Методична довідка

Лабораторна робота 8

(з предмету ЕМОТ)

на тему:

«Організація роботи спеціалізованої ремонтної майстерні»

Житомир, 2011

Лабораторна робота 8

Організація роботи спеціалізованої ремонтної майстерні

Мета роботи: ознайомитись з організацією і плануванням ремонтних робіт майстерні по ремонту машин і обладнання для тваринницьких підприємств, оволодіти практичними вміннями виконувати розрахунки обсягу та режимів ремонтних робіт, кількості робочої сили та обладнання майстерні

Обладнання та методичні матеріали: методична вказівка з лабораторної роботи, навчальні посібники та довідникова література

Послідовність виконання роботи

1. Ознайомитися з методикою визначення річної програми (обсягу робіт) майстерні.

2. Вивчити методику розрахунку організаційного режиму роботи майстерні.

3. Ознайомитися з методикою визначення необхідної кількості працівників, обладнання та формами організації праці майстерні.

4. Ознайомитися із завданням до роботи, виконати його, оформити звіт роботи та подати до захисту.

Зміст звіту

1. Тема та мета роботи.

2. Завдання.

3. Аналітичні розрахунки.

4. Висновки.

Контрольні запитання

1. Де проводиться ремонт машин і обладнання тваринницьких підприємств?

2. Які існують форми організації праці в майстерні і від чого залежить їх вибір?

3. В яких показниках планується робота в ремонтних майстернях?

4. Як визначити кількість машин, які підлягають ремонту?

5. З чого складається сумарна трудомісткість ремонтних робіт.

6. Як визначаються режими роботи і річні фонди часу майстерні?

7. Як визначаються необхідна кількість виробничих робітників, ІТР і службовців?

8. Що є основним показником якості ремонту машин і обладнання.

9. Назвіть загальні та питомі техніко-економічні показники ремонтної майстерні.

Література

1. Брагінець М.В., Педченко П.В., Резчик І.Г. Монтаж, експлуатація і ремонт машин у тваринництві. - К.: Вища школа, 1991.- 405с.

2. Кулаковский И.В., Кирпичников Ф.С., Резник Е.И. Машины и оборудование для приготовления кормов. Ч.1. Справочник. - М.: Россельхозиздат, 1987. – 285с.

3. Мжельский Н.И., Смирнов А.И. Справочник по механизации животноводческих ферм и комплексов. - М.: Колос, 1984.-320с.

4. Омельченко О.О., Ткач В.Д. Довідник з механізації тваринницьких і птахівничих ферм та комплексів. - К.: Урожай, 1982.-265с.

5. Ревенко І.І. Посібник майстра-наладчика обладнання тваринницьких ферм і комплексів. - К.: Урожай, 1992.-302с.

Таблиця 1. Вихідні дані до розрахунку

№ ланки	Машини і обладнання	Марка	К-ть, шт.	Добова тривалість роботи, год/добу
	Заглибні насоси Дробарки кормів Подрібнювачі кормів Вакуумні насоси	8АП КДУ-2,0 “Волгарь-5” РВН-40/350
	1. Заглибні насоси 2. Холодильні установки 3. Котли-пароутворювачі 4. Кормороздавачі.	ЭПЛ МХУ-8С КВ-300 КТУ-10А
	1. Заглибні насоси 2. Холодильні установки 3. Дробарки кормів 4. Котли-пароутворювачі	6АПВ МХУ-12 ДКУ-1,0 КМ-1600
	1. Заглибні насоси 2. Котли-пароутворювачі 3.Малолітражні двигуни внутрішнього згорання 4. Холодильні установки	8АПВМ КВ-300 УД-2 МХУ-12
	1. Заглибні насоси 2. Дробарки кормів 3. Вакуумні насоси 4. Холодильні установки	10АПВМ КДУ-2 РВН-40/350 МХУ-8П
	1. Заглибні насоси 2. Кормороздавачі. 3. Холодильні установки 4.Малолітражні двигуни внутрішнього згорання	8АП КТУ-10 МХУ-12 УД-2
	1. Заглибні насоси 2. Котли-пароутворювачі 3. Вакуумні насоси 4. Холодильні установки	10АПВ КВ-300 РВН-40/350 МХУ-8С
	1. Заглибні насоси 2. Дробарки кормів 3. Вакуумні насоси 4. Холодильні установки	8АПВМ КДУ-2 РВН-40/350 МХУ-12
	1. Заглибні насоси 2. Подрібнювачі кормів 3. Котли-пароутворювачі 4.Малолітражні двигуни внутрішнього згорання	6АПВ “Волгарь-5” КМ-1600 УД-2
	1. Заглибні насоси 2. Дробарки кормів 3. Вакуумні насоси 4. Холодильні установки	ЭПЛ ДКУ-1,0 РВН-40/350 МХУ-12

