Проблема творчого потенціалу людини

Творча особистість значно краще адаптується до соціальних, побутових та виробничих умов, ефективно їх використовує, удосконалює, змінює. Протягом тривалого часу творчі здібності вважалися притаманними ли- ше обранцям долі. Проблемами творчості з давніх-давен цікавилися Платон, Аристотель, Августин, Гегель,

Аналіз досліджень з різних аспектів проблеми творчої особистості (Г.С.Альтшулера, Д.Б.Богоявленської та ін.) дозволяє стверджувати, що формування творчої особистості найкраще відбувається у процесі творчої діяльності. Відомо, що людські творіння можливі завдяки поєднанню дії двох чинників – величезної кількості спроб і невблаганної критики, що знищує все невдале та недосконале. Діяльність людини може бути відтворюючою або репродуктивною та комбінуючою, або творчою. Суть творчого процесу і реорганізації накопиченого досвіду і формуванні на його основі нових комбінацій. На початку ХХ століття Л.С.Виготським була створена і обґрунтована теорія психічного розвитку особистості. Основними положеннями якої є: значення уяви у творчій діяльності людини; зв'язок уяви з дійсністю; психологічний механізм творчої уяви; наявність творчого початку у повсякденному житті людей. Саме творча діяльність людини робить її особистістю. Творчу діяльність, що базується на комбінуючих здібностях, психологи називають уявою або фантазією. Уява тісно пов’язана з мисленням. З її допомогою подумки здійснюється вихід за межі того, що безпосередньо сприймається. Уява, породжена трудовою діяльністю людини, і розвивається на її основі. Особливого значення набуває розвиток активної уяви як відтворюючої (створення образу предмета, явища за його описом), так і творчої (створення нових образів, які реалізуються в оригінальних та суспільно значимих продуктах діяльності)

БІЛЕТ№20