Бліцопитування

ПЛАН

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАКЛАСНОЇ І ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1. Поняття й зміст позашкільної освіти.

2. Види установ додаткової освіти.

3. Основні законодавчі документи установ.

4. Функції додаткової освіти.

5. Історія виникнення й розвитку додаткової освіти (методи й форми роботи в установах додаткової освіти).

Вихователь повинен прагнути пізнати людину,

якою вона є в дійсності, з усіма її слабостями й

і у всій її величі, з усіма її буденними, дрібними

потребами й з усіма її більшими духовними вимогами.

Вихователь повинен знати людину в родині, у суспільстві,

серед людства й наодинці зі своєю совістю.

Він повинен знати спонукальні причини... дій,

історію розвитку всякої пристрасті й усякого характеру.

Тільки тоді він зможе почерпнути в самій природі

людини засіб виховного впливу

К.Д.Ушинський

Серед соціальних інститутів виховання й розвитку підростаючих поколінь особлива роль належить позашкільним навчальним закладам України. Вони є невід'ємною частиною мікросередовища (соціуму), що сприяє реалізації індивідуальних психофізичних і соціальних потреб особистості, що сприяє розкриттю її творчого потенціалу, формуванню соціально значущих якостей.

Доповнюючи, розширюючи й поглиблюючи вплив родини й школи, продовжуючи навчально-виховний процес, позашкільні навчальні заклади задовольняють індивідуальні запити (інтереси) дітей, підлітків і учнівської молоді, стимулюють розвиток їхніх нахилів і здібностей у різних галузях діяльності людини (наука, техніка, культура, спорт). Це сприяє духовному, інтелектуальному й фізичному вдосконаленню, що відбувається в емоційно привабливій сфері неформального спілкування.

Поняттям “позашкільна робота” формується поняття “позашкільна педагогіка” як галузь педагогіки, предметом якої є мистецтво розвитку й виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості з урахування її власних потреб і природних дарувань. Позашкільну педагогіку можна розглядати як науку про виховання творчістю.

Цю науку повною мірою опанували сотні новаторів-педагогів позашкільних установ. Серед них - заслужені працівники освіти й заслужені учителі, директори й працівники палаців для дітей і юнацтва Т.І.Величко, Т.А.Тильчик, І.О.Петрушевська, В.О. Ситник;

- центрів туризму: М.С. Лейбельман, В.А.Редіна, Л.М. Перешивайло;

- центрів естетичного виховання: Ю.И.Нурєєв, П.В. Мережин

Позашкільні навчально-виховні установи є складовою частиною безперервної освіти й призначені для надання дітям і юнацтву додаткової освіти, спрямованої на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, одержання додаткових знань, умінь і навичок по інтересами.

Позашкільні установи – широкодоступні навчально-виховні установи, які надають дітям і підліткам рівні можливості для творчого розвитку й самовизначення у вільний час. До позашкільних установ залучаються діти з 5 до 18 років. Головними завданнями позашкільної установи відповідно до потреб дітей, батьків, замовлення суспільства й держави є:

· створення умов для гармонійного розвитку особистості, задоволення всебічних потреб у додатковій освіті у сфері наукової, технічної, художньої, декоративно-прикладної творчості, еколого-натуралістичної, туристсько-краєзнавчої, фізкультурно-оздоровчої та інших видах діяльності, організації дозвілля дітей та учнівської молоді;

· збереження й розвиток кращого досвіду світової і національної практики позашкільної роботи з дітьми й учнівською молоддю, сприяння впровадженню якісно нових форм, методів і засобів навчання й виховання;

· створення системи пошуку, розвитку, підтримки юних талантів і дарувань для формування творчої й наукової еліти в різних галузях громадського життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей і учнівської молоді;

· формування в учнів і молоді національної самосвідомості, активної суспільної позиції;

· задоволення потреб учнівської молоді у професійному самовизначенні відповідно інтересів і здібностей.

Позашкільні установи можуть бути комплексними й профільними. Комплексні позашкільні установи забезпечують умови для багатопрофільного навчання дітей і підлітків у творчих об'єднаннях за інтересами, задоволення їхніх різнобічних потреб у додатковій освіті.

Профільні позашкільні установи забезпечують умови для розвитку нахилів і інтересів дітей і підлітків, задоволення їхніх потреб у додатковій освіті з певних напрямків діяльності.

