2015-03-20
4694Цьому питанню присвячена стаття 8 Закону України «Про охорону праці», в якій говориться, що усі працівники підлягають обов’язковому страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань.
Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначається законодавством і колективним договором (угодою, трудови договором).
Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові, за період його тимчасової непрацездатності або у порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої ст. 11 цього Закону. Власник зобов’язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталися з його вини.
Соціальне страхування є важливим фактором соціального захисту населення. Воно являє собою систему прав і гарантій, які спрямовані на матеріальну підтримку громадян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втрати ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок на виробництві, безробіття, досягнення пенсійного віку тощо) заробітку (доходу), а також здійснення заходів, пов’язаних з охороною здоров’я застрахованих осіб. Кошти на вказані цілі формуються шляхом сплати страхових внесків.Характерною рисою обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань є:
- встановлена державою в законодавчому порядку невідворотність відповідальності для власника за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків;
- сплата страхових внесків тільки власником;
- делегування державою обов’язків по організації цього виду страхування відповідній страховій організації, але під наглядом держави;
- перенесення відповідальності по відшкодуванню шкоди за втрату працездатності працівником з власника на страхову організацію, яка стає основною юридичною особою, що відповідає за компенсацію втрати працездатності на виробництві для усіх підприємств – членів страхової організації;
- це страхування виділяється в окремий вид загальної системи соціального страхування.
Нещасними випадками за змістом цієї статті вжаються такі, що сталися:
1) при виконанні трудових обов’язків (у тому числі під час відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б без спеціального доручення;
2) по дорозі на роботу або з роботи;
3) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо, перед початком або пісдя закінчення роботи;
4) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;
5) при виконанні державних або громадських обов’язків;
6) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної колективної власності, а також по охороні правопорядку.
Чинним законодавством України можуть встановлюватися й додаткові визначення нещасного випадку на роботі з урахуванням особливостей галузей господарства.
Професійними захворюваннями вважаються захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт.
Захворювання, стосовно яких доведено, що вони стали результатом виключного виконання професійної діяльності, вважаються також професійними захворюваннями.
Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був вперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати.
Нещасним випадком на роботі або професійним захворюванням вважаються такі, що сталися з вини власника внаслідок не забезпечення ним здорових і безпечних умов праці (недотримання вимог з охорони праці, техніки безпеки та промислової санітарії).
Право на забезпечення по соціальному страхуванню від нещасних випадків настає з того дня, коли працівник почав або повинен був почати працювати згідно з трудовим договором (угодою, контрактом), але лише з того моменту, коли він відправився на роботу.
Джерелом фінансування за обов’язковим соціальним страхуванням від нещасних випадків і професійних захворювань є внески власників (підприємств), обчислені від виплат на оплату праці та включені у собівартість продукції (необхідні витрати по відтворенню робочої сили).
Порядок та умови, за якими здійснюється обов’язкове соціальне страхування від нещасних випдаків і професійних захворювань, визначається законом цього виду страхування, іншими нормативними актами. Тимчасово, до створення фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, виплата відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаних з виконанням трудових обов’язків, здійснюється безпосередньо власником або уповноваженим органом (постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472). Стосовно осіб, які мають право на відшкодування шкоди, але якщо такий власник відсутній, функції по відшкодуванню шкоди тимчасово виконують місцеві органи фонду соціального страхування України (постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 71).
Колективним договором може визначатися розмір одноразової допомоги потерпілим (членам сім’ї та утриманцям померлого) за умови, якщо сума цієї допомоги, яка перевищує розмір, встановлений чинним законодавством, сплачується безпосередньо за рахунок власника.
В Україні планується прийняття закону "Про соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань", який деталізує статтю 8 Закону "Про охорону праці'. Законом передбачається створення фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань.
Головними завданнями фонду мають бути:
· компенсація працівникові (або членам його родини) шкоди, заподіяної ураженням здоров'я;
· вжиття необхідних заходiв щодо пiдвищення та відновлення працездатностi потерпілого;
· створення умов щодо переквалiфiкації інвалідів;
· здiйснення заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництвi, профзахворюванням.
