Нормативна база

• КЗоП – Кодекс законів про працю України від 10.12.71 г.

• Закон про відпустку – Закон України «Про відпустку» от 15.11.96 г. № 504/96-ВР.

Право на відпустку

Право на відпутку має кожний працівник, незалежно від місця роботи та умов трудового договору (ст. 2 Закона про відпустку). Місце та умови роботи визначають лише вид, тривалість та порядок надання відпустки.

Забезпечувається це право гарантованим наданням відпустки та забороної замінювати його грошовою компенсаціїю за винятком де яких випадків.

При звільненні працівника право на відпустку забезпечується наступникм чином:

– по бажанню працівника йому робітника йому може бути надана невикористана відпустка з наступним звільненням. У цьому випадку датою звільнення вважається останній день відпустки. Єдиний випадок складає звільнення за порушення трудової дисципліни- в такому випадку може бути лише варіант з компенсацією (ст. 3 Закона про відпустку);

– за невикористану відпустку виплачується грошова компенсація (ст. 24 Закона про відпустку);

- при звільненні у зв»язку із переведенням на інше підприємтсво робітник може вибрати, отримати йому компенсацію за невикористану відпустку або зкористатися правом на відпустку на новому місті роботи (ст. 24 Закона про відпустку).

Вирахування стажу роботи для отримання відпустки

Для отримання відпустки необхідно дотримання певних умов та наявність відповідних підстав. Наприклад, для отримання учбової відпустки обов»язково явліється підтвердження самого факту навчання; додаткова відпустка працівнику батьку надається відповідно при наявності дітей і т.д. Якщо мова ведеться про надання щорічної відпустки то підставою в такому випадку є наявність необхідно стажу роботи..

До стажу роботи для надання відпустки враховуються певні періоди та час роботи. Вираховується стаж в залежності від надаваємої відпустки (основної, додаткової і т. п.) по правилам, визначеним у статтях 81, 82 КЗоП и ст. 9 Закону про відпустку.