Короткий термінологічний словник

Крива виробничих можливостей для країни, що виробляє гармати і масло

 

 

Рисунок 2.

Лінія бюджетних обмежень та крива байдужості

 

                            

 

 

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Економічна категорія — наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.

Економічний закон — суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслід­кові зв’язки та взаємозалежності даного економічного процесу.

Метод пізнання — спосіб, шлях дослідження предмета політичної економії.

Нормативна політична економія — така, що спирається на оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економічна система суспільства.

Позитивна політична економія — така, що має справу з фактами об’єктивної дійсності та уникає суб’єктивних оцінних суджень.

Предмет політичної економії — уся система економічних відносин людей у різних економічних формаціях в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами і політичними, ідеологічними та соціаль­ними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари і послуги, розподіляти й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людей.

Принцип — узагальнення, яке лежить в основі певного економічного явища, є його першоосновою.

Абсолютні потреби — такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Виробничий потенціал суспільства — сукупність виробничих ресурсів (чинників виробництва), з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості за умови повного використання робочої сили і підприємницького ресурсу.

Виробництво — процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими чинниками різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

Вмінені витрати — кількість продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого продукту.

Гранична корисність — додаткова корисність, або задоволення, одер­жуване людиною від споживання ще однієї одиниці конкретного блага.

Дійсні потреби — ті, які в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Економічний інтерес — реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічні потреби — ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, котрі дають їм задоволення, насолоду або втіху і які спонукають людей до діяльності, щоб мати і володіти такими умовами.

Закон зростання потреб — невтомне бажання людей мати все більше матеріальних благ і послуг, які дають їм насолоду, тобто задовольняють їхні зростаючі потреби.

Закон зростаючих альтернативних витрат — кількість альтернативних ресурсів, якими доводиться жертвувати, щоб одержати кожну додаткову одиницю продукта, зростає.

Закон спадної корисності — зменшення граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту.

Засоби виробництва — створені людиною в процесі виробництва засоби праці та предмети праці. Інша назва — капітал, капітальні блага.

Земля, чи, більш широко, природні ресурси, — дар природи для виробничих процесів.

Корисність — здатність матеріального блага чи послуги задовольняти ту чи іншу потребу людини.

Межа виробничих можливостей національної економіки — максимальний обсяг продукції, що її може виробити економіка за даного рівня технологічного розвитку і наявних чинників виробництва.

Підприємницька здібність — особливий вид людського хисту, представленого діяльністю з координації і комбінування всіх інших чинників виробництва.

Платоспроможні потреби — ті, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Потреба — категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності, а звідси визначає і поведінку.

Продукція виробництва — вироблені матеріальні блага і послуги, які є корисними для забезпечення потреб суспільства.

Рідкість ресурсів — нестача (обмеженість) землі, засобів виробництва, робочої сили і підприємницької здібності для задоволення безмеж­них матеріальних потреб людей.

Робоча сила — сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Виробнича функція — взаємозв’язок між максимальним обсягом продукції, яку можна виробити, і витратами чинників виробництва, потрібних для цього обсягу.

Економічна формація — спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Загальний економічний закон відповідності — відповідність усіх структурних елементів економічних відносин за своїми якісними параметрами рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Поділ праці — процес відокремлення різних видів виробничої діяль­ності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності.

Продуктивні сили — система чинників виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивність праці — ефективність, плідність праці людського чинника як основної продуктивної сили.

Спосіб виробництва — єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин.

Технологічний спосіб виробництва — поєднання знарядь праці з матеріалами, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

Власність характеризує відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження — привласнення його результатів — матеріальних благ і послуг.

Економічний зміст власності — глибинна сутність відносин власності, що характеризує відособлене присвоєння результатів економічної діяльності людей.

Експлуататорська власність — тип відносин, за яких стає можливим привласнювати результати праці інших власниками засобів виробництва.

Об’єкти власності — майно чи результати праці, з приводу яких виникають відносини власності.

Ознаки власності — суттєві, істотні властивості, що розкривають економічний зміст власності.

Право власності — юридична форма прояву відносин власності, що реалізується в трьох атрибутах: право володіння, право розпорядження, право користування.

Приватна власність — вид власності, за якого всі три функції права власності належать окремій приватній особі.

Суб’єкти власності — фізичні чи юридичні особи, які вступають у відносини власності.

Суспільна власність — вид власності, за якого її функції — володіння, розпорядження і користування — належать не одному приватному суб’єкту, а багатьом.

