Єдність такого багато аспектного явища суспільно-політичного життя забезпечується за допомогою її принципів. Принципи законності — це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно-правових актів; опосередковано регулюють суспільні відносини, сприяють дотриманню та виконанню правових приписів всіма суб'єктами права; забезпечують єдину ідейну основу законності та єдність її природи; характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин.
У юридичній літературі обґрунтовується наявність різного числа принципів законності. Найбільш важливими з них є наступні:
1. Принцип єдності законності полягає у забезпеченні єдності розуміння законів та підзаконних актів, одноманітного тлумачення та застосування нормативно-правових актів, встановлення рівних можливостей та відповідальності для всіх суб'єктів права. Цей принцип:
— забезпечує єдину націленість законності у сфері правотворчості та правореалізації у межах території держави;
— встановлює вимогу загальнодержавного розуміння змісту та ролі закону на всій території держави;
— забезпечує можливість врахування у нормативних документах особливостей певної територіальної одиниці держави, які можуть мати історичний, природний, кліматичний, етнокультурний характер;
— передбачає єдине розуміння і застосування законів на всій території держави;
— зумовлює єдність правового регулювання аналогічних суспільних відносин;
— виводить єдині критерії оцінки поведінки учасників суспільних відносин з точки зору її правомірності чи протиправності.
2. Принцип загальності законності забезпечує рівність всіх суб'єктів суспільних відносин перед законом. Зміст цього принципу складають наступні положення:
— всі посадови особи держави зобов'язані дотримуватись закону незалежно від їх службового становища та місця у системі посадової діяльності;
— громадяни держави є рівними перед законом незалежно від їх соціального походження, національних, релігійних, расових чи статевих ознак;
— закон повинен виконуватись будь-яким суб'єктом, незалежно від наявності чи відсутності громадянства;
— рівна можливість користуватися матеріальними, політичними та культурними благами;
— неможливість існування виключень із загальних правил дотримання закону;
— рівна відповідальність суб'єктів суспільних відносин за порушення закону.
3. Верховенство закону виявляється у вищій юридичній силі закону у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами. Значення цього принципу виявляється у тому, що він:
— підкреслює значення закону як документу, прийнятого народом в результаті референдуму чи представницьким органом влади в результаті законотворчої діяльності;
— встановлює необхідність функціонування правового закону, що відображає ідеї справедливості та рівності суб'єктів;
— забезпечує відповідність системи підзаконних та індивідуальних актів закону;
— закріплює правило прийняття підзаконних актів на основі, на виконання та у відповідності із законом;
— закріплює важливе значення Конституції як Основного Закону держави;
— забезпечує чітку ієрархічну систему нормативно-правових актів, що покладається в основу їх підпорядкування та взаємодії;
— встановлює можливість скасування нормативного документа у випадку його невідповідності чи протирічності закону.
4. Принцип гарантованості прав та свобод громадян забезпечує конституційне їх закріплення і гарантування, відповідність міжнародно-правовим стандартам та можливість поновлення порушених прав. Саме цей принцип передбачає:
— закріплення прав та свобод громадян системою нормативно-правових актів;
— відповідність проголошених прав і свобод міжнародно-правовим стандартам;
— наявність універсального характеру прав і свобод, необхідних для цивілізованої життєдіяльності людини;
— створення засобів реалізації декларованих прав і свобод, що складають поняття механізму;
— закріплення конституційного обов'язку держави щодо захисту прав та свобод людини і громадянина;
— єдність прав та обов'язків суб'єктів, коли право одного є межею свободи іншого, а обов'язок визнається основною гарантією реалізації суб'єктивного права;
— неможливість використання прав і свобод громадян проти державного ладу та інтересів суспільства.
5. Взаємодія законності та доцільності полягає у можливості суб'єктів правових відносин приймати найбільш ефективні, доцільні рішення у межах правового поля, визначеного нормою права. Цей принцип випливає з цінності права в житті суспільства як засобу забезпечення порядку. Він:
— забезпечує можливість вибору із передбачених законом прав того варіанта поведінки, який найбільш повно задовольняє суб'єктивні інтереси;
— встановлює засоби правового впливу, забезпечує найдоцільніший шлях досягнення мети правового регулювання;
— забезпечує неможливість виправдання порушень закону доцільністю;
— створює умови для визначення відповідності законоположення змінам у суспільному житті чи вимогам суспільства;
— запроваджує правило, відповідно до якого положення закону, які скасовані чи не змінені у встановленому порядку, повинні виконуватись всіма суб'єктами без виключень.
6. Невыдворотність відповідальності як принцип законності полягає у тому, що кожне скоєне правопорушення повинно бути розкрито, а винні у його вчиненні повинні нести відповідальність, передбачену законом. Зміст цього принципу складають наступні положення:
— справедливість покарання, тобто його відповідність скоєному правопорушенню;
— неможливість призначення декількох покарань за скоєне правопорушення;
— неможливість застосування до правопорушника інших, ніж передбачені правом, засобів впливу, а також засобів, що принижують особистість та гідність людини;
— необхідність при призначенні покарання враховувати всі обставини справи, особистість правопорушника та фактори, що спричинили скоєння правопорушення;
— неможливість випадків звільнення правопорушника від відповідальності за будь-якими незаконними мотивами;
— визначення основною метою відповідальності перевиховання, а не покарання винного;
— можливість відповідальності лише за скоєне правопорушення. Ідеї чи переконання не є підставою відповідальності;
— індивідуалізація та адекватність покарання.
7. Взаємозв'язок законності та культури визначає взаємозалежність рівня законності від рівня загальної і правової культури громадян та посадових осіб. Вона виявляється у процесі підготовки законопроектів, їх реалізації, впливає на рівень правосвідомості суб'єктів та забезпечує усвідомлену потребу добровільного, свідомого виконання законоположень. В рівній мірі як законність слугує важливим засобом розвитку, зміцнення та охорони культурних цінностей і традицій, так і висока культура та освіченість людей є основною передумовою впровадження у життя вимог закону. Тому дотримання принципів законності залежить від рівня правової підготовки кадрів державного апарату та правового виховання населення.
Окрім зазначених, в юридичній літературі обґрунтовується можливість інших принципів законності. А саме: гарантованість законності системою дієвих засобів її забезпечення, реальність законності, що відображається у фактичному здійсненні законності у поведінці суб'єктів; непорушність законності як неможливість ухилення від виконання положень закону; примат міжнародного права зафіксовано конституційно як відповідність закону загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права; обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе дотримання спеціально-дозвільного та загально-дозвільного типів правового регулювання; взаємодія законності, справедливості та демократії передбачає наявність високоморального закону, що забезпечує участь народу в управлінні державними справами.
Реальність зазначених принципів гарантує їх функціонування як ефективного, справедливого та гуманного режиму суспільно-політичного життя.