Словник історико-політичних термінів та понять

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

СЛОВНИК ІСТОРИКО – ПОЛІТИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ «БАКАЛАВР»

УСИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ЧЕРКАСИ – 2010

Укладачі: Мащенко І. Ю., Худолей О.С., Яшан О.О.

 

 

Рецензент: Бушин Микола Іванович, доктор історичних наук, професор

 

 

Словник історико – політичних термінів і понять з дисципліни «Історія України» для самостійної роботи студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» усіх спеціальностей / Укл. І.Ю. Мащенко, О.С. Худолей, О.О. Яшан. – Черкаси: ЧДТУ, 2010 –28 с..

 

У словнику наведено основні історико-політичні терміни і поняття з курсу «Історія України», що дозволить студентам глибше опанувати фактичний та понятійний матеріал з даного курсу.

Для студентів денної та заочної форми навчання.

 

 

Затверджено на засіданні

кафедри історії України

Черкаського державного

технологічного університету,

протокол №_ 12 _ від__ 14.04. 2010 року

 

 

ПЕРЕДМОВА

У сучасних умовах розвиток пізнавальної самостійності студентів, коли освіта стає, як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти, «визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства» – завдання не тільки педагогічне, але й суспільно-політичне. У вищому навчальному закладі важливо навчити молодь самостійно оволодівати історичними знаннями і озброїти її практичними навиками, щоб придбані знання служили засобом для сьогоднішніх перетворень в ім’я майбутнього України.

Спрямованість освіти на створення умов для підготовки компетентної, конкурентоспроможної особистості до життя у сучасному світі вимагає особливої уваги до формування життєвих компетенцій, серед яких найважливішими, на думку експертів Ради Європи, є: готовність до роботи зрізними джерелами та видами інформації, здатність до критичного та креативного (творчого) мислення, вміння планувати, організовувати та оцінювати власну діяльність, зокрема пов'язану з необхідністю подальшої освіти в соціальних умовах, що постійно змінюються.

Процес пізнання й розуміння історії людства неможливий без оволодіння його апаратом: історичними термінами, поняттями, категоріями як суттєвою складовою історичного знання в цілому. Мета Словника полягає в тому, щоб відповідно до нової концепції розвитку історичної освіти допомогти студентам глибше опанувати фактичний та понятійний матеріал з історії України.

Основними формами навчального процесу, що забезпечують організацію самостійної роботи студентів, є: лекції, семінари, консультації та контрольні роботи. Згідно з вимогами Болонської системи значна кількість годин вивчення дисципліни відводитися на самостійну роботу, тому запропонований довідник має полегшити самостійне вивчення студентами курсу історії України. Доцільність і вчасність видання такого Словника, на думку його укладачів, також зумовлені й тим, що він сприятиме послідовному й системному розумінню історичних подій та явищ, встановленню причино-наслідкових зв'язків, що допоможе осягнути історію як цілісний процес у всіх його суперечностях, динамізмі. Крім того, подані матеріали допоможуть при підготовці до поточної та підсумкової атестації з історичних дисциплін.

Не претендуючи на вичерпне тлумачення тих чи інших понять з історії України, автори прагнули подати поняття і терміни, які використовуються в сучасній соціально-політичній та історичній літературі. Укладачі враховують специфіку інтерпретації цих термінів у вітчизняній історичній науці.

Поняття та терміни розміщені за алфавітом.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а ие сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля...

М. Рильський

 

 

СЛОВНИК ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

 

АБСОЛЮТИЗМ(необмежений). – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

АВТОКРАТІЯ (грец. – самовладдя) – система правління, при якій необмежена верховна влада в державі належить одній особі.

АВТОНОМІЯ– 1) самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах передбачених загальнодержавним законом (Конституцією); 2) форма самоуправління частини території унітарної держави, яка наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

АВТОРИТАРИЗМ (безвладдя) – державний устрій, характерними рисами якого є режим особистої влади, диктаторські методи правління.

АВТОХТОН – (грец. – місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

АНАРХІЗМ (грец. – самовладдя) – політичні погляди, які заперечують будь-яку владу (перш за все – державну), розглядаючи її як насильство над особою.

АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я – угода між Росією і Польщею за спиною України, підписана 1667 р. Згідно цієї угоди Українська козацька держава поділялась на дві частини по Дніпру: Лівобережна залишалася у складі Росії, Правобережна, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі. Запорізька Січ була під владою обох держав. Тим самим було санкціоновано роз'єднання української держави.

АНЕКСІЯ – насильницьке приєднання, загарбання однією державою території (всієї або частини) іншої держави (народу).

АНТРОПОЛОГІЯ – природнича наука, що вивчає людину в часі і просторі, досліджуючи її зовнішній вигляд та диференціацію спадкових прикмет і визначаючи раси як групи людей, що мають у певному поєднанні однакові тілесні і духовні успадковані властивості.

АРХЕОГРАФІЯ – допоміжна історична наука, що виконує опис і публікацію старовинних письмових документів, опрацьовує методи публікації та підготовки пам'яток письменництва до видання.

БЛІЦКРИГ(німец. – блискавична війна) – авантюристична теорія ведення агресивної війни, розрахована на капітуляцію противника в найкоротші строки внаслідок раптового нападу на нього і швидкого просування вглиб країни.

БРАТСТВА – релігійно-національні товариства, що створювались при церковних парафіях у містах України та Білорусії в кінці ХVI-ХVII ст. Відігравали важливу роль у розвитку української культури, освіти, книгодрукування, бібліотечної справи та медицини. Активно виступали за визволення українського народу від соціального, національного та релігійного гніту.

БРАЦЛАВЩИНА – історична область України в ХІУ_ХУІІІ ст.., що займала територію Вінницької і частину Хмельницької областей.

БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР УНРз державами Четверного Союзу 1918 р.– підписаний у Брест-Литовську 9 лютого 1918 р. між Українською Народною Республікою, з одного боку, та державами Четверного Союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною – з другого. Країни Четверного Союзу обіцяли надати УНР матеріальну, військову та моральну допомогу в боротьбі з радянською владою. Згідно цієї угоди в Україну мали ввійти німецькі та австро-угорські війська.

БУКОВИНА– історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра і Карпатами. Нині входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії.

БУКРИНСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ– один із плацдармів на правому березі Дніпра, в районі Великого Букрина (80 км на південний схід від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту під час битви за Дніпро. Складав 11 км по фронту і до 6 км углиб.

