І.1.1.9. Демілітаризація космічного простору

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що використання космосу з воєнною метою являє собою ні з чим незрівняну небезпеку. Тому вже 14 листопада 1957 pоку резолюцією 1148 (XII) ГА ООН закликала укласти міжнародну конвенцію з роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об’єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору з воєнною метою, а також виведення у космос і розміщення у ньому військової космічної техніки, і, таким чином, сприяло створенню умов для встановлення засад правового регулювання використання космічного простору виключно в мирних цілях.

Як вже згадувалося, тільки після підписання у 1963 році Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї в трьох сферах узгодження позицій провідних космічних держав в рамках роботи керівних органів ООН щодо послідовності прийняття міжнародних документів з правових принципів космічної діяльності набуло практичних обрисів, чому, зокрема, сприяло й прийняття ГА ООН резолюцій 1884 (ХVІІІ) та 1910 (ХVІІІ).

Першою, вітаючи наміри двох космічних наддержав не розміщувати у космічному просторі зброю масового знищення, ГА ООН закликала усі держави «стримуватися від виводу на навколоземну орбіту будь-яких об’єктів, які несуть на собі ядерну зброю чи будь-яку іншу зброю масового знищення, встановлення такої зброї на небесних тілах або розміщення такої зброї в космічному просторі будь-яким іншим чином». Друга, зі схваленням констатуючи укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою, запрошувала усі держави стати членами цього договору.

На сьогодні понад 130 членів світового співтовариства стали учасницями Договору, а з провідних космічних держав на цей час тільки Індія, КНР і Франція не приєднались до нього.

Значення цього договору з точки зору правового регулювання космічної діяльності полягає в тому, що він заборонив у цьому просторі будь-які ядерні вибухи. Така заборона сприяла запобіганню розповсюдження гонки ядерних озброєнь на космічний простір.

З огляду на потреби практичної космонавтики зазначені обмеження усували, як зазначає професор Г. Жуков, «…небезпеку для нормального функціонування супутників, досить чутливих до електромагнітного імпульсу, що виникає в результаті ядерних вибухів у космічному просторі».

Звичайно, Договір про заборону ядерних випробувань у трьох сферах не міг за визначенням стати міжнародним документом, що комплексно врегульовує діяльність у космічному просторі. Однак, заклавши правові основи демілітаризації космосу, Московський договір 1963 р. залишив не вирішеними навіть у цьому контексті дві проблеми: він не передбачає механізмів міжнародного контролю за його виконанням та не містить заборони на розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

Більш конкретно щодо проблеми виключно мирного використання космічного простору та всілякого сприяння міжнародному співробітництву держав світове співтовариство визначилось після ухвалення ООН спочатку Декларації принципів 1963 р., а згодом і Договору про космос 1967 р.

Затвердивши міжнародно-правові засади космічної діяльності, Договір про космос запровадив також суттєві обмеження в сфері воєнного використання космічного простору: якщо Московський договір 1963 року встановив мораторій на ядерні випробування в космосі, то Договір про космос вже зобов’язує учасників «не виводити на орбіту Землі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення......і не розміщувати таку зброю в космічному просторі будь-яким іншим чином» (ст. IV Договору про космос). Водночас, не забороняючи суворо використовувати космічний простір з воєнною метою (принцип виключномирного використання цього простору або розповсюджено тією самою статтею тільки на Місяць та інші небесні тіла), Договір про космос лише обмежує можливі обсяги запусків у космос ракетно-космічної техніки військового призначення.

Положення щодо використання космічного простору в мирних цілях, які наведено і в Декларації принципів, і в Договорі про космос, є не більш як прагненням, завданням на майбутнє, а не чинним юридичним принципом. Затвердження в майбутньому такого принципу на рівні багатостороннього міжнародного акта буде рівнозначно забороні в космічному просторі будь-якої військової діяльності.

Таким чином, за існуючими міжнародними зобов’язаннями держав у космічному просторі заборонено розміщувати окремі види зброї, що з огляду на норми міжнародного права може бути класифіковано як встановлення в цьому просторі режиму часткової демілітаризації.

Останні резолюції ГА ООН, документи інших форумів найвищого рівня з питань міжнародної співпраці, миру та безпекипостійно закликають держави, особливо ті, що володіють значним космічним потенціалом, активно сприяти досягненню мети запобігання гонки озброєнь у космічному просторі як найважливішої з умов розвитку міжнародного співробітництва в дослідженні та використанні космічного простору в інтересах усього людства.

