Сучасні інтерпретації українського кохання

Займатися коханням неможливо в принципі, кохання можна відчувати, ним жити, насолоджуватися чи страждати.

Микола Томенко

Сучасне життя незбагненно дисонує з українським традиційним укладом. Але ще більш дивною, точніше, незрозумілою є цілковита мовчанка щодо засилля американської та російськомовної масових культур в Україні. Якщо проаналізувати відео‑, аудіо‑ та книжковий ринок країни й, насамперед, змістовне наповнення телевізійного простору, то отримаємо надто невтішні висновки. Очевидно, є всі наукові підстави говорити про відсутність державної гуманітарної політики загалом і в кінематографі зокрема. Вже стало системою розміщення у вечірньому прайм‑таймі з ранковим повтором американських серіалів. Варто згадати лише рекламний слоган одного з юнацьких серіалів: «Хто буде з ким у наступній серії?». Тож українські громадяни, особливо школярі під час канікул, переймаються проблемами геїв та лесбіянок, спостерігають сцени офісної сексуальної пристрасті головних героїв. Загалом ліжко і білизна поступово стають органічною складовою щоденних переживань як молодого, так і старшого покоління нашої країни.

За таких умов зміцнюється тенденція ще радянського періоду, яка нівелює глибокий і романтичний зміст кохання до взагалі невживаного та абстрагованого терміну любов. Відмінність сьогоднішнього дня полягає ще й у появі виключно домінанти секс в понятійному ряді кохання. Саме тому в українському перекладі зарубіжних телесеріалів стало нормою відверті сцени в ліжку мовно означати словами «займатися коханням». Трансформації значення кохання до відверто антизмістовного стає особливо модною у рекламному бізнесі. Спроби нібито українізувати рекламні повідомлення призвели до витіснення цілої низки адекватних (автентичних) слів захоплення, любов виключно коханням. У зв'язку з цим можна прочитати рекламні гасла: «Кохаю Арістон або Нокіа», – що виглядає не лише філологічно неправильно, але й протиприродно. Мережу традиційних секс‑шопів, де пропонують широкий вибір сексуальних стимуляторів, презервативів та вібромасажерів, в Україні вирішили назвати «Все для кохання».

Займатися коханням не можна в принципі. Його можна відчувати, жити ним, насолоджуватися чи страждати. Займатися можна сексом, тілесними втіхами, фліртом, ще Бог знає чим, але не коханням. Проте в сучасний період маємо поодинокі, але непересічні випадки в черговий раз спробувати розв'язати таємницю українського кохання. Серед найфундаментальніших спроб осмислити сенс кохання назвемо дослідження оригінального українського філософа Дмитра Кривенка. Розглядаючи проблему онтології людини та типології людей, він шукає розв'язку кохання як найважливішої форми людського самоствердження. Саме з цією метою він розпочинає написання семитомного «Трактату про кохання». За життя (до середини 1994 року) філософ підготував рукописну версію двох томів. Головна ідея тлумачення специфіки інтимного світу йде через розрізнення типів людей на біологічний, соціальний та духовний і, відповідно, біосоціальний, соціально‑духовний, біодуховний та універсальний. Себе Дмитро Кривенко відносив до біодуховного типу людини, що значною мірою визначило характер його розуміння проблеми: «Що є кохання?». «Кохання – великий простір самоствердження і себевтілення. Але й без всього того іманентно воно є глибинною нашою потребою, – вважав сучасний український учений. – Бо то квінтесенція життя. То постійна вершина почуттів і думок. То неймовірне духовне збурення. То творчість на всіх просторах Принату…».

Певно, тільки в коханні можливий ідеальний симбіоз – злиття двох «Я‑світів». У ньому так дивовижно переплітаються Єдність, Спільність і Боротьба. Кохання – не тільки і не просто згусток справжнього життя: це найяскравіше явище людських стосунків, ірраціональне диво. Через це воно є віссю, довкола якої обертається література, кіно і мистецтво. Що там казати, коли кохання – світ найпрекраснішого. Проза і логіка тут недоречні. Про нього треба говорити віршами та співати гімни. Дмитро Кривенко пропонує власну версію «Гімну Кохання». Між іншим, згадаємо, що цей принцип – ідеалізування в найвищій віршованій формі – не новий. Ще 1903 року Микола Вороний написав:

В серці любе почування

Пишним цвітом розцвітає,

І душа моя співає

Гімн щасливого кохання.

Але це радше виключення в нинішніх мас‑культурних роздумах про інтимний світ людини, аніж норма.

Сьогодні тема кохання набула виразно еротичного характеру. Описуючи сучасну літературу, хочеться згадати оцінку О.Довженка радянської партійної літератури: «…Немає ні любові, ні пристрасті немає».

Очевидно, що ближчим часом так зване «голлівудське кохання», як і в цілому «голлівудський спосіб життя», навіть в українському обрамленні, стане чужим і надуманим. Українське суспільство приречене повернути собі традиційну уяву про неповторний і пристрасний світ інтимного життя, яка пройшла випробовування різними культурами і часом. Власний соціокультурний світ переживань і почуттів, як би з ним не боролися і не переінакшували, здатний до самовиживання і самовідтворення.