Види саморегулівних організацій

Види організацій	Назва організацій
Організації еміте­нтів	Association of Publicly Traded Companies (асоціація ком­па­ній відкритого типу, чиї акції публічно торгуються)
Організації інституційних ін­весторів	American Society of Utility Investors (американське това­ри­ство інвесторів у цінні папери комунальних компаній), In­vestment Company Institute (Інститут інвестиційних до­слі­джень — найбільша асоціація інвестиційних компа­ній), Counsil of Institutional Investors (Рада інституційних інвес­торів)
Організації індивідуальних ін­весторів	United Shareholders Assotiation of Investment Clubs Націо­нальна асоціація інвестиційних клубів — товариств дріб­них інвесторів, які об'єднують свої гроші для більш зна­чних вкладень коштів)

Фактично нині на американському ринку цінних паперів ді­ють два різні типи саморегулівних організацій.

Перший тип — це інфраструктурні організації, які самі є профе­сійними уча­сниками ринку цінних паперів. Це, наприклад, Нью-йоркська фондова біржа (NYSE), Національна клірингова корпора­ція з цінних паперів (National Securi­ties Clearing Corporation, або NSCC), Клірингова корпорація на ринку опціонів (Option Clearing Corporation, або ОСС) та інші інфраструктури! організації.

Членство у таких СРО є добровільним, права й обов'язки тако­го саморегу­лювання виникають на засадах договору між учасни­ками ринку цінних папе­рів.

Другий тип СРО— це Національна асоціація дилерів з цінних паперів (National Assotiation of Securities Dealers, або NASD). Від­повідно до законода­вчих актів, членство у цій СРО є обов'язковим для брокерів і дилерів. Без членства у NASD організація не може отримати дозвіл (ліцензію) на діяль­ність на ринку цінних паперів, стати членом біржі, клірингової чи депозитар­ної організації.

NASD— це модель СРО, яка передбачає делегування цій ор­ганізації на основі закону певної частини повноважень державної влади з регулювання й контролю за діяльністю брокерів і диле­рів. Проте головним регулятором і контролером на ринку цінних паперів залишається державний орган— Secu­rities and Exchange Commission (SЕС), який має великі повноваження вико­навчої, представницької і, почасти, судової влади.

Коріння NASD сягають Закону про відбудову національної промислово­сті 1933 р. Згідно із цим законом було створено Національну адміністрацію з відновлення (National Recovery Administration — NRА), яка сприяла розвитку галу­зевого саморегулю­вання шляхом системи «кодексів чесної конкуренції». Інвести­ційні банки та інші галузі розробили «кодекс чесної конкуренції». Незважаючи на те, що 1935 р. NRА була об'явлена неконститу­ційною, інвестиційні банки зберегли свій кодекс чесної торгівлі під назвою Комітету конференції інвестиційних банків. У 1938р. конгрес ухвалив поправки до Закону 1934 р., додавши розділ 15А закону Мелоні. Закон гарантував створення саморегулівного ор­гану для управління поза­біржовим ринком. До того часу єдиними саморегулівними організаціями, визна­ними Законом 1934 р., за­лишалися біржі. NASD стала єдиною організацією, створеною таким чином.

Закон надав уповноваженій асоціації право створювати і вво­дити в дію правила, які запобігають шахрайству і спекуляції, отриманню надприбутків і захищають ін­весторів і суспільні інте­реси. У 1990 р. членами Національної асоціації дилерів із цінних паперів були 5827 фірм, які мали 24 457 філій і в сукупності 417048 заре­єстрованих представників і принципалів [15]. Зараз NASD є провідним регулято­ром фондового ринку в СІЛА, тому детальніше розглянемо діяльність цієї органі­зації.

NASD об'єднує фірми, що займаються торгівлею на позабіржовому ринку, інвестиційні банки, брокерські фірми і взаємні фонди. Крім того, чимало стра­хових компаній створили філії або дочірні компанії, що також входять у NASD. Члени NASD мають відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим асоці­ацією за: а) фінансовою позицією; б) операційними мож­ливостями; в) досвідом, компетенцією та рівнем освіти персо­налу; г) якістю обліку.

