Ветеринарно-просвітницька робота

Ця робота має велике значення, оскільки успішне здійснення протиепізоотичних заходів можливе лише у тому випадку, коли населення правильно розуміє суть цих заходів і активно сприяє їх проведенню.

Організаційні форми цієї роботи у відношенні заразних хвороб переважно ж такі, як і при організації ветеринарної пропаганди з інших питань.

Методи ветеринарно-просвітницької роботи серед населення різноманітні – доповіді, лекції, бесіди, демонстрація кіно та відеофільмів, видання книг, брошур, плакатів, публікація статей в газетах на ветеринарні теми, а також організація спеціальних занять з ветеринарної медицини для працівників тваринництва.

В системі ветеринарних заходів ведучою ланкою є загальні профілактичні заходи спрямовані на попередження заразних та незаразних хвороб тварин. Разом з господарсько-зоотехнічними заходами (забезпечення тварин якісними кормами, приміщеннями, доглядом) вони передбачають контроль за забезпеченням зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних норм та правил на фермах, постійне спостереження за станом тварин з проведенням клінічних оглядів та диспансеризації поголів’я. Сюди відносяться також контроль за якістю грубих, соковитих та концентрованих кормів і питної води.

Служба ветеринарної медицини господарства періодично направляє в лабораторії проби кормів для визначення в них живильних речовин, вітамінів, мінеральних солей, а також пестицидів і токсичних речовин. При визначенні якості силосу та сінажу крім того, визначають РН середовища та наявних органічних кислот. Рекомендації лабораторій щодо недоброякісних кормів є підставою для знешкодження цих кормів. Таким же чином діють при оцінюванні якості води, яка використовується для водопою тварин.

Обов’язковою умовою профілактики захворювань тварин і птиці є систематичне вивчення ветеринарно-санітарного стану місцевості, населених пунктів, тваринницьких ферм, комплексів, птахофабрик, а також підприємств по заготівлі і переробці продуктів і сировини тваринного походження.

Лікарі ветеринарної медицини господарств та державної мережі ветеринарної медицини повинні знати епізоотичну ситуацію в районі, області. По своєму господарству (в зоні обслуговування) необхідно знати наступні дані: захворюваність тварин по сезонам року (по хронічним інфекціям за 20-25 років); топографічні і земельні особливості території тваринницьких ферм, пасовищ, місць водопою, щоб виключити можливі джерела збудників інфекції; місця розташування старих скотомогильників, їх санітарний стан та інші місця захоронення трупів тварин; місцезнаходження м’ясопереробних підприємств, складів зберігання м’яса і сировини, утильзаводів та їх санітарний стан. Лікар ветеринарної медицини повинен знати результати досліджень крові та патологічного матеріалу, які проводять державні лабораторії ветеринарної медицини.

Обстеження господарств, ферм мають плановий характер, але не виключені й непланові, вимушені обстеження.

При обстеженні тваринницьких ферм звертають увагу на стан поголів’я тварин по віковим і виробничим групам, визначають його відповідність даним зоотехнічного та бухгалтерського обліку (форма № 24). Перевіряють технічний і санітарний стан тваринницьких приміщень, роботу вентиляційної та каналізаційної системи, а також відповідність кількості тварин діючим нормам (щільності розміщення). При оцінці кормів визначають їх якість, повноцінність раціонів, режим годівлі.

Вивчають рівень захворюваності тварин у минулому і у момент обстеження, аналізують звіти ветеринарних спеціалістів, які обслуговують ферми, перевіряють правильність проведених лікувально-профілактичних або оздоровчих заходів.Відомості, отримані при вивченні ветеринарно-санітарного і епізоотичного стану тваринницьких об'єктів, фахівці використовують в своїй роботі. Працівники державних ветеринарних установ за підсумками кожного обстеження складають акт, в якому відзначають фактичні показники, що характеризують ветеринарну і епізоотичну картину на тваринницьких фермах і комплексах, дають висновок і рекомендації по усуненню недоліків, покращенню умов утримання тварин в господарствах. При наявності захворювання і гибелі тварин указують їх причини, пропонують заходи профілактики і лікування, визначають терміни виконання і призначають відповідальних осіб.

