Політичне становище Англії

На початку XVII ст. в Англії запанувала династія Стюартів. Королева Єлизавета з династії Тюдорів, яка правила майже півстоліття, не мала спадкоємців і заповіла престол синові страченої Марії Стюарт — Якову.

Королі династії Стюарт Яків І (1603-1625 рр.) і Карл І (1625-1649 рр.) намагалися встановити абсолютизм за французьким зразком та послабити роль парламенту.

Зовнішня та внутрішня політика короля Якова І викликала незадоволення більшості громадян. Він переслідував як пуритан, так і католиків, а спроба введення англіканської церкви в Шотландії спричинила повстання. Постійні порушення законів, встановлення власних податків, спроби підтримки католицьких держав — усе це стало викликом для парламенту.

Король Карл І продовжив політику свого батька. Він одружився із французькою принцесою і дозволив служити для неї в палаці католицькі меси, що викликало незадоволення в англійському суспільстві.

Зовнішня політика Карла І обурювала не тільки англійську буржуазію, а й англійську знать. Постійні побори і фаворитизм короля призвели до загострення відносин між ним та парламентом.

Продовжуючи військові дії проти Франції та Іспанії, Карл І тричі скликав і розпускав парламент, вимагаючи грошей. Однією з умов отримання коштів стало підписання королем «Петиції про права», яка відновлювала й підтверджувала всі здобуті англійцями права. Але підписавши її, Карл І забув про обіцянки й 11 років не скликав парламент.

В Англії був запроваджений новий податок — щитові гроші (обов’язок прибережних областей утримувати флот). Були розширені повноваження надзвичайних судів. Ситуація в Англії призвела до масової міграції пуритан та буржуазії в колонії Північної Америки, що викликало скорочення виробництва і масове безробіття в Англії. Тільки жорстока заборона змогла припинити міграцію.

Становище загострилося у 1639 р., коли Шотландія розпочала війну з Англією у відповідь на спробу запровадити англіканську церкву на шотландських територіях. Для збирання коштів на війну із Шотландією Карл І скликав парламент. Але парламентарі не підтримали короля, і після двох тижнів роботи Карл І розпустив парламент, названий через це «Коротким».

Але війна тривала, і в 1640 р. король скликав новий парламент. Його депутати одразу висунули перед монархом низку вимог і заявили, що не дозволять себе розігнати. Цей парламент пропрацював 13 років і отримав назву «Довгий».