Функції NASD:

* захист інтересів членів NASD у відносинах з владою, ство­рення механізму узгодження інтересів держави, громадськості, емітентів і професійних учасників на ринку цінних паперів;

* визначення правил чесної практики й уніфікованого кодексу правил за техні­кою здійснення операцій із цінними паперами, за­безпечення самодисципліни та саморегулювання серед членів асоціації;

* підготовка, реєстрація й кваліфікація фізичних осіб як про­фесіоналів, що пра­цюють на ринку цінних паперів;

* отримання звітності компаній-членів, нагляд за ринком, кон­троль та нагляд за членами NASD і їхнім персоналом із позицій їх фінансової стійкості, дотри­мання правил чесної практики, вимог до адекватного надання інформації та техніки ведення опе­рацій (включно з перевірками на місцях);

* контроль спеціальних сфер (андеррайтинг, реклама діяльності, інвестиційні фонди, обіг іноземних цінних паперів);

* дисциплінарні процедури (адміністративні заходи, штрафи,
призупинення або припинення членства в NASD, позбавлення фахівців права здійснення операцій із цінними паперами тощо);

* арбітраж спірних ситуацій між членами NASD, а також між компаніями-чле­нами та їхніми клієнтами;

* створення організаційного позабіржового ринку цінних па­ перів (NASDAQ) — National Assotiation of Securutues Dealers Auto-
mated (Quotation System);

* негайне втручання в будь-якій формі в будь-які торгові або операційні про­цеси позабіржового ринку або в діяльність будь- яких компаній-членів у разі катастрофічного або екстраординар­ного стану на ринку з метою захисту інтересів економічних суб'єктів і належного функціонування ринку.

У Великій Британії Закон 1986 р. (The Financial Services Act) ухвалює спе­цифічну систему делегування повноважень держав­ної влади на ринку цінних паперів, за якої регулювання і нагляд за ринком передано організаціям, що на­ділені певними правами. Вирішальним принципом є «саморегулювання у ме­жах системи законів»(self-regulation within a statutory framework).

Згідно із Законом, було створено Раду з цінних паперів та ін­вестицій (Securi­ties and Investment Board - SIB), із повноважен­нями спостерігача і контролера за його виконанням. Ця організа­ція фінансується за рахунок внесків учасників ринку, проте вона не має статусу саморегулівної організації. За законодавством, SІВ має право самостійно видавати ліцензії на здійснення інвестицій­ної діяль­ності на ринку цінних паперів або може делегувати ці повноваження СРО, що практично і було зроблено.

Під егідою SІВ було створено систему саморегулівних органі­зацій, кожна з яких розробляє правила за напрямами діяльності її членів.

ЗІВ запропонувала найважливіші правила і методи регулю­вання, прийнятні для саморегулівних організацій. Ці правила пе­редбачають такі головні поло­ження: незалежність (інвестиційні консультанти мають бути незалежними від жодного впливу, щоб не завдати збитків своїм клієнтам); інвестиційна реклама (інвес­тиційна реклама має бути чесною і попереджати про інвестиційні ризики); публічні рекомендації (усі рекомендації потребують серйозного обгрунту­вання); правило «знайте свого клієнта» (інвестиційні консультанти мають до­сконало розуміти сутність опе­рацій клієнта і надавати доцільні поради); най­краще виконання угоди; капітал інвестора (фірми, що займаються управлінням ка­піталу клієнтів, мають тримати цей капітал окремо від капіталу своєї фірми) [14].

Різними сферами інвестиційної діяльності «керують» різні СРО, найвідо­мішими є такі саморегулівні організації:

* The Securities and Futures c (SFА) займається броке­рами і дилерами, які є членами London Stock Exchange (LSЕ), London Futures and Option Exchange, Lon­don Metal Exchange (LME) та інших товарних бірж Великої Британії;

* The Investment Management Regulatory Organization (ІМRО) — регулює діяль­ність керуючих компаній, які організують функціо­нування схем колективного інвестування і пенсійних планів;

* Personal Investment Investment (РІА) організує діяльність інди­відуальних підприємців у сфері управління й консультування ко­лективних інвестиційних, пенсійних і страхових схем.

Формально у Великій Британії участь у СРО не є обов'язко­вою. Дозвіл на право здійснювати інвестиційну діяльність ком­панії можуть отримувати в СРО або безпосередньо в ЗІВ, проте на практиці другий варіант радше є виня­тком. При цьому одна й та сама компанія може бути членом двох і більше СРО. Подібно до США, законодавство Великої Британії не вимагає від бірж, організаторів торгівлі, клірингових і депозитарних організацій членства у СРО. Саморегулівні організації тут покликані захища­ти дрібного і середнього інвес­тора, надаючи професійним учас­никам ринку цінних паперів змогу самостійно регулювати свої відносини.

