А. Головко – майстер епічного письма

Творча доля А. Головка склалася так, що його ще за життя назвали майстром художнього слова, класиком української літератури, народним письменником.
Наполегливо експериментував, шукаючи органічного для себе способу образно-художнього відтворення дійсності. Перший його друкований прозовий твір «Момент», з волі видавців названий «Рафінована проституція», з'явився в журналі «Шляхи мистецтва». Формально-мистецькі пошуки прозаїка у 20-х роках — це спроби поєднати в реалістичному контексті різні літературні течії й напрями: від модного натуралістичного психологізму до символізму, імпресіонізму й експресіонізму (етюд «Діти Землі і Сонця»; повісті «Можу»; «Червоний роман»).
Досягненням прозаїка стала повість «Можу», в мові та образній системі якої вже присутні основні риси художнього стилю майбутнього майстра слова. У центрі експресивно-фрагментарного сюжету — демобілізований червоногвардієць Гордій, який повернувся додому хворим на туберкульоз і, за діагнозом лікарів, приречений; він вдається до самогубства, щоб заперечити «диктатуру чуття» та ствердити, що «людина все може, якщо захоче».
Очевидно, повісті «Можу» письменник надавав особливого значення, оскільки поставив її назву до окремої збірки оповідань та повістей (1926). Офіційна критика загалом негативно відгукнулася на твір, вбачаючи у вчинку Гордія хибну психологічно-філософську та світоглядну настанову самого автора, а не лише волю надломленої хворобою людини...
Прозаїк пише «Червоний роман» (1923), який був уже «заявкою і схемою майбутнього великого твору». Іноді висловлюють припущення, ніби в «Червоному романі» письменник змалював двох безіменних героїв-селян («я» і «ти»), які перебувають на протилежних «класових» позиціях. Насправді герой тут один, точніше, «єдиний у двох лицях». Дошукуючись власних засобів художнього відтворення «крученої» двоїстості психології селянина, прозаїк вдався до символіко-експресивного прийому, поділивши особу героя на «я» і «ти». Авторське пояснення цього мистецького образу дає реалістично окреслений герой в оповіданні «Крученим шляхом» (1924), де майже повністю збережено сюжет «Червоного роману»: молодий селянин, потрапивши в круговерть громадянської війни, спочатку вірить у самостійну Україну і воює проти радянської влади, потім, унаслідок болісних роздумів і вагань, переходить на її бік, убиває в бою свого отамана і приходить з повинною в сільську раду. Приблизно той же шлях — у героя «Червоного роману».
Загальне визнання й популярність письменник здобув завдяки дитячим оповіданням та повістям про сільську молодь. Оповідання «Дівчинка з шляху» (1922), «Товариші» (1923), «Пилипко» (1923) склали першу прозову збірку А. Головка «Дівчинка з шляху», що вийшла в Харкові 1925 р. Визначальні їх особливості — вірогідно змальовані характери дітей, глибоке знання дитячої психології, ліризм і емоційність письма, сувора правдивість у показі життєвих обставин, в які потрапляють герої, зокрема в період голоду 1921—1922 pp. Найбільший успіх серед тогочасних творів А. Головка випав на долю оповідань «Пилипко» і «Червона хустина».
Повісті А. Головка «Зелені серцем» (1924) та «Пасинки степу» (1925) — це твори про оптимістичні перспективи нового суспільства, що виявилося примарною ілюзією. Герої повісті «Зелені серцем» — студенти, слухачі педагогічних курсів імені Григорія Сковороди. Більшість із них — вихідці з бідняцьких родин, напівголодні, бідно зодягнені. Та в наполегливому оволодінні знаннями вони — сильні й горді, певні того «світлого завтра», в яке їх закликають вірити. У «Пасинках степу» письменник подає «передколективне село» з його наболілими проблемами: показуючи статечність селянина-трудівника, він виявляє психологічну проникливість і уважність до багатовікових коренів характеру українця.