Трудова власність — тип відносин, за яких майно, котрим володіє власник, є результатом його особистої праці чи праці членів його сім’ї.

Вартість — економічна категорія, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей у зв’язку з виробництвом будь-якого товару.

Вартість трудова — уречевлена в товарі загальнолюдська (суспільна) праця.

Вартість утрачених можливостей — вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.

Домашня промисловість — виробництво в селянському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання.

Другий великий суспільний поділ праці — відділення ремесла від сільського господарства.

Загальний закон вартості: якщо чинники виробництва використовуються оптимально щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску товарів на межі виробничих можливостей країни, то вартість кінцевого продукту буде найнижчою з усіх можливих варіантів організації виробничого процесу.

Мінова вартість — кількісне відношення або пропорція, в якому один товар обмінюється на інший.

Натуральне виробництво — тип господарства, в якому виробництво спрямоване безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва.

Перший великий суспільний поділ праці — відділення тваринницьких племен від племен,що займалися переважно землеробством.

Просте товарне виробництво — товарне господарство, в якому товари виробляються дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо.

Розвинена форма товарного виробництва — товарне господарство, в якому майже все виробляється не для себе, а на ринок і в якому масовим товаром стає робоча сила людини (праця); капіталістичне товарне виробництво.

Товар — продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну на гроші.

Товарне виробництво — організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку.

Товарні економічні відносини — система зв’язків і відносин між людьми, які пов’язані з виробництвом товарів та їх обміном на ринку.

Банкнота — боргове зобов’язання (вексель) банку.

Біметалізм — система грошового обігу, яка ґрунтувалась на використанні як повноціних грошей двох різних металів.

Вексель — боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк.

Галопуюча інфляція — інфляція, за якої ціни зростають темпом від 10 до 100 % на рік.

Гіперінфляція — інфляція, за якої ціни зростають темпом більшим ніж 100 % на рік.

Гроші — товар, який є загальним еквівалентом вартості.

Грошова реформа — перебудова наявної в країні грошової системи.

Грошовий обіг — процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту.

Деномінаційна грошова реформа — реформа, за якої разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах).

Депозит — внесок клієнтом банку певної суми грошей на свій рахунок у цьому банку.

Загальна, чи грошова, форма вартості — форма вартості, за якої безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється в загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності.

Закони грошового обігу — закони, що визначають кількість грошей, яка необхідна для нормального функціонування суспільного вироб­ництва за різних умов:

1) за умов нерозвинутості кредитних відносин і виконання грішми лише функції засобу обігу зміст закону грошового обігу полягає у тому, що кількість грошей, які знаходяться в обігу, визначається сумою цін усіх товарів та послуг, що підлягають реалізації, та швидкістю обігу грошової одиниці.

2) за умов розвитку кредитних відносин і виконання грішми ще й функції засобу платежу зміст закону грошового обігу полягає у тому, що кількість грошей, які знаходяться в обігу, визначається сумою цін усіх товарів та послуг, що підлягають реалізації, за вирахуванням суми цін товарів, проданих у кредит цього року, та суми взаємопогашених платежів; та з додаванням суми цьогорічних платежів за борговими зобов’язаннями, строк сплати за якими настає цього року. І все це ділиться на швидкість обігу грошової одиниці; у західній економічній літературі активно використовується така формула цього закону:

,

де М — кількість грошей або їх пропонування; Q — фізичний обсяг товарів і послуг; Р — середня ціна, за якою продається кожен товар; V — швидкість обігу грошей протягом року.

Засіб збереження вартості (засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження) — засіб збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Засіб обігу — засіб придбання необхідного товару та покриття боргових зобов’язань.

Інфляція — процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці.

Конфіскаційна грошова реформа — реформа, за якої відбувається безоплатне вилучення державою частини грошей суб’єктів економіки.

Кредитна картка — пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про величину суми грошей, якою може розпоряджатись її власник.

Кредитні гроші — гроші, які являють собою боргові зобов’я­зання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу.

Металеві гроші — гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Міра вартості — засіб визначення вартості іншого товару в обміні.

Монета — певна кількість металу визначених форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом.

Монометалізм — система грошового обігу, яка ґрунтувалась на використанні як повноцінних грошей лише якогось одного металу.

Неповноцінні гроші — гроші, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений.

