І і ІІ Універсали Центральної Ради

Упродовж травня- червня 1917 р. делегація УЦР на чолі з В. Винниченком вела в Петрограді переговори з Тимчасовим урядом щодо української автономії. Вимоги УЦР були відхилені. Тоді 5 червня 1917 р. ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд надав рекомендації ЦР щодо автономії України. І тоді ЦР проголосила свій перший закон - Універсал. І Універсал УЦР був проголошений 10 червня 1917 року, в якому:

- проголошувалась національно-територіальна автономія України;

- УЦР проголошувалась вищим державним органом в Україні до Українських установчих зборів;

- оговорювалась необхідність розробки закону про землю.

- була підтверджена постанова І Військового з’їзду про українізацію армії і створення найвищої військової установи - Генерального комітету на чолі з С. Петлюрою.

15 червня 1917 р. був створений український уряд - Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. Переважна чисельність уряду була соціалістами: Христюк П.,генеральний писар, Барановський Х.-генеральний секретар фінансів, Єфремов С.- генеральний секретар міжнаціональних справ, С. Петлюра- генеральний секретар військових справ, земельних справ- Б.Мартос, судових справ – В. Садовський, продовольчих справ - М. Стасюк, народної освіти- І. Стешенко.

Тимчасовий уряд Росії засудив І Універсал ЦР. Але політична криза в Росії, невдачі на фронті переконала російських урядовців у необхідності компромісу. 29 червня 1917 р. до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О. Керенським, М.Терещенком і І. Церетелі. Домовленості були оформлені у ІІ Універсалі від 3 липня 1917 р.:

- УЦР брала зобов’язання поповнити свій склад представниками національних меншин;

- УЦР мала підготувати проект закону про автономний устрій України, який буде затверджений на Всеросійських установчих зборах;

- Генеральний Секретаріат проголошувався вищим крайовим органом влади в Україні, його склад мав затверджуватись Тимчасовим урядом.

Проти ІІ Універсалу виступили самостійники. Це був розкол українського національно-визвольного руху..

У Росії ІІ Універсал також зустріли неоднозначно: три міністри-кадети на знак протесту вийшли з уряду, спровокувавши політичну кризу. 4 липня в Петрограді відбулась велика демонстрація протесту народних мас проти введення смертної кари на фронті, яку очолили більшовики. Більшовики хотіли скинути Тимчасовий уряд і передати владу радам. Скориставшись цим, Тимчасовий уряд ліквідував двовладдя, оголосивши партію більшовиків поза законом. У серпні 1917 року Тимчасовий уряд, порушивши домовленості з Україною, надіслав до неї документ, в якому:

- Генеральний Секретаріат проголошувався органом Тимчасового уряду в Україні;

- Повноваження Генерального секретаріату обмежувалися п’ятьма губерніями:;

- Його склад скорочувався з 14 до 9 чол.;

- В його повноваження не входили військові, судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта і телеграф, право призначення посадових осіб тощо.

У серпні 1917 року генерал Л. Корнілов здійснив спробу заколоту проти Тимчасового уряду Росії з метою наведення порядку в країні, сподіваючись на підтримку військ Південно-Західного і Румунського фронтів, Київського і Одеського військових округів, але заколот був придушений. Вплив більшовиків посилився, який привів до Жовтневої революції 25-26 жовтня 1917 року. Тимчасовий уряд був усунутий від влади і на ІІ Всеросійському з’їзді рад робітничих і солдатських депутатів більшовики створили Раду Народних комісарів – радянський уряд на чолі з В.І. Леніним. Була проголошена радянська влада на чолі з більшовиками.

Українська державність у 1917-1918 рр.

25 жовтня 1917 року більшовики повалили Тимчасовий уряд і захопили владу. Відбулася Жовтнева революція. ІІ Всеросійський з’їзд Рад, який проходив у цей час в Петрограді, проголосив Росію республікою Рад робітничих селянських і солдатських депутатів, прийняв Декрети про землю та мир, а з національного питання – Декларацію прав народів Росії, яка проголосила ліквідацію всіх національних обмежень, право народів на самовизначення, але як пріоритетне завдання визначила об’єднання всіх національностей для спільної боротьби з експлуататорами.

