Види парламентів за структурою

За структурою розрізняють два види парламентів: однопалатні і двопалатні. Виникнення, функціонування і розвиток кожного з цих видів органів законодавчої влади зумовлені насамперед державним ладом (формою

державного устрою), традиціями, рівнем розвитку держави і суспільства та іншими факторами.

Двопалатні парламенти діють, як правило, у великих демократичних та федеративних державах (Велика Британія, СІЛА, Італія, Німеччина, Росія,Індія, Швейцарія та ін.).

Однопалатні парламенти властиві переважно унітарним державам з числа середніх і малих за розміром територій, а також країнам, що розвиваються.

Бікамерні парламенти, у свою чергу, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій сфері, а уряд підзвітний кожній з них у рівному обсязі (Бельгія, Італія). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (Велика Британія, Іспанія, Франція).

Сучасному парламентаризмові відомі й багатопалатні парламенти. Зокрема, трьохпалатний парламент існував за конституцією Південно-Африканської Республіки 1983 р. Він складався з палати зборів, палати представників і палати делегатів, а в основі його формування лежав принцип расового представництва.

Залежно від способу конституційного закріплення компетенції виділяють такі види парламентів:

Парламенти з необмеженою компетенцією (суверенні парламенти або парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією), які існують у країнах з парламентською формою правління, де в “чистому” вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламенту у системі органів державної влади. Парламенти з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах, а також в державах, де в основу організації державної влади покладено модель “жорсткого” поділу влади. Парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізовано французьку конституційну модель організації влади.