Примеры атавизмов

Атавизм — удлиненный копчик — получаетсяпочтихвост — предположительносвязываетчеловека с его предком (по теорииДарвина) — обезьяной.

Атавизм — обильный (иногда сплошной) волосяной покров — тожесчитается «приветом» от предков-человекообразныхобезьян.

Атавизм — дополнительные молочные железы — предположительная наследственная связь человека с млекопитающими.

За однією з найпоширеніших гіпотез, людина і сучасні людиноподібні мавпи утворюють дві різні гілки одного стовбура філогенетичного дерева, тобто походять від спільного предка. їхніми предками вважають давніх, вимерлих кілька мільйонів років тому, невеликих мавп, яких назвали пропліопітеками (див. схему). Жили вони на деревах, живились рослинною їжею. Від них виникли орангутани, гібони й дріопітеки (деревні мавпи) - предки сучасних людиноподібних мавп.
Один із видів дріопітеків був, можливо, тією гілкою, від якої починається розвиток предків сучасної людини. Ця форма утворила велику кількість видів австралопітеків. Ці мавпи жили на рівнинах, пересувались переважно на задніх кінцівках, як знаряддя праці використовували усілякі природні предмети. Перехід від використання різних природних предметів як знарядь праці до регулярного і свідомого їхнього виготовлення дав вихідній формі приматів, з якої потім виникла людина, величезні переваги над рештою приматів. Саме з цього періоду і починається формування Людини умілої.
Деякі антропологи Людину умілу вважають ще мавпою, інші відносять її до найдавніших людей. Морфологічно ці антропоїди мало відрізнялися від людиноподібних мавп. Однак вони не тільки використовували природні предмети як знаряддя, а й виготовляли примітивні ріжучі та рубаючі знаряддя з гальки.
У процесі становлення людини розрізняють три стадії, або фази: найдавніші люди, давні люди та перші сучасні люди. Ці стадії не змінювали одна одну з повним зникненням попередньої, а деякий час співіснували та конкурували між собою. Популяції, які належали до видів прогресивніших за матеріальною культурою і складалися переважно із сильних та кмітливих особин, відтісняли інші популяції в гірші місця існування або знищували їх фізично.

Неоантропи (буквально — нові люди, від грец. néos — новий і ánthropos — людина) — узагальнена назва людей сучасного вигляду (Homo sapiens), викопних і тих, що нині живуть.

Основні антропологічні особливості неоантропів, що відрізняють їх від палеоантропів і архантропів, — об'ємний мозковий череп з високим зведенням; лоб, що вертикально піднімається; відсутність надочноямкового валика; добре розвинений виступ підборіддя. Викопні неоантропи мали декілька масивніший скелет, ніж сучасні люди. Стародавні неоантропи створили багату поздньопалеолітічну культуру (всілякі знаряддя з каменя, кістки і роги, житла, шитий одяг, поліхромний живопис на стінах печер, скульптуру, гравіювання на кісті і розі). Знайдено кісткові залишки неоантропів (на о. Калімантан), які датуються радіовуглецевим методом в 39 тис. років, але найімовірніше, що неоантропи виникли 70—60 тис. років назад. Відносно походження неоантропів існують дві теорії — поліцентрізму і моноцентризму. Найпоширеніша теорія широкого моноцентризму, згідно з якою неоантропи походять від прогресивних форм палеоантропов, що мешкали на території Середній і Передній Азії і Північно-східної Африки. Перші достовірні представники роду Homo з’явилися близько 2 млн років, за даними археології найдавніші скелети сучасної людини Н. sapiens мають вік біля 200 тис. років,