Після жовтневих подій більшовики розпочали боротьбу за встановлення свого контролю над усією територією колишньої Російської імперії, у тому числі над Україною. У Донбасі та прифронтовій зоні вони захопили владу без боротьби, у деяких містах сталися збройні конфлікти. Особливо складною була ситуація в Києві, який був ареною боротьби трьох сил: прихильників Тимчасового уряду, більшовиків та УЦР. Більшовики розпочали збройне повстання проти штабу Київського військового округу, який захищав вже неіснуючий Тимчасовий уряд. Військові частини УЦР у критичний момент підтримали більшовиків. Більшовики, які не мали в Києві широкої підтримки, визнали повноту влади УЦР, але взяли курс на її «реконструкцію» на більшовицький манер.

Прагнучи підсилити свої позиції, УЦР 7 листопада 1917 р. прийняла ІІІ Універсал, який проголошував:

- створення УНР у складі Російської федеративної республіки,

- визнала УЦР вищим законодавчим, а Генерального секретаріату – вищим виконавчим органом УНР до скликання Установчих зборів України,

- поширення влади УЦР і Генерального секретаріату на 9 губерній,

- широку програму економічних перетворень: скасування поміщицького землеволодіння і передачу землі селянам без викупу, встановлення державного контролю над виробництвом, запровадження 8-годинного робочого дня;

- демократичні права: свобода слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок тощо;

- ліквідацію смертної кари та амністію для політичних в’язнів;

- розширення прав органів місцевого самоврядування;

- охорону прав національних меншин;

- курс на припинення війни.

ІІІ Універсал став помітною віхою в житті українського народу, однак у цей час стало зрозумілим, що поряд із певними досягненнями у ряді питань УЦР зазнала невдач:

- не вдалося створити ефективно діючий адміністративний апарат;

- не було створено сильної, боєздатної армії; ЦР довгий час була проти українізації армії.

- надто пізно було проголошено аграрну реформу та інші соціально-економічні перетворення, що підірвало довіру народу до уряду;

- не було забезпечено певною мірою міста продовольством;

- узявши курс на мир, УЦР не виступила за припинення воєнних дій на фронтах;

- міжнародне визнання з боку Великої Британії та Франції було формальним, що змусило УЦР звернути увагу до Четверного союзу;

- УЦР намагалась встановити нормальні стосунки з Радянською Росією, однак не дооцінила більшовиків і опинилась у ситуації збройного конфлікту з більшовиками.

2. І Всеукраїнський з’їзд Рад.

Радянська Росія розраховувала на матеріальні та людські ресурси України. Тактика усунення УЦР з державно-політичного життя передбачала створення більшовицьких Рад по всій території УНР, проведення Всеукраїнського з’їзду Рад.

І Всеукраїнський з’їзд Рад розпочав свою роботу у Києві 4 грудня 1917 року. Не зважаючи на спроби більшовиків проголосити в Україні радянську владу, більшість із 2000 делегатів висловила довіру УЦР. Головою з’їзду було обрано М. Грушевського.

Тоді більшовики на чолі з В. Затонським (124 особи від 49 рад) переїхали до Харкова,де об’єднались із делегатами ІІІ з’їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів і провели 11 – 12 грудня 1917 р. свій більшовицький з’їзд Рад (близько 200 делегатів від 96 із 300 рад):

- з’їзд проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (офіційна назва УНР) як федеративну частину Російської республіки;

- поширив на УНР дію декретів російського Раднарком;

- обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) – найвищий державний орган влади в період між з’їздами на чолі із Ю. Медведєвим.

У свою чергу ВУЦВК 17 грудня сформував перший український радянський уряд – Народний секретаріат, який очолив М. Скрипник.

3. 4 грудня 1917 р. у день. Коли почав роботу І Всеукраїнський з’їзд Рад, УЦР отримала телефонограму Раднаркому Росії, підписану В,І, Леніним та Л, троцьким, у якій визнавалось право України на створення самостійної держави, але водночас від УЦР вимагалось припинити роззброєння в Україні більшовицьких частин та не пропускати на Дон українські козачі полки. Радіограма закінчувалась ультиматимумом: у разі не прийняття цих умов Раднарком вважатиме УЦР у стані відкритої війни радянської влади в Росії і в Україні. УЦР відмовилася виконати умови ультиматиму.