Позашкільні установи можуть бути різних типів.

До комплексного належать:

· палаци, будинки, центри дитячої і юнацької творчості; дитячі профспілкові будинки культури й клуби, дитячі парки.

До спеціалізованого:

· центри й станції, клуби юних техніків, туристів, екологів, натуралістів; музичні, художні, хореографічні дитячо-юнацькі спортивні школи; клуби юних моряків; школи мистецтв, космонавтів, пілотів і т.п.

Існують дитячі кооперативні, госпрозрахункові підприємства, неформальні молодіжні об'єднання різних напрямків (етнічні, екологічні, політичні, соціокультурні й ін.), а також творчі об'єднання учнівської молодої, малі академії наук, академії духовності, народних мистецтв, університети народознавства й т.п.

За формою власності різняться:

· державні;

· кооперативні;

· приватні;

· аматорські.

Діяльність позашкільних установ має яскраво виражену особливість і специфіку впливу на розвиток підростаючої особистості. Це добровільність і право вибору занять, розмаїтість, воля й альтернативність спілкування як з ровесниками, так і з педагогами, керівниками гуртків і секцій; диференціація за інтересами і захопленнями в уподобаному виді діяльності; унікальні можливості інтелектуального й духовного становлення; відповідна матеріальна база для позашкільних занять, а також методична спрямованість працівників позашкільних установ на урахування специфіки гурткової й масової позашкільної роботи. Ці особливості автономної діяльності позашкільних установ створюють певні переваги перед іншими навчально-виховними установами.

Суб'єктами додаткової освіти є:

· навчальні заклади;

· родина;

· трудовий колектив;

· суспільство;

· фонди.

Статус і роль додаткової освіти у загальноосвітній установі необхідно підтримувати нормативно-правовими документами, основними серед яких є:

1) “Закон України “Про Освіту”.

2) Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.).

3) “Позашкільні установи України” / Концепція за ред. І.Мєльнікова.

4) Конвенція про права дитини.

5) розділ “Додаткова освіта” в освітній програмі установи.

6) Положення про структурні підрозділи (студії, школи, відділи) додаткової освіти й самостійна освітня програма структурного підрозділу додаткової освіти.

7) освітні програми дитячих об'єднань.

8) плани навчально-виховної роботи структурного підрозділу й всіх гуртків, секцій і студій на навчальний рік.

9) списки учнів дитячих об'єднань.

10) розклад занять кожного дитячого об'єднання.

11) Журнали обліку роботи дитячих об'єднань.

12) Заяви про прийоми до дитячого об'єднання від батьків вихованців.

“Функція” – означає роль, коло діяльності, обов'язки, призначення.

Додаткова освіта виконує цілий ряд функцій. До головних функцій належать:

· освітня функція – у дитячих творчих об'єднаннях кожен вихованець загальноосвітньої установи має можливість задовольнити свої пізнавальні потреби, а також одержати підготовку в окремому виді діяльності;

· соціально-адаптивна – заняття в гуртках, секціях і студіях дозволяють значній частині вихованців одержати соціально значимий досвід діяльності й взаємодії, випробувати “ситуацію успіху”, навчитися самостверджуватися соціально схвальними способами;

· корекційно-розвиваюча – навчальний виховний процес дитячого об'єднання додаткової освіти дозволяє розвинути інтелектуальні, творчі й фізичні здібності кожної дитини, а також відкоригувати деякі відхилення в його розвитку;

· виховна – зміст і методика роботи дитячого творчого об'єднання здійснюється значний вплив на розвиток соціально-значущих якостей особистості, формування комунікативних навичок, виховання у дитини соціальної відповідальності, патріотизму.

Мєльніков І. виділяє такі функції додаткової освіти:

· соціально-психологічна адаптація;

· рекреаційно-оздоровча;

· навчально-розвиваюча адаптація;

· досугова;

· розважальна;

· координаційно-методична.

Виходячи з функціональної спрямованості, позашкільні навчальні заклади повинні бути емоційно привабливими й сучасними, інтелектуальними й естетичними засобами дозвільної діяльності стимулювати розвиток інтересів і талантів дітей, підлітків і молоді, сприяти їхньому професійному самовизначенню, соціально-психологічній адаптації, фізичному, духовному й інтелектуальному розвитку.