билет №14

4. Наукова неспроможність расизму

Наукову неспроможність расистської концепції давно бачили всі бoлee сумлінні вчені - і антропологи-натуралісти й історики-етнографи. Расистські бредні їдко висміював Н. Г. Чернишевський. Миклухо-Маклай своїми багаторічними дослідженнями в Океанії та Південно-Східної Азії спростував багато обивательські думки про якусь расової неповноцінності темношкірого населення. Видні антропологи в Росії і зарубіжних країнах - Богданов, Нідерле, Анучин, Боас, Лушаї та ін - рішуче відкидали расистські тези.
З точки зору сучасної антропологічної методики прийоми роботи антропологів-расистів вкрай примітивні. Ті соматичні ознаки, яким расисти надають таке велике значення, особливо головний покажчик, виявляються на перевірку, по-перше, дуже мінливими, а по-друге, вони не стоять ні в якому співвідношенні із соціальними явищами, класовими відносинами, психічними властивостями людей. "Психотехнічні" досліди, якими расисти намагалися не раз підкріпити свої тези про неоднаковою розумової обдарованості людей різних, рас, ставилися-зазвичай абсолютно неправильно, тенденційно, із заздалегідь підготовленими висновками
Що стосується неоднакового рівня культурного розвитку народів різних країн і різних частин світу, то така неоднаковість, звичайно, існує, але вона залежить не від расових особливостей населення, а від мінливих історичних умов. Наприклад, культурна відсталість народів Африки порівняно з сучасними народами Європи створилася по суті лише за останні 3-4 століття і була наслідком, з одного боку, масового вивозу рабів з Африки, а сг інший, - прискореного розвитку капіталізму в Європі; в раннє середньовіччя Африка в цілому зовсім не-була відсталою порівняно з Європою.
Народи монголоїдної раси, особливо китайці, задовго до європейців досягли високого рівня культури; відсталість Китаю від Європи - це справа останніх 3-5 століть і пояснюється політичними причинами. Належать до тієї ж раси японці протягом-кількох десятиліть наздогнали й обігнали самих передових жителів Заходу. Великі цивілізації Стародавнього Сходу - єгипетська, шумеро-вавілонська та ін - 'були створені людьми аж ніяк не "північної", а середземноморської і балкано-кавказької рас в ту епоху, коли люди "благородної" білявої північної раси були ще справжніми дикунами. Таких прикладів можна навести безліч-
Хоча спрощені і здебільшого грубо тенденційні висновки расистів виявилися помилковими, зібраний ними фактичний матеріал (Аммон, Ляпуж,, Вольтман) порушував науковий інтерес. Сама ж критика расистських концепцій справжніми вченими - антропологами, етнографами, істориками - привела до "позитивних результатів, дозволила уточнити наші уявлення про історичні зв'язки: раса - мова,. Раса - культура, раса - етнос.
Висновок
Фактичні дані, накопичені різними громадськими та природничими науками, які вивчають закономірності формування рас і народів, показали повну неспроможність расистських концепцій. Всі морфологічніі фізіологічні особливості рас малоістотні для біологічної еволюції та історичного розвитку людства, тому соціально-економічний і культурний прогрес обумовлений не расовим складом населення, а соціальним ладом.
Всі форми расової дискримінації були засуджені в численних міжнародних документах. У 1965 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У листопаді1973 р. XXVIII сесія ООН прийняла міжнародну програму по боротьбі проти расизму і расової дискримінації, розроблену на 1973-1983 рр.. Згідно з програмою було створено міжнародний фонд для надання допомоги народам, які борються проти расової дискримінації та апартеїду.

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

виділяє в Україні п'ять антропологічних областей:

1. Центральноукраїнську з волинським і поліським варіантами.

2. Карпатську.

3. Нижньодніпровсько-прутську.

4. Валдайську, або Деснянську.

5. Ільменсько-дніпровську.

Центральноукраїнська антропологічна область без волинського і поліського варіантів охоплює приблизно територію Київської (без північних районів), Черкаської, Полтавської, південь Чернігівської, Харківської, Луганської, Вінницької, Хмельницької, частину Житомирської областей, низку районів Південної України. В цій антропологічній області проживає близько 47% сільського українського населення. Основні антропологічні ознаки такі: у середньому високий ріст — 169 см, переважають очі змішаного забарвлення — на світлооких припадає 38%, темнооких — 6%; темноволосі становлять 45—50%; за формою носа найбільше прямоносих при 12% з увігнутою спинкою і 9% горбоносих. Заріст бороди середній у межах 3,10—3,19 бала, ріст волосся на тілі незначний, брахікефали (покажчик голови 83,5, поздовжній діаметр — 187 мм, поперечний — 157 мм), морфологічна висота обличчя 124—125 мм, діаметр вилиць — 142 мм, покажчик обличчя 87,5. За низкою ознак (профілювання обличчя, профілювання спинки носа, положення ніздрів, розвитку складки верхньої повіки) населення цієї області, безсумнівно європеоїдне, але має незначну частку монголоїдної домішки, що стає помітною лише в порівнянні, наприклад, з групами кавказького населення.

Волинський варіант Центральноукраїнської антропологічної області охоплює Волинську і південь Рівненської, північні райони Тернопільської та Львівської областей. На території поширення варіанта проживає 8% сільського українського населення. За пігментацією волосся, очей, розмірами голови, обличчя і певною мірою третинним волосяним покровом це населення дуже подібне до населення основної зони антропологічної області. Щоправда, має і локальні ознаки. Тут ріст у середньому менший на 1 см, удвічі менша кількість ввігнутих носів (5%), у багатьох — чітко окреслений і опуклий ніс.

Найпомітніша масивність обличчя на Поліссі, з великим діаметром вилиць (143—144 мм), масивним підборіддям і відносно похилим лобом. Дуже високе переднісся. В. Дяченко пише з цього приводу: "Мимоволі впадає в обличчя натяк на якесь збереження кроманоїдних ознак у сучасного українського населення Волині, а також Правобережного Полісся" [3, с. 72—73].

Домішки монголоїдного елементу нібито непомітні.