БУНЧУЖНИЙ – член генеральної старшини на Гетьманщині ХVI-ХVIII ст., відповідав за збереження символу гетьманської влади – бунчука, а під час війни керував загоном козацького війська, за дорученням гетьмана бунчужний іноді виконував дипломатичні і судові справи.

БУНЧУК – символ гетьманської влади.

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР – таємне розпорядження, видане в липні 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П.Валуєвим, яке забороняло

ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ– період розвитку СРСР після нової економічної політики до початку курсу на індустріалізацію і колективізацію. Вперше термін був запропонований у 1929 р. «Великий перелом» означав радикальний перехід до «соціалістичної» перебудови села.

ВЕРМАХТ (нім. Wehrmacht, від Wehr – зброя, оборона та Macht – сила) – назва збройних сил нацистської Німеччини в 1935 – 1945 рр.

ВИБОРНІ КОЗАКИ – привілейована група українського козацтва у ХVIII ст. Створена на підставі указу 1735 р. про поділ українського козацтва на виборних козаків і козаків-підпомічників.

використання української мови у літературній та видавничій діяльності.

ВИРА – найвища грошова кара за вбивство вільної людини, яку платив вбивця князеві, якщо йому вдалося уникнути кривавої помсти.

ВІДЛИГА – політичною реабілітацією і непослідовністю назва періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації,політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

ВІЙНА – найбільш жорстока, найбільш організована і масова форма збройної боротьби, яка має руйнівний, характер і спрямована на знищення противника.

ВІЧЕ – І) народні збори в Давній Русі, на яких обговорювалися і вирішувалися важливі громадські справи; 2) народні збори в західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст.

ВІЧНИЙ МИР – договір 1686 р. між Російською державою й Річчю Посполитою, який остаточно поділив Українську державу на 2 частини: Правобережна Україна залишалася під владою польського короля, Лівобережна Україна і Запорізька Січ – під владою російського царя.

ВОЄВОДСТВО –адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої. Козацька держава Б. Хмельницького займала територію 3-х воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського.

ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ» –політика радянської влади, яка охоплювала 1918- 1920 рр. і полягала у суворій централізації політичного й економічного життя країни. Політика «воєнного комунізму» була проголошена в Україні у квітні 1919 р. і розпочалась із застосування продрозкладки, тобто примусових методів заготівлі хліба.

РЕЙКОВА ВІЙНА – операція радянських партизан у період з 3 серпня до середини вересня 1943 р. в тилу німецьких військ на території Російської Федерації, Білорусі та частини України з метою одночасного масового зруйнування залізничного полотна та станційних споруд.

ГАЛИЧИНА» – дивізія СС, створена з українських добровольців 28 квітня 1943 р. в кількості 18 тис. вояків. Емблема дивізії - галицький лев. 22 жовтня 1943 р. реорганізована й перейменована на 14-у галицьку добровольчу дивізію СС.

ВОЗЗ’ЄДНАННЯ – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

ВОЛЮНТАРИЗМ – соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку,суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.

ВОТЧИНА–комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

ГАЙДАМА́КИ,дейнеки (тур. Haydımak – «нападати») – учасники козацького та селянського повстання на Правобережній Україні у XVIII ст., отримавшего назву Коліївщина.

ГАЙДАМАЧЧИНА (від «гайдамака» з тур., що означає неспокійну, бунтівну людину) – стихійні народні заворушення на Правобережній Україні. Назва «гайдамака» вперше зустрічається в 1712 р.

ГАЙДУКИ (угор. – піхотинці) – І) учасники збройної боротьби південних слов'янських народів проти турецьких загарбників у ХV - ХІХ ст.; 2) легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських і польських поміщиків у ХVIII - ХІХ ст.; З) в Росії за Петра І – кінні панські лакеї.

ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА – орган центрального державного управління в Україні протягом І648-І750 рр., збори козацького війська, на яких обирали гетьмана або розв'язували важливі політичні, військові, фінансові, а також судові справи.

ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА – вища військова і цивільна адміністрація в Лівобережній Україні з ІІ половині ХVII - XVIII ст., рада при гетьманові. До Г.С. належали генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний осавул, генеральний хорунжий, генеральний підскарбій та генеральний бунчужний.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД – найвищий судовий орган Гетьманської держави. Очолював Г.В.С. сам гетьман, а його постійним заступником був один із генеральних суддів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР – член Генеральної старшини, керівник Генеральної військової канцелярії в козацькому війську й гетьманській державі. Г.П. об'єднував функції канцлера і міністра закордонних справ і зберігав державну печатку.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПІДСКАРБІЙ – член Генеральної старшини, завідував державним скарбом і фінансами в гетьманській державі.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ – український уряд у період між І і ІV універсалами – з 28.06.І917 р. до 22.0І.І9І8 р. (22.01.19І8 р. Г.С. був перетворений на Раду Народних Міністрів УНР).

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУД – найвища судова установа УНР. Створений І7.І2.19І7 р. Складався з карного, цивільного і адміністративного відділів.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ХОРУНЖИЙ – член генеральної старшини, охоронець військового стягу в козацькому війську.

ГЕНОЦИД – (від грец. – рід і лат. – вбиваю) – здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, або релігійної спільноти.

ГЕОПОЛІТИКА – політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики держав географічному фактору.

ГЕРАЛЬДИКА – допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження і соціальні функції символів, емблем і гербів, закономірності їхнього графічного зображення та особливості композиції їхніх окремих елементів, значення останніх як своєрідних наукових джерел.

ГЕТЬМАН (від нім. – начальник, з тур. – батько народу, від польського – командир) – в Україні в ХVІ – ХVIII ст. – воєначальник козацького війська. З І648 р. гетьман став на чолі державної організації. Гетьман був головнокомандуючим адміністрацією, фінансами, мав законодавчу, а з ХVII ст. також і найвищу судову владу.

ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ (або земський) – головнокомандуючий військом Великого князівства Литовського в походах.

ГЕТЬМАН ДВІРСЬКИЙ (або польний) – помічник великого гетьмана у Великому князівстві Литовському, командував найманими військами.

ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ – в Україні у ХVII - XVIII ст. – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана під час відсутності гетьмана.

ГЕТЬМАНСЬКІ СТАТТІ – документи державно-правового і міжнародно-правового характеру, що визначали устрій України у ХVII - XVIII ст. та взаємовідносини України і Московської держави.

ГЕТЬМАНЩИНА –назва козацької держави на Лівобережній Україні від середини ХVП- до кінця ХVІІІ ст.

