"Ісус, обернувшись, почав їм докоряти" (Лк. 9, 55). Так зробив Ісус Христос перед своїми учнями Яковом та Іваном, які бажали покарати Самарян за те, що не прийняли Його у своєму місті. Тоді Ісус запитав своїх учнів, якого вони духа. "Це не є мій Дух, бо Він є лагідний і ніжний": "Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти" (Ів. З, 17). А ви хочете довести його до занепаду? Замовкніть і не ставте мені подібних запитань, бо це не у моєму Дусі. І справді – з якою ніжністю Ісус поставився до перелюбниці! "Де ж вони, жінко, – сказав, – оті твої обвинувачі! Ніхто не осудив тебе? То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши!" (Ів. 8, 10 і 11). Обмежився зауваженням, щоб не грішила більше, і відіслав її у мирі. Подібно з лагідністю старався навернути Самарянку і дійсно це зробив. Найперше попросив її, щоб дала Йому напитися, а потім сказав: "Була б ти відала про дар Божий, і – хто той, що каже тобі: "Дай мені напитися!" Вкінці об'явив їй, що це Він є очікуваним Месією. А з якою ніжністю старався навернути негідного Юду, допускаючи його до власного столу, вмиваючи йому ноги, звертаючи увагу навіть у мить його зради: "Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?" (Лк. 22, 48). Погляньмо також, як навернув Петра після його відречення: "І Господь, обернувшись, глянув на Петра" (Лк. 22, 61). Після виходу з дому найвищого первосвященика Ісус не виявив йому його гріх, але глянув на нього з ніжністю і навернув його так, що Петро до кінця життя не переставав жалувати за те, що образив свого Вчителя.
|
|
Наскільки більше можемо здобути лагідністю, аніж суворістю! Св. Франциск Салезій твердив, що немає нічого гіркішого від зеленого горіха, але коли випекти його у цукрі, стає солодким і добрим. Так само будь-які зауваження – хоч ніби неприємні, незважаючи на це, стають милими, коли робимо їх з любов'ю і ніжністю, і тоді можуть принести більшу користь. Св. Вікентій а Паульо розповідав, що, будучи настоятелем свого Згромадження, ніколи не картав із суворістю. Трапилось йому це тільки у трьох випадках – тоді вважав, що так повинен був учинити, але потім завжди шкодував, бо кожного разу це приносило погані наслідки. Коли ж звертав увагу з лагідністю, все закінчувалося добре.
Св. Франциск Салезій своєю лагідністю завжди здобував у інших те, чого бажав. Притягував таким чином до Бога навіть найбільш закам'янілих грішників. Те саме практикував св. Вікентій а Паульо, навчаючи своїх учнів такої засади: "Ввічливістю, любов'ю і покорою в дивний спосіб можна здобувати серця людей і схилити прийняти те, що найбільш невластиве природі". Одного разу він доручив одному зі своїх отців схилити до покути великого грішника. Однак, цей отець, попри великі зусилля, нічого не досяг; попросив святого, щоб зробив це сам. Він поговорив з тим чоловіком і навернув його, а той потім визнав, що саме особлива ніжність і любов отця Вікентія здобули його серце. Святий не міг терпіти, що його місіонери з суворістю і гостротою ставляться до каянників; говорив їм, що пекельні духи користуються їх строгістю, щоб довести душу до ще більшого гріха.