На основі вихідних даних (табл. 1), згідно № ланки, визначити:

1. Трудомісткість ремонтних робіт.

2. Режим роботи і фонд часу.

3. Кількість робочих місць і основного обладнання.

4. Штат майстерні.

Методична довідка

Система ремонту машин

Система технічної експлуатації тваринницької техніки передбачає порядок проведення робіт по підтриманню і відновленню її справності, роботоздатності і ресурсу. Вона включає в себе обкатування нових і відремонтованих об'єктів, технічний огляд, технічне діагностування, технічне обслуговування, ремонт, збері­гання у неробочий період.

Починаючи з 1985 р. замість планово-запобіжної системи техніч­ного обслуговування і ремонту в агропромисловому комплексі впро­ваджується розроблена ГОСНИТИ «Комплексна система техніч­ного обслуговування і ремонту машин у сільському господарстві».

Система ремонту машин і обладнання тваринницьких ферм і комплексів передбачає проведення поточного і капітального ремон­тів. Поточний ремонт здійснюється з метою забезпечення робото­здатності обладнання і машин в процесі їх експлуатації і полягає в заміні, відновленні та регулюванні окремих агрегатів і складаль­них одиниць. Несправні агрегати і складальні одиниці виявляють шляхом діагностування.

При капітальному ремонті машини повністю розбирають, очи­щають деталі, спрацьовані замінюють новими або відновленими. Після складання машини проводять її регулювання, обкатування та випробування.

Капітальному ремонту підлягають тільки складні машини і об­ладнання. Машини і обладнання, що мають малу конструктивно-технологічну складність, проходять тільки поточний ремонт.

Більшу частину поточного ремонту виконують на місці встановлення на фермах і комплексах і тільки частину (приблизно 25 %) машин та їх складальних одиниць — в центральних ремонтних май­стернях.

Поточний ремонт виконують агрегатним методом.

Агрегати і складальні одиниці ремонтують централізовано у ремонтно-транспортних підприємствах, після чого вони надходять на обмінні пункти до складу обмінного фонду. Капітальний ремонт машин і агрегатів виконують з видаленням їх з технологічних лі­ній у спеціалізованих ремонтних майстернях і цехах ремонтно-транспортних підприємств.

Трудомісткість ремонту і її розподіл за видами робіт

Трудомісткість ремонту характеризується часом, який витрачає робітник на виконання ремонтних робіт. Виражається у людино-годинах (люд.×год.). Встановлюється фотометражними спостережен­нями, результатами аналізу організації праці на ремонтних підпри­ємствах, розрахунками за технологічними процесами ремонту на основі інструкцій заводів-виготівників. Величини типових норм ча­су встановлюють на повний обсяг роботи кожної операції, яка під­лягає виконанню одним виконавцем.

При впровадженні на підприємствах більш довершеної, ніж це передбачено в типових нормах, організації виробництва, праці, технології, обладнання, оснащення, що підвищують продуктивність праці робітників, слід розробляти методом технічного нормування і вводити місцеві норми часу, що відповідають вищій продуктивнос­ті праці. При відсутності нормативів на трудомісткість ремонту об­ладнання їх можна визначити як середньоарифметичну величину за фактичними затратами праці.