ГЛАСНІСТЬ – політика максимальної відвертості та правдив діяльності державних і громадських організацій, дієва й активна форма участі

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА – міжнародна організація, заснована 0І.06.І9І4 р. у Львові представниками трьох галицьких партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Існувала до 1915 р. Лідер – К. Левицький.

ГОЛОВШИНА – термін давньоруського права, що означав І) вбивство; 2) певну суму грошей, що сплачував вбивця на користь родичів убитого.

ГРИВНЯ – І) основна лічильна одиниця т. зв. «кунної» системи в Київській Русі; 2) зливок срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Давній Русі.

ГРОМАДА (община) – сільське адміністративно-територіальне поземельне об'єднання в Україні та Білорусії у дореволюційний період.

ГРОМАДИ – напівлегальні організації української інтелігенції культурницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX - на початку XX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організованими структурами, а лише представляли найбільш активну частину національної інтелігенції та студентства. У зв’язку з громадським рухом з’явився термін «українофіли», який спочатку носив негативний відтінок, а згодом стали так називати себе й самі представники культурно-національного руху. Першу українську громаду засновано в Києві в 1859 р.

громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – сфера політичних відносин у суспільстві (економічних, духовних, релігійних, приватних, сімейних та ін.) галузь самовияву інтересів і волі вільних індивідів. У демократичних системах громадянське суспільство зумовлює і визначає сферу діяльності держави та її органів.

 

ГУБЕ́РНІЯ –вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Російській імперії, яка з'явилася у XVIII столітті при Петрі I у процесі формування абсолютистської держави.

ДАНИНА – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ – законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.

ДЕМОГОГІЯ – облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомості мас

ДЕМОКРАТІЯ (народовладдя) – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ – втілення демократичних принципів у організації суспільства.

ДЕПОРТАЦІЯ – примусове виселення з місця постійного проживання й навіть вигнання за межі держави осіб (частини населення), що визнані правлячим режимом як соціально небезпечні.

ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління від імені народу.

ДЕРЖАВНА ДУМА – законодавчий представницький орган Російської імперії (1905-1917 рр.). Введена відповідно до царського Маніфесту про дарування народам Росії політичних свобод і законодавчого представництва, прийнятий 17 жовтня 1905 р. 

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ –процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

ДЕСЯТИНА – десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

ДИКТАТУРА – необмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи, яка спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

ДИРЕКТОРІЯ (управління, керівництво) – уряд УНР. Директорію створено 13.11.1918 р. в Білій Церкві лідерами українських соціал-демократів, есерів та соціалістів-самостійників. Головою Директорії до лютого 1919 був В. Винниченко, командуючим військом – С.Петлюра (з 10.02.1919 р. голова Директорії). Директорія припинила своє існування після закінчення радянсько-польської війни 1920 р.

ДИСИДЕНСТВО –це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

ДИСИДЕНТ (лат. – не погоджуватися, не згодний) – в середні віки – особа, яка відступає від учення пануючої церкви, пануючого віросповідання, пізніше – інакодумаюча особа, не згодна з пануючою ідеологією і політичним режимом і яка їм протирічить.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (розрізняю, розділяю) – обмеження в правах або позбавлення прав.

ДИСТРИКТ «ГАЛИЧИНА» – адміністративна одиниця у складі генерал-губернаторства, утвореного переважно з центральних частин Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. «Дистрикт Галичина» з центром у Львові складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей.

ДІАСПОРА - постійне перебування частини народу на території іншої держави, за межами країни проживання даного народу.

ДОКТРИНА– систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

ДРУЖИНА– загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

ЕВАКУАЦІЯ– вивезення населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів із місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру бойових дій у тил.

ЕКСПАНСІЯ (поширення) – загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне і політичне поневолення інших країн.

ЕНЕОЛІТ – мідно-кам'яний вік, перехідний період від кам'яного до бронзового віку (ІV - III тис. до н.е.).

ЕТНОС (грец. – народ) – вид спільності людей, що історично виник і представлений племенем, народністю, нацією, володіє спільними рисами, стабільними особливостями культури і психологічного складу, а також свідомістю своєї єдності і відмінності від інших.

ЄМСЬКИЙ УКАЗ –таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Він забороняв ввозити з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, влаштовувати театральні вистави і публічні читання. Було заборонено викладання українською мовою, а з бібліотек вилучались українські книжки. З російськомовних текстів цензори викреслювали слово «Україна», замінюючи його на – «Малоросія».

ЗАКУПИ – особи, які змушені були йти до пана за купу (грошову позику) і працювати на нього.

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася у др. половині ХVІ ст. за Дніпровськими порогами.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) – назва української держави, створеної 19.10.І9І8 р. Українською Народною Радою у Львові на українських землях колишньої Австро-Угорщини. Перестала існувати юридично 22.01.1919р. після Злуки (об’єднання) з УНР, фактично – з початку листопада 1919 р.

ЗДОЛЬЩИНА – один з видів оренди землі, за яким орендна плата сплачується власникові землі частиною врожаю.

ЗЕЛЕНИЙ КЛИН – південна частина Далекого Сходу Росії. Названа так українськими переселенцями (у 1926 р. 41 % населення Зеленого Клину були українці).

ЗЕМСТВА –органи місцевого (земського) самоврядування, створені згідно з земською реформою 1864 р. Земства займалися питаннями місцевого господарства (розвиток хліборобства, торгівлі, промисловості, утримання й будівництво місцевих льохів, медицини, народної освіти, зв'язку, статистики тощо). Скасовані у 1918 р.

ЗИМОВІ ПОХОДИ – військові партизанські операції, рейди з’єднань Армії УНР в тилу Добровольчої армії Денікіна і більшовицьких військ у І9І9-І92І рр.

ІДЕОЛОГІЯ – упорядкована струнка система поглядів, які виражають відношення до дійсності і містять цілі і програми соціальної діяльності, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин.

ІМПЕРІЯ (влада, панування) – назва великої держави, що складається з метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

ІНАВГУРАЦІЯ – урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ – процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни.

ІНТЕГРАЛЬНІЙ НАЦІОНАЛІЗМ – різновид українського націоналізму. Виник у 20-х рр. Інтегральні націоналісти закликали до створення нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності. Головний ідеолог інтернаціонального націоналізму – Дмитро Донцов. Він стверджував, що нація – це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. На думку Д. Донцова, мета виправдовує засоби, сила волі панує над розумом, краще діяти, ніж споглядати. Майбутня українська держава, на його думку, повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Цією ідеологією керувалася Організація українських націоналістів (ОУН).