9 грудня 1917 р. радянські війська на чолі з В. Антоновим-Овсієнком зайняли Харків. Далі наступ розгорнувся на Катеринослав, Олександрійськ, Полтаву, Чернігів, Київ. Спроби УЦР організувати опір були невдалими: у битві під Крутами 16 січня 1918 р. загинуло близько 300 студентів та гімназистів. У самому Києві більшовики підняли повстання, центром якого став завод «Арсенал». 22 січня 1918 року виступ був придушений, але утримати владу в Києві УЦР не змогла. 25 січня 1918 р. вона виїхала до Житомира. Наступного дня червоноармійці на чолі з М. Муравйовим увійшли до Києва. У місті почалися репресії (до 3-6 тис. чол.. загинули). Більшовикам не вдалося встановити радянську владу на всій території України. Натомість з’явились 5 регіональних республік: Донецько-Криворізька Радянська Республіка, Республіка Таврида, Одеська,Донська, Київська Республіка, де

- ліквідовувались старі органи влади і створювались ревкоми- надзвичайні органи влади;

- розпочалася націоналізація великих підприємств і шахт;

- велике поміщицьке землеволодіння ліквідовувалося, земля, худоба, інвентар захоплювались селянами;

- ліквідовувалась українська грошова система;

- до Росії вивозився хліб та інше продовольство.

4. Мирний договір у Брест-Литовську. ІУ Універсал УЦР.

Війна Радянської Росії проти УНР проходила в умовах мирних переговорів Росії та укараїни з країнами четверного союзу у Брест-Литовську. Росія розпочала переговори про укладення миру 9 грудня 1917 р.. представляючи інтереси усіх народів колишньої Російської імперії.

У відповідь уряд УНР висловив прагнення взяти участь у переговорному процесі і надіслав до Брест- Литовська власну делегацію на чолі з В. Голубовичем.І уже 9 січня були визнані повноваження української делегації.

Переговори ускладнювались тим, що юридично УНР залишалась складовою частиною Росії. Тому 9 січня делегація УНР відбула до Києва і там на засіданні Малої Ради було затверджено ІУ Універсал УЦР, у якому

- проголошувалась незалежність України;

- до скликання українських Установчих зборів вищим законодавчим органом проголошувалась УЦР, а виконавчим – Рада народних міністрів;

- урядові доручалось завершити переговори із центральними державами;

- у соціально-економічній сфері планувалось навесні впровадити земельний закон на основі безкоштовної передачі землі селянам; провести демілітаризацію промисловості; запровадити монополію держави на зовнішню торгівлю та торгівлю металом, вугіллям. Шкірою, тютюном та інш.; встановити державно-народний контроль над банками.

На 2 турі переговорів УНР підписала 27 січня 1918 року Брестський мирний договір, в якому:

- скасовувався військовий стан між воюючими сторонами,сторони відмовлялись від взаємних територіальних та матеріальних претензій, обмінювались військовополоненими, зобов’язувались налагодити економічні взаємовідносини.

- Кордон між Австро-Угорщиною та УНР залишався довоєнним; визначався попередній кордон із Польщею Західна Холмщина відходила до Польщі, східна до УНР.

- Україна мала надати до 31 липня 1918 р. в розпорядження центральних держав 1 млн.т збіжжя; а вони повинні були сприяти розвитку промисловості і транспорту;

- У спеціальному секретному протоколі передбачалось надсилати в Україну військовий і технічний персонал

УНР ратифікувала договір 17 березня 1918 р., Німеччина, Болгарія та Туреччина – влітку, а Австро-Угорщина відмовилась. Цей договір, з одного боку витіснив більшовиків з України, аз іншого – до встановлення окупаційного режиму і ліквідації самої УНР. 2 березня 1918 р. до Києва вступили окупаційні війська, а 7 березня до столиці повернулась УЦР..

