Японсько-радянські відносини

Глибинні причини суперечливого характеру японо-радянських відносин після другої світової війни зумовлені складним комплексом історичних, ідеологічних, політичних та міжнародних факторів. Підписання в 1951 р. японо-американського Договору безпеки, який фактично розглядав Радянський Союз як потенційного воєнного супротивника, визначило антирадянську спрямованість зовнішньополітичного курсу Японії. У зв’язку з втягненням Японії у військово-політичну стратегію Вашингтона зростання напруженості в радянсько-американських відносинах майже автоматично спричиняло посилення антирадянських тенденцій у японській зовнішній політиці.

Дипломатичні відносини Японії й СРСР залишалися перерваними з серпня 1945 до жовтня 1956 р. Уряд С. Йосіда проводив проамериканську політику. Всупереч національним інтересам країни цей уряд ухилявся від нормалізації відносин з Радянським Союзом і чинив опір розвитку з ним економічних та торговельних зв’язків.

Противники нормалізації відносин із СРСР наголошували на територіальному питанні: Південний Сахалін та Курильські острови — Хабомаї, Шикотан, Ітуруп та Кунашир — були передані СРСР після капітуляції Японії, їх підтримували США, які намагались ізолювати Японію від соціалістичних країн і попереджали, що лінія Японії на розширення економічних зв’язків з СРСР «може стати перешкодою для здійснення програми допомоги Японії, що розроблялась урядом США».

Враховуючи зміну міжнародної обстановки на Далекому Сході у зв’язку з припиненням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР здійснив активні кроки для встановлення контактів з Японією. Він постійно підкреслював бажання жити з нею в мирі й дружбі, необхідність припинення стану війни, встановлення нормальних дипломатичних відносин.

Загроза переговорів стала реальністю. Японська громадськість вимагала, щоб уряд розпочав безпосередні переговори з СРСР і з’ясував можливість урегулювання відносин між двома країнами без підписання мирного договору за умови, що територіальне питання стане предметом наступних переговорів.

Декларація заклала підвалини для успішного розвитку японо-радянських відносин. На думку багатьох політологів і японських знавців, це був тріумф уряду І. Хатояма. Нормалізація відносин із СРСР забезпечувала Японії можливість проведення більш незалежної зовнішньої політики, сприяла зростанню її авторитету й престижу на міжнародній арені. 18 грудня 1956 р. вона була прийнята до ООН, у лютому 1957 р. нормалізувала відносини з Польщею і Чехословаччиною, а згодом з Угорщиною, Болгарією та Румунією.

Японо-радянські відносини розвивалися на основі принципів мирного співіснування. Хоча після відставки в грудні 1956 р. уряду І. Хатояма й приходу до влади уряду Н. Кісі розвиток цих відносин дещо загальмувався, ділові зв’язки вже ніколи не припинялися. Проте відносини з СРСР не були повністю врегульовані, переговори про укладання мирного договору виявилися перерваними надовго.