Сумарну трудомісткість ремонту (Т_сум) визначають за формулою:

(1)

де t_і — середня трудомісткість ремонту однієї машини і – того виду, люд.×год., (таблиця 1);

п_і — кількість машин і – того виду, що підлягають ремонту

Кількість машин, що потре­бують ремонту (п_і) можна визначити за формулою:

(2)

де N_і — кількість машин і – того виду, що перебувають в експлуатації, шт.(вибирати із завдання);

М_і — міжремонтний наробіток машин і – того виду, год., нормативні значення наведені в табл. 2;

W_і — річний наробіток машин і – того виду, год.

Річний наробіток (W_і) кожного з видів машин, які підлягають ремонту, визначається за залежністю:

Wі= tді × Ді,

(3)

де t_ді — тривалість роботи машини і – того виду протягом доби, год. (відповідно до завдання);

Д_і — кількість днів роботи машин і – того виду протягом року, дні

Таблиця 2. Приблизні нормативи на ремонт машин і обладнання, що засто­совується на тваринницьких фермах і комплексах

Машини і обладнання	Марка або тип машини і облад­нання	Приблизний міжремонт­ний строк, год.	Приблизна усереднена трудоміст­кість, люд.×год.
Заглибні насоси (в агрегаті з електродвигуном)	6А 8АП ЭПЛ 6АПВ 8АПВМ 10АПВМ Типу ЭУНВ	1200-1700	45-55
Кормоприготувальні машини:
дробарка кормів подрібнювач кормів	КДУ-2,0 Волгарь – 5	2500—2600
Котел – пароутворювач	КВ-300	2200-2400
Пересувні кормороздавачі	КТУ-10А та ін.	3000-3200	45-60
Обладнання для доїння і первинної обробки молока:
вакуумні насоси	ротаційні всіх модифікацій	1800-2000	20-30
молочні насоси	всіх модифікацій	1600-1800	10-12
сепаратори і сепаратори-очисники	всіх модифікацій	3000-3500	30-50
холодильні установки	МХУ-8 і ін.	4500-5000	100-110
танки-охолодники та інші ємкості для молока	1000 л і більше	2000-2500	25-40
Малолітражні двигуни внутрішнього згорання	УД-2, типу Л-6/2	1200-1400	20-25
Калорифери	КФЕ-6, КФБ-8	4500-5000	50-75
Вентилятори	КФС-7 та ін. середнього і низького тиску	4500-5000	40-50
Машинки для стриження овець	МСО-77Б, МСУ-200	3,0	2,0

Визначення необхідної кількості робітників

Кількість робітників (Р) майстерні визначають за сумарною трудоміст­кістю робіт:

Р = Тсум / Фд.р.,

(4)

де Ф_д.р. — дійсний фонд робочого часу робітника протягом року, год.:

Фд.р.= (dк – dв – dсв – dвід) t×φ – (dп.в. + dп.св.),

(5)

де d_к, d_в, d_св, d_від — відповідно, кількість днів календарних, вихід­них, святкових, відпускних;

d_п.в., d_п.св — кількість передсвяткових та передвихідних днів, в яких тривалість зміни скорочується на 1 год.;

t — тривалість зміни, год.;

φ — коефіцієнт, що враховує невихід на роботу з поважних причин, становить φ =0,95.

Тривалість відпустки робітників з нормальними умовами праці становить 15 робочих днів, з шкідливими — 18, а з особливо шкід­ливими (для ковалів, мідників, ливарників, електрогазозварників, акумуляторників, малярів) —24 робочих дні.

Потрібну кількість робітників за спеціальностями розраховують залежно від трудомісткості відповідної роботи.

Кількість допоміжних робітників приймають в розмірі 5 % від середньої кількості виробничих робітників (Р). Інженерно-технічні працівники повинні становити 12...14 %, службовці — 5...7%, молодший обслуговуючий персонал — З...4 % загальної кількості виробничих і допоміжних робітників.

