Філософія Стародавнього Риму

Римська філософія розпочинається з того, чим закінчується грецька – еклектикзмом. Її початок датується кінцем II-І ст. до н.е. Вона є вторинною стосовно грецької («Рим був завойованим Грецією духовно»). Звідси, власне, й роздвоєність римської філософії на латино мовну і грекомовну та змістовна суперечливість: прив'язаність до наслідування, тлумачення й коментування.

Це особливо є характерним для творчості Цицерона (106 - 43 рр. до н.е.), котрий в своїх історичних та соціально-політичних працях висловили ряд думок та ідей соціально-філософського змісту. Найбільш продуктивною була думка щодо походження держави, форм її правління та їх переродження. Досить цінною була й думка про необхідність поділу влад «через їх змішування». На його думку, успіх Риму полягав у поєднанні трьох влад: влади консулів (імператорська), влади сенаторів (аристократів) та влади демосу (народу). Визнавалося за необхідне «залишити трохи влади народові», – тільки за такої умови в суспільстві й державі можуть панувати мир і спокій.

Найвидатнішим філософом давньоримської доби був Лукрецій Кар (приблизно 99-55 рр. до н.е.), представник матеріалізму, атомістичного пантеїзму. К Маркс високо цінував філософію мислителя, а його працю «Про природу речей» назвав найвеличнішим документом матеріалістичної філософії всіх часів і народів. Своє завдання Лукрецій вбачав у тому, щоб дух людини звільнити від пут (тенет) марновірства. Він був переконаний у тому, що для того щоб прогнати із людських душ страх, достатньо показати природу лише такою, якою вона є, і вона «своїм виглядом, внутрішнім ладом прожене страх».

Сенека Луцій Аней (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.) був широко ерудованим філософом. У філософських вченнях попередників його цікавила їх практична (моральна) сторона, менше – їх уявлення про думки, й ще менше – про світ. У філософії Сенека розрізняє споглядальну й прикладну частини, оскільки філософія «і споглядає, і діє». Вся філософія Сенеки – прикладна наука, оскільки, на його думку, знання заважають мудрості, тому й слід обмежувати себе в знанні. Для мудрості необхідно мати багато вільного простору в голові, а знання забиває голову дурницями. Ніяка наука, окрім філософії, не досліджує добро і зло. Розділення між мудрістю й знанням полягає в тому, що знання роблять людину розумнішою, але не кращою. «Бути розумнішим, – вважав він, не означає – бути кращим». Тому мудрість є засобом не для того щоб потрапити в рай, а щоб уціліти в цьому світі.

Питання для самоконтролю

1. Чому філософська думка спочатку виникла саме на узбережжі південної Італії? Поясніть.

2. Які основні проблеми містились у перших філософських ідеях мислителів Стародавньої Греції?

3. Що таке субстанція?

4. Чому перші античні мислителі вважались фізиками?

5. Яка основна проблематика філософії Сократа у порівнянні із філософськими поглядами Піфагора?

6. Що виступає активним, життєдайним у вченні Аристотеля про матерію і форму?

7. Розкрийте сутність філософії Платона.

8. В чому полягає особливість філософії елліністичного періоду?

9. Назвіть мислителів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

Рекомендована література

Основна:

1. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

2. Захара І. С. Лекції з історії філософії. – Львів: Видавництво ЛБА, 1997.

3. Татаркевич В. Історія філософії. – У 3-х т. – Львів, 1997. – Т. 1.

4. Петрушенко В. Л. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IІІ–IV рівнів акредитації. – 4-е вид., – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с.

5. Тихолаз А.Г. Геракліт. – К., 1995.

6. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа,1981.

Додаткова:

1. Антология мировой философии: В 4 т. – М., 1969. – Т.1. – Ч.1.

2. Платон. Діалоги. – К., 1995.

3. Ціцерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. – К., 1998.

4. Ярошовець В.І., Бичко І.В. Історія, філософія, історія філософії // Філософська думка. – 2003. - №2. – С. 14-35.

5. Greek Philosophy: Thales to Aristotle. – The Free Press, 1966. — 390 с.