Створення Постійної Палати Міжнародного Правосуддя у 1919 р

Первым международным судебным органом в истории мирного разрешения споров была Постоянная палата международного правосудия (ППМП), учрежденная в 1920 г. под эгидой Лиги Наций, преемником которой в 1945 г. стал Международный суд.

С учреждением Лиги Наций после Первой мировой войны возник приемлемый функциональный механизм для выборов судей Суда, что до этого времени порождало непреодолимые препятствия.

Юрисдикция Постоянной палаты международного правосудия основывается на согласии сторон передавать споры на ее рассмотрение. Однако новация в процедуре производства в параметрах Постоянной палаты международного правосудия заключалась в том, что государство могло заранее объявить о признании обязательной юрисдикции Палаты в отношении любого спора, который мог возникнуть в будущем в отношениях с другим государством, сделавшим такое же заявление. Таким образом, государство могло обратиться в Палату в одностороннем порядке и привлечь к разбирательству другое государство без необходимости предварительного соглашения между сторонами о передаче дела на рассмотрение Палаты.

ППМП также отличалась и другими особенностями. Она состояла из постоянных судей, которые представляли главные правовые системы мира и избирались Советом и Ассамблеей Лиги. Ее деятельность регулировалась ее Статутом и Правилами процедуры, которые уже действовали и имели обязательную силу для сторон, обратившихся к ней; она имела право выносить консультативные заключения по любому юридическому вопросу, переданному ей Советом или Ассамблеей Лиги Наций, и, наконец, ее заседания были в значительной степени открытыми.

Хотя Палата, располагавшаяся во Дворце мира, была создана и финансировалась Лигой Наций, она тем не менее не являлась частью Лиги и ее Статут не являлся частью Статута Лиги. Государство — член Лиги Наций не являлось автоматически стороной Статута ППМП. Вместе с тем обязательную юрисдикцию Палаты признали много государств. Было подписано несколько сотен договоров, предусматривающих юрисдикцию ППМП по спорам, связанным с этими договорами.

Деятельность ППМП была чрезвычайно успешной. В период с 1922 по 1940 гг. она вынесла решения по 29 спорам между государствами и 27 консультативных заключений, из которых практически все были выполнены. Палата также внесла важный вклад в развитие международного права.

Деятельность Палаты была прервана Второй мировой войной, и в 1946 г. она была распущена вместе с Лигой Наций.

Укладення в 1920 р. угоди про Статут Постійної палати міжнародного правосуддя фактично стало початком нової, сучасної історії судового розгляду міжнародних спорів на постійній основі. Дискусії, які розгорнулися в рамках Ліги Націй щодо характеру міжнародної юстиції навколо трьох проектів (а) проект Херста-Міллера, поданий президентом США В.Вільсоном; б) проект французької комісії 1918 р., поданий Буржуа; і в) італійський проект, поданий Орландо) в основному велись навколо питань вибору суддів, юрисдикції палати(загально обов'язковою чи факультативною).

Ідею обов'язкової юрисдикції захищали Аргентина, Бразилія, Панама і Португалія. Перемога компромісна точка зору викладена в ст. 36 у "факультативні клаузулі". Суть її полягала в тому, що держави члени Ліги Націй і, згадані в додатку до пакту Ліги Націй, можуть в любий час заявити про свою згоду на визнання обов'язковості Рішень Палати з перерахованих у статті спорів. З такими деклараціями - зобов'язаннями виступили згодом 45 держав, але висловили в них суттєві застереження і обумовили термін дії зобов'язань.

На основі ст. 30 Статуту Палата сама виробила свій Регламент судочинства, який прийняла 24 березня 1922 р. Регламент двічі переглядався: в 1926 і 1936 рр. З часом, завдяки постановам різних міжнародних договорів була розширена юрисдикція Палати. Було укладено понад 175 таких договорів і понад 500 документів, які торкалися юрисдикції Постійної палати міжнародного правосуддя. Лише три держави не визнали юрисдикцію Палати (Йемен, Непал, Саудівська Аравія).

Перша сесія Палати відбулася в Гаазі в 1922 р. Тривала робота Палати до того, як Німеччина вдерлась в Нідерланди в 1940 р. Щорічно скликалося кілька сесій. З 65 спорів, переданих на розгляд Палати було прийнято 32 рішення, дано 27 консультативних висновки і більше 200 розпоряджень. Палата врегулювала чисельні міжнародні спори, які не вдавалося врегулювати державам самостійно. Рішення і консультативні висновки Палати стали цінним внеском в розвиток міжнародного права. На них і сьогодні посилаються вчені і практики.

Однозначно негативну оцінку діяльності Палати давав Радянський Союз. Головним докором було те, що Палата розглянула лише 0,01% всіх спорів, які виникли за час існування Палати у світі. Але, по-перше, Палата повноважна розглядати лише ті спори, щодо яких до неї було звернення, а не які об'єктивно існували в світі. По-друге, показники ефективності роботи судової інституції випливають не стільки з кількості, скільки з якості, рівне вирішення справи. Навіть радянські вчені і практики змушені часто посилатися на рішення Палати в підтвердження тої чи іншої думки, позиції. Отже, таку негативну оцінку можна однозначно оцінити як ідеологічно упереджену.

Під впливом рішень Палати, багато держав самостійно, успішніше справлялися з своїми проблемами. Серед відомих рішень Постійної палати міжнародного правосуддя слід назвати: рішення в справі пароплавства Уімблдом; консультативний висновок стосовно спору Греції і Албанії щодо грецьких національних меншин; консультативний висновок щодо правомірності закриття приватних шкіл в Албанії, Мосульський спір та ін.

Позитивна діяльність Постійної палати міжнародного правосуддя викликала в держав довіру до судової форми вирішення проблем і вони почали створювати додатково судові установи на тимчасовій чи постійній основі. Так, враховуючи кількість проблем, що виникли між Німеччиною і Польщею після першої світової війни, були збережені Верхньосілезький арбітражний суд і Верхньосілезька змішана Комісія. Разом вони розглянули біля 4 тис. справ і прийняли відповідні рішення і біля 3,5 тис. консультативних висновки.

В 1927 р. Асамблея Ліги Націй створює Адміністративний Суд Ліги Націй для розгляду претензій посадових осіб і службовців секретаріату і Міжнародного бюро праці.

Процес започаткований Постійною палатою міжнародного правосуддя, попри супротив окремих держав поступово розвивався. Своє логічне завершення він знайшов у створенні Міжнародного Суду ООН.