Паперові гроші — гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з паперу, заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей і випускаються в обіг державою з примусовим курсом.

Повзуча інфляція — інфляція, за якої ціни зростають темпом до 10 % на рік.

Повна, або розгорнута, форма вартості — форма вартості, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості.

Повноцінні гроші — гроші, що є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знаку вартості, який на них позначений.

Продуктові гроші — гроші, які крім основної споживчої цінності як предмета споживання, мають і додаткову цінність, вони є загальним еквівалентом.

Проста, одинична, чи випадкова, форма вартості — форма вартості, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

Формальна грошова реформа — реформа, за якої упроваджується новий зразок купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує.

Ціна — вираз вартості товару у грошовій формі.

Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним виторгом (доходом) підприємства і бухгалтерськими витратами (собівартістю).

Валові витрати — сума постійних і змінних витрат на кожному рів­ні виробництва.

Граничні витрати виробництва — додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.

Економічний прибуток — різниця між загальним виторгом (валовим доходом) і економічними витратами.

Економічні витрати — виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтер­нативних виробництвах.

Закон спадної віддачі — продукт кожної додаткової одиниці чинника виробництва зменшується, якщо інші чинники залишаються сталими.

Змінні витрати — витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції.

Норма прибутку — відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.

Нормальний прибуток — дохід тих, хто забезпечує економіку підприємницькими здібностями.

Постійні витрати — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від зміни обсягу продукції.

Середні витрати — витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару.

Валовий дохід — здобуток ціни на кількість продукції (Р × Q).

Досконала (чиста) конкуренція — ситуація, коли жоден виробник не може впливати на ринкову ціну.

Конкурентний ринок — ринок, на якому так багато продавців і покупців певного товару, що ніхто не може вирішальним чином впливати на ринкову ціну.

Конкуренція — економічне змагання за досягнення кращих результатів у будь-якій сфері діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку.

Монополія — ринкова ситуація, коли певний товар поставляється єдиним підприємством, яке здатне впливати на обсяг виробництва і на ціну товару.

Монополія часткова — ринкова ситуація, коли кількість продавців така незначна, що кожен з них здатен впливати на загальний обсяг пропонування і на ціну.

Недосконала конкуренція — ринкова ситуація, коли підприємство або об’єднання підприємств виробляє і постачає таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни. Недосконалою конкуренцією є: чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Олігополія — ситуація в умовах недосконалої конкуренції, коли вироб­ництво в певній галузі контролюється невеликою кількістю підприємств.

Попит — потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі.

Пропонування — кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного про­міжку часу.

Ринкова система — система ринків, цін та конкуренції.

Ринковий механізм — координація діяльності суб’єктів через систему цін.

Ринок — обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва та обміну.

Рівноважна ціна — ціна, за якої не має ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг; ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і величина пропонування збігаються.

Цінова еластичність попиту — відношення відсотка зміни величини попиту до відсотка зміни ціни.

Цінова еластичність пропонування вимірюється відсотком зміни величини пропонування внаслідок зміни ціни товару на 1 %.

Граничний дохід — дохід, який за умов досконалої конкуренції дорівнює ціні, помноженій на граничний продукт: MRP_i = MR_i × Р для кожного чинника виробництва, де MR — граничний продукт (marginal product); Р — ціна; MR_i — граничний продукт від чинника і.

Граничний продукт чинника виробництва — додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього чинника на одну додаткову одиницю за сталої величини інших чинників виробництва.

Закон спадної продуктивності виробничого ресурсу — граничний продукт кожної одиниці чинника виробництва зменшується, якщо величина цього чинника збільшується, а інші чинники залишаються сталими.

Капітал як чинник виробництва — виготовлені товари, які, відповідно, застосовують для продукування інших товарів.

Норма прибутку на капітал — щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу.

Оренда — договір, що його укладають між собою орендодавець майна і орендар щодо тимчасового використання певного капітального блага (фабрики, споруди, верстата, комп’ютера тощо) за відповідну плату.

Орендна плата — платежі за тимчасове використання капітальних благ.

Попит підприємства на виробничі ресурси — похідний попит, оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію.

Пропонування чинників виробництва — готовність їх власників поставити виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням інших чинників.

Ринок виробничих ресурсів — ринок землі, праці і засобів виробництва (капіталу), спрямований на задоволення виробничих потреб.

Ринок капіталів — оренда капітальних благ або такий її різновид, як лізинг.

