Тема (v): курація. Диференціальний діагноз, заключний діагноз

Актуальність теми: Диференціальний діагноз являє собою провідний метод діагностики хвороби. У процесі диференціальної діагностики лікар повинен перейти від основних симптомів – до синдрому, а від нього до нозології. Тільки лікар, який володіє методикою диференціального діагнозу, може виявлені у пацієнта симптоми та синдроми оформити в клінічний діагноз.

МЕТА. Вміти розпізнавати і оцінювати значення симптомів і синдромів в діагностиці захворювань. Знати: основні синдроми при захворюваннях органів і систем, їх спільні і відмінні ознаки в залежності від етіологічного чинника.

Вміти: проводити диференціальний діагноз конкретного хворого для написання учбової історії хвороби, сформулювати заключний діагноз.

Конкретне завдання.

1. Послідовно викласти результати опитування, об’єктивного обстеження, даних додаткових методів обстеження хворого.

2. Основні синдроми при захворюваннях органів дихання. Диференціальна діагностика. Стоматологічні прояви.

3. Основні синдроми при патології серцево-судинної системи. Диференціальна діагностика. Стоматологічні прояви.

4. Основні синдроми при патології травної системи системи. Диференціальна діагностика. Стоматологічні прояви.

5. Основні синдроми при патології органів сечовиділення. Диференціальна діагностика. Стоматологічні прояви.

6. Основні синдроми при патології системи крові. Диференціальна діагностика. Стоматологічні прояви.

1. Обґрунтування заключного діагнозу.
2. Використовувати деонтологічні навики в спілкуванні з хворим.

Практична робота студентів.

Вибрати провідний синдром у конкретного хворого, скласти перелік захворювань, що перебігають з цим синдромом, провести послідовне та повне порівняння усіх клінічних, лабораторних та інструментальних ознак цих захворювань з аналогічними показниками у куруємого хворого. Обґрунтування діагнозу проводиться за участю всіх студентів. Формулюється розгорнутий діагноз основного захворювання.

Фрагмент історії хвороби (5)

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ (Diagnosis differentialis).

Визначити при яких захворюваннях можна зустрітись з симптомами, синдромами, що мають місце у даного хворого. При проведенні диференціальної діагностики слід враховувати основні патологічні ознаки при опитуванні, фізичному обстеженні хворого та отримані результати додаткових методів дослідження. Диференціальний діагноз проводиться з захворюваннями, клінічна картина яких має спільні ознаки із захворюваннями даного хворого.

Перший етап диференціальної діагностики – визначити провідний синдром.

Другий етап диференціальної діагностики – визначити групу захворювань, яким притаманний визначений синдром (не менше 3).

Наступний етап диференціальної діагностики – порівняння усіх клінічних, лабораторних та інструментальних ознак цих захворювпань з аналогічними показниками у конкретного хворого з виявленням спільних і відмінних ознак.

Диференціальній діагноз проводиться по схемі: спільні ознаки (скарги, анамнез, дані фізичного і додаткових методів дослідження); відмінні ознаки (шляхом співставлення виділяються ознаками якими захворювання відрізняється від наявного у даного пацієнта).

Рекомендується проводити диференціальний діагноз з наступними захворюваннями: Пневмонія з ексудативним плевритом, туберкульоз легень, абсцесом легень;

Бронхіальна астма з серцевою астмою, хронічним обструктивним бронхітом, набряком Квінке;

Хронічний обструктивний бронхіт з пневмонією, раком легень, бронхіальною астмою;

Гіпертонічна хвороба з нефрогенною гіпертензією, недостатністю аортального клапана, ендокринною гіпертензією (тиреотоксикоз);

ІХС. Стенокардія зінфарктом міокрада, міокардитом, артеріальною гіпертензією;

ІХС. Інфаркт міокарда з нестабільноюстенокардією, міокардитом, тромбоемболією легеневої артерії;

ІХС. Кардіосклероз дифузний. Хронічна серцева недостатність з постінфарктним кардіосклерозом, хронічною нирковою недостатністю, хронічним легеневим серцем.

ІХС. Кардіосклероз дифузний. Фібриляція передсердь з шлуночковою екстрасистолією, шлуночковою пароксизмальною тахікардією, синдромом Морган’ї-Адамаса-Стокса;

Хронічний панкреатит з виразковою хворобою, хронічним холециститом, хронічним гепатитом;

Хронічний гастрит з виразковою хворобою, хронічним холециститом, хронічнимпанкреатитом;

Виразкова хвороба з хронічний гастритом, хронічнимпанкреатитом, раком шлунка;

Хронічний гепатит з цирозом печінки, хронічним каменевим холециститом, хронічнимпанкреатитом;

Хронічний пієлонефрит з хронічним гломерулонефритом, гіпертонічною хворобою, сечо-кам’яною хворобою.

Сучасний лікар-стоматолог повинен бути не тільки орієнтований в особливостях перебігу найбільш поширених соматичних захворювань, а й надавати допомогу при загроджуючих життю невідкладних станах. Необхідно знати основні невідкладні стани, що можуть виникнути у курованого хворого, невідкладну допомогу при них. Лікар-стоматолог повинен оцінити термін і об’єм стоматологічної допомоги у курованого хворого.