Експериментальний період у розвитку соціальної психології

Класична теорія організації та управління пов'язана з діяльністю американського інженера-механіка Фредеріка-Вінслоу Тейлора (1856—1915), якого вважають родоначальником наукового управління. Його концепція орієнтувалася не на маси, а на конкретного робітника як об'єкт вивчення. Учений вважав економічні стимули для працівника найважливішими і їм надавав перевагу, а внутрішній аспект мотивації залишав поза увагою. Представник класичної теорії управління, французький інженер Анрі Файоль (1841—1925) виокремив такі психологічні чинники

· підвищення продуктивності праці

· єдність керівництва,

· підкорення особистих інтересів загальним,

· ініціатива та ін.

Більшість із сформульованих ним принципів управління має і соціально-психологічний зміст. Класична теорія управління вперше звернула увагу на дві функції управління — пов'язані з регуляцією технологічного процесу і регуляцією людської діяльності. Представники нового напряму вважали єдиною силою, здатною впорядкувати стихію поведінки, систему соціальних норм. Тобто свідоме ставлення індивідів один до одного за умови дотримання певних норм забезпечує узгодженість між ними і порядок у суспільстві. А нормативний порядок (підпорядкування індивідуальної поведінки системі прийнятих у суспільстві норм) вони інтерпретували як реальність суспільства, як специфічний соціальний чинник або соціальну поведінку, яка, на їхню думку, є взаємодією двох або більше індивідів на підставі зумовлених суцільними нормами і усвідомлених установок та орієнтацій.

У цей час було розпочато пошук нових джерел підвищення продуктивності праці та нових засобів регуляції соціальної поведінки. Зорієнтовані на цю проблематику перші роботи розгорталися в межах концепції людських відносин, найяскравішими представниками якої були американські соціологи, психологи Мері-Паркер Фоллетт (1868—1933) і Елтон Мейо (1880—1949).

М.-П. Фоллетт особливу увагу приділяла аналізу динаміки групових процесів — спільній діяльності людей, спрямованій на розроблення і практичну реалізацію планів; вияву ініціативи індивідів, їх уміння приймати і втілювати у життя рішення; використання потенціалу всіх громадян суспільства. Цікавилася вона і соціально-психологічними проблемами управління, зокрема дослідженням конфліктів у групах; критикувала представників наукового управління, які обстоювали жорсткий розподіл праці; вважала, що виконання робітником в умовах суворого контролю монотонних, часто повторюваних завдань знецінює творче людське начало, тому керівники повинні надавати працівникам шанс для розвитку і вияву власних умінь. На підставі наукових досліджень стверджувала, що лідерство переходить від однієї людини до іншої залежно від ситуації. Цю роль має виконувати індивід, який найкраще розуміє проблеми управління і пропонує раціональні виходи з проблемної ситуації.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: