Вірити розумом і волею

Хто любить, вірить усьому, що говорить той, кого любить. Тому чим більша наша любов до Ісуса Христа, тим сильніша і живіша наша віра. Добрий розбійник, дивлячись на нашого Відкупителя, що невинно вмирає на хресті і терпеливо зносить муки, виявив Йому любов. Приваблений цією любов'ю і просвічений Божим світлом, повірив, що Він справді Син Божий, і попросив Його, щоб пам'ятав про нього, коли буде у своєму Царстві.

Віра є фундаментом любові, на котрому ця основується, але любов ще удосконалює її. Хто досконаліше любить Бога, той досконаліше вірить у Нього. Любов породжує у людині не лише віру розуму, але й – волі. Інакше грішники, які визнають правдивість правд віри, але не хочуть жити згідно з Божими заповідями, через слабку віру. Коли б мали живу віру, в те, що Божа ласка є понад всяке благо і що гріх є найбільшим злом, бо позбавляє нас цієї ласки, напевно, змінили б своє життя. Якщо, ставлять вище за Бога скороминучі блага цієї землі, це означає, що не вірять взагалі або дуже слабо. Зате, хто вірить не лише розумом, а й волею, тобто в значенні, що хоче вірити Богові, який об'являється з любові до нього, а також знаходить радість у цій вірі, той вірить досконало і старається ототожнити своє життя з правдою, яка є предметом його віри.

Брак віри у тих, що живуть у грісі, не з'являється аж ніяк з таємниці самої віри. Правда, Бог захотів, щоб питання віри були для нас незрозумілі, але тому, щоб ми, віруючи в них, могли здобути заслуги. Одночасно правди віри є для нас настільки очевидними через об'явлені знаки, що не вірити цьому означає бути несповна розуму, негідним і безумним.