ІСТОРІОГРАФІЯ (грец. – письмова розповідь про минуле) – І)спеціальна історична дисципліна, що вивчає історію історичної науки; 2) сукупність досліджень, присвячених темі або історичному епосу.

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО – таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні І845 - січні 1846 рр. у Києві й існувала до кінця березня 1847 р. Засновниками товариства були: М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський, до яких приєдналися 0.Маркович, О.Навроцький, І.Посяда. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т.Г.Шевченко.

КІШ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ – центральний орган управління, що виковував адміністративні військові фінансові судові та інші справи в Запорізькій Січі.

КЛЕЙНОДИ (нім. – дорогоцінність) – відзнаки та атрибути влади українського гетьмана і козацької старшини ХVІ - XVIІ ст. До клейнодів належали корогва (прапор), бунчук, булава, пірнач, військова печатка, литаври, духові труби тощо.

КОАЛІЦІЯ – союз, об'єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети. Тимчасовий воєнно-політичний союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій. 

КОЗАКИ - ПІДПОМІЧНИКИ – категорія козацтва, яка утворилася в процесі його економічного розшарування в кінці ХVII ст., і вперше була оформлена при гетьмані Мазепі в 1701 р. Менш заможні, ніж виборні козаки, козаки - підпомічники повинні були виряджати від 2-3 дворів одного козака для постійної військової служби.

КОЗАЦТВО – збірна назва у ХV-ХVІ ст. козаків в Україні і Росії.

КОЗАЦЬКА РАДА –загальні збори, орган козацького управління в ХVI-ХVIII ст., де вирішувались питання внутрішньої і зовнішньої політики, обиралися гетьмани й козацька старшина.

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР – система оборони з возів на відкритій місцевості (у формі прямокутника чи кола). При наявності часу вози зверху засипали землею.

КОЛАБОРАЦІОНІСТ(фр. – співробітництво) – зрадник, який співробітничав з нацистсько-фашистськими загарбниками у країнах, окупованих ними під час Другої світової війни. В абстрагованому значені – «колабораціонізм» - часто вживається як синонім зрадництва, співробітництва з ворогом.

КОЛАБОРАЦІОНІСТИ– особи з місцевого населення, які співпрацюють із загарбниками під час окупації якої-небудь країни.

КОЛГОСП – колективне господарство селян, створене за принципом артілі.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ (усуспільнення) – соціалістична перебудова сільського господарства шляхом об єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні господарства - колгоспи.

КОЛІЇ́ВЩИНА – велике національно-визвольне повстання протии польського та єврейського гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки – страчені або заслані на Далекий Схід.

КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ – сукупність форм і методів управління суспільства, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу.

КОМНЕЗАМИ (комітети незалежних селян) – громадська організація, яка використовувалась більшовиками для зміцнення своєї соціальної бази на селі.

КОНДОМІНІУМ – сумісне володіння кількома державами однієї території.

КОНСЕРВАТИЗМ(зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика, зорієнтовані на збереження існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – процес розробки й прийняття конституційї держави.

КОНСТИТУ́ЦІЯ ПИЛИ́ПА О́РЛИКА (БЕНДЕРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ) –скорочена назва пам'ятки української політико-філософської та правової думки, створеної 1710 року. Повна назва документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». За оцінкою сучасних українських істориків, це перша європейська конституція в сучасному розумінні.

КОНФЕДЕРАЦІЯ (спілка, об'єднання) –союз окремих суверенних держав, створений переважено для спільних зовнішньополітичних і воєнних цілей і об'єднаний єдиними керівними органами. (У Польщі в ХУІ- ХУПІ ст. – тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (зокрема, збереження привілеїв).

КОНЦЕНСУС –прийняття рішень або домовленостей на міжнародних конференціях або нарадах на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування за відсутності формально оголошених заперечень.

КОРЕНІЗАЦІЯ – політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

КУЛЬТ ОСОБИ (від лат.– шанування, поклоніння) – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння.

КУНА – грошова одиниця Київської Русі.

КУРІНЬ – І) у ХVІ - ХVIII ст. військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків, очолював її курінний отаман; 2) нижча ланка адміністративно-територіальної системи Лівобережної України з 1648 р. до остаточної ліквідації політичної автономії (1781 р.). Курінь був складовою частиною сотні. Кожен курінь складався з 30-40 козаків; З) житловий будинок козаків.

КУРКУЛІ («глитаї») – уведений у часи радянської влади термін для визначення заможних селян, т. зв. сільської буржуазії. Розрізняють гри типи куркулів: І) дореволюційні; 2) куркулі радянської пори що збагатилися і виросли часто навіть серед бідняків, завдяки революції 1917 р. й при сприянні радянської влади; З) куркулі лише за назвою, а в дійсності – маса середняків, що становили опір колективізації.

ЛАВРА – монастир, який, як правило, підпорядковується вищому церковному органові країни.

ЛЕМКИ –етнографічна група українців, які здавна селилися у Карпатах. З 1945 до 1947 рр. було проведено примусове переселення лемків з території Польщі в Західну Україну та в західні воєводства Польщі

ЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. – вільний, у первісному розумінні вільнодумство) – система соціально-економічних і політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію без права втручання держави в економічні процеси. У переносному значенні — терпимість, потурання комусь чи чомусь.

ЛІТОПИС – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання («сказання») про історичні події.

ЛЮТІЗЬКИЙ ПЛАЦДАРМ – один із найважливіших плацдармів на правому березі Дніпра, в районі містечка Лютежа (30 км на північ від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту. На початку листопада звідси було розпочато головний наступ на Київ.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО – міське право на самоврядування, що надавало містам податкового і судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла й торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей. Виникло у XIII ст. в місті Магдебург.

МАГІСТРАТ –узагальнена назва органів станового міщанського самоврядування і суду за Магдебурзьким правом.

МАГНАТ – великий землевласник у країнах Західної Європи.

МАЛОРОСІЙСТВО – комплекс провінціалізму серед частини населення України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської держави. Виявляється у байдужому ставленні до українських національно-державницьких традицій і прагнень, або в активній підтримці російської культури, великодержавної політики.

МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ – І) центральний орган державного управління Російської держави у справах Лівобережної України. Створена за указом Петра І від 16 (27).05. 1722 р.; 2) вищий адміністративний орган гетьманщини, утворений указом Катерини ІІ у 1764 р. Ліквідовано Малоросійську колегію указом від 20 (ЗІ).08. 1786 р.