Поліський варіант локалізується у північній частині Рівненської та Житомирської областей. Цих поліщуків серед українців 4%. Отже, до Центрально-української антропологічної області зі зазначеними локальними варіантами належить 59% населення. Поліщуки вирізняються широким (143 мм) і одночасно найнижчим (122,5 мм) серед українців обличчям, відповідно з мінімальним покажчиком обличчя (85,5), нижчим заростом бороди (бал 3,04). Однак пігментація очей і волосся середня і вища середньої, світлих очей — 32%, темного волосся — 45—50%. Брахікефали — покажчик голови 84, ріст 167,5—168 см. Опукла спинка носа дещо переважає над увігнутою. Достатньо розвинуте надбрів'я, похилий лоб, великі діаметри лоба, вилиць, нижньої щелепи, високий відсоток густих брів.

Карпатська антропологічна область займає Закарпаття та північні схили Карпат, охоплює 6% українського населення. Її характерні ознаки: відносна темноокість (світлооких 27%, очей змішаних відтінків — 58%, темних — 15%), темноволосість (58% темноволосих), інтенсивний розвиток третинного волосяного покриву (середній бал бороди — 3,35 і вище) і волосяного покриву грудей (2,11). Найбільший покажчик голови (85) — брахікефалія, найменший ріст (167 см), часто відносно високе обличчя і покажчик обличчя, найбільше, ніж будь-де в українців, переважання опуклих спинок носа над увігнутими (25 і 7) з більшістю прямих носів.

В області вирізнено три локальні варіанти: східна частина Карпат. Тут у гуцулів Закарпаття найменший серед українців повздовжній діаметр голови (184 мм), найвища брахікефалія з великою сумою повздовжнього і поперечного діаметрів голови, вузьке і високе обличчя.

Друга локальна підгрупа — Південне Закарпаття, де світлоокість становить усього 25% і найменша серед українців. Морфологічна висота обличчя менша, дуже розвинутий третинний волосяний покрив.

У західній частині українських Карпат більщ поздовжній діаметр голови (до 188 мм) і відповідно менший покажчик голови. Істотно більша сума діаметрів голови і діаметри вилиць. Водночас у деяких районах — максимальний поперечний діаметр голови (160 мм). Поряд із дуже пігментованим населенням (центральні бойки) трапляються світлопігментовані (бойки Борині). На півночі та північному сході ознаки карпатської антропологічної області переходять у волинський варіант Центральноукраїнської області.

Близька за багатьма ознаками до Центральноукраїнської області Нижньодніпровсько-прутська антропологічна область з двома варіантами: нижньодніпровським і прутським.

Перший характеризується темною пігментацією волосся і очей (світлооких — 27—28%, темнооких — 10% і більшість мішаних), зниженим покажчиком голови (82,5—83,2), тобто субрахікефалією, найвищим ростом (170 см), значним третинним волосяним покривом (середній бал бороди 3,35—3,40). Кількість опуклих і ввігнутих спинок носа приблизно однакова — 10% при 80% прямих носів. Варіант поширений на території Дніпропетровщини та Південної Полтавщини, й охоплює близько 6% сільського населення.

Прутський варіант вирізняється виступаючим і чітко окресленим носом, видовженішим обличчям. Локалізується в східних районах Чернівецької області та Північній Молдові, охоплює 2% українців.

Валдайська антропологічна область у її деснянському варіанті займає північні задеснянські райони Чернігівщини, північ Київщини, окремі місця півдня України, охоплює близько 4% українців. Характерна найменшою пігментацією. Тут половина світлооких і лише 3% темнооких; до 35—40% знижена темноволосість, нижчий ріст (166,5—167 см), менш розвинутий третинний волосяний покрив, помітне горизонтальне профілювання обличчя та виступання вилиць. Решта ознак близька до середньоукраїнських: брахікефалія (83,5%), середні розміри голови й обличчя, опуклі спинки носа переважають над увігнутими, середнім є надбрів'я і нахил лоба.

Нарешті, ще 0,5% сільських українців віднесено до Ільменсько-Дніпровської антропологічної області, що заходить невеликими островами з Білорусі на крайній захід Чернігівщини. Населення має етнографічну назву будаки. Судячи за ознаками, ільменсько-дніпровський антропологічний тип значно відходить від ознак усіх інших антропологічних областей України. Насамперед він характеризується мезокефалією (покажчик голови 79—80), повздовжній діаметр 191—192 мм, поперечний — 150—154 мм. Так само виразно підвищена світлоокість (55—60%) при 3% темнооких. Це найсвітліше пігментована група. Проте решта ознак теж часто повторюється в інших місцях України: прямий лоб, слабкий розвиток надбрів'я, середній третинний волосяний покрив, довжина тіла 167 см, співвідношення опуклих і ввігнутих спинок носа однакове — по 10%, морфологічна висота обличчя середня (125 мм), дещо знижений діаметр вилиць (139—140 мм).

Раси ^[1]