Акція — цінний папір без установленого строку дії, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві і дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду.

Банк — фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Банківський прибуток — різниця між відсотками на вкладений капітал і виплатою відсотків за позичками.

Витрати обігу — витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції.

Дивіденд — дохід, який отримує власник акції за рахунок прибутку акціонерного товариства.

Інфраструктура ринку — система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Кредит — позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою відсотка; економічні відносини між кредитором і позичальником.

Норма банківського прибутку — відношення чистого прибутку до власних коштів банку.

Норма (рівень) відсотка — відношення річного прибутку, що одержу­ється власником грошового капіталу, до суми позичкового капіталу.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка.

Оптова торгівля — здійснення посередницьких функцій між промисловцями і роздрібними торговцями.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позичку господарському суб’єкту на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді відсотка.

Позичковий відсоток — вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк.

Роздрібна торгівля — реалізація товарів безпосередньо споживачам.

Товарна біржа — форма діяльності оптового ринку з купівлі та продажу товарів за встановленими стандартами і зразками.

Торговий капітал — капітал, який забезпечує рух продукту від виробника до споживача.

Фіктивний капітал — акції, облігації та інші цінні папери, які обер­таються на фондовій біржі.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також забезпечують інші права, що випливають із цих документів, іншим особам.

Власність подружжя — сукупність відносин, в які вступає подружжя з приводу володіння та використання майна і фінансових ресурсів, які знаходяться у його розпорядженні.

Власність сім’ї — майно та сукупність грошових коштів, якими володіє сім’я.

Гранична корисність доходу — середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача.

Домогосподарство — особа або група осіб, що об’єдналися з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства.

Ефект доходу — вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів.

Ефект заміни — коли ціна товару зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, щоб отримати бажане задоволення за найменшу ціну.

Заощадження — частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

Індивідуальна власність — особиста власність, власність трудового господарства, власність селянського і особистого підсобного господарства.

Максимізація граничної корисності — таке впорядкування покуп­цем свого споживання, за якого кожен окремий товар приносить йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню.

Сімейне підприємство — підприємство, яке знаходиться у власності сім’ї і робота якого організовується членами сім’ї.

Сімейний бюджет — збалансовані потоки доходів і витрат сім’ї.

Сімейні доходи — матеріальна основа відтворення сім’ї, сукупність грошових надходжень, що отримує сім’я від використання ресурсів, які знаходяться в її розпорядженні.

Сім’я — сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Споживання домогосподарства — придбання товарів особистого користування та витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчий надлишок — розрив (різниця) між загальною корисніс­тю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства або споживчим надлишком.

Сукупний дохід домогосподарства — уся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Амортизація основного капіталу — заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляються.

Асоціація — об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності (вона не повинна втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників).

Капітал підприємства — засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Консорціум — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети.

Корпорація — об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів.

Кругообіг капіталу — безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функ­ціональної форми і повертається до своєї висхідної форми — грошової.

Моральний знос основного капіталу — передчасна втрата основними фондами їх вартості або зменшення її.

Оборот капіталу — кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношування).

Партнерство (товариство) — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників.

Підприємництво — самостійна, ініціативна, творча і на власний ризик здійснювана діяльність суб’єктів різних форм власності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і торгівлі з метою одержання прибутку.

Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

Фізичний знос основного капіталу — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функ­ціонування в процесі виробництва або невикористання.

Вартість робочої сили — вартість суми життєвих засобів, достатньої для того, щоб підтримувати трудящого індивіда та його дітей у стані нормальної життєдіяльності.

Заробітна плата — ціна, що виплачується за використання праці і виражає як вартість товару робоча сила, так і оплату за результати праці. Теоретично заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.

Капітал — авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси, засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.

Компенсаційні відмінності — відмінності, покликані компенсувати відносну непривабливість або нематеріальні відмінності самої праці.

Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

Наймання праці — письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною собою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць.

Первісне нагромадження капіталу — економічний процес, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.

Перетворення грошей у капітал — запуск грошей в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісно вкладена.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату.

Абсолютна земельна рента — рента, яка сплачується з усіх видів земельних ділянок.

Агропромислова інтеграція — посилення взаємозв’язків і органічне поєднання сільського господарства і пов’язаних галузей, які обслуговують сільське господарство, постачають йому ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Агропромисловий комплекс (АПК) — сукупність галузей, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

Диференціальна земельна рента — додатковий чистий дохід, який одержують у землеробстві на відносно кращих (за природною родючістю чи місцезнаходженням) сільськогосподарських угіддях. У сільському господарстві такий дохід є більш-менш постійним.

