Поняття фонеми, її функції

Фонема – найменша структурна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає у будові, розрізненні, ідентифікації значущих одиниць (морфем, слів). Фонема виявляється лише у певному звукові, який є матеріальним вираженням фонеми.

Функції фонеми: конститутивна (складальна), розпізнавальна, розрізнювальна. Фонема може виявлятися у звуковому потоці у кількох виявах: основний вияв фонеми не залежно від позиції у слові: збіг фонологічного і фонематичного запису,

Позиційний залежить від наголошеної позиції для голосних, позиції початку чи кінця слова для приголосних. Голосні |е| > [еи], |и|>[ие], |о|>[оу]; життя=/жит’т’•а/=[жиет ':•а]; Приголосні – |в|-[ ў], |j|-[ ǐ] вірьовка /вір’овка/ [вір'•оўка]

комбінаторний залежить від сусідніх фонем, пов’язаний з різними звуковими змінами: асиміляцією, акомодацією (|в|- [в’]; |о|- [•о]) тощо. вокзал /вокзал/[вокгзал] асиміляція за дзвінкістю; розсипати /розсипати/ [розсипати] асиміляція за глухістю; /к/-[кг], /з/- [зс] – комбінаторні вияви. додатковий – фонема зовсім втрачає свої основні ознаки і ніби переходить в іншу фонему = повна асиміляція [вогзал] /к/ > [г]; вітчизна=/вітчизна/=[в’іч:изна]; сміється=/сміjет’с’а/= [см’іjец':•а]

факультативний не належить орфоепічних норм і може передавати діалектне чи просторічне мовлення чи мовленнєві вади окремого мовця; |сміх| [шм’іх] /с/- > [ш]Бувають позиційно-комбінаторні вияви: наприклад, |о|-[о• у] – тобі /тобі/[то••уб’і]; Для фонеми |е|- [еі], бо такий вияв зумовлений 1) ненаголошеною позицією 2) сусідством з м’яким приголосним j: Києва – /киjева/- [киjеіва].

Алофони фонем.

Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.

Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:

· для голосних — ізольоване вимовлення;

· для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;

· для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».

Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звуку. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос.

Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.

Прикладами можуть служити:

· назалізація (носова вимова);

· лабіалізація (огубленість або неогубленіснь).

Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.

Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:

· чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);

· чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);

· положення звука по відношенню до наголосу.

Є і інше розділення алофонів: 1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови). 2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/). 3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові).

Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.фонетика

Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції.

Класифікації голосних і приголосних фонем сучасної української літературної мови.

Голосні - це звуки людської мови, основу яких стано­вить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хви­лі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої роз­міри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

За місцем творення (береться до уваги рух язика в го­ризонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і])та заднього ([а], [о], [у])

Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.

За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о],[у], решта голосних звуків неогублені.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо­жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного стру­меня, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видиху­ване повітря. Характерні для приголосних шуми виника­ють переважно у ротовій порожнині при подоланні струме­нем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

В основі поділу приголосних на шумні й сонорні_, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Со­норні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердо­сті чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).

У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твер­дих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’як­шений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж']- [дж],[ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.

Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як прави­ло, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в не­багатьох українських словах і здебільшого в словах іншо­мовного походження трапляються перед іншими голосни­ми: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [ре^ив'у], [ф'узе^ил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].

Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних ви­діляють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§']і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [ дж ] ).

І, нарешті, зовсім невелику групу складають носові при­голосні [м], [н], [н'], у творенні яких бере участь носова порожнина.