Оповідання й повісті А. Головка 20-х років виявили в ньому митця, для якого життєва вірогідність, «наочна справжність зображеного є одним з найперших художніх принципів». У поетиці сюжетів, характерів і колізій він свідомо надає перевагу звичайному над незвичайним, але будує свою оповідь водночас і лірично, імпресіоністично.
Восени 1926 р. А. Головко готувався до написання роману «Бур'ян», тему і зміст якого підказало саме життя — непримиренна соціальна боротьба, що стала наслідком непу і тих утисків державної, зокрема й щодо села, політики, які вже починали даватися взнаки. В основі сюжету — сукупність характерних для «глухих» сіл початку 20-х років обставин. Колишній червоноармієць, демобілізувавшись, повертається до рідної Обухівки, де «кріпкі селяни» (Гмиря, Губаренко, Огир), котрі діють під орудою комуніста, голови сільради Матюхи, «звили собі гніздо» та ще й заручилися підтримкою районного керівництва. Дуже показовим є те, що А. Головко вже тоді побачив тенденцію до зрощення сільської «радянської» верхівки з партійними керівниками.
Твір, надто його перша редакція (1927), відзначається нещадною правдивістю в змалюванні цинічного нехтування правами людей уже в часи «нової» влади, що лише номінально була народною. Давид Мотузка виступає як захисник засад людяності, гуманності, соціальної справедливості, свої власні інтереси він свідомо пов'язав з інтересами середовища, в якому зростав, тому й відчуває відповідальність перед людьми. Понад п'ятдесят років Давид розглядався радянською критикою як сільський комуніст, провідник політики партії на селі. Але якщо виходити з об'єктивно відтворених письменником обставин, у які потрапило село в 20-ті роки, то на «звання» повпреда компартії в Обухівці цілком має претендувати Матюха, а не Давид, бо у Матюхи у руках влада. Тому Давид передусім — народний заступник перед злочинною політикою партії і держави, тою згубною метаморфозою, яка вже тоді (і про це своїм романом попереджав письменник) ставала типовим явищем.
«Бур'ян», попри політично-класові наголоси, від яких не була вільна вся тогочасна художня творчість, може бути названий дзеркалом соціальної дійсності 20-х років.
1927 р. починає втілюватися в життя давній задум роману, що дістав назву «Три сини» (після 1931 p. — трилогія «Три брати»). В основу його сюжету прозаїк, йдучи за усно-народною епічною традицією, планував покласти різні життєві долі трьох братів — Артема, Остапа і Юрка, що мали символізувати три основні суспільні сили — робітників, селянство й інтелігенцію у період громадянської війни на Україні. Вагоме алегоричне навантаження повинен був нести і образ матері (України).У 1932 р. був написаний твір «Мати» як пролог до трилогії «Три брати».
Починаючи з зими 1934 р. А. Головко працював над другою книгою задуманої трилогії — романом «Артем Гармаш», надрукував у періодиці кілька фрагментів із перших розділів, але робота посувалася повільно. Роман у сучасному варіанті складається з трьох книг. Письменник розпочав також четверту книгу, обмірковував сюжетні ходи п'ятої. Та їм уже не судилося побачити світ. /
Роман «Артем Гармаш» охоплює події революції та громадянської війни в Україні, починаючи з грудня 1917 р. і закінчуючи червнем 1918 р. Сюжетно-композиційний каркас трьох книг опертий на три такі події: захоплення зброї з гайдамацьких казарм у Славгороді, експропріація поміщицького маєтку у Вітровій Балці та вбивство німецького офіцера. Ідейно-художня концепція твору «Артем Гармаш», який разом з романом «Мати» склав дилогію про Україну у двох революціях початку XX ст., наскрізь кон'юнктурна і полягає в намірі показати народ головною рушійною силою революції, громадянської війни і боротьби за владу рад. Правді життя пробитися на сторінки твору крізь пропагандистські кліше було практично неможливо.