Земельна рента — економічна категорія, що виражає економічні відносини, пов’язані з формами власності та її використанням, економічна форма реалізації права власності на землю. Це ціна, що сплачується за використання землі, кількість якої (запаси) строго обмежена.

Земельний кадастр — сукупність відомостей про природний, господарський та правовий стан земель. Включає дані щодо реєстрації зем­лекористувань, обліку родючості та якості земель, бонітування ґрунтів та економічної оцінки землі.

Земельні відносини — економічні відносини в суспільстві, пов’язані з володінням і користуванням землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві.

Землеволодіння — володіння землею на праві власності, що історично виступає в різних формах.

Землекористування — умови, порядок і форми господарського використання землі особами або колективами, які не мають на неї права землеволодіння.

Земля в сільському господарстві — головний засіб сільськогосподарського виробництва, його активний елемент. Земля є предметом, на який спрямована праця (обробіток, сівба тощо), і водночас знаряддям виробництва.

Нееластичне пропонування ресурсів землі — сумарне пропонування землі як невідтворювального дару природи, кількість якої строго обмежена самою природою, тобто неекономічним чинником.

Оренда землі — форма землекористування, за якою власник ділянки землі передає її на певний строк іншій особі (організації) для ведення господарства за винагороду (орендну плату).

Орендна плата — грошові суми, що їх сплачують орендарі за користування орендованою землею та майном за договором оренди.

Сільське господарство — одна з основних сфер матеріального виробництва; вирощування сільськогосподарських культур і розведення сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Суспільні економічні витрати в землеробстві — витрати, які фор­муються у господарствах, що використовують відносно гірші земельні ділянки, тоді як інші чинники виробництва (праця, капітал, підприємництво) такі самі, як і на кращих та середніх землях. Причиною таких витрат у землеробстві є суспільний попит на його продукцію, який вимагає залучати до виробництва землеробської продукції відносно гірші землі (наприклад, для вигідного експорту в інші країни світу).

Ціна землі — грошова сума, що її одержує власник землі під час реалізації земельної ділянки. Величина ціни землі залежить від розміру земельної ренти і рівня позичкового відсотка; ціна землі є капіталізованою земельною рентою.

Якісна неоднорідність землі — різна гранична продуктивність окремих ділянок землі в грошовому виразі, зумовлена їх різною родючістю (чи місцезнаходженням).

Державний сектор — сукупність форм присутності та участі держави у виробництві, розподілі, обміні й споживанні.

Економічні функції держави — форми економічної діяльності і політичних заходів держави, які так чи інакше впливають на фундаментальні економічні процеси суспільства.

Економічні блага — засіб задоволення потреб, які є в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на матеріальні блага і послуги.

Економічні функції — основні напрями економічної діяльності держави в суспільстві.

Об’єкти державного регулювання економіки — сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібно для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Основні економічні функції держави у розвинутих країнах: забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи; захист конкуренції; перерозподіл доходу та національного багатства; коригування розподілу ресур­сів для зміни структури національного виробництва; стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку; контроль за рів­нем зайнятості та інфляції; виправлення вад ринкової системи.

Ринковий механізм і ринкова конкуренція — конкуренція системи, яка перейшла зі стану стихійного регулювання в стан жорсткої самоорганізації і взаємодії.

Суспільні блага — засоби (товари), що задовольняють суспільні потреби.

Суспільні ресурси — чинники, необхідні для виробництва суспільних благ.

Транснаціональні витрати — витрати у сфері обігу, пов’язані з передачею прав власності.

Функція — зовнішній прояв властивостей якого-небудь об’єкта пев­ної системи.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні та за її межами.

Відтворення — постійне відновлення та повторення процесу вироб­ництва.

Національне багатство — сукупність матеріальних і нематеріальних благ, що вироблені та нагромаджені суспільством за всю його історію.

Національний дохід (НД) — сукупний дохід в економці, який отримують власники чинників виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Це — чистий внутрішній продукт, зменшений на величину непрямих податків на бізнес.

Просте суспільне відтворення — повторення процесу суспільного відтворення в незмінних масштабах.

Розширене суспільне відтворення — відтворення суспільного виробництва в зростаючих масштабах.

