Любов до матері, Батьківщини у поезії В. Симоненка «Лебеді материнства»

Любов до рідної землі, до Вітчизни, матері як найвища морально-духовна цінність відбивається в багатьох творах В. Симоненка. Зворушливі і задушевні слова знайшов поет, звертаючись до матері, образ якої стає уособленням рідного краю, всієї Вітчизни. Колискова матері, білі лебеді на стіні рідної хати, вишневий садок, тополі все життя супроводжували поета, були разом з ним, стали часткою його духовного багатства. Ці образи навіяли йому такий шедевр інтимної лірики, яким стала відома пісня «Лебеді материнства». Мати щиро зустрічає сина, вона завжди ділиться з ним своїми роздумами, вона дає йому свої материнські поради і вірить, що син розуміє її:

Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати.

Образи матері і Вітчизни недаремно ставляться у пісні поряд, вони для кожної людини священні, наповнюють її почуттями гордості і гідності, роблять її сильною і непереможною. Патріотичний мотив вірша звучить як материнський заповіт.

Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину!

Слова В. Симоненка — справжнє коштовне надбання, над його поезією навіть час не владний.

Україна для Дмитра Павличко — це й земля, де змужніла його душу, де він себе відчуває людиною й творцем, де мріє закінчити своє життя («Десь там, далеко, на Україні»). У віршах «Ти відрікся від мови рідного», «Якби я втратив очі, Україна» окремі деталі, які створюють образ України, свідчать про те, що рідна земля живе в серце поета: і зелена галузь у лузі на вербі, співу солов’я, Дніпро, що стелить хвилі, начебто сіно, подільські ясени, і мова солов’їний. Саме материнська мова нерозривно зв’язує Д. Павличко з рідною землею, і якщо ти відрікся від мови рідного, тобі твоя земля народити перестане. Для самого поета – не чути материнської мови означає загибель-смерть, і, узагальнюючи, Д. Павличко проголошує знамениті слова: «Ти відрікся від мови рідного. Немає тепер у тебе роду, народу». Відношення до рідної мови для Павличко — це найвищий критерій оцінки людини. Чого гідна людина, що відрікся від рідного слова? Поет дає розгорнуту відповідь на це питання в поемі «Об рідне слово, хто без тебе я?»: це вже не людина, а кретин-стиляга, що злидарює бурлака, що сам забув давно своє ім’я. Не представляє себе поза духовною Україною й іншим сучасним поетом – Іван Драч. Він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення й стиль. Магія його слова будить цивільну совість, змушує вдивлятися й вслухатися в себе. Поет Драч один із самих помітних політиків, які стали творцями української державності. Вся його діяльність породжена великою любов’ю до України, про що він сам говорить у вірші «Заповіт Сосюри»: Поет мій! Клятвою гордо клянуся Слова ці прапором нести до загибелі, Слова ці вишневі із запечених вуст Любите Україну! Любите Україну!..Символом України для поета є калина, залишена на рідному лузі в Теліжинцях, який він пише листи, тому що вона корінь його дитинства: Пиши мені, калина, будь здорова, Ніколи не продам тебе на дрова, За цілий мир, за всесвіт не продам.

· Із сучасних українських поетів Борис Олійник чи не найбільше віддає свого натхнення саме уславленню й возвеличенню Матері. Звісна річ, у цьому суттєву роль відіграв біографічний фактор: зовсім малим він залишився сиротою — батько загинув на війні, і хлопець зростав під опікою матері, тіток та бабусь. Борис Олійник «Мати сіяла сон».