І.1.1.10. Завдання для самостійної роботи

1. Ознайомтесь з рекомендованою до цієї теми літературою.

2. Сформулюйте визначення поняття «міжнародне космічне право».

3. Охарактеризуйте галузеві принципи МКП і порівняйте їх з аналогами в галузі міжнародного повітряного права.

4. Систематизуйте основні та додаткові джерела МКП.

підсумки

Необхідно зрозуміти:

1. З першими кроками в космос автоматичних пристроїв, створених людиною, єдиними нормами нової галузі права були звичаєві норми: розмежування між повітряним і космічним просторами, свобода досліджень в межах останнього по аналогії з відкритим морем, незаконність використання космічного простору в військових цілях тощо. Водночас, підґрунтям для врегулювання міжнародних відносин у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору слугували норми загального міжнародного права, включаючи норми Статуту ООН.

2. На початку ери космонавтики єдиними суб’єктами космічної діяльності були держави, до яких згодом приєднались міжнародні (міжурядові) організації. Тому і відповідну галузь права – космічне право було започатковано як галузь міжнародного публічного права.

3. Для набуття правосуб’єктності міжнародною організацією, тобто щоб ця організація користувалася правами та несла обов’язки за основними договорами МКП, мають бути виконані такі умови: а) організація повинна офіційно оголосити про прийняття нею прав і обов’язків за відповідним договором; б) більшість держав-членів організації мають бути учасниками цього договору; в) більшість держав-членів цієї організації мають бути учасниками Договору про космос 1967 р.; г) організація повинна провадити космічну діяльність.

Слід запам’ятати:

1. МКП має низку специфічних відмінностей від інших галузей міжнародного права.

По-перше, МКП відрізняється за предметом регулювання, під яким мається на увазі відносини суб’єктів міжнародного права у зв’язку з дослідженням та використанням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

По-друге, виникнення та подальший розвиток нової галузі міжнародного права щільно пов’язане не тільки з новою сферою діяльності, але й із застосуванням новітніх космічних технологій, що забезпечують здійснення дослідницьких цілей у космічному просторі та їх використання виключно в земних прикладних цілях (супутниковий зв’язок, метеорологія, дистанційне зондування, навігаційне обслуговування тощо).

По-третє, масштаби космічної діяльності, її надзвичайно висока вартість, значні ризики при використанні ракет-носіїв як засобів запуску космічних об’єктів підвищують роль і значення держави в організації здійснення діяльності з дослідження та використання космічного простору.

По-четверте, держава несе міжнародну відповідальність за усю національну діяльність, пов’язану з дослідженням та використанням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Причому, незалежно від того, державні чи недержавні юридичні особи провадять цю діяльність.

2. Історичне значення Договору про космос 1967 року полягає в тому, що вперше в історії космонавтики на рівні міжнародної конвенції було закріплено основні принципи міжнародного космічного права.

3. Положення щодо використання космічного простору в мирних цілях, які наведено і в Декларації принципів, і в Договорі про космос, є не більш як прагненням, завданням на майбутнє, а не чинним юридичним принципом. Затвердження в майбутньому такого принципу на рівні багатостороннього міжнародного акту буде рівнозначно забороні в космічному просторі будь-якої військової діяльності.

Треба вміти:

Розрізняти основні та додаткові джерела МКП, оскільки від цього залежить усвідомлення обов’язковості або рекомендаційного статусу для суб’єктів міжнародного права тих чи інших норм, викладених у цих джерелах.

Рекомендована література

1. Ф. Нозари. Космическое право. – М.: Юридическая литература, 1979.

2. Международное космическое право / Авт. кол. под ред. А.Пирадова. – М.: МО, 1985.

3. Международное космическое право: Учебник / Отв. ред. Г.П. Жуков, Ю.М. Колосов. – М.: МО, 1999.

4. О. Бєглий. Так починалось міжнародне космічне право // Космічна наука і технологія. – 1997. – т.3: № 1-2.

5. Космічне право України: Збірник нормативно-правових актів та міжнародних документів / Упоряд.: о.в. Бєглий, А.І. Дмитрієв; за ред. О.О. Негоди та Ю.С. Шемшученка. – К.: «Ін Юре», 1998.

6. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Міжнародне право. Спеціальні галузі: Підручник (за ред. О. Буткевича). – К.: Либідь, 2004.