Розрахунок обладнання майстерні

Основне обладнання ремонтної майстерні, на якому виконують найбільш складні і трудомісткі технологічні операції, розрахову­ють або підбирають за типовою технологією ремонту машин.

Кіль­кість металорізальних верстатів визначають за формулою:

(6)

де Т_в — річна трудомісткість верстатних робіт, год.;

Ф_д.о. — дійсний фонд часу обладнання (верстата) за плановий період;

η — коефіцієнт використання обладнання, η =0,85...0,9;

Ζ — кількість змін.

Річна трудомісткість верстатних робіт в цілому по майстерні визначається як сума трудомісткостей верстатних робіт по кожному і -тому виду машин (згідно завдання), відповідно до рекомендацій таблиці 2.

Таблиця 3. Приблизний розподіл трудомісткості ремонту за видами робіт, %

Машина

Вид робіт

Розбирально-складальні

Слюсарні

Верстатні

Ковальські

Зварювальні

Електроремонтні

Мідницько-жерстяницькі

Столярні

Випробувальні

Фарбувальні

Відцентровий насос типу К типу В

— —

— —

— —

— __

Електрозаглибний насос

—

—

Холодильна установка

—

Вакуумний насос

— — __ 8 1

—

—

Малолітражні двигуни внутрішнього згоряння

—

Паровий котел і пароутворювачі

—

—

Соломосилосорізка

—

Кормодробарка

—

—

Обладнання

—

Пристрої та інструменти

—

З0

—

—

Розраховану кількість верстатів розподіляють за видами, кори­стуючись таким процентним співвідношенням: токарні верстати 35...50%, фрезерні 10...12, свердлильні 15...20, шліфувальні 10...12%

Після цього верстати розподіляють за марками з врахуванням їхньої технічної характеристики (висота і відстань між центрами токарних верстатів, розміри столів фрезерних верстатів тощо), яка дозволяє виконувати необхідні технологічні операції.

Кількість стендів (N_с) для обкатування і випробування агрега­тів визначають за формулою:

(7)

де N_м — кількість машин або агрегатів, що проходять обкатування і випробування, шт.;

t — час обкатування і випробування (з врахуван­ням монтажних робіт), год.;

С — коефіцієнт, що враховує можливість повторного обкатування і випробування.

Аналогічно розраховують інші види основного обладнання. Все інше обладнання підбирають згідно з технологічним процесом ре­монту.

Форми організації праці

Вибір форми організації праці залежить від обсягу ремонту і однотипності ремонтованих об'єктів. Найчастіше на ремонтних під­приємствах застосовують бригадну і постову форму.

При невеликій програмі ремонту і при ремонті простих машин та нескладного обладнання застосовують бригадну форму організації праці. При цьому обсяг основних ремонтних ро­біт (розбирання, складання, регулювання, слюсарні роботи) вико­нують бригади робітників. У бригаді окремі ланки слюсарів-ремонтників можуть спеціалізуватись за окремими видами робіт. Верстат­ні, зварювальні, жерстяницькі роботи виконують спеціальні робіт­ники.

При збільшенні програми ремонту і виконанні робіт у стиснуті строки створюється можливість розчленувати ремонтовану машину на складальні одиниці і весь виробничий процес розбити на групи операцій (розбирання, миття, ремонт складальних одиниць, скла­дання, обкатування, випробування). При цьому організовуються постійні робочі місця, оснащені необхідним обладнанням, пристроями, приладами та інструментами. Така організація праці нази­вається постовою формою. Вона застосовується на спеціалі­зованих ремонтних підприємствах з ремонту повнокомплексних ма­шин і агрегатів.

Якщо при постовій формі організації праці використовують пе­ресувні візки і конвеєри, то такий спосіб розміщення машин нази­вають поточним. Якщо ремонт виконується на одному місці, то роз­міщення машин називають тупиковим.