Зважаючи на досвід країн з розвиненими ринками цінних папе­рів з реформу­вання системи СРО, можна дійти кількох висновків:

1. Саме біржі і депозитарно-клірингові установи залишаються
провідними саморегулівними організаціями професійних учасни­ків ринку цін­них паперів у розвинених країнах, бо забезпечують розроблення й дотримання ними високих стандартів професійної діяльності, генерують нові ідеї й техно­логії на ринку цінних па­ перів. Зі свого боку державні органи цілком підтри­мують національні клірингові й розрахункові організації.

2.Спроби створити моделі СРО з обов'язковим або добровіль­ним членством учасників ринку і делегуванням таким СРО час­ тини повноважень держави у США і Великій Британії не можна вважати цілком успішними й заверше­ними. Так, система СРО у Великій Британії доволі громіздка й не завжди фу­нкціонує ефективно. Як показала практика, ця система не змогла запобігти ма­совим порушенням прав інвесторів у відомих скандалах з пен­сійними фондами Максвелла у банкрутстві «Берінгс» та інших ситуаціях. Отже, постає питання: чи слід копіювати ці моделі за умов української правової системи?

3. Ринок цінних паперів невпинно інтегрує у комплексний фінансовий ри­нок, на якому функціонують універсальні фінан­сові компанії та банки й на якому дедалі відчутнішою є потре­ба комплексного підходу до регулювання ризиків професійної діяльності організацій. За цих умов конче потрібно роз­в'язати завдання інтеграції діяльності різних органів регулювання й організа­ції комплексного контролю за всіма сегментами фінан­сового ринку.

В Україні підготовка до створення системи СРО почалася від моменту ухва­лення Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96. У ст. 1 закону зазначено, що саморегулівна організація — добровільне об'­єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одер­жання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, ін­тересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до ст. 17 цього закону ДКЦПФР та інші державні органи, що здійснюють регулювання діяльності ринку цінних па­перів, можуть делегувати СРО свої повноваження щодо:

• розроблення й упровадження правил, стандартів та вимог під час здійс­нення операцій на фондовому ринку;

• сертифікації фахівці в фондового ринку;

• видання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють діяль­ність на фондо­вому ринку;

• збирання, узагальнення аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку;

• інші функції, які не суперечать чинному законодавству.

Порядок створення й діяльність СРО і порядок здійснення державного регу­лювання та контролю за їхньою діяльністю ви­значає «Положення про саморе­гулівну організацію ринку цінних паперів» від 11 листопада 1997 р. № 45.

Саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юри­дичної особи, що здійснює свою діяльність відпо­відно до законодавства України, має самостійний баланс, ра­хунки в установах банків, штампи та бланки зі своїм наймену­ванням.

Саморегулівна організація створюється в організаційно-право­вих формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної органі­заційно-правової форми), а також пра­вил цієї організації.

Статус саморегулівної організації можуть набути об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

Статус СРО надається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку тим організаціям та об'єднанням, які мають до­статньо ресурсів для вико­нання статутних зобов'язань СРО щодо: 1) розроблення й упровадження пра­вил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку; 2) сер­тифікації фахів­ців фондового ринку, надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку у випадку делегування таких повноважень; 3) збору, узагальнення та аналі­тичного оброблення статис­тичної інформації про професійну діяль­ність на фондовому ринку; 4) впрова­дження кодексів поведінки, регламентів та правил здійснення операцій з цін­ними паперами; 5) забезпечення своєчасного інформування учасників про зміни внутрішніх процедур, правил діяльності та законодавства про цінні па­пери та всі зміни, що вносяться до нього.

Об'єднання, яке набуло статусу саморегулівної організації, може створити торговельно-інформаційні системи, в яких воно є єдиним засновником.