5. В умовах формування України як суверенної самостійної держави в педагогіці значно підсилився інтерес до історичного аспекту суспільного розвитку.

Вважали, що позашкільні установи сучасного типу – це досягнення соціального суспільства. Однак вивчення світової педагогічної практики свідчать, що позашкільні установи пройшли досить динамічний і складний шлях розвитку. Історія їхнього створення пов'язана з ім'ям американського ткача Томаса Шю, що працював на фабриці біля Бостона (1890 р.). Дуже скромним був початок діяльності цієї установи, якому судилося не тільки досягти величезного розмаху, а й стати прототипом для подібних установ як в Америці, так у Європі. Як член християнського Союзу молодих, Томас Шю свій вільний час віддав турботам про “вуличних” дітей, користувався у них надзвичайною довірою, був дуже популярним серед них. Найчастіше він запрошував їх до себе, у свою маленьку кімнату, де влаштовував для них вечори, проводив бесіди, ігри. Побувати в гостях у Томаса Ш ю хотіло багато дітей, тому доводилося наймати усе більші за розміром приміщення. І у Томаса Шю з'явилася думка створити Будинок юнацтва. На таке починання молодого робітника звернув увагу хазяїн фабрики Борден, який став дійсним його спонсором. Спочатку він дарував йому книжки, ігри, підтримував матеріально, а згодом дав кошти на будівництво спеціального приміщення. Будинок юнацтва працював щодня з 19 до 22 годин, а в неділю й святкові дні – і довше. До нього приймали дітей робітників і бідняків у віці від 8 до 20 років /щомісячний членський внесок був символічним/. Діяльність Будинку юнацтва носила доброчесний демократичний характер. Бажаючі могли займатися спортом, музикою, співом, мистецтвом. У приміщенні Будинку було кілька залів для гімнастики, рухливих ігор, бібліотека, читальний і лекційний зали, класи для групових і індивідуальних занять, а також туалетні кімнати, душова й басейн. Діяльністю Будинку юнацтва керувала Рада самоврядування, головою якої був Томас Шю. У Будинку юнацтва працювало ще двоє - помічники-охоронці. Всі питання (порядок, дисципліна, культура поводження й спілкування, організація цікавих справ, розваг, відпочинку й т.п.) вирішувались за принципом самоврядування. Таким був перший Будинок юнацтва для хлопців Томаса Шю. В Америці створюються й перші клуби для дівчаток. Такі клуби відрізнялися від хлопчачих напрямками (шиття, в'язання, ведення господарства, манери поводження й т.п.).

Відповідно до американського зразка виникають Будинки юнацтва й у Європі (спочатку в Скандинавії, зокрема у Швеції), причому в них здебільшого вчили ремесел, як у ремісничих майстернях.

У Росії створення таких будинків і дитячих клубів приходиться на 1903 рік. Спершу це були дитячі гуртки у Москві, потім дитяче містечко у Підмосков'ї, дитячі клуби й будинки юнацтва в Казані, Твері, Рязані й інших містах, спортивні площадки, оздоровчі колонії, школи-кочівників (типу англійських скаутських таборів).

На території України перші будинки юнацтва з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримкою меценатів і доброчесних комісій були організовані в Ніжині, Києві, Харкові. Відомими стали клуби хлопчиків, прикажчиків, шевців, кравців. Одночасно із клубами й будинками соціального виховання дітей бідняків створювали будинки й клуби для гімназистів, кадетів, дітей і молоді, батьки яких належали до вищого стану (рос. – сословия). За ознакою соціального походження й типу трудової діяльності були створені такі клуби й для дівчинок, але їх було значно менше.

Спроби створити центри спілкування й виховання були й раніше. Так, в 1885 році в Харкові був відкритий перший дитячий парк, 1889 року в Петербурзі в Мармуровому Палаці викладач природничих наук кадетського корпусу, біолог-агроном М.А. Бартошевич організував заняття юних натуралістів. Під час канікул і у святкові дні Палац відвідувало понад тисячу дітей. 1911 року у Львові студенти П.Франко й І. Чмоля засновують перші пластові гуртки. Після Лютневої революції член Центральної Ради С.Ф. Русова очолювала два відділи – позашкільної освіти й дошкільного виховання (наукова праця “Позашкільна освіта. Засоби її проведення”).

