Міжнародна спеціалізація виробництва

При розгляді міжнародного поділу праці уже зазначалося, що в літературі інколи визначають міжнародний поділ праці через міжнародну спеціалізацію, а не навпаки. Це порушує логіку по­будови визначень, за якою явище визначають шляхом конкрети­зації загальнішого, ширшого явища. Для міжнародної спеціалі­зації виробництва таким загальнішим і ширшим явищем є між­народний поділ праці, а тому її й слід визначати через МПГІ.і ні в якому разі не навпаки. У той же час, вияснити суть ширшого явища можна і шляхом вивчення його структури, тобто шляхом вивчення більш вузьких явищ, конкретніших.

Отже, міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої, дифе­ренціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження вироб­ництва одних видів продукції в одних країнах (або на підпри­ємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших краї­нах (чи на їхніх підприємствах).

Щоб краще зрозуміти суть міжнародної спеціалізації вироб­ництва, необхідно розглянути її структуру, а так як ця структур;) достатньо складна, то необхідною стає потреба зробити декілька її розтинів. Неважко побачити, що виробничий розтин структури міжнародної виробничої спеціалізації показує.існування: міжга­лузевої міжнародної спеціалізації, внутрігалузевої міжнародної спеціалізації; внутріфірменної міжнародної спеціалізації.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація виробництва стосу­ється виготовлення продукції цілих галузей національних госпо­дарств. Видами міжгалузевої спеціалізації можна назвати між-' народну спеціалізацію на добуванні паливно-енергетнчних ресур­сів, на сировинному виробництві, на агропромисловому

виробницт­ві, на виготовленні готової продукції і т. д.

Внутрігалузева міжнародна спеціалізація полягає в зосеред­женні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продук­ції, що відноситься до даної галузі. Наприклад, не — виготовлення верстатів, маниш, обладнань та устаткувань у' машинобуду­ванні; виробництво м'ясних і молочних продуктів, хлібобулочних. виробів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, Мі­неральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хіміч­ній промисловості... Крім того, виділяють три види внутрігалузе­вої міжнародної спеціалізації: предметну тобто випуск готової продукції, вірніше випуск груп однорідної готової продукції певної галузі; подетально-повузлову, тобто виготовлення деталей, вуз­лів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування; технологічну або стадійну, тобто здійснення окре­мих операцій або виконання окремих технологічних процесів (на­приклад, компонування, фарбування, термооброблення, виробни­цтво заготовок та інше. Частково ці види притаманні і внутріфірменні міжнародній стабілізації, особливо це стосується транснаціональних і мультинаціональних корпорацій, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші — на технологічно пов'язаних видах іншої продукції.

Не є важким завданням розгляд територіального розтину бу­дови міжнародної спеціалізації виробництва. Такий розтин доз­воляє побачити спеціалізацію окремих країн, груп країн, міжнаціональних регіонів. Чим країна менша за територією або чим менше країна розвинена, тим більше їй доводиться зосереджу­ватись на виробництві невеликої групи, продукції, щоб таким чи­ном вистояти на світовому ринку. Якщо країна велика, за тери­торією, то у міжнародній спеціалізації" виробництва бере участь не тільки уся країна цілком, а й окремі її регіони (в тому числі її створений вільних економічних зон). Подібне може відбуватись і при федеративному устрої країни.

Вертикальний розтин дозволяє поглянути на те, як складаєть­ся міжнародна спеціалізація виробництва на різних рівнях. На мікрорівні спеціалізація дещо співпадає з територіальним аспек­том, тобто це спеціалізація на міждержавному рівні між країнами, групами країн та міжнаціональними регіонами. Метарівень зводиться до міжгалузевої та внутрігалузевої міжнародної спеціа­лізації, а також між внутрінаціональнйми регіонами (наприклад, спеціалізація вільних економічних зон)- Відповідно ж мікрорівепь зводиться до міжнародної спеціалізації на рівні фірм та їхніх філій.

У літературі найчастіше зустрічаються два показники, за до­помогою яких можна.визначити ступінь спеціалізації країни:

1) Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації:

Ег - питома вага товару або сукупності товарів галузі в екс­порті країни;

Ес — питома вага товару або товарів аналогів у світовому екс­порті.

Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації допомагає виз­начити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно

спеціалізованими.

Якщо Кес>1, то товар чи галузь спеціалізована. Якщо Кєс< 1, то ні. 2) Експортна квота:

Він — обсяг внутрішнього виробництва відповідної продукції за той же період.

Експортна квота, як "коефіцієнт, показує, як, у якій мірі, на­ціональна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються па зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішніх ринків. Інши­ми славами — це кількісний показник, який розкриває значення експорту для національного господарства, окремих галузей і фірм за тими чи іншими видами продукції. Важливу роль відіграє п структура експорту. Якщо в експорті країни переважає, продукція переробної промисловості, то це свідчить про високий рівень між­народної спеціалізації виробництва країни. Перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства свідчить про пасивну роль країни у міжнародному поділі праці, про відносне її відставання.

Головне значення міжнародної спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє кожній країні концентрувати ресурси для ви­робництва тих товарів, які вона може випускати найефективнішим способом й отримувати завдяки торгівлі з іншими країнами ту продукцію, котру вона не може на даний час (або не зможе ні-, коли за браком відповідних умов) виробляти у такій же мірі ефек­тивно. Отже, міжнародна спеціалізація оптимізує світове вироб­ництво і цим здійснює загальносвітову економію ресурсів.