Червень 1663 року)

Лекція «Українська держава на завершальному етапі

Національної революції (1657 – 1676 рр.)»

План лекції

1 питання. «Руїна» (громадянська війна) та розділ України на Лівобережну та Правобережну (вересень 1657 – червень 1668 рр.).

2 питання. Боротьба за воз’єднання Української держави (червень 1668 – вересень 1676 рр.).

Основний зміст лекції

1. Початок боротьби за владу (1657р.). Політика І. Виговського (1657 – 1659)

2. Опозиційний рух на Лівобережній Україні. Гетьманування Ю.Хмельницького.

3. «Руїна» на українських землях. Розкол Української козацької держави.

4. П. Дорошенко та його боротьба за воз’єднання України.

5. Значення Української національної революції (1648 – 1676 рр.).

Навчальні цілі заняття

· Розкрити сутність та зміст процесів на українських землях після смерті Б.Хмельницького, дати аналіз боротьби за владу в цей період, а також показати роль гетьманів у роки «Руїни».

· Акцентувати увагу студентів на детальніший аналіз діяльності П. Дорошенко як гетьмана, який розбив спробу об’єднати Україну.

· Знати зовнішні умови життя Украіни того часу, охарактеризувати вплив Московської держави та похoди Туреччини на українську територію.

· Сприяти формуванню у студентів навичок самостійної роботи з науковою, науково-методичною та навчальною літературою, періодичними виданнями.

Вступ до лекції

Події, що розглядаються у лекції складні з точки зору аналізу. В історії вони мають назву «Руїна», тобто проходила громадянська війна. В її основі була положена боротьба за владу, а також вибір геополітичного курсу України. На цьому відрізку часу перемога була за силами, яких підтримувала Московська держава. З цього періоду можливо відмічати, що вплив Москви на українські землі остаточно закріпився.

1 питання. «Руїна» (громадянська війна) та розподіл України на

Лівобережну та Правобережну (вересень 1657 –

червень 1663 року)

У липні 1657 р. помер Б. Хмельницький, але ще у травні цього року генеральна рада обрала наступником сина Хмельницького, Юрія, тобто продемонструвала спадкоємність гетьмана. Але Юрій був ще неповнолітнім, і тому починається боротьба за владу (див. схему №1).

Генеральний писар І. Виговський домігся обрання себе на старшинській раді гетьманом до часу повноліття Юрія Хмельницького (2 вересня 1657 р.). Таким чином було усунуто від влади легітимного правителя. Відмова Виговського скликати загальну (чорну) раду для обрання на гетьманство викликала обурення рядового козацтва. Опозиція новому гетьману склалася навколо полтавського полковника М. Пушкаря. Придушення виступу у червні 1658 р. відбулося силовим шляхом: загинуло не менш як 15 тис. повстанців, а Полтава була вщент зруйнована.

Водночас Виговський провів таємні переговори про союз із Польщею. 16 вересня 1658 р. було укладено Гадяцьку угоду. Відповідно до неї мало утворитися Руське князівство (на території Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводств), яке поверталося до Речі Посполитої на правах автономії. Відновлювався старий адміністративно-територіальний поділ; заборонялися зносини з іншими державами. Козаки зберігали свої вільності (100 представників із кожного полку навіть могли отримати шляхетське звання), але селяни втрачали всі завоювання: пани поверталися до маєтків, а феодальне землеволодіння відновлювалося. Гадяцький договір узаконював поділь українських земель на дві частини і унеможливлював існування національної держави. Він зводив нанівець державний суверенітет України.

Дії Виговського спричинили конфлікт із Московською державою. У червні 1659 р. українські війська здобули перемогу над російськими силами під Конотопом. Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запорізького кошового Сірка на Крим, що змусило татар, союзників гетьмана, повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі. 24 вересня 1659 р. під Фастовом Чорна рада обрала гетьманом України Ю. Хмельницького. Курс Виговського на створення «шляхетської України» за зразком «шляхетської Польщі» зазнав краху.

Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Пізніше юний гетьман згадував: «Я два тижні був ув’янем; що хотіли, те й робили зі мною». Отже, до шантажу вдалася не українська сторона, а російська. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворював Україну на автономну складову частину Росії: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя, гетьман втрачав право назначати і звільняти полковників, карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу, заборонялися відносини з іншими країнами, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські загони, київська митрополія підпорядкувалася московському патріархатові.

У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польського протистояння у боротьбі за українські землі. На Волинь рушило 20 тисячне російське військо на чолі з В. Шереметьєвим, у другому ешелоні рухалося 3 тис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким, про якого російський воєвода з пихою говорив: «Этому гетьманишке идёт лучше гусей пасти, чем гетьмановать». Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цих обставин Юрій під тиском пропольське настроєної старшини на чолі з Г. Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський тракт, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах анатомії. Хоча ця угода і нагадувала Гадяцьку, однак в ній обмеження політичної незалежності українських земель були більш значними: усунено статтю про Велике князівство Руське, гетьман не тільки позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, а й зобов’язувався подавати військову допомогу Польщі у війнах з іншими державами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського тракту став початок територіального розколу України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та й йде у монастир. Після того як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя І. Брюховецького територіальний розкол України доповнився політичним. Як влучно характеризує цей період О. Субтельний «доба Руїни сягнула свого апогею». Термін «Руїна», який вживається до періоду другої половини XVII ст., пов’язаний із руйнуванням основних надбань Визвольної війни. Гетьмани України, які прийшли на зміну Богдану Хмельницькому, проводячи проросійську політику (І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович) або шукаючи проти Росії союзу з Польщею (І. Виговський) чи з Туреччиною (П. Дорошенко); тим самим об’єктивно сприяла втраті державності та втягуванню України у нові війни.

Отже, етап Української національної революції (вересень 1657 – червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель; спалахи громадської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально-економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справі Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.

І. Брюховецького обрали гетьманом Лівобережжя на «Чорній раді» у Ніжині (червень 1663 р.). Це був сторонник Москви, як відмічають історики він був спритний авантюрист і демагог, один з тих, як писав козацький літописець С. Величко, що «для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі око, але брата і батька не пощадив би, не те що вболівати за Україною». Прагнучи втримати важелі влади, оголосив про об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого лівобережні козаки буквально розтерзали Брюховецького. За наказом гетьмана П. Дорошенка його тіло було перевезене до Гадяча і там поховане з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

На початку 60-х років XVII ст. загострилася боротьба за владу і на Правобережжі. Ситуація особливо ускладнилася влітку 1662 р. після невдалого походу Ю. Хмельницького в Лівобережну Україну. На булаву претендували П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко, після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

Новий гетьман хотів відновити єдність козацької України шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації, зокрема після обрання він повідомляв кримському хану, що «від царя й короля не чекає нічого доброго». Проте Правобережжя територіально було міцно прив’язане до Польщі, і тому кожен з правобережних гетьманів мусив демонструвати свою лояльність польському уряду та йти у фарватері польської політики. За цих обставин цілком природно, що П. Тетеря взяв участь у поході Яна II Казимира в Лівобережну Україну. В разі успіху перед гетьманом відкривалася перспектива за допомогою Польщі вирішити проблему возз’єднання козацької України. Проте похід закінчився невдачею, до того ж на Правобережжі 1664 – 1665 рр. вибухнуло повстання місцевого населення проти польської шляхти. Не зумівши опанувати ситуацію, П. Тетеря зрікається гетьманства та втікає до Польщі.

Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Наступний етап Української національної революції відноситься до 1663 – 1668 рр. В цей період остаточно проходить поділ України між Росією та Польщею. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я на 13,5 років. За цією угодою визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України – до складу Польщі, Київ залишався за Росією, Запорізька Січ перейшла під спільне управління Росії та Польщі.

Про цей договір не знав ні І. Брюховецький, ні П. Дорошенко, обраний замість П. Тетері гетьманом правобережної України (1665 – 1676). На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об’єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об’єднаної України. З цього моменту відкрилися перспективи відродження возз’єднаної Української держави, але процес «Руїни» продовжувався.

2 питання: Боротьба за возз’єднання Української держави (червень