2015-06-28
666
Соціальні сироти - це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-исихологічних причин лишилися сиротами нри живих батьках.
На сьгоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як:
> бездоглядні;
> бездомні;
> безпритульні;
> діти вулиці;
> діти, позбавлені батьківського піклування;
> соціальні сироти;
> неповнолітні групи ризику.
Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:
> дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;
> дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі, на вулиці;
> дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли із них і перебувають на вулиці.
Це узагальнена характеристика "дітей вулиці", оскільки в залежності від соціально-економічиих умов у країні ступінь маргіналізації має свої специфічні прояви.
Так, в країнах Латинської Америки, зокрема Бразилії, Аргентині, є певна кількість дітей, які живуть на вулиці і вчиняють переважну кількість асоціальних вчинків.
У країнах Європи дитяча безпритульність включає в себе не лише дітей, що не мають постійного житла. Так, у Бельгії розрізняють три групи "дітей вулиці": діти вулиць протягом більшої частини дня; діти, які жебракують, працюють на вулиці; діти, котрі живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.
У Швеції дітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасових приміщеннях та на вулиці, називають "покинутими".
В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін "неповнолітні групи ризику".
У Великобританії осіб вулиці залежно від віку називають "юні втікачі" -діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; "молоді бездомні" - особи, що не мають роботи та постійного місця проживання; "ті, що сплять на вулиці" - підлітки та молодь, що не мають постійного притулку, ночують під мостами та в різних місцях вуличних будівель.
У Греції, Туреччині, Угорщині, Хорватії "дітьми вулиці" називають переважно циганчат та дітей біженців.
Таким чином, з наведених прикладів можна зробити висновок про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дітей, життєдіяльність яких у переважній більшості обумовлена умовами вулиці.
До "дітей вулиці" в Україні відносять такі групи неповнолітніх:
> безпритульні діти - діти, які ие мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;
> бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
> діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;
> діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, иатохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;
> діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
