Загальні та спеціальні принципи міжнародного інформаційного права

Принципи інформаційного права — це основні почат­кові положення і ідеї, що визначають суть і зміст галузі інформаційного права, що додає системний характер її нор­мам і інститутам і дозволяє говорити про цілісність ме­ханізму правового регулювання інформаційних відносин в суспільстві. Всі принципи інформаційного права можна поділити на загальні і спеціальні. До загальнихпринципів слід віднести основоположні положення і ідеї, які поширюють свою дію на всю су­купність відносин, що складаються в інформаційній сфері. Це принципи:

- законності;

- свободи доступу до інформації;

- вільного виразу думок і переконань;

- забезпечення інформаційної безпеки;

- рівності громадян перед законом;

- захисту авторських прав;

- комплексності відносин в інформаційній сфері.

До спеціальних принципів належать основні положення і ідеї, що визначають суть і зміст окремих предметних облас­тей інформаційного права, його правових інститутів.

Наприклад, основними ідеями і правилами при користу­ванні мережею Інтернет є:

- принцип єдиного глобального характеру мережі;

- принцип права приватного життя, який містить в собі пра­ во на автономію і свободу у приватному житті, право на за­хист від вторгнення в неї органів влади і інших людей;

- принцип точного дотримання правил користування мережею;

- принцип недоторканності приватної власності на інформацію і дотримання норм авторського права;

- принцип доступності до інформації, який включає право кожного суб'єкта суспільства мати доступ до інформаційних технологій і будь-якої необхідної для нього

- інформації, дозволеної для доступу, у будь-який час і в будь-якому місці.

В області телерадіомовлення можна виділити такі спеціальні принципи:

- принцип недопущення цензури;

- принцип віддзеркалення інтересів всіх верств і категорій телеглядачів і радіослухачів;

- принцип ліцензування телерадіомовної діяльності;

- принцип захисту авторських і суміжних прав;

- принцип пріоритету повідомлень про біди, події державної і суспільної значущості і інше.

Свої власні специфічні принципи мають і решта інсти­тутів інформаційного права (інститут доступу до інформації, інститут державної таємниці і т. д.).

11 Закон України "Про інформацію" та його значення для реалізації принципів міжнародного інформаційного права

Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію,

закладає правові основи інформаційної діяльності.

Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України

та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує

інформаційний суверенітет України і визначає правові форми

міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 2. Мета і завдання Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. (Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)

Стаття 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного

права.

Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

гарантованість права на інформацію

відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

об'єктивність, вірогідність інформації;

повнота і точність інформації;

законність одержання, використання, поширення та зберігання

інформації

Стаття 6. Державна інформаційна політика

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

забезпечення доступу громадян до інформації;

створення національних систем і мереж інформації;

зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

забезпечення ефективного використання інформації;

сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

створення загальної системи охорони інформації;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Слід зазначити, що в Україні створено достатню законодавчу базу для здійснення державної інформаційної політики. Проблема полягає в іншому: 1) в адаптації законодавства України в інформаційній сфері до нових умов суспільного розвитку, передусім пов'язаних з побудовою інформаційного суспільства; 2) в недостатньо ефективних механізмах впровадження і реалізації цих законів. Пропонуємо розглянути основні Закони України щодо регулювання інформаційної сфери.