2015-06-26
584
В інтересах можливого відновлення і збереження подружніх, сімейних та інших близьких родинних стосунків законодавець відповідно у пп. 2 і 3 коментованої статті передбачив для потерпілого можливість вибору стосовно подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, якщо воно вчинене його дружиною (чоловіком), іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого. На розсуд потерпілого винесено і можливість подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, передбаченого п. З, якщо воно вчинене особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
Про коло близьких родичів та членів сім'ї див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.
Заява потерпілого, як правило, є єдиним законним приводом для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, яка визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, або яка через хворобу, фізичні або психічні вади чи з інших поважних причин не може сама подати заяву, її може подати його законний представник.
|
|
|
Як законні представники потерпілого до участі у кримінальному провадженні можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники потерпілого, інші повнолітнГблизькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний (ч. 2 ст. 44 КПК).
Отримавши заяву потерпілого (або його законного представника) про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного в ст. 477 КПК, слідчий, прокурор зобов'язані внести відповідні відомості до ЄРДР і розпочати розслідування.
Визначальним для кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є положення ч. 4 ст. 22 КПК про те, що у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може
Стаття 459
здійснюватися (крім самого прокурора) слідчим за погодженням з прокурором. На відміну від КПК України 1960 року, який у справах приватного обвинувачення передбачав скаргу потерпілого як процесуальний документ, в якому формулювалося обвинувачення (статті 251, 297), КПК 2012 р. заяву потерпілого про кримінальне правопорушення передбачає лише як законний привід для початку досудо вого розслідування, а з процесуальних документів, які містять формулювання відповідно підозри і обвинувачення, передбачає лише загальні для кримінального провадження письмове повідомлення про підозру (ст. 277) та обвинувальний акт (ст. 291).
|
|
|
Як і в кримінальному провадженні з державною формою обвинувачення, у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення потерпілий має процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 56, 57 КПК, і може користуватися допомогою представника (ст. 58 КПК) і законного представника (ст. 59 КПК). Проте важливою особливістю участі потерпілого у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення є те, що йому тут належить ще й право підтримувати обвинувачення або відмовитися від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.
Кодекс передбачає можливість зміни у кримінальному провадженні форми обвинувачення - з державної на приватну і навпаки.
Якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у форм державного обвинувачення виникли підстави для складання письмового повідомлен ня про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією ді яння підозрюваного на кримінальне правопорушення, за яким кримінальне провадження (згідно зі ст. 477 КПК) може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відповідно письмове повідомлення про підозру або нове письмове повідомлення про змінену підозру лише за наявності письмової згоди на це потерпілого. У разі відсутності такої згоди прокурор має винести постанову про закриття кримінального провадження за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК як у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Якщо ж під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення виникли підстави для складення письмового повідомлення про підозру або письмового повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на кримінальне правопорушення, яке відсутнє в переліках, передбачених ст. 477 КПК, і за яким кримінальне провадження може бути розпочате слідчим, прокурором на загальних підставах (ч. 1 ст. 214 КПК), а не лише на підставі заяви потерпілого, то слідчий чи прокурор при складенні письмового повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри не зв'язаний думкою потерпілого.
У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду (частини 2-3 ст. 340 КПК).
Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення
Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду. У цьому випадку кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і ійснюється за процедурою приватного обвинувачення (частини 4-5 ст. 340 КПК).
Згідно з ч. 6 ст. 340 КПК повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах 2 і 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
На основі цього положення КПК можна також зробити більш загальний висновок про те, що повторна неявка потерпілого в судове засідання у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення, тобто у кримінальному провадженні, розпочатому слідчим, прокурором на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, за наявності зазначених обставин має прирівнюватися до відмови потерпілого від обвинувачення і мати наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
|
|
|
У кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено угоду про примирення (п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК).
Укладення такої угоди може ініціюватися як потерпілим, так і підозрюваним або обвинуваченим у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим, підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або ж за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). У Рекомендації № Я (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р. визначено керівні засади, які поширюються на будь-яку процедуру, що дає можливість потерпілому і правопорушнику в разі їхньої добровільної згоди брати з допомогою нейтральної третьої сторони (медіатора) активну участь у вирішенні питань, що виникли у зв'язку з вчиненим злочином. Зокрема, сторони повинні мати змогу відкликати свою згоду на будь-якому етапі проведення медіації; обговорюване в процесі медіації є конфіденційним і не може бути використане надалі без згоди сторін; медіація у кримінальних справах має бути загальнодоступною послугою і бути можливою на будь-якій стадії кримінального судочинства; в системі кримінального правосуддя служби медіації мають користуватися достатньою самостійністю (пп. 1-5); перш ніж погоджуватися на медіацію, сторони мають бути повністю поінформовані про їхні права, суть процесу медіації та про можливі наслідки їхнього рішення (п. 10).
|
|
|
Пленум ВСУ у постанові № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» рекомендував судам якомога ширше використовувати у справах приватного обвинувачення інститут примирення потерпілого з обвинуваченим (підсудним) і підтримувати діяльність тих
Стаття 459
громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до дового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у ра ні (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію (п. 25).
Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого і їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити переші в укладенні угоди про примирення.
Докладніше про ініціювання та укладення угоди про примирення, у тому числі наявності кількох потерпілих та кількох підозрюваних або обвинувачених, див. ст. 4 КПК.
Про зміст угоди про примирення див. ст. 471 КПК.
На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про пр мирення не є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Згі, но зі ст. 474 КПК, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвин9вальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається прокуроро до суду для вирішення питання про її затвердження вироком суду. Якщо угоди де сягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесу альних дій і переходить до розгляду угоди.
Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під чаї судового засідання повинен з'ясувати у потерпілого і обвинуваченого, чи цілком воні розуміють наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, зокрема, у вигляді обмеження, відповідно до статей 394 і 424 КПК, їхнього права на оскарження вироку, яким затверджено угоду про примирення.
Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ст. 475 КПК).
Стаття 478
Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення
1. Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.
9 Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і зареєструвати таку заяву.
Про коло інших службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, див. коментар до ч. 4 ст. 214 КПК.
Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення
Згідно зч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання потерпілим або його законним представником заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, зобов'язаний внести відповідні відомості, зазначені у ч. 5 цієї статті, до ЄРДР і розпочати розслідування. У невідкладних випадках до внесення відповідних відомостей до Реєстру допускається проведення огляду місця події (ч. З ст. 214 КПК).
Іншою службовою особою органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, може бути: відповідно до ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України від 25 травня 1995 p., капітан судна, яке перебуває у плаванні. У разі отримання ним від потерпілого або його законного представника заяви про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у ст. 477 КПК, на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, він зобов'язаний негайно розпочати досудове розслідування.
Про застосування кримінального процесуального законодавства України при здійсненні кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, див. ч. 2 ст. 4 КПК та коментар до неї.
Про особливості початку досудового розслідування на морських і річкових суднах, що перебувають за межами України, див. коментар до ч. З ст. 214 КПК.
Заява про вчинення кримінального правопорушення може бути подана потерпілим або його законним представником лише в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановленого кримінальним законом України за це кримінальне правопорушення.
Про строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини різного ступеня тяжкості, їх зупинення і переривання див. ст. 49 КК.
Стаття 479
Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення
1. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.
Стаття 459
Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення
На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред'явлений їхніми законними представниками, а в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, - також прокурором (ст. 33 ЗУ від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»).
Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127 КПК).
Слід зазначити, що законодавець у вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілому, на перше місце ставить не цивільний позов як вимогу про відшкодування шкоди, а добровільне відшкодування, яке згідно з п. 2 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, яка пом'якшує покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 127 КПК підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.
Добровільність відшкодування передбачається й при укладенні угоди про примирення підозрюваного, обвинуваченого з потерпілим. Зміст угоди передбачає, зокрема, зазначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення (ст. 471 КПК).
ГЛАВА 37
КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ ОСІБ
Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження
1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:
1) народного депутата України;
2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;
3) кандидата у Президенти України;
4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;
6) депутата місцевої ради;
7) адвоката;
8) Генерального прокурора України, його заступника.
Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб
По суті категорії вказаного переліку належать до відповідної професії чи пе посади. Набуття відповідного статусу є чинником, що вирізняє особу із загалы правового поля, в якому перебувають інші громадяни України. Офіційний ста пов'язаний із призначенням чи обранням на певну посаду, створює для особи о< ливий правовий режим за рахунок додаткових прав та обов'язків. Загалом особа вністю набуває правового статусу з моменту набуття повноважень, що у більше випадків пов'язано з прийняттям присяги. Водночас у законодавстві відсутні, за ок мими винятками (наприклад, щодо народних депутатів), положення про те, з як< саме моменту починають діяти відповідні гарантії як елемент правового статусу о> би. Тому щодо окремих вказаних у статті категорій гарантії мають діяти не з момет: набуття повноважень, а саме з моменту призначення (обрання) на посаду.
1) Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 лисі пада 1992 р. № 2790-ХІІ народний депутат України - це обраний відповідно до З «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Е України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснюв: ти повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 80 Конституції України визначено, що народним депутатам України га рантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юри дичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламент та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутата України не можуть без згоди ВР України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
ЗУ «Про статус народного депутата України» частково дублює вказані положення Конституції України та додатково визначає, що обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції й застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли ВР України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Депутатська недоторканність як один з основних елементів конституційно-правового статусу народного депутата є гарантією безперешкодного та ефективного здійснення покладених на нього повноважень. Особа, визнана народним депутатом України, користується як гарантією особистої недоторканності людини (ст. 29 Конституції України), так і додатковими гарантіями щодо притягнення до кримінальної відповідальності чи здійснення інших, визначених кримінально-процесуальним законодавством, дій. Депутатська недоторканність не означає абсолютну неможливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності чи здійснення щодо нього окремих дій, а лише передбачає особливий порядок їх здійснення - виключно за згодою ВР України, тобто за наявності додаткових гарантій, які унеможливлюють незаконний вплив на депутата.