В 1918 - 1920 роках значного поширення в Україні набувають дитячі клуби й секції при партійних і комсомольських осередках, комунах, народних будинках і робочих клубах, організованих при заводах і фабриках.

Для дітей України в Харкові був відкрито перший дитячий театр, 1925 рік - першу дитячу бібліотечну станцію, 1931 рік - республіканську дитячу екскурсійно-туристичну станцію, а також кілька обласних екскурсійно-туристичних станцій. У вересні 1935 року відбулося врочисте відкриття першого Палацу піонерів і школярів.

Пізніше палаци піонерів і школярів, станції юних техніків, юних натуралістів і позашкільних дитячих установ іншого профілю було відкрито у всіх обласних і районних центрах України. В 30 - 40-х роках у країні формується широка державна й суспільна система позашкільної роботи, визначаються її основні форми й методи. Поступово вдосконалюється її зміст, визначаються провідні принципи діяльності й педагогічні вимоги до позашкільної виховної діяльності.

В 30-х роках були сформовані позашкільні установи комплексної, багатопрофільного й однопрофільного типу. Були визначені основні напрямки діяльності позашкільних установ відповідно економічних і політичних перетворень, які відбувалися в країні. Такими напрямками стали:

· боротьба за грамотність і ліквідація неписемності;

· культурно-освітня робота;

· пропаганда нового способу життя;

· суспільно корисна й трудова діяльність;

· антирелігійне й інтернаціональне виховання;

· оздоровча робота.

У цей же період формувалася й структура керівництва й координації позашкільної роботи. Були створено такі методичні й наукові центри, як науково-дослідні інститути дитячої гри (1921 - 1923), методів позашкільної роботи (1923 - 1930), відділення з позашкільної роботи при Академії комуністичного виховання (1929 - 1936), друкувалися журнали “Внешкольник”, “Организуйте детей”, “Вожатый”, “Затейник” і т.п.. Велика увага приділяли й підготовці кадрів. Зростала мережа позашкільних установ в Україні.

Багато позашкільних установ постраждало під час війни. І педагоги з позашкільної роботи, пристосувавшись до умов військового й післявоєнного періодів, продовжували свою виховну й освітню діяльність.

Зміст, форми й методи роботи позашкільних установ визначалися перспективами розвитку школи, вимогами соціалістичного суспільства до підростаючого покоління. Позашкільна діяльність із дітьми стає важливою ланкою системи народної освіти.

З 1957 року активізується діяльність позашкільних установ з розвитку пізнавальних інтересів школярів, їх соціальної й трудової активності. У цей період виникають позашкільні установи нових типів:

· клуби юних моряків, пожежників;

· механізаторські ланки;

· тваринницькі бригади й т.п.

Історичний аналіз становлення й розвитку позашкільних установ України свідчить про те, що всупереч недолікам і упущенням, які спостерігалося в їхній діяльності, були й прогресивні досягнення й позитивні впливи на розвиток юної особистості.

Нині в Україні налічується 1568 дитячих позашкільних установ різних типів. У них за 50-ма напрямками створений 102410 гуртків, клубів, секцій, у роботі яких беруть участь понад 1,5 мільйон гуртківців.

Розподіл форм занять за ступенем їхньої привабливості й важливості свідчить, що старшокласники й випускники позашкільних установ віддають перевагу колективним формам організації гурткової роботи, які вимагають активної самостійної й творчої діяльності й надають можливості для оцінювання й випробування знань, умінь, звичок, характеру. Словесними й індивідуальними формами організації занять вони відводять останні місця.

Форми організації занять:

- практичні;

- лабораторні;

- походи;

- екскурсії;

- науково-практичні конференції;

- пленерна практика, збори, автопробіги;

- змагання;

- індивідуальні заняття;

- бесіди;

- ділові ігри;

- масова мистецтвознавча робота;

- міські конкурси.

Успішній творчості у гуртках передують вибір доцільної теми й посильна постановка самого завдання. Правильно поставлена ціль - одне з найважливіших умов творчості.

В організації гурткової роботи можна виділити кілька етапів:

І – збір і організація необхідного матеріалу: аналіз наявних у вихованців знань; читання відповідної літератури; використання знань і досвіду попередників; екскурсії на вибрані об'єкти.