МАСОНСТВО (англ. – каменяр) – космополітичний релігійно-етичний рух. Масони закликають людей до об’єднання і до морального вдосконалення, без уваги на релігійну і національну приналежність, на принципах рівності, братерства, взаємодопомоги і вірності. В Україні перша масонська ложа виникла в 1784 р. у Києві.

МАТРІАРХАТ (лат., грец. – влада матері) – одна з форм суспільного устрою, яка характеризувалася переважним становищем жінки в суспільстві, головним чином за раннього періоду первіснообщинного ладу.

МЕНТАЛІТЕТ – особливість (специфіка) психології певної нації (народу).

метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

МИКИТИНСЬКА СІЧ – у 1648 р. тут було проголошено Б.Хмельницького гетьманом та розпочато повстання, що переросло у визвольну війну.

МОКОШ – богиня врожайності у слов’янській міфології.

МОСКВОФІЛЬСТВО (русофільство) – мовно-літературна, суспільно-політична течія, яка виникла у першій половині XIX ст. серед українців Закарпаття, Галичини і Буковини з програмою єднання з Російською імперією і російським народом.

НАДДНІПРЯНЩИНА (наддніпрянська Україна) – умовний термін для позначення тієї частини українських земель, яка входила до складу Російської імперії, згодом УНР (без Західної обл.) і СРСР до 1939 р.

НАКАЗ НАРОДНОГО КОМІСАРА ОБОРОНИ № 227 – документ, підписаний И.Сталіним 28 липня 1942 р., відомий під назвою «Ані кроку назад!». Наказ під загрозою розстрілу забороняв будь-який відступ радянських військ без особливого розпорядження вищого командування. Наказом запроваджувалися штрафні батальйони, штрафні роти, загороджувальні загони з військ НКВС.

НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН – титул заступника гетьмана козацької України, якого він призначав з-поміж досвідченої старшини. У 17-18 ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана). Наказного гетьмана обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило, зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції. Призначення Наказного гетьмана оформлялося універсалом, а з 20-х років 18 ст. – царським указом. Деякі наказні гетьмани очолювали державу по кілька років: Я.Сомко (1660-1663), П.Полуботок (1722-1724).

НАРОДНЕ ВІЧЕ –рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з VІ до VІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

НАРОДНИКИ – діячі революційно-визвольного руху, носії народницької ідеології, що складалися з різночинної інтелігенції Росії та України. Діяли у 60-90-х роках XIX ст. В центрі уваги вони ставили народ, який хотіли загітувати на здійснення селянської революції.

НАРОДНИЦТВО – російська політична, громадська і літературна течія вихідців з дворянства і різночинної інтелігенції із специфічною ідеологією, в основі якої лежала майже містична віра в російське селянство як носія «вищої життєвої мудрості» та зберігача прадавньої «общинної» власності, в якій закладені можливості переходу Росії в царство соціалістичних відносин, минаючи капіталізм.

НАРОДОВЦІ – назва культурницького, згодом політичного руху, що виник на початку 60-х років XIX ст. серед молодої української інтелігенції Галичини і Буковини, як противага до консервативного табору старшої інтелігенції. Народовці пропагували єдність з українцями в Російській імперії, відстоювали живу, народну українську мову в літературі та школі. Заснували перший український професійний театр у Львові (І864 р.)

НАЦИ́ЗМ (націонал-соціалізм)–політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (доктрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.

НАЦІОНАЛІЗМ – це ідеологія, політика, теорія, практика, світогляд, психологія, які націю і в теорії, і на практиці розглядають як абсолютну цінність суспільного розвитку; в вітчизняній і зарубіжній політичній термінології поняття націоналізму дуже широке; воно охоплює національну свідомість, національно-визвольний рух, а також принципи державного устрою, в якому нація розуміється як одержавлений етнос. В українській політичній термінології кінця XIX ст. націоналізм трактувався як активна національна свідомість та патріотизм. Перед першою світовою війною та під час визвольних змагань 1917-1920 рр. під націоналізмом почали розуміти самостійництво. А коли у 20-х рр. виникла ідеологічна течія, що прийняла назву націоналістичної та оформилась в організаційно-політичний рух, поняття націоналізму набрало політичного забарвлення.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ – акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА – науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.С. – універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ – сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрі- та міждержавного спілкування націй.

НАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ – відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами – з іншого.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ – боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування, іноземного гноблення і завоювання національної незалежності, створення національної держави.

НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ – самоуправління національних меншин в Україні, проголошене законодавством УНР і частково реалізоване в добу революції і української державності 1917-1920 рр.

НАЦІЯ (народ) – стійка історична спільність людей, що має спільну територію, мову, економіку, побут, традиції, звичаї, менталітет; сукупність громадян однієї держави.

НЕОЛІТ – новий кам'яний вік, завершальна стадія кам'яного віку, що тривала з VІ - по III тис. до н.е.

НЕП (нова економічна політика) – політика, запропонована радянською владою у березні 1921 р., яка відмінила політику «воєнного комунізму», замінила продрозкладку продподатком, а також відновила товарно-грошові відносини, торгівлю.

НТР – науково-технічна революція, процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

НУМІЗМАТИКА (лат – монета) – допоміжна історична дисципліна, наука про монети.

ОБОЗНИЙ – виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих адміністративно-військових посад в Україні в XVII - XVIII ст. Обозні поділялися на генеральних і полкових. Генеральні обозні керували артилерією, відали організацією і постачанням козацького війська, брали участь у переговорах з іноземними послами засідали в тральному суді тощо. Полкові обозні вважалися заступниками полковника в козацькому війську.

ОБЩИНА – форма громадського землеволодіння і землекористування, поширена на території Росії до 1917 р.

ОКУПАЦІЯ – тимчасове захоплення території держави збройними силами іншої держави.

ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ – організація запорізьких козаків у пониззі Дніпра на території володінь Кримського ханства. Існувала в 1711 - 1734 рр.

ОЛІГАРХІЯ – форма державного правління, за якої політичне та економічне правління здійснюється невеликою групою людей, а також сама ця група.

ОПОЗИЦІЯ – 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

ОПРИШКИ – розбійницькі ватаги в Галичині на Закарпатті і Буковині у ХVІ - ХІХ ст., які іноді набирали характеру стихійних соціальних рухів проти кріпосництва і утисків польської, молдавської і австро-угорської адміністрації.