Сукупний суспільний продукт (ССП) — сукупність усіх матеріальних благ і послуг, створених у суспільному виробництві, як правило, за рік.

Тіньова економіка — приховані господарськими та інституціональ­ними одиницями види діяльності, що офіційно не обліковуються державними органами.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань.

Гранична схильність до споживання — величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Доходи — грошові кошти, що отримують домогосподарства, фізичні та юридичні особи за результатами господарської діяльності, використан­ня власності чи у формі соціальних виплат, громадських внесків тощо.

Доходи від власності — доходи, які отримують власники від продуктивного використання землі, капіталу, майна (орендна плата, відсоток, дивіденд).

Доходи від індивідуальної трудової власності — доходи, які отримують громадяни від самостійної трудової діяльності (за надання послуг чи реалізацію товарів, що вироблені індивідуально).

Заощадження — частина доходу, що не споживається.

Національне заощадження — частина національного доходу, яка не використовується на споживання і характеризує обсяг чистого заощадження в суспільстві.

Нормальні доходи — сума грошових доходів, отриманих протягом певного періоду, без урахування зміни цін.

Норма національного чистого заощадження = (національне заощадження (у межах національного доходу)/ національний дохід) × 100.

Податки — обов’язкові нормовані платежі, що вилучаються державою в бюджет за встановленими нею розмірами з фізичних та юридичних осіб.

Податки непрямі — податки на товари та послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу.

Податкова декларація — заява платника податків про отримані доходи, як правило, за поточний рік.

Прожитковий мінімум — розмір грошових коштів, що необхідний для підтримки життєдіяльності людини та відновлення її робочої сили.

Суспільні фонди споживання — фонди, за допомогою яких використовується частина фонду життєвих засобів і забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб в освіті, культурі, охороні здоров’я, утримання непрацездатних членів суспільства.

Функція споживання — зв’язок між споживанням та доходами.

Функція заощадження — зв’язок між розмірами заощадження та доходу.

Депресія (застій) — фаза економічного циклу (може бути тривалою), протягом якої завершується формування умов для пожвавлення економічної діяльності.

Економічна криза — різке зменшення обсягів виробництва, яке починається поступово зі звуження ділової активності.

Економічне зростання — кількісне збільшення та якісне вдосконалення чинників виробництва, а також створених за відповідний період економічних благ (товарів, послуг).

Економічний цикл (хвиля) — періодичне коливання економічної активності; період від початку однієї економічної кризи до наступної.

Інвестиції — сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки.

Інвестування — збільшення обсягу функціонуючого капіталу за рахунок нагромаджених засобів від прибутку та інших доходів.

Моделі економічного зростання — схеми (концепції) аналізу місця і ролі відповідних чинників виробництва в економічному зростанні.

Нагромадження капіталу — процес перетворення (метаморфоза) господарюючим суб’єктом частки отриманого доходу (прибутку) в капітал для подальшого розвитку своєї бізнесової справи.

Норма нагромадження — виражена у відсотках частка виробничого нагромадження у національному доході.

Рецессія (відступ) — стан економіки, коли обсяг основних макроекономічних показників (ВВП, ВНП, НД) стає меншим, що також свідчить про спад або зниження темпів її розвитку.

Темпи економічного зростання — швидкість зростання чинників та макроекономічних показників результатів виробництва.

Циклічність розвитку економіки — рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Чинника економічного зростання — залучені до процесу виробництва ресурси як економічні, так і неекономічні.

Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

Вимушена неповна зайнятість — зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати або працювали в режимі неповного дня (тижня).

Добровільне безробіття — безробіття, зумовлене тим, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби зарплата була вищою.

Економічно активне населення — населення обох статей віком від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг.

Ефективність зайнятості — повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Зайнятість — діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Людський капітал — запас у людини здоров’я, знань, навичок, здіб­ностей, мотивацій, які сприяють зростанню продуктивності її праці і впливають на збільшення доходів (заробітків).

Неповна зайнятість — певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

Особистий чинник виробництва — робоча сила, яку розглядають у контексті її зв’язку із засобами виробництва, що за своїм характером є об’єктивними чинниками виробництва.

Повна зайнятість — використання всіх придатних для цього ресурсів; характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, бажає і здатен працювати.

Продуктивна сила людини праці — робоча сила людини, тобто здатність до праці. Має дві характеристики: 1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці) і 2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини (ключовий аспект у сучасних умовах), рівень освіти і кваліфікації, здатність приводити в дію засоби виробництва, удосконалювати засоби і предмети праці, підносити свій рівень кваліфікації).