Законом України № 16 від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (ст.25 п.4) передбачається страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:
- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
- відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;
- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи нішим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків;
- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
3.4. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Стаття 9 Закону України “Про охорону праці” присвячена праву працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. В ній, зокрема, сказано, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.
При роз’їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
Власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.
Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.
1. Охорона здоров’я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є одним із основних піклувань Уряду України. Воно проявляється у комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.
2. Разом з тим рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення у всіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключали б дію шкідливих умов праці на їх організм. Тому для таких працівників передбачено законодавством різні пільги й компенсації.
Серед цих пільг – лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ). Це харчування надається лише тим працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці з метою зміцнення їх здоров’я і попередження професійних захворювань згідно з Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і президією ВЦРПС від 07.01.1977 р. № 4/П-1.
Харчування надається працівникам у ті дні, коли вони фактично виконували роботи на виробництвах, за професіями і на посадах, передбачених цим Переліком.
Детальніше порядок і організація надання ЛПХ викладені у Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування (додаток № 3 до вищезгаданої постанови Держкомпраці СРСР).
Зміни і доповнення до Переліку можуть бути внесені галузевими міністерствами після узгодження з Міністерством праці, Федерацією профспілок України і Міністерством охорони здоров’я.
Тим працівникам, які одержують ЛПХ, додаткова безплатна видача молока не провадиться.
Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ працівникам, повинні провадитись за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях – за рахунок асигнувань з бюджету.
3. Працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Починаючи з 1968 року, перелік робіт і професій, що дають право на одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів у зв’язку з шкідливими умовами праці, визначаються керівниками підприємства за погодженням з трудовим колективом згідно медичними показниками для безплатної видачі молока або інших рівноцінних продуктів робітникам і службовцям, безпосередньо зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці, затвердженими Міністерством охорони здоров’я СРСР 22 травня 1998 року.
Основна мета видачі молока – підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища.
Молоко слід видавати працівникам, які працюють в умовах постійного контакту з фізичними виробничими факторами і токсичними речовинами при їх виробництві, переробці і застосуванні.
4. Разом з тим не рекомендується видавати молоко на роботах, пов’язаних з дією свинцю. Тому на таких роботах замість 0,5 л молока слід видавати продукти, які містять пектин (киселі, мармелад, концентрат пектину з чаєм) із розрахунту 8-10 г пектину на 1 робочу зміну. Якщо відсутні такі продукти, то як вийняток, можна видавати працівникам фруктові соки, повидло, джем, конфітюр.
5. При роботі в умовах високої температури (вище 30 градусів) і інфрачервоного випромінювання відбувається сильне потовиділення. З потом із організму працівника виділяється ряд необхідних солей. Для збереження нормального стану організму при роботі в таких умовах велике значення має раціональний питний режим. Тому ще у 1934 р. Секретаріат ВЦРПС встановив обов’язкове надання працівникам гарячих цехів підсоленої газованої води. Поряд з іншими санітарно-гігієнічними і технічними заходами це дозволяє зменшити шкідливу дію високої температури і променистого тепла на організм працюючих і запобігти тепловим ударам.
6. Працюючим в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних праміщеннях, а також вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Для цього адміністрація підприємства повинна обладнати приміщення для обгрівання і відпочинку працівників (стаття 168 КЗпП України).
Питання про те, в яких саме випадках у кожному кліматичному районі повинні надаватися такі перерви, вирішуються місцевими органами влади.
Надання перерв для обігрівання при роботах у закритих неопалюваних приміщеннях визначається стосовно до температур, передбачених для тихої погоди.
7. Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні визначати порядок надання перерв для відпочинку вантажників, а кількість перерв і їх тривалість для обігрівання і відпочинку визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом. Це все повинно знайти свої відображення у колективному договорі.
8. Згідно із статтями 50 і 75 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, а щорічна відпустка надається тривалістю не менше 15 робочих днів.
Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці надається додаткова відпустка до основної відпустки і встановлюється скорочений робочий день згідно із Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Список затверджений постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. № 295/П-22).
До прийняття Закону України “Про відпустки” підприємства і організації користуються для надання додаткових відпусток і скороченого робочого дня цим Списком.