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН) - виникла наприкінці січня 1929 р. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. Головним засобом досягнення самостійної України ОУН вважала збройну боротьбу на засадах «революційного націоналізму». Значною мірою спиралася на студентство, діяла нелегально. Здійснила ряд терористичних замахів на польських урядовців. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є.Коновалець.

ОСАВУЛ – виборна службова особа що обіймала одну з адміністративно- військових посад в Україні в XVII –ХVIII ст. Поділялись на генеральних, полкових та сотенних осавулів.

ОСНОВА – перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячний журнал, що виходив з січня 1861 р. до жовтня 1862 р. в Петербурзі українською й частково російською мовами.

ОУН – Організація Українських Націоналістів. Утворилася у Відні на І конгресі українських націоналістів 28.01. - 3.02.1929 р. Утворення ОУН внаслідок злиття двох організацій – Союзу Українських націоналістів і Української Військової Організації – було реакцією на невдачу визвольних змагань 1917-1920 рр. і виявом бажання продовжувати боротьбу за відновлення самостійності української держави. ОУН вважала, що успіху можна досягнути тільки радикальними революційними методами боротьби проти окупантів України.    

ОХЛОКРАТІЯ(походить від натовп і влада) – один із способів здійснення політичної влади, де домінуютьвплив натовпу, юрби. Порушує політичну стабільність суспільства і сприяє політичним кризам.

ПАЛАНКА – військово-територіальна одиниця в Запорізькій Січі. Остання поділялась на 8 окремих частин-паланок, кожна з яких управлялась полковником.

ПАЛЕОЛІТ – стародавній кам'яний вік, перший період кам'яного віку. Палеоліт на території України тривав приблизно з 1 млн. р. до н.е. по 10 тис. до н.е.

ПАНСЛАВІЗМ – політико-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об'єднання усіх слов'ян у формі федерації. Уперше термін було вжито у 1826 р.

ПАНСЛАВІНІЗМ – суспільно-політична течія, ідеологічним обґрунтуванням якої була теорія про особливу роль слов’янських народів і необхідність їхнього державного об’єднання.

ПАНЩИНА – обов’язкова праця селян у маєтках пана, власника землі.

ПАЦИФІКАЦІЯ (втихомирення) - офіційна назва репресій проти українського населення, здійснюваних польським урядом на західноукраїнських землях у 30-х роках XX ст.

ПЕРЕБУДОВА –політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р.і спрямований на оздоровлення суспільно – політичної, економічної й ідеологічної сфер життя.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА 1654 РОКУ – договір воєнно-політичного союзу, укладений гетьманом України Богданом Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем 27.02.1654 р. П. У. по-різному оцінюється в історичній та юридичній літературі. Деякі дослідники (переважно рос.) вбачали у П. У. 1654 р. повну чи неповну інкорпорацію України Росією або ж автономію України у складі Російського Московського царства. Д. Одинець, В. Мякотін, Б.Нольде інші дослідники вважали що П. У. 1654 р. – це договір реальної унії двох держав (М. Дьяконов, О. Філіпов), персональної унії в особі московського царя (В. Сергеєвич, Р. Лащенко), васалітету (М. Коркунов, частково М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко), псевдопротекторату, квазіпротекторату (Б. Галайчук), воєнного союзу двох держав, скріпленого протекцією московського царя (В.Липинський, І.Борщак), воєнно – політичного союзу (В. Липинський, О.Оглобін).

ПЕЧЕНІГИ – тюркські кочові племена. У VIII – IX ст. очолювали союз племен між Волгою і Уралом, до складу якого входили підкорені ними сармати, фіно – угорські племена та ін. Печеніги неодноразово нападали на Київську Русь (915, 920, 968, 972 рр. тощо). Востаннє печеніги напали на Русь у 1036 р. і були розбиті військом Ярослава Мудрого.

ПІДЛЯШШЯ (Підлясся) (від польськ. – «лісова країна») –історична область у південно-східній Польщі.

ПЛЕБІСЦИТ (від лат. – рішення народу) – 1) у Стародавньому Римі – постанова, що приймалася зборами плебеїв; 2) один з видів всенародного голосування з найважливіших питань державного життя.

ПЛЕМ’Я – тип етнічної спільності і соціальної організації первіснообщинного ладу. Характерні кровноспоріднені зв’язки між його членами, поділ на роди і фратрії, спільні території, деякі елементи господарства, самосвідомості і самоназви, звичаїв і культів. Для пізнього етапу – самоуправління, яке складалось з племінної ради військових і цивільних вождів.

ПОВСТАННЯ – форма збройного виступу, що носить локальний характер, відзначається слабкою організованістю та не ставить за мету ліквідацію існуючої соціальної структури й захоплення політичної влади.

ПОДАТКИ – обов’язкові платежі, що надходять державі від населення, підприємств, організацій і установ.

ПОДІЛЛЯ – історико-географічна область України, що займає басейн Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей. 

ПОКУТТЯ – історико-географічна область України, що займала східну частину сучасної Івано-франківської області. 

ПОЛІСЬКА СІЧ – перша українська повстанська організація, що діяла під час другої світової війни в Україні під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Створена влітку 1941 р. Попередниця УПА.

ПОЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ (від франц. – звернений на схід) – певні уявлення про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому.

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класів, соціальних верств і намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ– свобода діяльності політичних партій, багатопартійності в країні.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші П.Р.

ПОЛОВЦІ (кипчаки, кумани) – тюркські кочові племена, які на зламі ХІ – ХІІ ст. прийшли з Північно – Західного Казахстану в причорноморські степи, витіснивши печенігів. Нерідко нападали на Київську Русь.

ПОСПОЛИТІ – узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан) в Україні ХУ- ХУПІ ст. Поступово закріпилася лише за селянством. Юридично за посполитими не визнавалося право власності на землю.

ПРОДАМЕТ («Товариство для продажу виробів металургійних заводів») – найбільша промислова монополія дореволюційної України і всієї Російської імперії. Створена 5.07.1902 р.

ПРОДАРУД («Товариство для продажу руд Півдня Росії») – картель незалежних залізничних компаній Криворізького басейну, одна з найбільших монополій дореволюційної України. Створена у 1908 р.

ПРОДВУГІЛЛЯ («Товариство для торгівлі мінеральним паливом Донецького басейну») – синдикат донецьких вуглепромисловців, одна з найбільших монополій царської Росії. Заснована у 1904 р.