Рівень безробіття — виражене у відсотках відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили (включаючи й безробітних).

Розширене відтворення сукупної робочої сили — зростання її чисельності в органічному зв’язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.

Структурне безробіття — невідповідність між пропонуванням і попитом на працівників.

Сукупна робоча сила — кооперація індивідуальних робочих сил у певній суспільно-комбінованій формі.

Форми зайнятості — конкретні способи включення працівників в систему суспільного виробництва.

Фрикційне безробіття — безробіття, що виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу.

Циклічне безробіття — безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються.

Бюджетна система — сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Господарський механізм — система основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

Державне регулювання економіки — комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів, процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продук­тивної сили — людини.

Державний бюджет (з погляду суспільної форми) — відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами — з іншого, з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

Державні витрати — відносини власності (привласнення) між державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

Державні доходи — виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними і фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

Дефіцит бюджету — перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Фінанси — система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою функцій.

Фінансова система — сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв’язку.

Вільна (досконала) конкуренція — такий вид змагання економічних суб’єктів, за якого кожен виробник, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.

Економічна рента — різниця між конкурентною заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою, яка формується на монопсонічному ринку праці.

Ефект масштабу — економія витрат виробництва, зумовлена зростанням масштабів виробництва на підприємстві, яке розширюється.

Капіталізм вільної конкуренції — економічний лад, побудований на приватній власності на речові ресурси виробництва, використанні найманої праці, системи конкурентних ринків і монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу прибутку.

Картель — 1) угода між конкуруючими продавцями з метою підняття ціни і обмеження обсягу пропонування; 2) форма змови між великими підприємствами про умови продажу, строки платежу, сфери збуту, квоти у виробництві, встановлення цін і розподіл прибутків між окремими підприємствами.

Концентрація виробництва — зосередження все більшої кількості виробничих ресурсів і випуску продукції на великих підприємствах.

Концентрація капіталу — збільшення розмірів капіталу за рахунок капіталізації (реінвестиції) прибутку.

Концерн — велика багатогалузева корпорація.

Максимізація прибутку монополією — встановлення обсягу виробництва на такому рівні, де граничні витрати дорівнюють граничному доходу (ГВ = ГД), але ціна перевищує рівень граничного доходу (Р > ГД).

Монополістичний капіталізм — економічний лад із системою великих підприємств, що вступили один з одним у різного роду союзи чи угоди, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Монополія — ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування (через виробництво) і ціну товару.

Недосконала конкуренція — ринкова ситуація, коли підприємство чи об’єднання підприємств виробляє і поставляє таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни.

Олігополія — така ситуація в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників.

Особиста унія — «перехресні директорати», коли представники однієї корпорації входять до директоратів інших, і навпаки.

Синдикат — форма монополістичних об’єднань, що ставить за мету усунення конкуренції між його учасниками у сфері збуту і закупівлі товарів. Його члени зберігають виробничу і втрачають комерційну самостійність.

Система участі — взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу.

Трест — акціонерне товариство, в якому підприємства, що вступають до нього, втрачають не тільки комерційну, а й виробничу самостійність, перетворюються в акціонерів тресту.

Фінансова олігархія — капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Фінансові групи — об’єднання фінансових і нефінансових монополій (олігополій) на основі системи участі, особистої унії та інших зв’яз­ків, у тому числі родинних.

Фінансово-монополістичний капітал — банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Централізація капіталу — збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів декількох економічних суб’єктів у один.

Двостороння монополія — ринок, на якому єдиному продавцеві (монополії) протистоїть єдиний покупець (монопсонія).

Державний сектор — сфера державної господарської діяльності на основі панування державної власності на засоби виробництва.

Державно-монополістичний капіталізм (за марксистською концеп­цією) — поєднання в особливий механізм «… гігантської сили капіта-
лізму з гігантською силою держави …» (Ленин В. И. Полн. собр. соч. — Т. 32. — С. 83), вища планомірна форма капіталізму (Там само. — Т. 31. — С. 443—444).

Змішана економіка — модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивного ладу.

Колективний договір — договір, що укладається на основі чинних законів, прийнятих сторонами (найманим персоналом і власником або його представником) зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ними органів.

Сектор економіки — частина народного господарства, яка має пев­ні економічні та соціальні ознаки і може базуватись на одному або декількох соціально-економічних укладах.

