Чи відрізняється оповідь героя-просвітника про урбаністичний та природній хронотоп? Наведіть приклади з художніх творів

На фоні міського пейзажу герой постійно перебуває серед людей, він не може скинути маску, на природі він залишається сам, має простір для саморефлексі ї та самозаглиблення (в горах Вале Сен-Пре здобуває душевний спокій, як він каже через гірське повітря).
Місце, де знаходиться герой, завжди впливає на нього і його письмо, ігнорувати простір він не може;традиційно герой починає вести оповідь, коли він впадає у екзистенційну кризу, письмо (та ж оповідь) для нього вихід (більше описів спостерігається саме коли герой перебуває на природі; перебуваючи в місті – герой скутий і письмо його так само не віддзеркалює глибоких внутрішніх переживань).
Герой-просвітник бачить себе в природному пейзажі, він не відділяється від природи, навпаки – живе в такт з нею.
Наприклад, для Вертера, як і для Сен-Пре, ключовими стали місця в горах, звідки вони бачили прекрасні долини і будинки своїх коханих, куди вони приходили здобути спокій. У місті обидва герої почувалися скуто, не могли зняти маски – перебували під впливом оточення.

). Природній хронотоп може служити засобом відходу від реальності. Так, Сен-Пре приносить чорнильницю та папір, щоб писати листа на камені, відколотому глибою льоду від сусідньої Левкадійської скелі.Сен-Пре перебуває під час написання листа не на землі, і не на воді: відколота скеля вказує на відхід від матеріальності зовнішнього прояву реального життя. Саме на цьому камені герой Руссо акцентує важливість адресата в розгортанні епістолярію та надреальні можливості письма, коли стверджує, що бачить дім коханої за сотні миль.Також через природні пейзажі герой має змогу передати власні почуття, напр., Сен-Пре порівнює Юлію з морем, Клару –з озером: «На озере волны вскипают быстро.Короткие, они захлестывают, но никогда не вырастают в грозные валы. А на море, свиду спокойном, чувствуешь, как тебя поднимает…Кажется, ты не двигаешься с места, а тебя унесло волной на край света».У творі Русо взагалі немає урбаністичного хронотопу. Сад біля будинку Вольмарів побудовано за виглядом максимально недоторканим, на відміну від міського саду, усюди можна побачити розкішні виноградники. «Симметрия – враг природы и разнообразия».

У «Пригодах Тома Джонса» ландшафтний простір у певному сенсі «щоденний», тобто знайомий, «природній», не екзотичний, але наділений утопічно-ідилічними рисами, якщо пов’язаний з оточенням будинку, сільським способом життя і т.і. Тоді ж, коли перед читачем постає міський парковий простір, він не містить ідилії, оскільки у поглинається більш «сильним» міським простором, що спокушає і розбещує героїв Філдінга.

У «Персидських листах» Ріка подорожує по Франції і здивовано описує шумний Париж, де люди штовхають один одного, протиставляючи місто пишній природі Персії, серед якої виріс.

25. Функціонування мотиву дороги в романі Просвітництва.
Майже у всіх творах Просвітництва фігурує такий важливий елемент як дорога. Шлях, по якому подорожує герой найчастіше символізує його життя, а у героїв-просвітників відповідно – шлях життя, слідуючи яким герой виконує головне своє завдання як просвітника - пізнає самого себе.
Виражені за допомогою мотиву дороги смисли та художні ідеї в своїй сукупності утворюють духовну цілісність твору. Дорога також є стрижнем подорожі героя, в процесі пересування герой має можливість осмислювати всі пригоди які стаються з ним в процесі, аналізувати їх (наприклад у романі Філдінга «Історія Тома Джонса» з мотивом дороги переплітається топос карети, в якій герой може задуматись,пересуваючись по дорозі; у романі Жак-Фаталіст, дорога виконує роль певного систематизатора подорожі героїв, на ній вони зустрічають свої випробування, вирішують проблеми тощо). Подорож дорогою уособлює духовне зростання людини.
Взагалі топос дороги в епоху Просвітництва усвідомлювався як подорож «зі світу реальності - в світ казки». Для всіх героїв творів Просвітництва самопізнання було можливе лише завдяки низці випробувань (що найчастіше ставались на шляху, дорозі), ключовим моментом яких була зустріч з Іншим. Дорога певною мірою «структурувала» подорож героя, але в той же час, створювала ваблячий простір, який лежав за просторами самої дороги – тим самим спонукаючи героя подорожувати далі.
Можна стверджувати нерозривну єдність мотиву дороги і подорожі, оскільки вони доповнюють одна одну і дають герою змогу систематизувати і узагальнити події, які траплялись з ним у ході мандрівки; дозволяють «пройнятися» думками і дійти до вирішення головного завдання героя-просвітника – зрозуміти самого себе.

.Куди б дорога не завела героя-Просвітника, він все одно прагне повернутися. (Йорик, Сен-Пре, Узбек, Гулівер). Робінзон отримавши від автора свободу пересування, після сумних подій, о сталися з ним (страшного шторму, хвороби, рабства) опинившись на волі, герой мріє про статичність. Робінзон все частіше згадує слова батька, оо не будет йому щастя без батьківського благословення. Та й сам герой приходить до висновку, що і батьківському домі він міг би займатися тим же, чим приходиться займатися на чужині. Важливий не маршрут, а процес, він дає змогу мандрівнику пізнати себе. Дорога у Просвітництві не може бути випадковою, це-шлях мудрості. Хоча Кандід не знає, куди йде, він впевнений, що подолає все. Характерною рисою даної доби є відсутність дороги пейзажу(властиве романтизму). Так,Ж. Сорель казав: «Дивлюсь на природу, і не можу маскуватись». Герої-Просвітники, подорожуючи, не описують природу навколо. Всі персонажі-чоловіки., адже подорож- чоловіча символіка.

У романі „Історія Тома Джонса, знайди” хоч історія і розглядається найчастіше як історії руху, подорожі дорогою, насправді ж можна помітити, що в романі простір дії лише називається. До того ж, крім заїжджих дворів і трактирів у романі фігурують і спальні, будуари та салони. Майже половина дії роману розгортається поза темою мандрівки. Тим парадоксальніше, що і подієвий простір «пригод» виявляється більш «інтер’єрним», ніж очікувалось. Простір дороги, що присутній у хронотопі твору, не перетворюється на предмет безпосереднього зображення і чергування «інтер’єру» і «ландшафту», а зберігається протягом усього роману. Причому саме в просторі інтер’єру відбуваються всі найбільш значні фабульні події. Навіть у такому творі Г. Філдінга, якмй відносять до «романів великої дороги» – «Історії Тома Джонса», аналіз художнього простору віддає перевагу концентрації «дорожніх» подій, точніше – пригод не в дорозі, а на зупинках на шляху. Наявність хронотопу дороги у названих романах не передбачає спрямованого лінійного руху фабули або переважання епізодів у точному сенсі слова дорожніх пригод. Дорога практично завжди виявляється «пустим» простором, в якому «не відбувається нічого, що заслуговувало б на увагу» (згідно з популярною романною формулою). Справжнім простором дії виявляються практично завжди замкнені інтер’єрні простори спалень, кухонь, готельних кімнат, трактирних коридорів.