ІІ – інтенсивна пізнавальна діяльність вихованців, самостійний пошук науково-творчих знань, необхідних для вирішення поставленої мети.

Важливим фактором на цьому періоді є нагромадження інформації й розширення світогляду.

ІІІ – пошук конкретно поставленої мети: розробляється загальний принцип дії предмету: проводиться експеримент із перевірки ідеї, що виникла; творчий етап вимагає кваліфікованої допомоги з боку вихователя.

ІV – здійснення творчого задуму. Розділяючи творчий процес на етапи, не слід забувати, що істина творчість можлива лише там, де є зв'язок і єдність цих етапів.

Всі етапи творчої роботи взаємозалежні. На будь-якому етапі діють відомі в науці методи пізнання: аналіз і синтез, дедукція й індукція, абстракція й конкретизація, узагальнення й обмеження, аналогія й протиставлення, уявлення й творча інтуїція.

Методами навчання й художнього виховання в школі мистецтв є:

- метод проектування;

- метод моделювання;

- ілюстративний, словесно-ілюстративний;

- метод порівняння й зіставлення;

- метод творчих завдань.

МЕТОД ПРОЕКТУВАННЯ застосовується у двох напрямках:

- як педагогічне проектування моделі “людини культури”. За допомогою цього методу обґрунтовуються й перетворюються конкретні шляхи пошуку в створенні умов для розвитку школяра в процесі художнього виховання. Це здійснюється через аналіз, передбачення, розробку, спостереження й фіксування тих змін, які відбуваються з дитиною у процесі реалізації створених умов.

- як спосіб художнього розвитку вихованців шляхом створення творчих груп педагогів і вихованців для розробки й реалізації програми.

МЕТОД МОДЕЛЮВАННЯ забезпечує реалізацію ідеї розвиваючого навчання. Застосовується для створення емоційної творчої атмосфери в процесі збагнення творів мистецтва. З позиції цього методу художньо-творча діяльність дітей розглядається як така, що вимагає експериментування з матеріалом подумки, самостійності в набутті й засвоєнні знань. Це обумовлено тим, що дитина стає на позицію автора, виконавця, слухача, творчо інтерпретуючи, проходячи шлях створення творів, зіставляє, створює, перетворює.

СЛОВЕСНО-ІЛЮСТРАТИВНИЙ МЕТОД спрямований на нагромадження знань, почуттєвих уявлень, асоціацій за допомогою взаємодії слова, пояснення й виконання, ілюстрування.

МЕТОД ЗІСТАВЛЕННЯ, ПОРІВНЯННЯ сприяє збагненню цілісності сприйняття різних творів мистецтва. За допомогою цього методу розкривається зовнішні тематичні спільності й відмінності; внутрішні взаємозв'язки видів мистецтва.

МЕТОД ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ спрямований на розвиток творчих здібностей і стимулювання творчої активності вихованця в різних видах художньо-творчої діяльності. Творче завдання сприяє розвитку мислення, уяви, емоційної сфери, звичок самостійного застосування отриманих знань на практиці. Метод творчих завдань реалізується через:

- створення проблемних ситуацій, які дозволяють активізувати розумову діяльність, процес сприйняття, сприяє колективному рішенню проблеми. Проблемні ситуації реалізуються у формі гри;

- зіставлення, аналіз і пошук єдиних стильових рис, засобів виразності й зображальності творів мистецтва;

- обґрунтування образного змісту й зіставлення художнього образа художнього твору з образами інших видів мистецтв;

- розкриття змісту художнього твору в процесі діяльності, у виборі його трактування, у винаході шляхів і засобів втілення почуттів, думок, образів.

1. Дайте визначення поняттю “позашкільна додаткова освіта” (ДО).

2. Класифікація типів позашкільних навчальних закладів.

3. Які завдання реалізує позашкільна додаткова освіта.

4. Які функції виконують позашкільні навчальні заклади.

5. Назвіть документи, які курирують роботу позашкільних навчальних закладів.

6. Історія розвитку позашкільних навчальних закладів.

7. Форми роботи в позашкільних навчальних закладах.

8. Методи роботи у школі мистецтв.

9. Психолого-педагогічні особливості груп в установах ДО.