Розвиток революційно-демократичної революції. Гетьманат П. Скоропадського і Директорія. ЗУНР.

В останні дні свого існування УЦР здійснила ряд кроків для зміцнення системи управління. Зокрема, 29 квітня у 5-му Універсалі затвердила проект Конституції УНР, зміни до земельного закону, а також обрала М. Грушевського президентом УНР.

29 квітня 1918 р. відбувся з’їзд землевласників України, який проголосив гетьманат під назвою «Українська держава». Гетьманом обрали П.Скоропадського. ЦР була розігнана. УНР ліквідували.

Уряд П. Скоропадського був сформований з представників військових, поміщиків. Очолив уряд октябрист голова земства в Полтаві Ф. Лизогуб. Гетьман знаходився в залежності від окупаційного режиму Німеччини і Австро-Угорщини.

Основні напрями політики уряду П. Скоропадського:

- Була проголошена Українська держава у вигляді гетьманату;

- Проводилась аграрна реформа: відновлювалось поміщицьке землеволодіння, приватна власність на землю. Поміщики відновили боротьбу за відшкодування збитків від революції; селяни могли купити не більше 25 десятин на кожного. Реформа не була проведена до кінця. Не була ліквідована і продовольча криза.

- у фінансовій сфері навели порядок: відновили роботу банки, вводилася гривня, розпочала роботу залізниця.

- було утворено авторитарний режим, обмежено політичні свободи, страйки;

- створювалася регулярна українська армія на основі загальної повинності чисельністю 60 тис. чол.., планувалось відродити козацтво;

- у культурній сфері відбулася українізація шкіл, відкриття близько 100 гімназій, розпочалась робота 2-х україномовних університетів (у Києві і Камянець-Подільську), кафедр української мови в усіх університетах, відбулося відкриття Академії наук, Національного архіву; Національної бібліотеки, Українського історичного музею, Національної галереї мистецтв, Українського театру драми та опери, Державної хорової капели, симфонічного оркестру.

- здійснювалась активна зовнішня політика.

Українську державу Скоропадського визнали 30 держав світу, у 23 державах вона мала своїх представників. З Росією були встановлені добросусідські відносини. Та все ж уряд не знаходив підтримки у широких верствах населення, у соціалістичних партій, громадських організаціях. Опозиція до гетьманату об’єдналася в Український Національний Союз.

Передбачаючи капітуляцію Німеччини, гетьман зробив спробу зблизитись з Українським національним союзом (утворений у червні 1918 р. партіями українських соціалістів-федералістів, соціал-самостійників, громадськими об’єднаннями)., але той не погодився на співпрацю і продовжив підготовку до повстання.

У Німеччині 3 листопада почалася революція, а 11 листопада було підписано Компєнське перемир’я про закінчення І світової війни. РСФСР анулювала Брест-Литовський мирний договір і тим самим відмовилась від визнання України незалежною державою.

Проти Скоропадського вели боротьбу і радянські сили. У 1918 р. була створена Комуністична партія України (КПУ), її гасла стали підтримувати селяни. КПУ створила Тимчасовий робітничо – селянський уряд на чолі з П’ятаковим, а потім з Х. Раковським, який об’явив радянську владу на частині території України. Їм допомогла Росія.

У ніч на 14 листопада 1918 року в Києві на таємному засіданні УНС було проголошено верховний орган України - Директорію у складі: голови –В. Винниченко, і 4-х її членів: С. Петлюри, головного отамана військ УНР, Ф. Швеця, П, Андрієвського і А.Макаренка. С. Петлюра швидко відновив контроль над січовими стрільцями і гетьманськими військами. Директорія встановила контроль над територією України. У ніч на 14 грудня у Києві увійшли загони січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем і гетьман П. Скоропадський зрікся влади.

Політичний курс Директорії. Директорія об’явила про відновлення УНР, дію її законів та призначила свій перший уряд – Раду народних міністрів на чолі із соціал-демократом В. Чехівським. Влада на місцях мала належати трудовим радам робітників, селян та інтелігенції, без участі експлуататорських елементів. Центральним органом управління до скликання установчих зборів мав стати Трудовий конгрес із робітників, селян і трудової інтелігенції. Директорія допустила розквіт отаманщини і тільки з середини 1919 р. почала реформування армії для боротьби з отаманщиною і посилення її боєздатності.

