатаж – скандальна витівка; поведінка, яка характеризується повним ігноруванням правил та норм моралі.

Абсурд – поняття, яке означає, що світ виходить за межі нашого уявлення про нього.

Буфонада – буквально блазнювання; характерна риса народного театру, коли на площах мандрівні актори, блазні, скоморохи розігрували сценки з підкреслено брутальними жартами. Елементи буфонади часто трапляються у творах драматургів (М.Гоголь, М.Куліш).

- Характерною особливістю розвитку художнього процесу в Україні епохи постмодернізму стала поява нових літературних угруповань та об’єднань, утворених на різноманітних естетичних платформах.

ЗАПОВНИТИ ТАБЛИЦЮ «ЛІТЕРАТУРНІ УГРУПОВАННЯ».

Літературні угруповання
«Бу-Ба-Бу» (1985)	Бурлеск, Балаган, Буфонада (Ю.Андрухович (Патріарх), В.Неборак (Прокуратор), О.Ірванець (Підскарбій), Львів. Творчість учасників поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизму, є реакцією на руйнування імперії й перелом суспільної свідомості; розуміння життя окреслювалося в таких поняттях, як демократичність, безсмертність, релігійність, різнобічність, урбаністичність, національність, філологічність;  головні ознаки творчості: необароковість (еклектичність, поєднання непоєднуваного), карнавальність, іронія щодо зужитих цінностей радянської доби, звеличення сміху.
«Пропала грамота» (1991)	Представники: Ю.Позаяк, В.Недоступ, С.Либонь, Київ. Результат спільної роботи – збірка «Пропала грамота». Ознаки творчої манери: пародійність, іронічність, змішування «високого» й «низького», гра з формою і змістом, ліризм
«ЛуГоСад» (1984)	Представники: І.Лучук, Н.Гончар, Р.Садловський. Назва – початкові склади прізвищ учасників. Особливості поезії – чітке й послідовне застосування положень постмодернізму.
«Нова дегенерація» (1992)	Представники: С.Процюк, І.Ципердюк, І.Андрусяк, Івано-Франківськ. Назва перегукується з назвою літературного угруповання 1920-х рр. «Нова генерація» (Г. Шкурупій, О.Влизько, Е.Стріха), що вказує на мистецькі погляди сучасників. Ознаки творчості: повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іронію та самоіронію, сарказм.
«Червона фіра» (1991)	Представники: С.Жадан, Р.Мельників, І.Пилипчук. Називали себе послідовниками українського футуризму 1920-х рр. та групи «Бу-Ба-Бу». Ознаки творчості: поєднання елементів постмодернізму, неоавангардизму, футуризму.
Національна спілка письменників України (1991)	Відокремилася від СПУ СРСР на Х з’їзді у 1991 р. (Ю.Мушкетик, В.Яворівський), Київ.
Асоціація «Нова література»	Є.Пашковський, В.Цибулько.
«Музейний провулок, 8»	Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990 р. з ініціативи В.Бориспольця, О.Бригинця та В.Жовнорука. 1992 р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога» (українською та німецькою мовами).
Орден чину ідіотів (ОЧІ)	Представники: Н.Гончарук, Р.Козицький, В.Костирко, А.Крамаренко, І.Лучук, І.Драк. Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.
Пси Святого Юра	Представники: Ю.Покальчук, І.Римарук, В.Герасим’юк, В.Медвідь, О.Ірванець, В.Неборак, Т.Федюк. Неофіційне творче об’єднання, літературна майстерня.
Творча асоціація «500» (1993)	Утворилася в Києві. Активні учасники: С.Руденко, Р.Кухарук, В.Квітка, А.Кокотюха та інші.
Асоціація українських письменників (АУП) (1997)	Представники: Ю.Покальчук, Т.Федюк. Виникла як альтернатива Спілці письменників України. Президентом Асоціації було обрано Ю.Покальчука, зараз асоціацію очолює Т.Федюк. Об’єднує понад сто учасників. Протягом чотирьох років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т.Г.Шевченка. 19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки. За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники, Як В.Шкляр, О.Ульяненко, М. та С.Дяченки, М.Савка, М.Кіяновська та інші. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації, такі як: Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, О.Забужко, М.Рябчук, Ю.Покальчук, К.Москалець, Н.Білоцерківська, В.Шкляр, Є.Кононенко, А.Курков, І.Малкович, Б.Жолдак, С.Жадан, О.Бараболіна та інші.

     Юрій Андрухович, український поет, прозаїк, перекладач, есеїст, вце-президент Асоціації українських письменників. 1985-го разом з В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почалв відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції.

          Ю.Андрухович є автором романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), збірок есе «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Моя Європа» (спільно з Анджеєм Стасюком) (2000), «Диявол ховається в сирі» (2006). Письменник є автором перекладів американської поезії бітників 6-70-х років «День смерті пані День», «Гамлета» В.Шекспіра, німецької, польської, російської поезії.

     Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.

     Ю.Андрухович – лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпциг, 2006).

 

     Ігор Римарук – український поет, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2002), президент Асоціації українських письменників.

          Відданий прихильник модернізму, І.Римарук став автором кількох збірок поезій: «Висока вода» (1984), «Упродовж снігопаду» (1988), «Нічні голоси» (1991), «Діва Обида» (2000, 2002), «Бермудський трикутник» (2007), «Сльоза Богородиці» (2007), а також упорядкував антологію нової української поезії «Вісімдесятники» (1990).

     Працював у пресі та видавництвах, багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».

     Письменник був радником міністра культури з питань книговидання (2007).

