Інші джерела конституційного права

Конституційно-правові принципи і норми містяться у нормативних актах Президента України, деяких нормативних постановах Кабінету Міністрів України, в окремих актах представницьких органів місцевого самоврядування, наприклад їх регламентах.

Особливим джерелом конституційного права є рішення та висновки Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції.

Норми конституційного права також містяться у деяких міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Як джерела конституційного права окремих країн можуть виступати судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та інші акти.

Формування Конституції сягає глибини віків. Передусім слід згадати давньоруську пам’ятку права — «Руську правду» ( збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права), Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., «Начерки Конституції Республіки» Г. Андрузького (три незавершені конст. проекти члена Кирило-Мефодіївського братства Г. (Ю.) Л. Андрузького. Написані, ймовірно, в 1846—50 іноді називають «Конституцією республіки») та «Проэктъ основаній устава українського общества «Вольный союзъ» — «Вільна спілка», який був розроблений у 1884 р. видатним українським діячем Михайлом Драгомановим.

Після лютневої революції 1917 р. та організації у березні цього ж року Української Центральної Ради були зроблені кроки щодо прийняття Основного Закону держави. З цього погляду важливими стали чотири Універсали, в яких втілювалася мрія багатьох поколінь українців про створення незалежної держави. Не останню роль в історії Української держави і становлення конституціоналізму відіграли акти Гетьманату та Директорії 1918 р. Усі наступні конституційні акти пов’язані з радянським періодом існування України. Насамперед серед основних джерел потрібно зазначити Конституції Української РСР 1919, 1929, 1937 та 1978 рр., які в переважній більшості дублювали або російські, або радянські конституції.

З часу становлення України як незалежної держави формування визначальних принципів Основного Закону почалось прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, яка визначила державний, національний і народний суверенітет, закріпила за українською нацією право на самовизначення та інші важливі засади організації майбутньої держави (принципи народовладдя, територіального верховенства України, економічної самостійності, культурного розвитку тощо). Декларація була покладена в основу нової Конституції, ряду прийнятих законів України. Там же знайшло закріплення виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, були визначені об’єкти права власності народу, матеріальна основа суверенітету. За нашою державою визнавалось право на частку в загальносоюзному багатстві, зокрема алмазному та валютному фондах і золотому запасі. Передбачалось самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної, податкової системи, формування державного бюджету і впровадження власної грошової одиниці.

У розвиток положень цієї Декларації 3 серпня 1990 р. був також прийнятий Закон України «Про економічну самостійність України», який закріпив право нашої держави самостійно визначати стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України, структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання.

Важливе значення для формування Конституції мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р. та юридично закріпив повну самостійність України.