Випадки порушення ветеринарно-санітарних правил повинні бути предметом обговорення на засіданнях правлінь підприємств різної форми власності з метою вживання необхідних заходів.

Клінічний огляд тварин. Захід має діагностичне і профілактичне значення. Його проводять ветеринарні лікарі господарств і державної ветеринарної мережі. Розрізняють індивідуальний, груповий, загальний, плановий і неплановий огляди.

Індивідуальний огляд передбачає вивчення загального стану кожної тварини, груповий огляд — групи тварин, загальний — стан всього стада. Залежно від мети, направлення, призначення господарства і місцевих умов огляд тварин може проводитися двічі в рік, щокварталу, один-два рази на місяць. При гострих захворюваннях тварин оглядають щодня або кілька разів в день.

Плановий огляд тварин організовують весною, перед вигоном тварин на пасовища і восени, перед початком стійлового періоду. В промислових комплексах огляд роблять двічі в місяць і частіше. Позаплановий клінічний огляд тварин проводять при виникненні масових заразних і незаразних хвороб, а також перед продажем і забоєм.

При кожних відвідинах тваринницької ферми або комплексу ветеринарний фахівець робить загальний огляд стада тварин, звертаючи увагу на загальний стан і поведінку тварин під час роздачі кормів, прийому води і корму, а також при русі тварин. Тварин з відхиленням від норми виділяють в окрему групу і піддають ретельному індивідуальному огляду і обстеженню. Для кращої організації огляду тварин ветеринарний лікар і зооінженер наперед оповіщають керівництво ферм про день огляду. Іноді огляд тварин поєднують з бонитировкой або масовою профілактичною обробкою. За наслідками роботи складають опис оглянутих тварин, де фіксують дані про тварин з вказівкою вигляду, індивідуального номера (клички), віку, відзначають вияснену патологію, попередній діагноз, призначення лікування, режим годування і умови утримання. Організований огляд тварин приватного сектору проводять за участю представника місцевої адміністрації. Якщо дозволяє епізоотична обстановка, це робиться в лікарні (дільниці) або в іншому наперед призначеному місці. Іноді ветеринарні фахівці обходять подвір’я громадян і оглядають тварин.

Диспансеризація тварин включає планові діагностичні і лікувально-профілактичні заходи, які направлені на своєчасне виявлення субклінічних і клінічних ознак захворювання, профілактику хвороб і лікування хворих тварин. Мета диспансеризації — зберегти здоров’я тварин, не допустити зниження їх продуктивності, зробити оптимальні умови для розширеного відтворення племінного поголів'я, стійкого до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Диспансеризація умовно ділиться на три етапи: клінічний, лікувальний і профілактичний.

Перший етап передбачає загальне обстеження кожної тварини (стан слизистих оболонок, лімфовузлів, шкіри, волосяного покриву, кістяка, копитець, вимені і ін.). У племінних господарствах, на станціях у племінній справі кров для біохімічних досліджень рекомендується брати в 30—40 випадках з 100, сечу і молоко — в 10—15 випадках. В інших господарствах з високопродуктивним поголів'ям дослідження крові, сечі і молока проводять у 5—15% корів і нетелів.

Результати першого етапу диспансеризації порівнюють з даними, отриманими в попереднє дослідження. По об’єктивним даним клінічних і лабораторних досліджень тварин умовно ділять на три групи: I — клінічно здорові, що не мають відхилень від норми; II — клінічно здорові, але є відхилення від норми в показниках крові, сечі і молока; III — явно хворі тварини.

На другому етапі диспансеризації всіх хворих тварин піддають повторному ретельному дослідженню для уточнення діагнозу і призначення відповідного індивідуального або групового лікування.

Третій етап диспансеризації передбачає усунення причин, що викликають або обумовлюють захворювання тварин.

Результати диспансеризації тварин заносять в диспансерную карту. Карти є підставою для складання акта і надання конкретних пропозицій керівництву господарства.

Контроль за виконанням рекомендацій здійснюють керівники і головні фахівці господарства.