     Восени 2008 року на одній із вулиць Львова поета збила машина. Через кілька днів він помер.

 

     Олександр Ірванець – поет, прозаїк, перекладач. Народився 24 січня 1961 року у Львові. Жив у м. Рівне. У 1988 році закінчив Московський літературний інститут. Автор 12 книжок, 5 з яких – поетичні збірки. Співпрацював з багатьма періодичними виданнями. Зараз має авторську рубрику в журналі «Україна». Один із засновників популярного товариства «Бу-Ба-Бу», до складу якого входили також Ю.Андрухович та В.Неборак.

          О.Ірванець викладає в Острозькій академії. Живе в Ірпені.

 

     Юрій Покальчук – письменник, перекладач, кандидат філологічних наук, член Національної спілки письменників з 1976 року. З 1994 по 1998рр. – Голова іноземного відділення НСПУ. У 1997-2000 рр. – Президент Асоціації українських письменників. У СРСР був першим перекладачем аргентинського письменника-культуролога Хорхе Луїса Бохеса. Крім нього, перекладав Гемінгвея, Селинджера, Борхеса, Амаду, Маоіо Варгаса Льосу, Кіплінга, Рембо та багато інших, написав 15 художніх книг.

          Автор книг Хто ти?», «І зараз, і завжди», «Кольорові мелодії», «Кава з Матагальпи», «Великий і малий», «Шабля і стріла», «Химера», «Ті, що на споді», «Двері в…», «Озерний вітер», «Інше небо», «Час прекрасний» та інші.

     Серед найвідоміших книг Ю.Покальчука – «Таксі блюз», «Окружна дорога», «Заборонені ігри», «Запаморочливий запах джунглів».

 

     Євгенія Кононенко – письменниця, перекладач, автор понад 10 виданих книжок. Працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. Лауреат премії ім. М.Зерова за переклад антології французького сонета (1993). Лауреат літературної премії «Гранослов» за збірку поезій. Автор новел, дитячих книг, повістей, романів і багатьох перекладачів. Окремі новели Є.Кононенко перекладено англійською. Французькою, фінською, хорватською, білоруською і російською мовами. Готується книжкове видання збірки новел Кононенко в Росії. За аналогією з Бальзаком, який все життя писав «Людську комедію», Є.Кононенко можна назвати деміургом «київської комедії». Але на відміну від французького класика, жанрові форми тут значно менше, а кошти компактніше.

 

     Богдан Жолдак – український письменник, сценарист, драматург. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім.. Т.Шевченка (1972). Був ведучим кількох телевізійних програм на УТ-1 та каналі «1+1» і щотижневої радіопередачі на першому каналі Національного радіо. Працює на кіностудії «Рось» при АТ «Компанія «Рось», викладає сценарну майстерність на кіно факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України та об’єднання «Кінопіс». Автор книг: «Спокуса», «Яловичина», «Як собака під танк», «Бог буває» та інші.

 

     Юрій Винничук – український поет, прозаїк, режисер, журналіст. Андеграундний псевдонім – Чемодан. Живе і працює у Львові. Є автором повістей «Діви ночі» (1991), «Ласкаво просимо у Щуроград» (1992), «Ги-ги-и» (1992), роману «Мальва Ланда» (2000), поезій, оповідань, есеїв. Один із першопрохідців еротичного жанру в сучасній українській літературі. 1991 року Ю.Винничук видав збірку поезій «Відображення», упорядкував антологію української фантастичної прози «Огненний змій». Різнопланова діяльність Ю.Винничука стала своєрідним символом розквітлого пізньоімперського підпілля, що облаштовує та провокує феномени вільних часів, вітер свободи перехідних періодів.

 

     Кость Москалець – поет, прозаїк, критик. Живе на Чернігівщині. Був одним із засновників естетико-філософської робітні «ДАК». Є автором поетичних збірок «Думи» (1989), «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстка» (1999). Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації авторської пісні. Лауреат премії журналу «Сучасність» (1994) за прозовий твір «Досвід коронації». У поетичній творчості Москальця спостерігаємо синтез війонівської балади з ностальгією за повнотою буття. У прозі видається більш винахідливим і навіть майстерним. Автор «суперхіта» «Вона», відомого у виконанні рок-групи Плач Єремії».

 

     Юрій Іздрик – прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші. Є автором повісті «Острів Крк» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997) і «Подвійний Леон» (2000), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства. За останні роки Іздрик перетворився на надзвичайно цікавого прозаїка, який не орнаментує, не риторствує, не ідеологізує, а за допомогою письма шукає зміст і не боїться боятись.

 

     Оксана Забужко – поет, прозаїк, перекладач, есеїст, літературознавець. Кандидат філософських наук, одна з найвідоміших письменників сучасної України. Закінчила філософський факультет (1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету ім. Т.Шевченка, 1987-го захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Співробітничає з Інститутом філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди. Викладала україністику в американських університетах (1992-го в Пенн Стейт як запрошений письменник, 1994-го в Гарвардському й Пітсбурзькому університетах як Фулбрайтівський стипендіат), провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Рапогада», «Столичные новости» та ін.), вела літературі майстер-класи в Київському університеті ім. Т.Шевченка.

          О.Забужко є автором поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), роману «Польові дослідження з українського сексу» (1996), повісті «Дівчатка» (1999) поем, повістей, книги есеїстики «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х» (1999). У її перекладі з англійської вийшли друком твори П.Сміта, Сільвії Плят.

     Сере літературних нагород – премії Фонду ім. Щербань-Лапіка (1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культу от м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіг-Роволт (2001), Департаменту культури м. Грац (2000) та ін.