МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
„Затверджено” на методичній нараді кафедри хірургії №2 (назва кафедри) завідувач кафедри професор Безродний Б.Г.----------------------------- (ПІП,підпис) „______”________________________ 2009 р. |
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ
Навчальна дисципліна | Хірургічні хвороби |
Модуль № | |
Змістовний модуль № | |
Тема заняття № | 14 Хвороби прямої кишки: геморрой, парапроктит, анальна тріщина, випадіння прямої кишки |
Курс | |
Факультет | медичний |
Київ - 2009
1.Актуальність теми: “ГОСТРИЙ І ХРОНІЧНИЙ ПАРАПРОКТИТ. ГОСТРИЙ ТА ХРОНІЧНИЙ ГЕМОРОЙ. ТРІЩИНИ ПРЯМОЇ КИШКИ ”
Парапроктит - гостре або хронічне запалення біляпрямокишкової клітковини. За частотою складає біля 30% усіх захворювань у проктології. Всього ж на різні форми парапроктиту страждає близько 0,5% населення, як правило, у віці 30-50 років. Чоловіки хворіють у 2 рази частіше, ніж жінки. В зв’язку з цим вивчення даної теми має важливе практичне значення.
|
|
Геморой - найбільш розповсюджене захворювання прямої кишки. Частота його від 20 до 300 на 1000 населення (Н.Е.Ермилова, 1981; В.Л.Ривкин, 1984), тобто від 9 до 80% всіх обстежених (А.М.Аминев, 1960). Частіше хворіють чоловіки середнього віку.
Відомий геморой був ще в давнину, звідки виникла назва (haema - кров, radio - витікання) - тобто кровоточивість з заднього проходу. Старослов’янська назва цієї хвороби “почечуй”, яке в толковому словнику Даля (1882) визначено як “Общая при нашем роде жизни (более мужская) болезнь от застоя крови в проходной кишке”.
Не дивлячись на вікову історію хірургії цього захворювання, проблема диференційованого підходу до лікування цієї численної групи пацієнтів продовжує залишатись актуальною. Якщо в деякій мірі більш чіткими стали покази до оперативного лікування хронічного геморою, то проблема хірургічної тактики при гострому геморої обговорюється досить широко. Одним з основних постулатів у лікуванні хворих на геморой є те, що вони потребують індивідуального підходу. Лише одна третина підлягає оперуванню. У інших, завдяки найпростішим заходам, таким як: профілактика запорів, зняття напруження м’язів заднього проходу. Ретельний туалет після дефекації тощо, може, якщо не вилікувати геморой, то хоча би припинити його прогресування. У людей похилого віку гемороїдальні кровотечі до деякої міри є вікарними
Тріщини заднього проходу - це порушення цілісності слизової оболонки прямої кишки, які виникають внаслідок порушень еластичності шарів стінки, змін процесів регенерації. Це також досить часте захворювання в проктології і серед всіх захворювань прямої кишки займає третє місце після колітів та геморою. В залежності від стадії захворювання анальну тріщину лікують різноманітними методами – як консервативними, так і оперативними. Якщо ж анальна тріщина набирає ознак хронічної, то її необхідно оперувати. Досить висока захворюваність, уявна простота техніки операції, елементарний хірургічний інструментарій, нескладний післяопераційний догляд зробили цю операцію однією з найпоширеніших в проктології. Досить часто хронічна анальна тріщина комбінується з гемороєм, що потребує певних особливостей при хірургічному лікуванні таких хворих. За останні роки в оперативному лікуванні анальної тріщини успішно використовуються різноманітні класичні операції, що засновані на переміщенні ділянки слизової оболонки прямої кишки. Ці методи дозволяють уникнути спазму анального сфінктера без дозованої сфінктеротомії.
|
|
2. Конкретні цілі:
2.1. Знати:
· визначення поняття “гострий парапроктит”,та “хронічний парапроктит”, “геморой, тріщіни прямої кишки”;
· анатомо-фізіологічні особливості прямої кишки;
· етіологія гострого та хронічного парапроктиту;
· патогенез гострого та хронічного парапроктиту;
· класифікація гострого та хронічного парапроктиту;
· патоморфологічні особливості при гострому та хронічному парапроктиті;
· клінічну картину та особливості перебігу гострого та хронічного парапроктиту;
· діагностичні можливості (лабораторні, інструментальні) у хворих на гострий та хронічний парапроктит;
· диференційна діагностика парапроктиту;
· принципи лікування гострого та хронічного парапроктиту (оперативне втручання, його методи в залежности від форми парапроктиту);
· сучасні погляди на етіологію, патогенез геморою та щілин прямої кишки;
· механізми розвитку геморою та щілин прямої кишки;
· особливості клінічної картини геморою та щілин прямої кишки;
· діагностику геморою та щілин прямої кишки
· ускладнення геморою та щілин прямої кишки;
· принципи передопераційної підготовки хворих на геморой та щілини прямої кишки;
· лікувальну тактику при геморої та щілинах прямої кишки.
· ведення післяопераційного періоду, медикаментозне лікування після операції;
· реабілітація хворих після операції.
2.2. Вміти:
· виявити основні клінічні ознаки гострого та хронічного парапроктиту;
· виконати пальцеве обстеження прямої кишки (необхідність його виконання в залежності від форми парапроктиту). Виконати (при необхідності) ано- та ректороманоскопію;
· діагностувати гострий та хронічний парапроктит (оцінити суб’єктивні і об’єктивні показники, дані фістулографії та зондування);
· провести диференційну діагностику (з туберкульозом, з актиномікозом, з остеомієлітом кісток тазу тощо);
· обгрунтувати і сформулювати клінічний діагноз;
· визначити симптоми геморою та щілин прямої кишки;
· виставити попередній діагноз геморою та щілин прямої кишки;
· скласти план обстеження хворого;
· провести клініко-лабораторні дослідження;
· сформулювати обгрунтований клінічний діагноз геморою та щілин прямої кишки
· призначити консервативне лікування при геморої та щілинах прямої кишки;
· визначити покази до оперативного втручання при геморої та щілинах прямої кишки;
· призначити передопераційну підготовку при геморої та щілині прямої кишки;
· визначити об’єм оперативного втручання при геморої та щілині прямої кишки;
· визначити покази та протипокази до оперативного лікування хворих на гострий та хронічний парапроктит, а також правильно проводити передопераційну підготовку хворих;
|
|
· вибрати оптимальний метод радикального оперативного втручання для конкретного хворого;
· чітко спланувати ведення післяопераційного періоду.