9. В теперішній час тарифні ставки і посадові оклади визначаються безпосередньо самими підприємствами виходячи зі ст.19 Закону “Про підприємства в Україні”.
Враховуючи наявність підприємств, цехів і дільниць з шкідливими і особливо шкідливими умовами праці, підприємства самостійно встановлюють надбавки до тарифної ставки (окладу) за роботу в шкідливих умовах праці – до 12%, а за роботу в особливо шкідливих умовах праці – до 24%.
До розробки нових критеріїв показників шкідливості факторів виробничого середовища, важкості і напруженості виробничого процесу використовуються раніше розроблені переліки робіт і робочих місць, на яких встановлені конкретні розміри доплат за умови праці.
Крім того, непоодинокі випадки, коли працівник, робота якого оплачується за тарифною ставкою для нормальних умов праці, за виробничою необхідністю змушений працювати в таких умовах, де мають місце шкідливі фактори виробничого середовища.
В цьому випадку його тарифна ставка прирівнюється до відповідного розміру тарифної ставки, яка встановлена для працівників цього цеху (підприємства).
Наприклад: слюсар IV розряду ремонтно-механічного цеху був відряджений до хімічного цеху для ремонту обладнання. При умові, що він буде зайнятий в цьому цеху на відповідних ремонтних роботах, він буде отримувати свій тариф по IV розряду і доплату у розмірі 12 або 24% (в залежності від того, скільки доплачують персоналу даного цеху).
10. Власник за свої кошти (із прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги і компенсації, які не передбачені чинним законодавством. Так, згідно з вище викладеним, за рахунок власних коштів можуть надаватися відпустки більшої тривалості, ніж це передбачено відповідними статтями КЗпП, надбавки за особливі умови праці, встановлюватися безплатні обіди для працівників тощо.
У разі відсутності достатньої кількості грошей (прибутків), невиконання цього пункту не розглядається як порушення трудового договору.
3.5. Обов’язки власника щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці
Стаття 17 Закону України “Про охорону праці” каже, що власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;
- розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безплатно працівників нормативними актами про охорону праці;
- здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.
В разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що забезпечать безпеку працівників.
У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов’язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.
1. Управління охороною праці на підприємстві здійснюється відповідно до рекомендацій “Управление охраной труда. Основные положения. –М.: Изд-во стандартов, 1983” (далі за текстом Рекомендації).
2. Об’єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства щодо забезпечення безпечних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах та підприємстві в цілому (п.1.2 Рекомендацій).
3. Організація та координація робіт в галузі охорони праці повинна передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків та порядку взаємодії осіб, які приймають участь в управлінні, а також прийнятті і реалізації управлінських рішень (накази, розпорядження, вказівки і таке інше) (п.2.2 Рекомендацій).
4. Управління охороною праці здійснюють: на підприємстві в цілому – керівник; в цехах, на виробничих ділянках та у службах – керівники відповідних підрозділів та служб (п. 1.3 Рекомендацій).
5. Обов’язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці повинні передбачатись у посадових інструкціях, форма яких розроблена Держнаглядохоронпраці та погоджена з Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації і Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України (-К.: Норматив, 1994).
6. Атестація робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці проводиться згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” від 1 серпня 1992 р. № 442.
7. До кола питань по управлінню охороною праці повинно включатись вирішення наступних основних задач:
- навчання працюючих безпеці праці і пропаганди питань охорони праці;
- забезпечення безпеки виробничого устаткування;
- забезпечення безпеки виробничих процесів;
- забезпечення безпеки будівель та споруд;
- нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці;
- забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;
- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих;
- організацію лікувально-профілактичного обслуговування працюючих;
- санітарно-побутове обслуговування працюючих;
- професійний відбір працюючих за окремими спеціальностями.
8. Проведення лабораторних досліджень проводиться санітарними лабораторіями підприємств при умові їх атестації відповідно до постанови Головного державного санітарного лікаря від 26 листопада 1992 р. № 6 “Про атестацію санітарних лабораторій підприємств, установ, організацій”.
Питання до теми лекції № 3:
1. Основні положення Кодексу законів про працю України.
2. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.
3. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.
4. Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.
5. Обов’язки власника щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.
