Уніфіковані норми в МПП. Види уніфікованих норм

Безпосереднє регулювання відносин з „іноземним елементом” може здійснюватися також шляхом укладення міждержавних угод.

Матеріально-правові норми, що містяться в таких угодах одержали назву уніфікованихматеріально-правових норм.

Уніфіковані норми в МПП, виходячи з їх предмету, повинні бути розділені на три великі групи:

1. уніфіковані матеріальні норми;
2. уніфіковані процесуальні норми;
3. уніфіковані колізійні норми (про них дещо пізніше).

Перші визначають права та обов'язки учасників цивільних, сімейних і трудових відносин з іноземним елементом.

Другі встановлюють єдині правила для розгляду цивільно-правових суперечок з іноземним елементом в органах суду і зовнішньоторговельного арбітражу.

Відповідно до своїх завдань процес створення уніфікованих норм - уніфікація - може бути універсальною, тобто призначатися для всіх країн світу, або ж носити вужчий, регіональний характер, тобто мати на увазі взаємовідносини громадян і юридичних осіб певної групи країн, наприклад, Латинської Америки.

Рух на користь уніфікації МПП в Латинській Америці досяг більших успіхів, ніж в Європі. У зв'язку з цим слід згадати про три конвенції:

1) і 2) Два договори про міжнародне цивільне право та міжнародне торгівельне право, заключені в Монтевідео 12 лютого 1889 р.

3) Кодекс Бустаманте 1928 р.

Існують різні форми уніфікації МПП.

1) Основною правовою формою досягнення уніфікації МПП є укладення міжнародних договорів, що містять уніфіковані норми. Правда, деякі з цих договорів зібрали поки невеликий круг учасників або ж взагалі не набули чинності. Проте поступово число їх учасників розширяється, а їх положення сприймаються внутрішнім правом і тих країн, які до таких договорів не приєдналися.

2) Можлива й інша правова форма уніфікації: ухвалення рядом держав так званих зразкових законів або інших рекомендацій вироблених спеціально створеними для цього органами або ж у порядку укладення міжнародного договору. Такий шлях використовується, наприклад, скандинавськими країнами, що входять у Північну Раду, яка дає рекомендації з питань співпраці даних країн, зокрема у галузі правової уніфікації. Надалі рекомендації сприймаються актами внутрішнього законодавства.

3) Уніфікація норм МПП може досягатися також за допомогою застосування міжнародних торгових звичаїв, які в окремих сферах міжнародного спілкування одержали широке визнання і застосування.

Ми вже згадували Йорк - антверпенські правила про загальну аварію 1949 року і Правила „Інкотермс” в останній редакції 1990 року.

Ще один приклад міжнародних торгових звичаїв.

У зв'язку з великою різноманітністю в різних країнах звичаїв, регулюючих акредитивну форму розрахунків, Міжнародна торгова палата в 1974 році опублікувала „Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів”, які були прийняті банками багатьох країн (нині вони визнані Україною).

Уніфіковані правила розповсюджуються на всі документарні акредитиви і є обов'язковими для всіх сторін за відсутності прямо вираженої згадки про зворотнє.

4) Нарешті, створенню єдиного правового режиму сприяють рекомендовані міжнародними організаціями, національними торговими палатами, промисловими і торговими асоціаціями зразкові договори і загальні умови, які відображають зовнішньоторговельну практику, що виправдала себе.

Повна уніфікація в таких випадках не досягається, проте створюється певна єдність в рішенні багатьох практично важливих правових питань.

Декілька слів про правову природу уніфікованих норм.

По юридико-технічним ознакам уніфіковані норми однорідні з відповідними нормами матеріального і процесуального національного права і використовують аналогічні правові поняття та юридичні конструкції. Проте в процесі міжнародно–правової уніфікації можуть створюватися нові норми і навіть нові правові інститути, що відображають не відомі національному праву особливості зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, використовувані в зовнішній торгівлі угоди про спеціалізацію і кооперацію у внутрішньому праві країн СНД не застосовуються.

Особливість уніфікованих норм виявляється у тому, що після трансформації і включення до складу внутрішнього права вони зберігають в ньому певну відособленість і автономію: їх тлумачення і застосування не може здійснюватися за допомогою звернення до правових концепцій тієї системи права, в рамках якої вони діють, оскільки це привело б до різного розуміння уніфікованих норм в окремих країнах.

По правовій силі уніфіковані матеріальні норми, як і норми внутрішнього права, можуть бути обов'язковими для учасників відповідних відносин (імперативні норми). Такою є більшість норм транспортних конвенцій (наприклад, Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р., з наступними змінами).

Серед процесуальних, уніфікованих, імперативних норм багато таких, що відносяться до діяльності судів.

До диспозитивних норм, тобто норм, що допускають угоду сторін про відхід від положень уніфікованої норми відноситься, наприклад, більшість норм Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року.

Так, в п. 2 ст. 9 цієї конвенції говориться: „за відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору або його укладення звичаю, про який вони знали або повинні знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується сторонами в договорах даного роду у відповідній галузі торгівлі”.

Серед процесуальних уніфікованих норм - багато диспозитивних норм про зовнішньоторгівельний арбітраж.

Крім вищенаведеної класифікації, розрізняють договори:

1) уніфікуючі норми матеріального права;

2) уніфікуючі колізійні норми.

До перших, наприклад, відносяться Бернські конвенції про залізничні перевезення вантажів та залізничні перевезення пасажирів і багажу 1952 р., переглянуті в 1961 р. і діючі в редакції 1970 р..

До других - Конвенція про міжнародний цивільний процес 1954 р..