Міжнародні науково-технічні відносини

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концент­ровано проявляються у формуванні світового ринку технологій, "ноу-хау", патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового еконо­мічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як фак­торів динамізації та вдосконалення виробництва. Так, обсяг нау­кової діяльності подвоюється приблизно кожні 10-15 років, а кількість наукових співробітників, заданими ЮНЕСКО, за остан­ні 50 років зростала майже в чотири рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7-10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5-3 роки. Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідницькою роботою буде займатися близько 20% працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва та пра­ці, зростатиме ефективність використання всіх ресурсів.

Міжнародний технологічний обмін як спорадичне явище був відомий уже наприкінці XIX ст. Формування світового ринку тех­нологій як системи постійних відносин між державами припадає на другу половину 50-х - початок 60-х років XX століття.

Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міц­но утримують США, частка яких у продажу ліцензій становить майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція. Останнім часом знач­ну активність у цій галузі проявляють також Австралія, Нова Зе­ландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни. Можна виді­лити три головні етапи розвитку міжнародного технологічного обміну й формування світового інноваційного ринку.

На першому етапі (кінець XIX - середина XX ст.) інтерна­ціоналізація почала охоплювати сферу виробництва, науки й техніки, створюються транснаціональні корпорації (ТНК). Головною формою технологічного трансферту в цей період були прямі інвестиції ТНК у країни, що розвиваються, та колонії.

Другий етап (50-70-ті роки XX ст.) характеризується подаль­шим поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсивним роз­витком міждержавної спеціалізації й кооперування виробництва на рівні фірм і підприємств. Різко посилюється активність ТНК, зростає їх кількість, обсяг виробництва й продажів і, відповідно, - роль у національній та світовій економіці. Змінюється характер і географія зарубіжних інвестицій та міжнародного технологічно­го обміну. Інвестиції починають спрямовуватися переважно в розвинуті країни. Міжнародний технологічний трансферт реалі­зується у формі спільних підприємств, ліцензійних угод, контрак­тів у галузі управління та маркетингу, угод про надання технічної допомоги, договорів про передачу власникам новозбудованих під­приємств "під ключ". Першорядного значення набуває отримання знань і "ноу-хау".

Наприкінці 70-х років XX ст. (третій етап) міжнародний поділ праці (МІШ) ускладнюється, стає дедалі сильнішим, охоплюючи передвиробничу діяльність і науково-технічну галузь. Провідною формою міжнародного технологічного трансферту став продаж лі­цензій, усталюється міжнародна кооперація у сфері науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДПКР), з'явля­ються комплексні міжнародні угоди стратегічного характеру -стратегічні альянси (консорціуми).

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим на­прямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно-автоматизовані виробництва з використанням єди­них транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Істотно впливають на структуру сучасного ліцензійного ринку розвиток і поглиблення процесів інтернаціоналізації, тобто пере­важання в загальному обсязі угод, що укладаються між підрозділами й філіалами великих фірм і ТНК, де зосереджено майже 80% нау­ково-технічного потенціалу розвинутих країн світу.