Метою заснування й діяльності саморегулівної організації є:

1) забезпечення високого професійного рівня діяльності учас­ників ринку цін­них паперів;

2) представництво учасників саморегулівної організації та за­хист їхніх профе­сійних інтересів;

3) професійна підготовка й підвищення кваліфікації фахівців — учасників само­регулівної організації, уповноважених здійснювати операції із цінними па­перами;

4) інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;

5) розроблення й контроль за дотриманням норм і правил по­ведінки, регламе­нтів, правил здійснення операцій з цінними па­перами, вимог до про­фесійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, упов­новажених здійснювати операції із цінними паперами, та інших документів, передбачених законо­давством;

6) упровадження ефективних механізмів розв'язання спорів
між учасниками саморегулівної організації й учасниками саморе­гулівної орга­нізації та їхніми клієнтами;

7) розроблення та вжиття заходів щодо захисту клієнтів учас­ників саморегулів­ної організації та інших інвесторів, а також до­тримання етичних норм і правил по­ведінки учасників саморегу­лівної організації у їхніх взаєминах з клієнтами.

Саморегулівна організація на підставі своїх установчих доку­ментів і правил та делегованих Комісією згідно зі ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» повноважень має право:

* перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодже­ному з Комісією;

* контролювати дотримання своїми учасниками законодавства,
прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог під час здійснення про­фесійної діяльності та угод (операцій) із цінними паперами;

* презентувати інтереси своїх учасників у Комісії;

* збирати, узагальнювати й аналітичне обробляти статистичну інформацію про професійну діяльність на ринку цінних паперів;

* розробляти й упроваджувати відповідно до законодавства
стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому рин­
ку, професійної діяльності та операцій із цінними паперами
своїми учасниками, вдосконалювати механізм обігу цінних па­
перів, ведення обліку та звітності стосовно операцій із цінними
паперами;

* відповідно до кваліфікаційних вимог Комісії розробляти
навчальні програми та плани, готувати фахівців для здійснення
професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їхню
кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців ринку цінних
паперів;

* надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють профе­сійну діяльність на ринку цінних паперів.

СРО можна розглядати також як своєрідні «клуби за інтереса­ми». Так, згідно з п. 6 Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, професійні учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуватися в СРО за видами професій­ної діяльності. Кожен учасник ринку цінних паперів може входити до складу кіль­кох СРО відповідно до видів діяльності, які він здійснює, або бу­ти учасником однієї СРО у разі, якщо її правила стосуються тих видів діяльності, які учасник ринку цінних паперів може здійс­нювати відповідно до виданого йому дозволу (ліцензії).

Проте за умов недостатнього розвитку фондового ринку в Україні створення СРО як добровільних об'єднань професій­них учасників ринку цінних паперів не мало достатніх перспектив Тому з метою активізації вступу учасників ринку цінних паперів до СРО ДКЦПФР ухвалила Рішення № 17 від 17.07.1997 р. «Про членство професійних учасників ринку цінних паперів у сертифікованих ДКЦПФР об'єднаннях» (Зі змінами, внесени­ми згідно з Рішенням ДКЦПФР № 23 від 29.08.1997). Згідно з цим Рішенням професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів згідно зі ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ри­нку цінних паперів в Україні» та які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, зобов'язані бути членами щонайменше одного сертифі­кованого ДКЦПФР як СРО об'єднання професійних учасників ринку цінних па­перів відповідно до виду діяльності, яку ці професій­ні учасники здійснюють згідно з наданими дозволами (ліцензі­ями). Учасники ринку, котрі здійснюють зазначені види про­фесійної діяльності, зобов'язані вступити до СРО не пізніше двох місяців від моменту отримання відповідного дозволу (лі­цензії). У разі ви­ходу з членів СРО особи, що здійснює відпо­відний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів, вона має не пізніше місяця вступити до іншої СРО. Недотри­мання особою вимоги щодо обов'язкового членства в СРО є підставою для анулювання відповідного дозволу (ліцензії) на право професійної діяльності на ринку цінних паперів. Це Рі­шення набуло чинності з 1 січня 1998 р.

На 1 січня 2003 р. в Україні ДКЦПФР зареєстровано і здійс­нюють діяльність 11 СРО, серед яких— 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно-інформаційні сис­теми:

1. Асоціація «Перша фондова торговельна система (ПФТС)»;

2. Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система»;

3. Асоціація учасників фондового ринку України (АУФРУ);

4. Донецька фондова біржа (ДФБ);

5. Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

6. Придніпровська фондова біржа (ПФБ);

7. Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД);

8. Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ);

9. Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);

10. Українська фондова біржа (УФБ);

11. Українська асоціація торговців цінними паперами (УАТЦП).
Членами СРО є 1414 професійних учасників ринку цінних па­перів. Кількість членів СРО за видами впродовж 2002 р. відображено у табл. 3.4 [18].

Таблиця 3.4