Перша сесія Трудового конгресу відбулася 23-28 січня 1919 р. у Києві, де зібрались біля 200 депутатів. На конгресі легімітизували владу Директорії і затвердили Акт злуки УНР з ЗУНР.

У галузі економіки Директорія ліквідувала приватну власність, об’явила про ліквідацію поміщицького землеволодіння (все, що було більше за 15 десятин), недоторканим залишалось дрібне селянське господарство, але терміни перетворень не встановлювались. У промисловості знов запроваджувався 8-годинний робочий день, робітничий контроль над виробництвом, право укладення договорів, проведення страйків, надання допомоги безробітнім. Але в умовах війни ці заходи були відкладені.

Отаманщина виникла внаслідок різкого погіршення економічної ситуації в Україні, розвалу фронтів, накопичення великої кількості зброї у населення, недалекоглядної політики Директорії та прагнення селян захиститися від анархії. Отаманщина – це комплектування військових частин для конкретного отамана, яким міг стати будь-хто, хто міг командувати, мав зброю, висловлював лояльність до Директорії, заявляв про боротьбу з більшовиками. Фінансування отаманів здійснювалось з державної казни і без контролю. На території Харківщини й Полтавщини контролював кадровий офіцер П, Болбочан, Херсонщину, Миколаївщину і Черкащину - отаман М. Григор’єв, Таврію і Катеринославщину – Н.Махно, Чернігівщину – Ангел, південь Києва - отаман Зелений. Усі вони номінально визнавали зверхність С. Петлюри як головного отамана, але насправді його влада розповсюджувалась тільки на Київ. Отамани часто за більш вигідних умов переходили на бік більшовиків (М, Григор’єв, М.Махно, Зелений).

Зовнішня діяльність Директорії велась у трьох напрямах: 1. Відносини з Антантою. Коли війська Антанти почали окупацію півдня України укінці 1918 р., то вона не визнала владу Денікіна, але спроба витіснити його війська зазнала поразки. 2. Відносини з Польщею.

Після відновлення Польської держави у липні 1919 р. почалася окупація західно-українських земель, а у квітні 1920 р. з метою успішної боротьби з більшовиками С. Петлюра підписує з поляками Варшавську угоду, згідно з якою погоджується на польську окупацію земель ЗУНР, підпорядкування своїх збройних сил польському командуванню.

Владу Директорія не втримала. В січні 1919 року вона відійшла з Києва під натиском більшовиків і влітку її територія вже становила смугу 10 – 20 км між поляками і більшовиками.

Причини поразки Директорії:

1. В Директорії існували протиріччя щодо змісту і напрямків політики. В. Винниченко виступав за першочергові економічні реформи, а Петлюра – за утворення військових сил. У зовнішній політиці Винниченко був за союз з більшовиками, а Петлюра – з Антантою.

2. Директорія видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не реалізувала його.

3. Вона обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, а не зробила цього

4. Не створила новий державний апарат.

Розстановка сил у цей період (грудень 1918 р. – 1920 рр.) була не на користь українській революції: на території України діяли: влада Директорії, на Західній Україні – ЗУНР, у Наддніпрянщині тимчасовий радянський уряд вів боротьбу за владу, розпочалася інтервенція військ Антанти на підтримку білогвардійців.

Директорія втрачала підтримку населення, а більшовики її збільшували. У січні 1919 р. після успішної боротьби з Директорією Київ зайняли більшовики. Радянський уряд встановив нову назву держави УСРР; Уряд – Раднарком на чолі з Х.Раковським почав проводити політику «воєнного комунізму»:

- Встановлення радянської влади у вигляді диктатури пролетаріату і надзвичайних органів влади – ревкомів і комбідів;

- націоналізація промисловості, фінансів, зв’язку;

- централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

- державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

- загальна трудова повинність усіх від 16 до 60 років;

- карткова система розподілу продуктів;

- запровадження продрозкладки, коли у селян забирали зерно і продукти по декілька раз на рік у вигляді податку;

- «червоний терор проти противників».