ПРОДПОДАТОК – натуральний податок з селянських господарств, введений за постановою Х з’їзду РКП(б) у 1921 р. замість продрозверстки.

ПРОДРАЗВЕРСТКА – складова частина політики «воєнного комунізму», що існувала в Україні з березня 1919 р. до березня 1921 р. Система заготівель сільськогосподарських продуктів, заснована на примусовому товарообміні, а не на принципі вільної торгівлі.

ПРОСВІТИ – самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868- 1939рр.

ПРОТЕКТОРАТ – форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

РАДНАРГОСПИ –(Ради народного господарства)- територіальні органи управління, створені в 1957. Замість галузевих міністерств,які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.

РАДЯНІЗАЦІЯ– насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, характерних для тоталітарного Радянського Союзу.

РЕАБІЛІТАЦІЯ – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

РЕВОЛЮЦІЯ – докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕЄСТР –список, перелік, опис або книги для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо.

РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ – частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених і реєстр.

РЕПРЕСІЯ (придушення) – захід державного примусу, покарання, переслідування осіб, групи осіб, нації з боку держави

РЕФЕРЕНДУМ –усенародне опитування з найважливіших питань державного життя,в якому беруть участь усі громадяни, що мають виборчі права.

РЕФОРМА(від фран. – перетворюю, поліпшую) – перетворення, зміна, або нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

РІД – колектив кровних родичів, які ведуть своє походження від спільного пращура, носять спільне ім’я.

РІЧ ПОСПОЛИТА – в перекладіозначає Польська Республіка. Виникла у 1569 р. в результаті Люблінської унії.

РОД – бог слов’янської міфології, родоначальник життя, дух предків, покровитель сім’ї, оселі.

РОЗКУРКУЛЕННЯ –кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки, складова частина примусової колективізації. Формально спрямована проти найзаможніших селян (1,5 відсотків в Україні, на практиці - вилилась у репресії проти значної кількості середняків).

РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ – так називали плеяду українських діячів культури, яка з'явилася в 20-ті роки, сприяла відродженню духовності, а в 30-ті роки була репресована.

РУЇНА –історіографічна назва трагічного занепаду української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. та страхітливого спустошення й знелюднення Правобережної України. В історіографічну науку це поняття було введено українським істориком М.Костомаровим.

РУП (Революційна Українська Партія) – перша активна соціал-демократична партія на центральних та східноукраїнських землях. Заснована 02.02.1900 р. в Харкові діячами студентських громад: Д.Антоновичем, М.Русовим, Л.Мацієвичем, Б.Камінським Ю Коллардом та ін В історії української політичної думки РУП відігравала видатну роль, об’єднавши українських молодих діячів початку ХХ ст. На її основі виникла ціла низка українських політичних партій: УСДС («Спілка»), УСДРП (1905 р.), «НУП». Лідери партії: Є. Голіцинський, В. Козиненко, Д. Антонович, В. Винниченко, М. Порш. Партійні видання: місячник «Гасло», часопис «Селянин», газети «Праця», «Добра новина».

РУРП – (Русько-Українська Радикальна Партія) селянська партія, створена у Східній Галичині в 1890 р. Засновниками і керівниками були І.Франко, М. Павлик, С.Данилович і Є.Левицький. Друковані органи – журнали «Народ» і «Хлібороб», газета «Громадський голос». У 1899 р. РУРП розкололася на два крила. Одна частина членів РУРП у 1899 р. разом з народовцями об’єдналася в УНДП. 

РУСИНИ – назва українців Галичини, Буковини і Закарпаття, що набула найбільшого поширення під час їхнього перебування під гнітом Австро-Угорщини. Слово «русин» походить від слова «Русь» і зустрічається вже в 911 р. в договорах князя Олега з греками.

РУСИФІКАЦІЯ – сукупність дій і заходів радянського союзного керівництвав національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов,культури. Історії союзних республік, і водночас висунення на провідні позиції російської мови.культури, історії.

РУСИФІКАЦІЯ – сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні та інших республіках за допомогою переведення осіб неросійської національності на російську мову і російську культуру для їх подальшої асиміляції. 

РУСЬ – в ІХ – Х ст. державне утворення східних слов’ян Середнього Придніпров’я. В писемних джерелах Русь вперше згадується у 837 р. у західно – європейській хроніці (т. зв. Бертінських анналах). 

РУСЬКА ПРАВДА» – найвизначніша збірка давньоруського права ХІ – ХІІ ст., складена на основі звичаєвого права. 

РУСЬКА ТРІЙЦЯ» – гурток прогресивної української молоді у Львівській семінарії 1833 – 1837 рр. на чолі з М. Шашкевичем, Я.Головацьким, І. Вагилевичем.

РУХ ОПОРУ – рух поневолених народів за визволення від нацистських, фашистських та інших тоталітарних поневолювачів.

РЯДОВИЧІ – селяни в Київській Русі, що укладали з паном ряд (договір) і на його підставі працювали на пана. За соціальним і юридичним становищем були близькі до закупів.

СВАРОГ – бог неба, небесного вогню у слов’янській міфології, батько Дажбога і Сварожича.

СВАРОЖИЧ – бог земного вогню у слов’янській міфології, син Сварога.

СВУ (Союз Визволення України) – політична організація українських емігрантів з Російської імперії в Німеччині і Австро-Угорщині під час першої світової війни, яка вважала себе репрезентантом інтересів українців Російської імперії і намагалася, використовуючи війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії, здобути самостійність України (конституційна монархія з демократичним устроєм, однопалатною системою законодавства). Більшість членів СВУ були соціалістами. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: О.Скоропис-Йолтуховський, В.Дорошенко, А.Жук, А.Меленевський (на початку СВУ очолювали Д. Донцов та М. Залізник). СВУ припинив свою діяльність 1.05.1918 р. Сфабрикований органами НКВС судовий процес проти цієї організації, яка нібито ставила за мету повалення радянської влади в Україні шляхом збройного повстання.

СЕЙМ – станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі.

СЕНАТ(слово латинського походження, означає – старий) – один з найвищих державних органів в Росії, що здійснював нагляд за більшістю судів, окремими урядовими установами у 1711–1917 рр.

СЕПАРАТИЗМ – рух за територіальне відокремлення частини держави з метою створення нового державного утворення або за надання певній частині держави автономії за національними, релігійними, мовними ознаками.

СІЧ – назва українських студентських організацій, що діяли у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. у Львові, Чернівцях і Відні.

СІЧ (ЗАСІКА) – дерев'яне укріплення (фортеця) переважно з дуба, збудоване запорізькими козаками з метою захисту.