Соціальна орієнтація економіки — політика держави в ринковій економіці, спрямована на створення нормальних умов для відтворення людини, незалежно від участі у виробництві і рівня доходу.

Соціальне партнерство — теорія класового співробітництва та соціальної гармонії інтересів праці і капіталу, найманих робітників і капіталістів.

Суспільно-економічний уклад — система визначених економічних відносин, що базуються на певних формах, видах власності на засоби виробництва.

Фінансово-промислова група (ФПГ) — комплекс промислових, торговельних, банківських, транспортних та інших компаній.

Функціональна еліта в економіці — впливові групи, які в ході конкуренції виділяються в різноманітних сферах або секторах економіки і беруть на себе важливі функції в ній.

Економічна система державного соціалізму — економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.

Економічна система соціалізму (за Марксовою концепцією) — загальнонародна власність на речові чинники виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективний характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найсуттєвіший момент соціальної справедливості.

Загальна криза державного соціалізму — крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні і у світовій системі.

Науковий соціалізм — система поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса про комуністичне суспільство на першій, нижчій фазі його розвитку.

Утопічний соціалізм — рання форма вчення про соціалізм, яка передувала вченню наукового комунізму.

Основні пріоритети приватизації — підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку національної економіки.

Перехідна економіка — стан економіки, за якого вона переходить від попереднього до нового стану за рахунок здійснення кардинальних реформ економічної системи.

Приватизація державного майна — відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних чи юридичних осіб, які можуть бути покупцями цього майна.

Природно-еволюційний тип перехідної економіки — категорія, яка відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом природно-кліматичних, виробничо-економічних та соціокультурних чинників.

Реформаторсько-еволюційний тип перехідної економіки — категорія, яка відображає трансформацію економічної системи за умови певного свідомого регулювання перехідних процесів з боку суспільства.

Роздержавлення власності — перетворення майна державних підприємств та організацій в альтернативні форми власності — приватну, колективну, комунальну, змішану тощо.

Економічна інтеграція — широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи).

Інтернаціоналізація виробництва — економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Вона передбачає розвиток таких організаційно-економічних форм, які пов’язують виробництво одних країн зі споживанням його результатів в інших.

Міжнародна кооперація — форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих процесів.

Міжнародна спеціалізація — форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами.

Міжнародний поділ праці — процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Світове господарство — сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Транснаціоналізація — формування внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, що охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили.

Транснаціональна корпорація — група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка розташована в одній конкретній країні.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний паритет — співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо.

Валютний ринок — система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.

Вільна торгівля — зовнішньоторговельна політика, що не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами.

Експорт підприємницького капіталу — вкладання (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій.

Конвертованість валюти — здатність резидентів і нерезидентів віль­но, без усіляких обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Міжнародна валютна система — форма організації валютних відносин у межах світового господарства.

Міжнародна торгівля — форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кордонами.

Міжнародна трудова міграція — форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — форма міжнародних економічних відносин, що являє собою систему економічних зв’язків у сфері науки, техніки, виробництва.

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) — переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

Міжнародні валютні відносини — форма міжнародних економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових.

Міжнародні економічні відносини — система економічних зв’яз­ків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийшли за межі національних господарств.

Міжнародні фінансово-кредитні відносини — відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вар­тостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Національна валютна система — форма організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Нетарифне обмеження — регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою кількісних (квотування, ліцензування, «добровільне обмеження»), прихованих (державні закупівлі, технічні бар’єри) або фінансових (субсидії, кредитування, демпінг) інструментів.

Платіжний баланс — статистичний звіт, в якому в систематизованому вигляді наводяться дані щодо зовнішньоекономічних операцій даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

Позиковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордон.

Портфельні інвестиції — капіталовкладення в підприємства інших країн, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.

Протекціонізм — політика обмеження імпорту, що проводиться з метою захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного виробництва.

Прямі інвестиції — капіталовкладення в підприємства інших країн, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.

Світова ціна — інтернаціональна вартість товару, яка визначається головними продавцями і покупцями певного виду продукції та формується в процесі здійснення великих і результативних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті на світовому ринку.

Світовий ринок позикових капіталів — механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту на позиковий капітал та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн.

Світовий товарний ринок — частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва.

Тарифне обмеження — інструмент регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою мит і тарифних квот.

Глобалістика — самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми — всезагальні п