Ця політика – прагнення не тільки вистояти у громадянській війні, а і здійснити світову революцію і перейти до економіки без ринку і грошей. Вона викликала невдоволення. Крім того радянська влада не витримала натиску білогвардійців і восени 1919 р. впала; влада перейшла до Денікіна, який хотів відновити царські порядки. Проти нього поширився селянський рух (Н.Махно)

Армія УНР розпалася: 1 частина була проти білогвардійців, 2 – за союз з ними. На початку 1920 р. Червона армія подолала опір Директорії і розгромила денікінців. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росією і Україною був підписаний Ризький мир:

- Польща визнавала існування самостійної Радянської України;

до Польщі відходили Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підлящина.

3. Проголошення ЗУНР і її політика. Поразка австро-угорських війську Першій світовій війні активізувала національно-визвольний рух на західно-українських землях. 16 жовтня 1918 р. імператор видав маніфест-обіцянку перетворити Австро-Угорщину у федерацію і закликав народи до самовизначення.

У цей час на території Західної України було створено Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем, з якою співробітничали військовий комітет австрійської армії і січові стрільці. 2.11.1918 р. влада у Львові була передана Українській Національній Раді, яка планувала провести реформи. 9.11.1918 р. був сформований уряд під керівництвом Левицького, а потім на чолі з Голубовичем. 13 листопада 1918 р. була проголошена самостійна ЗУНР (Східна Галичина, Закарпаття, Буковина). Основні напрямки діяльності керівництва ЗУНР:

- виведення економіки з глибокої кризи:встановлення державної монополії на продаж найважливіших продовольчих і промислових товарів;

- відбудова залізничного транспорту;

- введення в дію власної валюти – гривні та карбованця; але при цьому не вдалось приборкати інфляцію і проконтролювати видобуток нафти;

- аграрна реформа після війни передбачала ліквідацію поміщицького, монастирського і державного землеволодіння і передачею землі селянам;

- проголошувався 8-годинний робочий день;

- в галузі національного будівництва – українська мова об’являлася державною, але національні меншини могли користуватись своєю мовою; був прийнятий закон про громадянство;

- розширювалась мережа освітніх закладів.

Із перших кроків керівництво ЗУНР взяло курс на об’єднання з Наддніпрянщиною: 22 січня 1919 року відбувся Акт злуки ЗУНР і УНР, який проіснував до 16 листопада 1919 року. Ці наміри ЗУНР зустріли опір у поляків, які за підтримки Антанти і США намагались відновити власну державу разом із Галичиною. Загострення польсько-українського конфлікту прискорило формування українських регулярних частин –УГА- Української Галицької армії на чолі з Г. Стефанівим. Перші три тижні війна велась з перемінним успіхом, але 21 листопада уряд ЗУНР вимушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. Призначення генерала М. Омелянович-Павленко з Наддніпрянщини не дало бажаного результату, територія УНР зменшувалась. Спроба уряду ЗУНР домогтися міжнародної підтримки провалились. Антанта визнала право Польщі на Східну Галичину і у квітні 1919 р. надала їй військову допомогу. У липні 1919 року УГА відтіснили за річку Збруч, де вона об’єдналась із залишками військ УНР. Є. Петрушевич виїхав до Відня.

Північну Буковину 6-12 листопада 1918 року приєднала до себе Румунія, а Закарпаття за рішенням буржуазії приєдналось до Чехословаччини, що і було закріплено у Сен-Жерменському мирному договорі 1919 року.

Таким чином. боротьба за незалежність України у 1917- 1921 роках завершилася поразкою: Західна Україна відійшла до Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні утвердився більшовицький режим.

Причини поразки української національно-демократичної революції:

1. низький рівень національної самосвідомості, слабка соціальна база визвольного руху;

2. відсутність єдності в діях українських національних сил;

3. несприятлива міжнародна ситуація. Проти українців боролися сильніші зовнішні вороги – радянська Росія, білогвардійці, Антанта, Польща.

Історичне значення:

- у ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування;

- героїчна боротьба українців стала прикладом боротьби для наступних поколінь.