СІЧОВА РАДА – найвищий орган влади Запорізької Січі, який вирішував справи законодавства, управління і суду, участі війська у війні і укладання миру, обирав і скликав кошову старшину з кошовим отаманом на чолі.

СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ – одне з найкращих регулярних формувань Армії УНР у 1917 – 1919 рр., яке мало різні форми організації: Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, Осадний корпус січових стрільців, Група січових стрільців.

СКІФИ (скіти, сколоти) – загальна назва споріднених племен північноіранськомовної групи індоєвропейської мовної сім’ї, що жили у VII ст. до н. е. – ІІІ ст. до н.е. на території сучасної України в Північному Причорномор’ї.

СЛОБІДСЬКІ КОЗАКИ – козацьке населення Слобідської України.

СЛОБОЖАНЩИНА (Слобідська Україна) – історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію сучасну Харківської, частину Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.

СМЕРДИ – 1) селяни в Київській Русі взагалі, незалежно від їхнього соціального чи юридичного становища; 2) особи, феодальна залежність яких обмежувалась даниною.

СОБОРНІСТЬ (від «собор» – збори, з’їзд) – добровільне об’єднання людей на основі взаємної поваги і дружби, поважного відношення до спільних духовних цінностей (національна ідея, цінності культури, гуманізму, релігії), основане на високих почуттях, об’єднання зусиль громадян для досягнення життєво важливих спільних цілей. Це вільний союз людей, що об’єдналися незалежно від їх переконань та життєвих орієнтацій. Це стан моральної, духовної і політичної єдності нації в боротьбі за її суверенність і встановлення державності. Соборність – це і рух за возз’єднання нації, народів, роз’єднаних в силу історичних причин (наприклад, рух за соборну Україну, тобто за вільне возз’єднання Східної і Західної України в єдиній суверенній державі).

СОЮЗ МИХАЇЛА АРХАНГЕЛА («Руський народний союз імені Михайла Архангела») – російська чорносотенна організація, яка відокремилася на початку 1908 р. від Союзу руського народу і під керівництвом В. Пуришкевича вела шовіністичну, русифікаторську діяльність у Російській імперії, користуючись підтримкою уряду і російської реакції. Ліквідований на початку революції 1917 року.

СОЮЗ РУСЬКОГО НАРОДУ – організація чорносотенців в Росії в І905-І9І7р. Лідер О.Дубровін, з І9І0 р. – Н. Марков. Програма збереження самодержавства, релігійна і національна нетерпимість. Організатор справи Бейліса. Розпущений на початку 1917 р.

СТРИБОГ – бог повітряних стихій (вітру, бурі) в слов'янській міфології.

СУВЕРЕНІТЕТ (незалежність) – 1) незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах; 2) незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство.

ТЕРОР (від лат. – страх, жах) – розправа з політичними противниками шляхом насильства.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ –терпиме ставлення до інших,чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

ТОМАКІВСЬКА СІЧ – головне укріплення запорізьких козаків на о.Томаківка. Після зруйнування кримськими татарами Томаківської Січі (І593 р.) запорізькі козаки заснували Чортомлицьку Січ.

ТОТАЛІТАРИЗМ (лат. – цільність, повнота) – політичний устрій, в якому державна влада здійснює повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Як правило, для тоталітаризму характерна відсутність демократичних свобод, насильство, терор влади проти народу, наявність єдиної державної ідеології, обов'язкової для всіх громадян.

ТОТЕМІЗМ – одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин – рідше тим чи іншим предметом або явищем природи.

ТРЕТІЙ РЕЙХ(Das Dritte Reich – Третя імперія) – офіційна нацистська назва режиму, що існував у гітлерівській Німеччині від січня 1933 р. до травня 1945 р.

ТУП («Товариство Українських Поступовців») – таємна понадпартійна політична і громадська організація українців Російської імперії, заснована в 1908 р. з ініціативи колишніх членів УДРП для координації українського національного руху в добу реакції після розгону ІІ Державної Думи. ТУП очолювала рада, до якої входили М.Грушевський, Є.Чикаленко, І.Шраг, С.Єфремов, П.Стебницький, С.Петлюра, В.Винниченко, Д.Дорошенко та інші.

УВО (Українська Військова Організація) – незалежна військова організація, створена в 1929 р. для продовження збройної боротьби за українську державність. Очолював УВО – Б. Коновалець.

УГА (Українська Галицька Армія) – назва регулярної армії Західноукраїнської Народної Республіки.

УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ –процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя. Настала після смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.), коли держава розділилася на півтора десятка земель і князівств.

УДП – Українська демократична партія, утворилася в 1904 р. у Києві. Лідери партії – А. Лотоцький, Є.Тимченко, Б. Чикаленко; в кінці 1905 р. об'єдналася з УРП і утворила УДРП.

УДРП – Українська демократична радикальна партія. Виникла в кінці 1905 р. на основі об'єднання УДП і УРП. Розпалася в 1908 р., а її члени утворили Товариство українських поступовців. Лідери: Є. Ніколенко, С.Єфремов та ін. Друковані видання газети «Громадська думка», «Рада», «Рідний край».

УЗУРПАЦІЯ (оволодіння) – насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав.

УКРАЇНІЗАЦІЯ – тимчасова політика ВКП/б/, яка здійснювалася в 1920 - на початку 30 рр. ЦК КП/б/У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні за допомогою поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі, театрі та інших сферах духовного життя, а також в адміністративному управлінні – як державної мови республіки.

УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО) – заснована в 1920 р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби – терор. Вчинила низку замахів на польських діячів. Після виникнення у 1929 р. ОУН, приєдналась до неї. Лідер – Є. Коновалець.

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА – офіційна назва України, державний устрій якої мав форму спадкового гетьманату (спадкової монархії)

УМАНСЬКИЙ КОТЕЛ – оточення з'єднань 6-ї та 1-ї радянських армій (65 тис. осіб), німецько-фашистськими військами в районі міста Умані на початку серпня 1941р.

УНІВЕРСАЛ – 1) адміністративно-політичний акт розпорядчого характеру (про виступ у похід, розподіл землі тощо), який видавали в Польщі та Гетьманщині королі, гетьмани, сейми; 2) урочисте звернення ЦР до населення, що виконувало функції основних тимчасових документів конституційного характеру.

УНІТАРНА ДЕРЖАВА– єдина держава, поділена на адміністративно- чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

УНІЯ(від лат. єдні