Частина 3 ст. 79 Конституції України визначає, що повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. Водночас необхідно враховувати, що гарантії їх недоторканності починають діяти раніше - з моменту визнання
Стаття 459
обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії. Так, КСУ у рішенні у справі за конституційним поданням МВС про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.
Припинення повноважень народного депутата України врегульовано ст. 81 Конституції України. Так, повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу ВР України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.
Отже, для визначення того, чи припинені повноваження народного депутата України, слід враховувати:
а) чи припинені повноваження ВР України, до складу якої обраний народний депутат (достроково чи після спливу загального строку повноважень, який становить п'ять років);
б) чи приймалося ВР України у встановленому порядку (більшістю від конституційного складу) рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення ВР України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Згідно із ЗУ «Про статус народного депутата України» таке рішення приймається в десятиденний строк за поданням комітету ВР України, до відання якого належать питання регламенту. Прийняте рішення оформляється відповідною постановою ВР України і публікується в газеті «Голос України»;
в) чи ухвалювалося судом рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України у зв'язку з невиконанням вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.
Порядок дострокового припинення повноважень з цієї підстави визначено ст. 5 вказаного Закону та ст. 223 Регламенту ВР України, а також КАС. Так, відповідно до ст. 180 КАС позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає. Інформація про таке рішення повідомляється Головою ВР України на пленарному засіданні парламенту.
Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб
2) Відповідно до частин 2, 3 ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції.
Стаття 51 вказаного Закону визначає, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Згідно із ч. 1 ст. 57 вказаного Закону народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи відповідно до Конституції України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.
Відповідно до ч. З ст. 62 вказаного Закону на народних засідателів та присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя.
Таким чином, законодавець прирівняв статус народних засідателів та присяжних до статусу судді, але такі гарантії мають обмежений часовий проміжок (протягом виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя).
На міжнародному рівні гарантії незалежності суддів, зокрема їх недоторканності, рекомендовані до застосування низкою міжнародних актів: Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р; Монреальською універсальною декларацією про незалежність правосуддя 1983 р; Загальною (універсальною) хартією судді, ухваленою 17 листопада 1999 р. Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань); Рекомендацією Ради Європи № 94(12) «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленою Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р.; Європейською хартією про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) та ін.
На національному рівні гарантії недоторканності суддів визначені Конституцією та законами України. Так, ст. 126 Конституції України передбачає: «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Суддя не може бути без згоди ВР України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом».
Це правило стосується як професійних суддів, так і суддів КСУ (ст. 149 Конституції України на останніх поширено гарантії незалежності та недоторканності, передбачені ст. 126 Конституції України).
Як зазначено в п. 1.2 рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВСУ про офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-
Стаття 459
правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Елементи суддівської недоторканності розкриті у ст. 48 («Недоторканність судді») ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ, яка, з урахуванням змін, внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652-УІ (набирає чинності з дня набрання чинності КПК, за винятком окремих положень), передбачає:
1. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди ВР України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.
2. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
3. Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником.
4. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України.
5. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, про- слуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.
6. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. У разі якщо згідно із загальними правилами підсудності кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснюється судом, найбільш територіально наближеним до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя).
7. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Детальніше стосовно затримання судді, обрання щодо нього запобіжного заходу див. коментар до ст. 482 КПК.
При визначенні особливостей конституційно-правового статусу суддів слід враховувати, що відповідно до ст. 55 вказаного Закону особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді. Однак з огляду на те, що між моментами призначення судді на посаду Президентом України, зарахування до штату суду на відповідну посаду та прийняття присяги може минути певний час, а також враховуючи визначення поняття судді, надане вище, правильним є поширення гарантій недоторканності на таку особу саме з моменту зарахування її до штату одного із судів України на штатну суддівську посаду.
Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб
Відповідно до ч. 5 ст. 79 вказаного Закону особа, обрана на посаду судді безстр ково, набуває статусу судді з дня набрання чинності відповідною постановою В України. Згідно із ч. 4 ст. 126 Конституції України судді обіймають посади безстрою во, крім суддів КСУ та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. У частині цієї статті визначено перелік випадків звільнення судді органом, що його обрав аб призначив, а саме: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) до сягнення суддею 65-річного віку; 3) неможливості виконувати свої повноваження з; станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддек присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
