Першої половини ХІХ ст

На Наддніпрянщині в цю добу образотворче мистецтво розвивалося в тісній взаємодії і вза­ємозбагаченні з передовим мистецтвом росій­ського народу. Багато відомих російських худож­ників (М. Іванов, О. Кунавін, В. Тропінін та ін.) часто працювали в Україні, використовуючи у своїх картинах українську тематику та вносячи в українське образотворче мистецтво нові прийоми зображення дійсності. Водночас чимало вихідців з України (В.Боровиковський,І.Сошенко,А.Мокрицький та ін.) працюва­ли в Росії, розвиваючи там образотворче мистецтво. Значний вплив на ук­раїнський живопис справляла Петербурзька академія мистецтв, твори її випускників — Д. Безперечного, К. Павлова, Т. Шевченка та інших — сприяли утвердженню реалістичного напрямку в мистецтві.

Розвиток української архітектури першої половини XIX ст. визначили загальні класичні канони й прийоми західноєвропейської архітектури. Окрасою Києва цього періоду стали будинки міського театру (арх. А. Меленський), університету та інституту шляхетних дівчат (арх. О. Беретті), Одеси — будинок театру (арх. Тома де Томон). У Харкові була споруджена дзвіниця Успенського собору (арх. С. Васильєв), у Львові Старий театр (нині — ім. М. Заньковецької, арх. А. Пихля та Я. Зальцман).

З посиленням кріпосництва в сільській місцевості виник своєрідний тип палацової архітектури, яскравими зразка­ми якого стали палаци К. Розумовського в Батурині, має­ток Ґалаґанів у Сокиринцях (на Чернігівщині). У садово-архітектурному мистецтві відбувся перехід від регулярного планування до ландшафтних пейзажних парків. Наприклад, в Умані в маєтку графів Потоцьких на честь дружини графа Фелікса Щенсного-Потоцького Софії закладено прекрасний парк «Софіївка», на околицях Білої Церкви, у долині річки Рось, розкинувся парк «Олек­сандрія», на Чернігівщині почали створювати Тростянецький дендропарк, а у Львові — Стрийський парк.

Як бачимо, українська культура першої половини XIX ст. розвивалася в складних соціальних, еко­номічних і політичних умовах. Незважаючи на це, вона збагачувалася новими досягненнями, ставала ближчою до людини, її духовних потреб.

Саме культура виступала однією з рушійних сил у боротьбі українського народу за соціальну свободу й національне визволення.